2 квітня - Міжнародний день дитячої книги

 2  квітня в усьому світі  відзначають незвичайне свято - День дитячої книги. Чому саме в цей день?  Саме 2 квітня народився Ганс Крі́стіан А́ндерсен —знаменитий данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Непохитний олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка», «Дівчинка з сірниками», «Принцеса на горошині» та інших. Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу. Андерсена  вважають королем казки. Міжнародна премія за кращі книжки для дітей носить ім'я славетного казкаря. Тому саме його день народження  став міжнародним святом дитячої книги.

Так склалося, що кожного Міжнародного дня дитячої книги найпопулярніший дитячий автор пише послання, адресоване найбільш юним читачам, а найкращий ілюстратор створює яскравий плакат, присвячений цьому дню. В 1973 р. та в 1979 р. почесних нагород за найкращу дитячу книгу були вшановані відомі українські письменники Богдан Чалий та Всеволод Нестайко. ДИТЯЧІ ЖКИ

Перші дитячі книги та їх автори

Першими дитячими творами були перекази, розповіді, оповідання, пісні, що передавалися в усній формі. Вони були покликані розважати та навчати малечу. Та перші серйозні кроки зі створення дитячої літератури з’явилися тільки у 18 столітті після того, як заговорили про інститут дитинства. До цього діти ставилися на однаковий рівень з дорослими, тому окремої спеціалізованої літератури для них не випускали. Так, в 1744 році світ побачила перша дитяча книжка розважального характеру під назвою "Маленька гарненька кишенькова книжечка". Її автором та видавцем був популяризатор дитячої книги тих часів – Джон Ньюбері. Видання відрізнялося гарною обкладинкою та захоплювало дітлахів веселими іграми та яскравими ілюстраціями. Жан-Жак-Руссо – ще один відомий філософ, який зробив неабиякий внесок у розвиток дитячої літератури. Він стверджував, що дітей треба виховувати, враховуючи їхні природні здібності та зацікавлення. Одним з письменників, який дотримувався філософії Руссо, був Томас Дей. Його перу належать багато творів для дітей. РОЗКВІТУ ДИТЯЧОЇ

Часи розквіту дитячої книги

В 19 столітті відомий данський письменник Г.Х. Андерсен займається збором народних казок Європи. З цією метою він навіть відправляється в подорож містами та селами Європи. Так само як брати Грімм, які зробили збірку казок Німеччини, він робить збірку казок європейських країн. Пізніше з’являються захопливі твори різних дитячих авторів, які у своїх роботах покладаються на дитячу уяву. Розвиток друкарства, поширення грамотності серед широкого загалу, поява нових читачів, зниження ціни на друковані видання – все це призводить до підвищення попиту на дитячі книжки. А 1865 рік ознаменувався появою нового стилю у створенні дитячої літератури, оскільки світ побачила фентезійна книга Льюіса Керолла – "Аліса в країні чудес".Я УКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА КНИГА

Давня українська дитяча книга

Перша друкована дитяча книга в Україні з’явилася в 1574 році. Це було навчальне видання під назвою "Руська граматика, або Буквар". Підручник видав перший український книговидавець Іван Федоров у львівській друкарні. До складу видання увійшла абетка, а також зразки та вправи читання. В ці часи здебільшого випускалися навчальні дитячі книги. А вже у 18 столітті починають виходити книги для читання. Відомими дитячими письменниками тих часів були Іван Максимович, Ігнатій Максимович, Іван Пашковський, Григорій Сковорода тощо. У своїх оповіданнях для молоді Іван Максимович торкається морально-етичних тем, а от його брат Ігнатій захоплюється написанням од. Юнаки та дівчата захоплювалися поезією Івана Пашковського, який любив пожартувати та часто писав про перші юнацькі почуття та захоплення. Вперше просвітницькі ідеї в дитячій літературі з’явилися завдяки Григорію Сковороді. Його відомі дитячі твори: "Ой пташино-жовтобоко", "Гей, поля, поля зелені", різноманітні байки, епіграми тощо. Величезний вклад у розвиток дитячої української книжки зробив Іван Франко. Під кінець 18-го – на початку 19-го століття виходять казки та оповідання для маленьких читачів. Автор не просто пише казки, а намагається скерувати дитячу уяву від казкових героїв та подій до реалій справжнього життя. Франкові оповідання розповідають про життя простих сільських дітей – "Малий Мирон", "Грицева шкільна наука", "Під оборогом", "Олівець" та багато інших. Діти з захопленням зачитувались казкою "Лис Микита".

