Тема: Виробництво тканин, одягу і взуття в Україні. Народні промисли в Україні. Дослідження №1: Малі та середні міста України – центри виробництва одягу. Домашнє завдання: Опрацювати §31 (ст.173-175), письмово виконати завдання «Шукайте в Інтернеті» (ст.175).
Ремесло
– не коромисло, пліч не відтягне, а само прогодує. Діло майстра величає.
У
коваля руки чорні, а хліб білий. З ремеслом дружити – в житті не тужити. Учися
ремесла такого, щоб міг жити з нього. Який ремісник, така робота.
У всьому
світі відомий спортивний одяг і взуття німецьких компаній «Адідас» і «Пума»,
продукція італійських «Дольче і Габбана», «Ніна Річчі» та «Бенеттон»,
американських «Леві страус» та «Найк». Франція залишається визнаним центром
високої моди, а «Крістіан Діор», «П'єр Карден», «Ів сен-Лоран» — провідними
торговельними марками. Італія також відома як виробник дорогих тканин та
якісного шкіряного взуття (світовий центр взуттєвої моди — Мілан),
промисловість США спеціалізується на виробництві трикотажу, окремих видів
тканин, взуття. Ринок легкої
промисловсті України становить приблизно 70 млрд.дол, проте близько 60 з них це
тіньовий бізнес. Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька
років належить ТОВ «Текстиль-контакт», ПАТ
«Україна» (м. Житомир), ПАТ «Черкаський шовковий комбінат», ВАТ «Тернопільське
об’єднання «Текстерно», ВАТ «Рівнельон», ТОВ «Любава-Грація» (Черкаси), ПАТ
«Трикотажна фірма «Роза» (м. Київ), ПАТ «Софія» (м.Бровари) та ін.
Текстильна промисловість займає провідні позиції за
вартістю виробленої продукції у складі легкої промисловості. Виробництво
текстилю в Україні представлено первинною обробкою сировини (льону та
вовни), виробництвом тканин і нетканих матеріалів (ватин, повстина, синтепон,
холофайбер), трикотажних виробів, канатів. Процес виготовлення тканин із натуральних (природних) волокон
складається з кількох стадій: первинна
обробка сировини -> прядіння -> ткацтво -> обробка (вибілювання,
фарбування та ін.). На першій стадії відбувається виготовлення прядива.
Воно вимагає великих затрат сировини, тому нерідко первинна обробка
здійснюється у місцях виробництва сировини на бавовноочисних, льонопереробних,
шовкомотальних чи вовномийних фабриках. Якщо ж усі стадії виробництва тканин
поєднуються на одному підприємстві, то воно називається текстильним
комбінатом. Існують і підприємства, на яких зосереджено одну або дві
стадії виготовлення тканин — це ткацькі, прядильні, прядильно-ткацькі,
оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики. Кожна з галузей текстильної
промисловості має свої особливості розміщення.
Бавовняна
галузь України
об’єднує прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове виробництва. Галузь працює на привізній
сировині, що надходить переважно з Узбекистану та Єгипту. Основними центрами
галузі є Херсон, де працює найпотужніший в Україні бавовняний комбінат,
Тернопіль – «Тексттерно», Донецьк, Нікополь (ниткова фабрика), Чернівці,
Нововолинськ «Нотекс». Є також великі підприємства цієї галузі є в Києві,
Харкові, Львові, Полтаві, що орієнтуються у розміщенні на жіночі трудові
ресурси.
Вовняна
галузь охоплює
підприємства з первинної переробки вовни, виробництва вовняної пряжі та тканин.
Сировиною для виробництва вовняних тканин є власна та привізна, переважно з
Австралії, вовна. Вовняні тканини виробляють у Чернігові (концерн “Чексіл” –
одне з найбільших підприємств Європи), Луганську, Кривому Розі, Дунаївцях
(Хмельницька область), Сумах, Харкові, Одесі. Виробництво килимів з вовни та
синтетичних волокон здійснюється у Богуславі (Київська область), Києві та
Черкасах.
Лляна
галузь охоплює
виробництво тканин побутового та технічного призначення (пожежні рукави,
пакувальні матеріали тощо). В Україні налічують більш як 30 льонозаводів та 2
льонокомбінати. Первинна переробка льону здійснюється на невеликих
льонозаводах, що тяжіють до сировини. Вони розміщені на півночі країни, де
зосереджені найбільші посіви льону-довгунця (Житомирська, Рівненська, Львівська
і Чернігівська області. Безпосередньо ж лляні тканини виготовляють на
льонокомбінатах у Рівному та Житомирі.
