Притча про людину та змію

 Чоловік побачив як змія живцем згоряє у вогні, і вирішив витягти її з полум'я. Коли він зробив це, змія вкусила його, викликавши нестерпний біль. Чоловік відкинув змію, і вона знову впала у вогонь. Тоді він схопив металеву жердину, витяг змію з полум'я та врятував їй життя.

Перехожий, що спостерігав, наблизився до людини і сказав: "Ця змія вкусила тебе, чому ти, як і раніше, намагаєшся врятувати її?"

Чоловік відповів: "Натура рептилій - кусати, але це не повинно змінювати мою натуру - допомагати".

Не змінюйте своєї сутності лише тому, що вас хтось поранив. Не втрачайте свого доброго серця.

Казка про страх темряви

 

Зустріч з героєм (казка)

 

Казка про равлика від психотерапевта

 

Написала майже рік тому казку…

Казка про равлика

Отже, казочка про равлика.
Жив собі равлик.
Радів життю, бо воно було здебільш цікавим, яскравим,та безтурботним.
Жив він на великій галявині посеред лісу, котра була повною смачних ягід і пригод.
Так, у равлика були друзі, з котрими було весело і смачно. Вони гралися, співали, бавилися між собою і майже ніколи не сварилися.
Ввечері равлик лягав спати під якимось листочком, зранку прокидався і поспішав до друзів.
А одного ранку, ще сонечко не вийшло ще, він прокинувся від гуркоту та дівних звуків, котри здавалися спочатку як грім.
⁃ Але не буває грому у лютому - зауважив від себе, бо був розумним равличком.
Він вибіг на галявину і побачив, що величезні залізні створіння майже вщент розбили його дім. Равлик дуже злякався, почав звати і шукати своїх друзів, але було марно…
Скільки він плакав, не пам’ятає, що робив також, це було як запаморочення, коли прокинувся і зрозумів, що вже вечір, майже ніч.
Дому не було, друзів не було, ничого не було…
Равлику нема с кім було порадитися, тому він вирішив піти звідси.
Він повз, плакав і думав. Думав про свою домівку-галявинку, про своїх друзів, про свое життя і раптом зрозумів, що стало важко повзти.
-Що зі мною? Чому так важко? Ніби щось зверху на мені є? - разгублено питав він сам себе.
Зранку він опинився біля озера, зазирнувши в воду, побачив на спині щось дивне. То було схоже на листочок, під котрим він полюбляв спати і котрий зараз був на ньому, як маленька домівка.
Він спробував туди заповзти, там було затишно і якось беспечно, а ще там були спогади про радість, друзів і безтурботне життя.
⁃ Ні, я не буду плакати, я буду шукати свою нову галявину і нових друзів, а спогади і почуття зі мною назавжди.

Думки про казку с равликом мені прийшли, коли я сама була не в своєму дому і почувалась як загублений равлик без захисною домівки, але слова не йшли. Зараз, коли спогади і віра повернулися, літери сами почали складатися.

Що я хочу сказати, розповідаючи цю казку?

Що ми сильні, навіть потужні і маємо змогу подолати забагато того, що здається неподоланним. Сила в нас самих, вона є в спогадах, в відчуттях, в побаченому і почутому, ми нездоланні, коли спираємось на себе, на свою віру.

                                                                                        Психотерапевт Олена Цебенога

Університет Ангелів (казка)

 Університет Ангелів (казка)

Одного разу Ангел звернувся до Бога:
— Отче, у мене проблема.
— Що тебе хвилює, Ангел мій? – привітно посміхнувся Господь.
— Чи розумієш, Творець, мені стало важко виконувати обов’язки Ангела, тому що я став якось гірше розуміти людей … Часом мені здається, що ще трохи — і вони почнуть мене дратувати! А мені ж належить проявляти ангельське терпіння!

— А що саме тебе дратує в людях?

— Вони весь час незадоволені тим, що є, але часто не знають, чого хочуть. Вони постійно на щось скаржаться. Вони воюють один з одним і винищують навколишню природу. Вони ненавидять тих, хто на них не схожий. Вони залежать від чужої думки і часто більше вірять не мудрецям, а базікам і демагогам. Вони моляться в церкві, щоб тут же грішити знову. І це пригнічує мене!

— Так, син Мій, справа серйозна, — в роздумі потеребив сиву бороду Господь. — Ти маєш рацію, з цим треба щось робити. Причому терміново! У тебе з’явилося оцінювання – а це ознака того, що ти перестаєш бути Ангелом … Напевно, заразився від людей!