Цікаві факти про дитячі книги та їхніх авторів

1.      Ганс Крістіян Андерсен виявляв незадоволення, коли про нього говорили, як про дитячого казкаря. Автор вважав, що його казки написані не тільки для дітей, але й для дорослих. Також він наказав, щоб на монументі, де разом з казкарем мала бути зображена малеча, не було жодної дитини.

2.      "Колобок" вважається суто слов’янською казкою. Проте подібний сюжет зустрічається в оповідях інших країн. Так, в США, це була казка про пряничного чоловічка, якого також з’їла лисиця. Аналогічні казки можна віднайти в німецькому, англійському та середньоазійському фольклорах.

3.      Відомі німецькі казкарі брати Грімм також були видатними вченими-філологами та засновниками науки германістики. Письменники брали активну участь у створенні першого словника німецької мови.

4.      Самуїл Маршак часто використовував в дитячих казках події, пов’язані з вогнем. Наприклад, "Дім кицьки", "Пожежа", "Розповідь про невідомого героя". І це зовсім не випадково, адже в дитинстві сам автор став ледь не став жертвою пожежі. Ця подія закарбувалася у спогадах майбутнього письменника та яскраво відбилася в його творчості.

5.      Авторка багатьох дитячих творів, відомих у всесвітній літературі, Астрід Лінгред, володіла навичками стенографістки. Тому багато її робіт, а зокрема "Пеппі – Довга панчоха" спочатку була застенографована.

Міжнародний день дитячої книги в історії

1574  Перша друкована дитяча книга в Україні з’явилася в 1574 році. Це було навчальне видання під назвою "Руська граматика, або Буквар".

1744  Світ побачила перша дитяча книжка розважального характеру під назвою "Маленька гарненька кишенькова книжечка". Її автором та видавцем був популяризатор дитячої книги тих часів – Джон Ньюбері.

1865  Поява нового стилю у створенні дитячої літератури – світ побачила фентезійна книга Льюіса Керолла – "Аліса в країні чудес".

1967  Міжнародною радою з дитячої книги було впроваджено День дитячої книги.ВІДЗНАЧАТИ МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДИТЯЧОЇ КНИГИ?

https://daytoday.ua/podiya/mizhnarodnyy-den-dytiachoi-knyhy/

Казкові, фантастичні,

Цікаві й незвичні…

Усім потрібні дуже,

Читай, мій любий друже!

Знаходь книжки-перлинки,

Слова, що мов хмаринки

Тебе несуть світами,

Незнаними шляхами.

Це неповторні миті,

Теплом душі зігріті,

Коли в руках є книга —

То це завжди інтрига:

Дізнатись, що чекає,

Хто долю там шукає.

Бо хто сміливо йде —

Той щастя віднайде.

Хто друг, а хто зрадливий,

Хто щирий і правдивий,

Де казка оживає,

Де серце відчуває.

Читай книжки щодня —

Збирай мудрість, знання!

 Тетяна Прокоф’єва

8 клас 02.04.26 Урок № 27

Тема: Діємо разом. Спілкування і співпраця в групі для досягнення найкращого результату. Ініціативність. Підсумкова робота «Гр.3 Добробут».                                    Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в підручнику (§15, ст.144-150), виконати інтерактивні завдання 15.2 та 15.3 з е-додатку.

Ефективна співпраця в групі базується на спільній меті, взаємоповазі та активному спілкуванні, спільній відповідальності та чіткому розподілі ролей (лідер, виконавець, аналітик) для досягнення спільної мети. Ініціативність передбачає самостійну пропозицію ідей, готовність брати на себе відповідальність та активну участь у процесі без очікування вказівок. Ініціативність кожного учасника допомагає команді приймати кращі рішення, уникати конфліктів та досягати високих результатів. Основні навички — це вміння слухати, чітко формулювати думки, розподіляти ролі та підтримувати доброзичливу атмосферу. 

Словничок

• Команда: Група однодумців, об’єднаних спільною метою.
• Співпраця: Взаємодія, за якої учасники допомагають один одному та обмінюються ідеями.
• Ініціативність: Здатність самостійно приймати рішення та пропонувати нові ідеї для вирішення завдань.
• Комунікація: Обмін інформацією (вербально та невербально) для досягнення порозуміння. 

Правила ефективної роботи в групі:

1. Повага: Поважайте думку кожного, не перебивайте.
2. Активне слухання: Слухайте, щоб зрозуміти, а не просто відповісти.
3. Ініціатива: Не чекайте вказівок — пропонуйте свої ідеї.
4. Чіткість: Формулюйте думки зрозуміло та лаконічно.
5. Розподіл ролей: Визначте лідера, таймкіпера та активних виконавців для ефективності. 