Шовкова
галузь Працює
на привізній сировині Києв (Київський та Дарницький шовкові комбінати) Черкаси
Черкаський шовковий комбінат спеціалізується на тканинах із натуральних і
синтетичних волокон, зокрема плащових, декоративних, технічних та меблевих.
Швейна
галузь. Основне
завдання – пошиття готового одягу.
Завдання.
Опрацюйте таблицю, зробіть висновки.
|
Швейна фабрика |
Місто |
Бренди |
|
Донбас |
Донецьк |
Bugatti, Esprit, Gebr. Weis, Kardstat Quelle, Mexx, Moda Spiga, Perri Ellis, Zara |
|
Грегорі Арбер |
Одеса |
Benetton, Conbipel, Esprit, Gerry Weber, Mexx |
|
Балтська швейна
фабрика |
Балта (Одеська обл.) |
Benetton, Esprit, Kookai, Laura Ashley, Max Mara,
Mexx, Next, Steilmann, Top Shop, Wallis |
|
Володарка |
Вінниця |
Hugo Boss |
|
Тульчинська
швейна фабрика |
Тульчин
(Вінницька обл.) |
Diverse, Esprit, Grosso Moda, Karstadt, Maratex, Mexx, Roxy, Staff, Walker |
|
Євро-стиль |
Полтава |
Frank Henke Mode GmbH, Franken Walder |
|
Кремтекс |
Кременчук (Полтавська обл.) |
Betty Barclays,
Vera Mont |
|
Трембіта |
Чернівці |
Armand Thiery, Benetton, Celio, Fellini, Galeries Lafaytte, Gianni Ferrucci, OVS, Prado |
|
Арніка |
Чернівці |
Triumph |
|
Дана |
Київ |
Iceberg, Sandro |
|
Троттола |
Львів |
New Look, Zara |
|
Калина |
Червоноград
(Львівська обл.) |
Triumph |
|
Санта-Україна |
Первомайськ
(Миколаївська обл.) |
BCBG, Grossa Moda, Laura Ashley, Mexx, Next, Top Shop |
|
Бердичівська
швейна фабрика |
Бердичів
(Житомирська обл.) |
Licona, Peter
Kaiser |
Кожен народ має свої почуття національної гідності, свої обряди, звичаї, мову. Народні промисли - це той набуток, зібраний тисячоліттями, якими повинен пишатися кожен із нас. 3 давніх-давен народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямках: як домашнє ремесло та як організовані промисли. Художні промисли - це організоване виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва, призначених для продажу. Народне прикладне мистецтво – результат праці багатьох поколінь майстрів. Це щабель, на якому ґрунтується багато галузей сучасної промисловості. Ремісницьку роботу люди виконували разом із своїми головними заняттями. Шлях від ремесла, пов’язаного із перервою сировини у господарстві до виникнення промислів, був довгий. Спочатку це було зумовлене потребою забезпечити власне господарство необхідними виробами, а з розвитком торгівлі дедалі більше виробів ремісників надходило на ринок. Здавна центрами ремісного понад 270 ремісничих спеціальностей. З другої половини ХІХ ст. знов почали відроджувати певні ремісницькі професії. Українське декоративно-ужиткове мистецтво містить багато видів і жанрів залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів, а також від регіону (географії) виготовлення. Етнографічні землі та області України за географічними картами та атласом: Волинь, Галичина, Закарпаття, Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Покуття, Буковина, Поділля, Наддніпрянщина, Слобожанщина, Гетьманщина, Донщина, Бессарабія, Запоріжжя, Таврія. Упродовж століть сотні тисяч майстрів творили речі, необхідні людям у побуті, зберігаючи народні традиції, матеріалізуючи естетичний і моральний ідеал українського народу. Промисли і ремесла своїми коренями сягає глибокої давнини. Вони нерозривно поєднані з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Вироби і твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменю та інших матеріалів і предметами-творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Народні майстри свідомо й цілеспрямовано посилювали художню виразність своїх виробів всяким чином оздоблювали їх і звичайно такий виріб набуває особливої виразності. Він починав сприйматися не лише предметом, а й твором мистецтва. Історично склалося, що народне мистецтво спочатку розвивалося як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобства час. Вони виробляли необхідні предмети для власних потреб.
Гончарство є найдавнішим у світі ремеслом. Серед виробів, які
виробляли по всій території України, є тикви, барильця, довжанки, баньки,
куманці, миски та полумиски, макітри. . (гончарство) Уже трипільські
гончарі вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу
майстерність. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах
покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це
зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Київщині — це Васильків, Черкащина
- Канів, Моринці; на Полтавщині — Опішня; на Чернігівщині — Ічня, Ніжин, Сумщина
- Кролевець; на Західній Україні —
Косів, Коломия, Ужгород, Хуст; на
Харківщині — Ізюм. Вироби
цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості.