— Ось і я про те ж, — пригнічено відповів Ангел. — Мені здається, що я потребую професійного зростання. Я чув, що деяких Ангелів направляють на Курси підвищення кваліфікації. Чи можу я просити направити мене на навчання?

— Можеш, син Мій. Такі курси дійсно є, і вони дуже ефективні! Ті, хто добре вчиться, як правило, домагаються відмінних результатів.

— А яких предметів там навчають?

— Різним. Самим різних предметів! Я б сказав, різнобічну освіту! Буквально університет для Ангелів. Ти обов’язково знайдеш там друзів і однодумців, і тобі не доведеться нудьгувати.

— А в якій формі навчання? Лекції? Семінари?

— Здебільшого інтерактив. Все через особистий досвід, почуття і відчуття. Ну, і теорії трохи буде, причому з різних точок зору. Це для більшого плюралізму і заради свободи вибору.

— Так, Творець, це саме те, що мені треба! Я дуже хочу потрапити на такі курси. Що для цього потрібно?

— Що треба? Всього лише ознайомитися з умовами прийому, синку… По-перше, ти отримаєш тіло, воно видається раз і назавжди, і заміни не буде. Воно може тобі подобатися або не подобатися, але це єдине, що точно буде в твоєму розпорядженні до кінця навчання. Все інше ти будеш отримувати в тимчасове користування, на той чи інший термін. Це зрозуміло?

— Ясно: немає нічого мого, крім тіла. Його треба берегти, тому що воно на весь час навчання одне.

— Далі… Тобі доведеться вчитися вдень і вночі стільки часу, скільки буде потрібно для завершення процесу. Кожна людина і кожна подія стануть твоїми Вчителями, тому ображатися на них немає сенсу.

— А якщо вони помиляються?

— Не існує помилок, тільки Уроки. І Вчителя. Ти теж будеш Учителем для когось, май це на увазі.

— Я? Вчителем ?! Але я не вмію! А якщо не вийде?

— Що ж, і таке може бути… Невдачі — невід’ємна частина успіху. Кожен промах можна проаналізувати і звернути в новий успіх!

— А можна відмовитися від Уроку, якщо не виходить?

— Урок буде повторюватися в найрізноманітніших формах, поки не буде засвоєний повністю. Якщо не зрозумієш легкі Уроки, — вони стануть важчими. Коли зрозумієш — здаси залік і перейдеш до наступного Уроку. Така вже програма, вибачай!

— А як я зрозумію, що Урок засвоєно?

— Ти зрозумієш, що Урок засвоєно, коли твої поведінка і розуміння зміняться. Мудрість досягається практикою.

— Так, я зрозумів. Швидше б набратися побільше Мудрості!

— Не скупися, Ангел! Іноді трохи чогось, — краще, ніж багато нічого. Ти отримаєш все, що захочеш. Ти підсвідомо вірно визначиш, скільки енергії на що витратити і яких людей привернути до себе. Подивися на те, що маєш — і знай, що саме цього ти і хотів. Твоє «сьогодні» буде обумовлено твоїм «вчора», а твоє «завтра» буде визначатися твоїм «сьогодні».

— Але якщо я помилився, якщо я вибрав не те, і це створило мені проблеми?

— Що зовні, то й усередині. І навпаки. Зовнішні проблеми — точне відображення твого внутрішнього стану. Зміниш те, що всередині — і зовні все поступово зміниться. Життя підкаже!

— А як? Як я почую його підказку?

— Біль — це спосіб, який Всесвіт використовує, щоб привернути твою увагу. Якщо душі або тілу боляче — це сигнал, що пора щось змінювати.

— Невже інші Ангели, які навчаються на курсах, будуть приносити мені біль, Отче?

— Пам’ятай, що ви всі — Учні, і все на рівних умовах. Інші – всього лише твоє відображення. Ти не можеш любити чи ненавидіти те, що є в інших, якщо це не відображає твоїх власних якостей. Пам’ятай: там тільки Ангели, тільки тобі подібні, інших істот там просто немає. Так що будь-який біль – це буде лише гра, оцінка, реакція твого розуму.

— Чи повинен я ще щось знати, Господи?

— Мабуть так. Хочу, щоб ти спробував зрозуміти: там, куди ти потрапиш, немає місця краще ніж «тут». «Там» нітрохи не краще, ніж «тут». Минуле варто тут же забути, майбутнє ти не зможеш передбачити, для тебе буде по-справжньому важливим тільки та мить, в якій ти «зараз».

— Мені складно зрозуміти, про що ти говориш. Але я буду старатись. Думаю, Учителя мені все пояснять, вірно?