Як діяти разом ефективно:

• Спільна мета: Всі розуміють, що і для чого вони роблять.
• Відповідальність: Кожен відповідає за свою частину роботи.
• Вирішення конфліктів: Конфлікти вирішуються через переговори та пошук компромісу.
• Доброзичливість: Підтримка один одного та конструктивна критика. 

Начало формы

Основні елементи успішної командної роботи: 

·         Правила спілкування: говорити по черзі, не перебивати, підтримувати доброзичливий тон.

·         Взаємодопомога: члени команди допомагають один одному.

·         Спільне прийняття рішень: вислуховування ідей кожного та вибір найкращої.

·         Ролі в команді: ефективний розподіл обов'язків.

Ініціативність — це ключова наскрізна навичка (soft skill), що передбачає вільну активність, здатність діяти випереджаючи зовнішні стимули, брати відповідальність за результати та реалізовувати ідеї.

Як розвивати ініціативність на уроці: 

·         Беріть участь у роботі в парах, де кожен має висловитись.

·         Пропонуйте свої ідеї під час «мозкового штурму».

·         Будьте активними при виконанні проєктних робіт, беручи на себе частину відповідальності. 

Робота в команді вчить уникати конфліктів, висловлювати свої думки та розуміти потреби інших.

Ви навчаєтеся у класній спільноті – колективі дітей, у яких є спільні справи, завдання, інтереси.

Ви зробили усім класом чимало корисного. Усі ми різні. Одні гарно малюють, інші – співають, танцюють, займаються спортом. Але кожен з вас має свої здібності. А тому, щоб бути хорошим колективом, класом потрібно допомагати один одному, казати приємні та гарні слова, підтримувати, не ображати. Та чи завжди, виконуючи разом якусь роботу, ви ввічливо спілкувалися, домовлялися між собою, уважно слухали одне одного?

Висновок:

·         Аби шкільне життя було комфортним, важливо вміти взаємодіяти з іншими людьми.

·         Під час виконання спільної роботи потрібно домовлятися, вислуховувати думку інших, поводитися чемно та стримано.

·         Клас, у якому ставляться одне до одного доброзичливо, з повагою, називають дружним.

10 ключових компетентностей (за Законом про освіту)

1. Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. Це вміння усно і письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мультимедійних засобів). Здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у вільний час. Усвідомлення ролі ефективного спілкування.

2. Спілкування іноземними мовами. Уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою, усно і письмово висловлювати і тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання і письмо) у широкому діапазоні соціальних і культурних контекстів. Уміння посередницької діяльності та міжкультурного спілкування.

3. Математична грамотність. Уміння застосовувати математичні (числові та геометричні) методи для вирішення прикладних завдань у різних сферах діяльності. Здатність до розуміння і використання простих математичних моделей. Уміння будувати такі моделі для вирішення проблем.

4. Компетентності в природничих науках і технологіях. Наукове розуміння природи і сучасних технологій, а також здатність застосовувати його в практичній діяльності. Уміння застосовувати науковий метод, спостерігати, аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати результати.

5. Інформаційно-цифрова компетентність передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Інформаційна й медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне мислення, роботи з базами даних, навички безпеки в Інтернеті та кібербезпеці. Розуміння етики роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо).

6. Уміння навчатися впродовж життя. Здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових вмінь і навичок, організації навчального процесу (власного і колективного), зокрема через ефективне керування ресурсами та інформаційними потоками, вміння визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, вибудовувати свою навчальну траєкторію, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.

7. Соціальні і громадянські компетентності. Усі форми поведінки, які потрібні для ефективної та конструктивної участі у громадському житті, на роботі. Уміння працювати з іншими на результат, попереджати і розв’язувати конфлікти, досягати компромісів.

8. Ініціативність і підприємливість. Уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення як власного соціального статусу та добробуту, так і розвитку суспільства і держави. Вміння раціонально вести себе як споживач, ефективно використовувати індивідуальні заощадження, приймати доцільні рішення у сфері зайнятості, фінансів тощо.

9. Загальнокультурна грамотність. Здатність розуміти твори мистецтва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших.

10. Екологічна грамотність і здорове життя. Уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини, здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя.

8 клас 02.04.26 Урок № 46

Тема: Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа. Підсумкова робота (Гр.1). Практична робота №14 «Позначення на контурній карті об’єктів природно-заповідного фонду України».                                          Домашнє завдання: Опрацювати §44 (ст.208-212), скласти пам’ятку «Правила поведінки в навколишньому середовищі».