Так, славнозвісний опішнянський посуд
вирізнявся тонкостінністю, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин,
рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та
дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного,
синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з
різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки,
стовбики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася
вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з
плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався
специфічною технікою бризок і патьоків. Майстри Косова створили високохудожню
техніку гравірованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні
миски і багато інших неповторних виробів.
Вишивка - вид
ремесла у якому зашифровано наш генетичний код, наша історія: міфологія,
релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Художнє
оздоблення полотна – давня традиція українського народу. Вишиті узори відомі ще
в докиївській Русі. Вишивання набуло особливого поширення серед простого люду. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не
було, здається, жодної на Україні оселі, котрої б не прикрашали рушниками. Хоч
би яке убоге судилося їм життя, а все ж естетична принада завжди знаходила
місце в помешканнях – хай то булла одинока хатина вдови чи затісна багатодітна
оселя. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник був
своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, тобто господині. Вишитий
рушник і зараз створює настрій, формує естетичні смаки, є взірцем
працьовитості. В
Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село
володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку
привчали до вишивання. У деяких областях це ремесло любили навіть чоловіки.
Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і
селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити
статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці
виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.
Одним з найоригінальніших видів вишиванок
вважають Борщівський. Така сорочка рясно розшита чорними нитками. Є легенда, що
коли турки і татари знищили практично всіх чоловіків у Борщові, жінки цього і
сусідських поселень протягом декількох поколінь одягали саме такі чорно-білі
сорочки в знак скорботи та печалі. Проаналізувавши старовинні та
сучасніші зразки вишивок, можна умовно скласти своєрідний атлас регіонів
України за типовими для них візерунками, орнаментами і символами, техніками і
кольорами. Вишивання – найпоширеніший
вид народного декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на
тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Осередки: Решетилівка, Діхтяріі, Кути, Ніжин,
Богуслав, Київ, Львів, Вінниця, Чернігів, Полтава, Черкаси. Різновидом вишивки є гаптарство. Поширенню його сприяла поява ремісницьких цехів, велике
значення мала торгівля. Центрами гаптування були численні жіночі монастирі,
особливо Києво – Печерський та Вознесеньський. Зараз гаптарство відроджується.
Килимарство - така давня галузь ручного
ткацтва, що археологи знаходять рештки килимових виробів та ткацьких знарядь і
в античних містах та скіфських оселях. Перші згадки про килимарство
зустрічаються у XIX ст. Килими прикрашали українську хату, стіни, лавки, скрині
та були символом заможності. Початковою стадією обробки було миття овець в
річці. Вовну мили, знежирювали, посипали попелом, били, вичісували. Отримані
вовняні нитки заправляли в човник і ткали. Відомі центри українського
килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина. Осередками
килимарства були Кролевець, Решетилівка, Діхтярі, Косів, Коломия, Тячів, Хотин,
Опішня. Нині традиційним килимарством в Україні займаються 24 фабрики і художні
майстерні. .
Петриківський
розпис – це
ремесло було включено 2013 року до списку нематеріальної культурної спадщини
ЮНЕСКО. Розвивається тільки в одному селищі Петриківка на Дніпропетровщині.
Вишуканий та неповторний, петриківський розпис — чудовий привід для гордості
українців. Ще б пак, адже в основі його барвистих візерунків лежить безмежна
любов до рідного краю. Магія петриківського розпису полонила серця мільйонів
шанувальників прекрасного та на увесь світ прославила талановитих народних
майстрів родом з України. За усними
переказами селян, можна сказати, що петриківським розписом уже прикрашали
будинки ще на початку XVIII ст. Унікальний інструмент в петриківці – це пензлик
зроблений власноруч з пучка котячої шерсті. При виготовленні таких пензликів
жоден котик не постраждав. В петриківці досить багато різноманітних прийомів та
засобів малювання. Один таких – тикання калинки власним пальцем. Справжньою
калинкою вважається та, в якій залишився відбиток пальця майстра. Перші
фарби петриківські майстри виготовляли самостійно з відвару трав, овочів тощо,
де були присутні кольорові пігменти. Фарби такі виготовляли на основі яєчного
жовтка, який давав потрібні еластичні характеристика фарби.
