9 клас 03.02.26 Урок № 20

Тема: Виробництво тканин, одягу і взуття у світі. Особливості виробничого процесу та чинники розміщення.                                                                                                         Домашнє завдання: Опрацювати §31 (ст.169-172), усно відповідати на запитання №1-4 в кінці параграфу (ст.175).

 Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами                       споживання, становить легку промисловість. Вона відноситься до обробної промисловості та включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування — обладнанням, хімічна промисловість — хімічними волокнами, барвниками.

Виробництво тканин, одягу та взуття (легка промисловість) — це галузь, що забезпечує населення предметами споживання, орієнтуючись переважно на трудові ресурси та споживача. Світовими лідерами є Китай, Індія та країни Азії (В'єтнам, Бангладеш), що зумовлено низькою собівартістю робочої сили, тоді як Європа (Італія, Франція) спеціалізується на дизайні та якісних виробах.                    Основні особливості виробничого процесу:

Текстильне виробництво: Включає прядіння (виробництво ниток), ткацтво (створення тканини переплетенням ниток основи та утоку), фарбування та оздоблення.

Швейне виробництво: Моделювання, розкрій та пошиття одягу.                                     

Шкіряно-взуттєве виробництво: Виробництво шкіри, виготовлення деталей та складання взуття.

Галузева структура: Текстильна (сировина), швейна, взуттєва, хутрова.

Чинники розміщення підприємств:

Працересурсний чинник (найголовніший): Виробництво (особливо одягу та взуття) потребує багато ручної праці, тому розміщується в країнах з дешевою робочою силою.

Споживчий чинник: Підприємства, що виробляють готову продукцію (одяг), часто розміщуються близько до споживача для швидкого реагування на моду.

Сировинний чинник: Виробництво тканин (первинна обробка бавовни, льону, вовни) часто розміщується в районах вирощування сировини.

Транспортний чинник: Важливий для імпорту сировини та експорту готової продукції.

Географія виробництва:

Тканини: Китай, Індія, США, Пакистан, країни ЄС.

Одяг та взуття: Китай (40% світового взуття), В'єтнам, Бангладеш, Індія, Індонезія, Бразилія.

Висока мода та бренд: Італія, Франція.

Сучасні тенденції: Перенесення виробничих потужностей з Європи та США до країн Азії через високу вартість робочої сили у розвинених країнах.

  Основні галузі легкої промисловості – текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутрова, дубильно-екстрактна.

Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

Текстильна промисловість - провідна галузь легкої промисловості за вартістю продукції. Текстильна промисловість об’єднує підприємства, які виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні та синтетичні волокна) сировини. Вона використовує як природні  так і хімічні волокна. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна.                                                                                                 Натуральні волокна отримуємо з льону, бавовнику, конопель, джуту, кенафу, рамі, шовковиці, вовни тварин. Хімічні волокна роблять з природних полімерів, целюлози, яку одержують з деревини, соломи. Галузі, які забезпечують легку промисловість сировиною – це сільське господарство, хімічна промисловість.  Основні райони виробництва тканин зо­середжено в Китаї, Росії, США, Індії (перше місце у світі за випуском бавов­няних тканин), Японії (світовий лідер за випуском шовкових тканин), Німеччині. Підприємства легкої промисловості тя­жіють до споживача, сировини і трудо­вих ресурсів.

Текстильна промисловість виробляє тканини. Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразілія. Процес виготовлення тканин з бавовнику. Бавовняна промисловість працює на привізній сировині з Узбекистану, Єгипту. Єдине підприємство з повним технологічним циклом - Тернопільське об’єднання «Текстерно».
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи, Канада, Австралія.                                                                                                                             Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками й експортерами сировини — Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уруґвай, Аргентина, ПА. Основні імпортери вовняних тканин — країни Європи та Північної Америки.
Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Південна Корея, Індія, Росія.
   Найбільша джутова промисловість розміщена в Індії та Банґладеш на власній сировині, а також у Великобританії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи.
          Лляна промисловість розвинута у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Головними виробниками канатних та плетених виробів з абаки (текстильного банану) є Філіппіни, з сизалю — Танзанія, з генекену (вид агави) — Мексика. Галузі текстильної промисловості поширились у багатьох країнах світу незалежно від рівня їхнього розвитку. У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинені країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає. 

Швейна промисловість посідає друге місце за вартістю виробленої продукції.   Її підприємства розміщені переважно у великих населених пунктах. Найбільші центри швейної промисловості та модельного бізнесу є в Києві та Львові. Багато підприємств працюють на закордонній сировині. Виробництво масових видів одягу зосереджено в Китаї, Індії, Філіппінах, Туреччині. Ці країни стали «швейним цехом» розвинених країн. В розвинених країнах праця робітників коштує дорого, тому в них практично немає великих фабрик. Спеціалізація розвинених країн- виробництво модних, елітних виробів.

Взуттєва промисловість. Подібні тенденції розвитку характерні й для  світової взуттєвої промисловості: переміщення масового виробництва продукції в азійські, латиноамериканські країни, зі збереженням за економічно розвиненими країнами лідерства в модельному бізнесі. У виробництві та експорті модельного шкіряного взуття перше місце належить Італії, друге- Іспанії, далі ідуть Португалія, Чехія. Найбільшими виробниками взуття є Китай, Індія, Республіка Корея, Росія. В Україні провідними центрами є Дніпро, Львів, Харків, Одеса, Запоріжжя. Є фабрики і в невеликих містах.                                                                              Хутрова промисловість. У світі не так багато виробників хутра. Спеціалізація пов’язана з географічним положенням. На ринок хутра диких тварин постачають Канада і Росія. Хутра тюленя постачають Норвегія, Росія, Гренландія, хутра шиншил -Угорщина, Мексика, нутрію- Аргентина. Дублянки з овчини виготовляє Іспанія, Австрія, Аргентина. Росія була лідером за експортом хутра соболя, нині її потіснив Китай. В Україні найбільші хутрові виробництва розміщені в Харкові, Тисмениці, Балті, Жмеринці, Львові.

 Нині у легкій промисловості світу роз­різняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низькокваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосу­вання складних технологій, дорогої си­ровини, висококваліфікованих кадрів.