Люби, пізнай мене -                                                                                                                                      природу,- і ти зрозумієш,

яким багатством володієш, людино,

і яке так мало цінуєш і бездумно

розтринькуєш у повсякденному житті.

Бережи мене і ти збережеш себе

І забезпечиш майбутнє для нащадків.

М. Чорний

Притча про будівництво собору

   Монах, що керує будівництвом собору, вирішив подивитися, як працюють робітники. Він підійшов до першого і попросив розказати про свою роботу: «Я сиджу перед каменем і працюю різцем. Нудна і важка робота, - сказав той зі злістю». Монах підійшов до другого і запитав його те саме: «Я ріжу камінь і цим заробляю гроші. Тепер моя сім’я не голодує»,  - стримано відповів той.  Монах запитав і третього про його роботу: «З боку, здається, що я ріжу камінь. Але насправді я будую Собор, який простоїть тисячу років. Я будую майбутнє»,- посміхнувшись сказав робітник. 

 Мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь. Природні ландшафти, що сформувалися на території України, завдяки своїм оптимально сприятливим для життя людини умовам зазнали антропогенного навантаження. За час тривалої «війни» з природним середовищем знищено багато видів рослин і тварин, вирубано великі масиви лісів, осушено болота, знищено малі річки, підтоплено значні площі родючих земель; гігантські території забруднено радіоактивними речовинами, сільськогосподарськими, комунальними та промисловими відходами. Така діяльність залишила в Україні дуже мало незайманих або мало змінених ділянок природних угідь, які в умовах критичного стану природного середовища  стали справжнім національним багатством, золотим фондом України. Ось чому питання збереження цих унікальних у природному та культурному відношенні куточків України водночас із розробкою наукових основ раціонального природокористування стає одним із пріоритетних напрямків сучасної внутрішньої політики держави. Одним із найбільш ефективних заходів щодо забезпечення охорони довкілля є комплекс робіт з організації заповідних територій.          Охорона довкілля в Україні має історичні традиції. Люди здавна оберігали цілющі джерела, озера, водоспади, скелі, гаї, окремі вікові дерева, які нерідко вважали священними.       Природно-заповідний фонд – ділянки суходолу й водного простору, природні комплекси і обєкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність і відокремлені з метою збереження природногорозмаїття ландшафтів, тваринного і рослинного світу. В Україні розроблено цілу низку законодавчих документів для розвитку природо-заповідної справи. У 1991 році Верховна Рада України  оголосила територію України зоною екологічного лиха. Спеціалісти – географии Інституту географії НАН України  склали карту навколишнього середовища країни . У 1992 році  прийнятий Закон «Про природно-заповідний фонд України», в якому викладені основні положення стосовно охорони навколишнього середовища в різних природоохоронних територіях. 1994 р. прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні, 2004 року — Закон "Про екологічну мережу України".                                             Природно-заповідний  фонд  охоплює понад 8 тис. об’єктів загальною площею 3,3 млн.га, що становить 6,05% території країни.

 Створено

2584 пам’ятники природи,

2552 заказники,

753 заповідних урочищ,

508 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва,

38 регіональних ландшафтних парків.

Статус державних мають

 4 біосферних заповідники,

17 природних заповідників,

12 національних природних парків,

292 заказники,

132 пам’ятники природи,

88 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва,

20 дендрологічних парків,

17 ботанічних садів,

7 зоопарків.