Лозоплетіння. Сировину для виготовлення
продукції цього ремесла побоюються діти, щоб її не положили під подушку на свято
Святого Миколая. А ще, як мінімум один раз на рік, ми йдемо з ними до церкви. (Корзини) Лозоплетіння поширене по всі
території України. Та визнаною
«столицею» є с. Іза Закарпатської області. Саме тут садовлять на городах не
картоплю, а лозу.
Деревообробне ремесло.
Столярне ремесло дуже поширені в Україні. Будівництвом житла займалися
переважно теслі, помітне місце посідало плетіння з кори дерева та лози (брилі,
сівалки, кошики). Виготовляли кухонний посуд (миски, ополоники, солонки),
лавки, цеберки, сани та вози. Особливо розвивалися ці промисли на Поліссі.
Відчуваючи потяг до краси, майстри прагнули орнаментувати окремі деталі будов.
З особливим старанням розписували скрині для преданого наречених. Бондарі
виготовляли ємкості для сипких продуктів (діжі, баклаги), стельмахи виготовляли
сани, вози. Боднарний промисел передбачав наявність великої майстерності.
Найпростішим прийомом обробки дерева було випалювання та видовбування. Майстри
добре розумілися на різних породах дерев, добирали конкретно до виробу потрібну
породу дерева, піддаючи його необхідній обробці. Дерева розпилювали вручну,
ретельно висушували та сортували. Ложки та ополонки виготовляли з берези,
баклаги та бодні з осики. Для
лозоплетіння використовували верболіз, солому, коріння, кору. Плетіння навчило
людину ткати. Українці займалися виготовленням скла, художньою обробкою каміння
та металу. Осередками є Косів, Яворів,
Львів, Ужгород, Чернівці
Виготовлення скла –
гутництво – відоме ще за часів Київської Русі. Назва промислу проходить
від слова «гута», що означає скловарну піч. Найбільшого розвитку гутництво
набуло на Чернігівщині та Волинському Поліссі, що зумовлено наявністю великої
кількості лісового матеріалу, з якого добували смолу та поташ, заготовляли
дрова. Про це говорить велика кількість населених пунктів з коренем гута.
Гутники виготовляли кухонний та аптечний скляний посуд. Гутне скло отримували
шляхом сплавлення за високої температури у великих глиняних горщиках (тиглях)
піску, вапняку і поташу. Осередками були: Львів, Мерефа. Ковальство.
Виробництво заліза методом гарячого кування було відоме на землях сучасної
України задовго до нашої ери. Це визначилося наявністю покладів залізняка та
руд на Закарпатті, Буковині, Поліссі, Надніпрянщині. Болотна руда легко
піддавалася обробці. Її перетворювали на залізну масу при температурі 8000
С. Вона називалася криця. Кузня була об
лаштована у кожному селі. Вона мала горн, ковальський міх, корито та діжку з
водою для гартування, стояк для підкови чобіт. Часто тут влаштовувались стовпи
для прив’язування коней.
Ткацтво. Один з найдавніших і
найважливіших елементів національної культури України – це ткацтво. Художнє
ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке
виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них
тканин і заключну обробку; вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.
Осередки ткацтва: Кролевець, Решетилівка, Діхтярі, Богуслава, Обухів, Переяслав
– Хмельницький, Косів, Коломия, Суми, Львів Дуже поширеним в стародавній
Україні були в’язання та макраме. Мереживо виготовляли для оздоблення одягу,
скатертин, дуже поширене у Закарпаття. В’язання на Гуцульщині називають
плетінням. Майстрів, які прикрашають тканини візерунками, називали вибійниками,
малярами та друкарями.
В регіонах України є багато сіл, назви яких є похідними
від розповсюджених промислів, або багато людей, чиї прізвища відбулися завдяки
назвам цих промислів :
-
«кушнір» - майстер з обробки шкіри та хутра,
-
«гончар» - майстер з обробки глини,
-
«стельмах», «тесляр», «тесленко» - майстер з обробки дерева,
-
«коваль», «коваленко», «ковальський» - майстер з обробки
металу,
-
«гутник» - склодув,
-
«ликов» - майстер по плетінню з лика,
-
«кравченко» - майстер з пошиття одягу,
-
«шевці» - майстер з
пошиття та ремонту взуття.
Дослідження
«Малі й середні міста України — центри
виробництва одягу»
1.
Пригадайте, які міста україни належать до малих та середніх. 2. З’ясуйте, у яких із них розташовані швейні виробництва. 3. Поясніть чинники розміщення швейних виробництв у цих містах. 4. Зберіть дані про види продукції цих підприємств на прикладі міст
(міста) своєї області.
5.
Поясніть значення швейних виробництв для вирішення економічних та соціальних проблем міст (міста) своєї області.
Немає коментарів:
Дописати коментар