— Не варто перекладати відповідальність на Вчителів або когось. Вчителі дають тобі програму, але вчишся ти! Скільки захочеш засвоїти — стільки й залишиться з тобою.

— Я постараюся засвоїти все, що можливо!

— Так, Ангел мій! Роби краще з можливого — і ти не промахнешся.

— Але ти — ти, Господи, чи будеш ти як і раніше керувати мною? Або мені доведеться вчитися по книгах і конспектами?

— Я не покину тебе ні на мить, синку! Я буду з тобою і в тобі. Але ми будемо далеко один від одного, і тобі доведеться заново вчитися чути мене. Можу тебе втішити: всі відповіді знаходяться в тобі. Ти знаєш більше, ніж написано в книгах або конспектах. Все, що ти повинен робити — дивитися в себе, слухати себе і довіряти собі. Так що, якщо не передумав, мабуть, я тебе зараз і транспортую туди, до місця навчання!

— Добре. Дякую, Отче! Я готовий. Тільки б не забути всі ці премудрості!

— А ось тут на тебе чекає сюрприз, малюк, — засміявся Творець. — Річ у тім, суть перепідготовки Ангелів в тому і полягає, щоб вони заново, з чистого аркуша, пройшли всю програму. Так що ти забудеш про все, що я тобі тут наговорив. І ти згадаєш про це тоді, коли будеш готовий… Ну, поїхали?

— Поїхали! — рішуче хитнув крилами Ангел і побачив що відкрився перед ним тунель, куди, заплющивши очі, пірнув, як в безодню. У повну невідомість. Але він довіряв Богу, і тому не роздумував. Втім, політ його був недовгим…

…Пролунав крик, і десь на Землі народилася ще одна людина.

Казка про мишинятко Фредеріка

 

Лео Ліонні

Казка про мишенятко Фредеріка

(переклад Оксани Винярської)

Навколо пасовиська,  де паслися коні і корови, була стара-престара кам’яна стіна. Між камінням стіни - недалеко від комори  і стодоли  - мешкала сімейка  галасливих польових мишей.

І хоча комора і стодола стояли порожніми,  миші для себе ще багато їжі могли знайти. І вони працювали старанно, роблячи запаси на зиму. Зерно, соломка,  горішки - чого там лише не було! 

День і ніч працювали маленькі польові мишки. Всі працювали. Окрім Фредеріка.

"Фредеріку, чому ти не працюєш?"- запитали його миші.

"Я ж працюю", - відповів Фредерік. "Я збираю сонячні промінчики на холодні і темні зимові дні".

Колись миші підійшли до Фредеріка  - коли він сидів нерухомо і дивився поперед себе -  і запитали: "А зараз, Фредеріку, що ти зараз робиш?" "Я збираю кольори, спокійно відповів Фредерік. Зима - сіра".

А одного разу мишам видалось, ніби Фредерік заснув.

"Ти спиш, Фредеріку, Спиш?" - дорікнули вони йому.

"Та, ні!", відповів Фредерік.  Я збираю слова. Зимові дні такі довгі і їх так багато, і ми не будемо знати про що нам говорити".

Коли прийшла зима і випав сніг,  п’ятеро маленьких польових мишенят сховалися між камінням.

Спочатку було багато їжі (вони ж збирали її  старанно восени, робили запаси). Мишкам було весело, вони  насміхалися над недолугими котами, що не здатні зловити бодай одну мишу і  висміювали лисиць, які нічого не вміють хіба що співати...

Миші були  цілком щасливі.

Але поступово  горішки і ягоди закінчувались, зникла солодка соломка, а про зерно вже й ніхто не згадував.

І нараз від каміння старої-престарої кам’яної стіни повіяло таким холодом! І вже ніхто більше не хотів розмовляти.

І тут раптом вони згадали, як Фредерік збирав сонячні промінчики, кольори і слова.

"Фредеріку, а де ж твої запаси?"

"Закрийте очі!" - сказав Фредерік і видряпався на великий камінь.

"Я вам зараз пришлю сонячні промені. Ось, зараз, зараз… Відчуваєте, які вони теплі? Які вони лагідні?  Теплі, лагідні і прекрасні як золото!"

І поки Фредерік говорив про сонце, чотирьом мишкам стало трохи тепліше. Чи то його голос так подіяв? Чи то були чари?

"А що з твоїми кольорами, Фредеріку?" - захвилювались польові мишки. "Ще раз закрийте очі!" - звелів Фредерік.

А коли він розповідав про сині волошки, червоні маки в золотому збіжжі, про ніжні зелені листочки кущиків чорниць і суниць, миші так яскраво побачили це перед своїми очима, немов би ці всі кольори були намальовані в їх маленьких мишачих голівках.

"А ще слова, Фредеріку, ти забув ще про слова! Ти теж їх збирав!"

Фредерік відкашлявся, хвилинку почекав, поки миші затихнуть, а тоді почав урочисто, ніби зі сцени:

"Хто з водиці робить кригу,

Сипле щедро з хмар сніжок?

Одягає ліс і поле у пухнастий кожушок?

Хто нанизує листочки на дерева і кущі? Відкриває двері вітру і запрошує дощі?

Хто на небо вішає місяця ліхтар, Затуляє сонечко ковдрою із хмар?

Чотири мишки польові,

Такі, як я і ти. Живуть високо в небі, Пильнують нас згори.

Мишка - Весна шукає фарби квітам.

Вчить дощик усміхатись Мишка - Тепле Літо.

Дарує Мишка - Осінь яблука й горішки, А Мишка - Зима шиє капці на замерзлі ніжки.

Це - пори року. Їх чотири.

Нам варто це запам’ятати,

Бо кожна з них по-своєму На радість є багата!"

Коли Фредерік замовк,  здивовані миші заплескали йому в лапки і гукали: "Фредеріку, ти ж поет!"

Фредерік почервонів, смиренно схилив голову і сказав: "Я знаю, мої дорогі Сіромашки…"

Казка про Світлодара

 

Коли допоможе мандала

 

Фільми про Різдво

Різдвяна казка

 Свято для всіх 

    Щороку різдвяної ночі всі янголи готувалися спуститися на Землю, щоб привітати своїх підопічних. І лише одне янголятко сумувало цієї ночі, бо йому не було кого вітати. Він почував себе зайвим, коли наступало Різдво, та інші янголи летіли на Землю. Маленькому янголятку так хотілося спуститися разом з іншими янголами, щоб хоч одним оком поглянути, як на Землі відзначається Різдво. Довгий час він вважав, що немає права цього робити. Адже він нікому не міг подарувати світле свято. Але в одну чудову різдвяну ніч маленьке самотнє янголятко вирішило спуститися на Землю разом з іншими янголами. Як же йому сподобались сніжні міста, яскраві гірлянди і радісний настрій людей, які зустрілися на його шляху! Серед загальних веселощів і достатку маленький янгол раптом почув чийсь плач.

— Невже в таке світле свято хтось може плакати? - здивовано подумав він. Ангелятко почали прислухатися і зрозуміло, що плач лунав з гілок старої ялинки. Він наблизився до неї і побачив там маленького самотнього ельфа.

- Чому ти плачеш? - поцікавилося янголятко.

— Усі ельфи вирушили вітати людей, а мені нема кому подарувати свято, — схлипуючи, відповів ельф.

— Як ми схожі! Уявляєш, і мені не було кого привітати. А тепер я зустрів тебе і зрозумів, що можу подарувати тобі свято.

— А ти маєш рацію, — заспокоюючись, відповів ельф. — Я теж можу тебе привітати!

Янголятко з ельфом стали радісно обійматися та вітати один одного з Різдвом.

— Я мріяв знайти друга, і я його знайшов! - вигукнув ельф.

— А я мріяв бути комусь потрібним у це світле свято, і моя мрія також здійснилася! — вигукнуло янголятко.

— Кожен з вас вчинив дуже мудро, — раптом заговорила з ними стара ялина. — Тільки запам'ятайте головне: Різдво це свято для всіх. Незалежно від того, чи є хтось, хто вас привітає, чи той, кого привітаєте ви. Ви також маєте право радіти та святкувати Різдво, як і ті, хто не самотній.

Почувши слова мудрої ялинки, янголятко з ельфом переглянулись і полетіли туди, де зібралося найбільше людей. Всі раділи Різдву, співали пісні та веселилися. Янголятко з ельфом теж раділи та відзначали свято разом з усіма. А щоб Різдво стало ще чарівнішим, янголятко діставало з неба зірки, а ельф дарував їх усім людям. Кожен, хто отримував зірку, загадував бажання і передавав її іншому. Люди ставали щасливішими. А янголятко з ельфом розуміли, як чудово дарувати свято іншим просто так, від душі. А ще як чудово самим поринати у святкову атмосферу без жодних обмежень та умовностей!

                                                                                  Автор - Юлія Лавренченко

Подорож котика Тимка. (інтерактивна психотерапевтична казка)