Біосферні заповідники — створені для збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів для екологічного моніторингу. Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський — понад 200 тис. га.                                                                  Природні заповідники — відносно великі, мало змінені ПТК повністю виключені з господарського використання. Серед найбільших — Рівненський, Кримський, Поліський, Ялтинський та ін. Національні природні парки — території зі своєрідними ПТК для проведення суворо організованої рекреаційної та культурно-освітньої роботи.                                    Регіональні ландшафтні парки — для охорони типових та унікальних ПТК, проведення екскурсійної роботи з короткочасним відпочинком.  За роки незалежності площа природно – заповідного  фонду України зросла більш ніж удвічі. Проте його потрібно розширювати. Це можна зробити за рахунок ділянок, які менше змінені господарською діяльністю людини. Дуже часто ці території відокремлені одна від одної і не можуть ефективно зберігати генофонд рослинності й тваринного світу. Ці території повинні бути з’єднані «екологічними коридорами» й утворювати єдину мережу. З цією метою і було створено національну екологічну мережу.               Національна екологічна мережа  — єдина територіальна система, яка включає території й об’єкти природно – заповідного фонду та ділянки природних ландшафтів, що становлять особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища (курортні й лікувально – оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів), що визначаються законодавством України. Екомережа утворюється з метою поліпшення умов для формування й відновлення довкілля, підвищення природно –ресурсного потенціалу території  України. Вона складається з структурних елементів. Українська екомережа має стати частиною Загальноєвропейської екологічної мережі, програмою передбачено їх поєднання з екомережами сусідніх країн: Польщі, Білорусії, Росії, Румунії, Молдови, Словаччини. Для цього передбачено створення спільних транс коридорних елементів у межах природних регіонів і коридорів. В межах Київської області знаходяться теж природоохоронні  території – це заказники і заповідні урочища.  У природі все тісно пов’язане між собою. Людина теж є частиночкою природи. І  наша головна задача – бережно відноситись до довкілля, зберегти для майбутнього те, що ми маємо, примножуючи його для нащадків, для цього і створений   ПЗФ. А звідкіля бере початок збереження довкілля? Слова "заповідник", "заказник" виникли від давніх слів "заповідь", "заказ", що означало місця, де забороняється сільськогосподарське та промислове господарювання постійно (заповідник) або лише в певний час (заказник). З давніх часів здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. За зрубування дерев у заповідних місцях навіть карали на смерть.  Перша згадка про охоронні об’єкти має глибокі корені: ІІІ ст. нашої ери – острів Цейлон. Охороною природи почали займатися вчені. В XII ст. за князя Володимира Волинського заповідною стала Біловезька Пуща. А в 1583 році польський король Сігізмунд І підтвердив охорону території Біловезької Пущі з метою захисту зубрів. На території Київської Русі існувало немало різновидів "празаповідників", прикладом яких були засічні ліси на території сучасної Харківської області. Ці штучні завали лісу створювались для того, щоб перешкоджати руху кочівників; вони мали свої лісові знаки, суворо охоронялися, ніхто з місцевих жителів не мав права рубати тут дерева і взагалі ходити по цій території. Пізніше в деяких місцях колишніх засічних лісів були створені справжні заповідники. Особливо ретельно охоронялись ліси монастирів. Так до наших днів, завдяки монахам Охтирського монастиря збережений ліс на Ворсклі, монахами Святогірського монастиря – урочище крейдяної сосни. Оберігались монахами урочище Китаєво, Голосіївський ліс, ліси та озера різних ландшафтних ділянок.

Карта охоронних земель

У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області охороняється ландшафт мішаних лісів. У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.) охороняються ландшафти лісостепу. У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.) - об’єктами охорони є степові ландшафти. У Карпатах – Карпатський - зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів. У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян - охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

  Протягом останніх п’яти років в Україні, як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові екологічної мережі. Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Концепція екомережі є інтегральною в організації збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Вона поєднує в собі всі попередні системи охорони природи, пов’язує природоохоронну діяльність із різними секторами економіки (аграрним, транспортним, лісовим, туристичним тощо) і є основним елементом стратегії збалансованого розвитку. Це якісно новий підхід до розв’язання споконвічної проблеми людства у відносинах із Природою, спрямований на забезпечення функціонування всіх природних компонентів довкілля як єдиної цілісної системи. Екологічна мережа має бути побудована на трьох рівнях - міжнародному, національному та регіональному.

НЕС — частина загальноєвропейської природоохоронної системи з ділянками заповідної та мало зміненої природи, що підлягають особливій охороні та створюють передумови для раціонального природокористування та оздоровлення території. НЕС складається з природних регіонів (значні ділянки країни з типовими та унікальними ПТК), природних коридорів (природна або близька до такої ділянка суходолу чи водного простору, що забезпечує безперервність та єдність природного середовища), буферних зон (місцевості навколо цінних ділянок екологічної мережі, що захищають останні від негативного природного та антропогенного впливу). Природні регіони створюються здебільшого на базі об’єктів природно-заповідного фонду.

Національна екологічна мережа України розглядається як складова всеєвропейської екомережі, створення якої схвалено Конференцією міністрів довкілля 55 країн Європи в Софії 1995 р. У нашій країні набув чинності закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр.». Основною метою цього важливого документа є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня (10,4 %), достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності. Під час побудови моделі екомережі Українського Полісся (міжнародний рівень) використано досвід побудови таких мереж в Європі (насамперед, у таких країнах, як Нідерланди, Польща,Чехія). Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на 750 км, та Полісся в цілому в межах України, Білорусії, Росії та Польщі є важливим екологічним коридором Європи. Прикладом регіональної екомережі є екологічна мережа межиріччя Десна—Остер (Чернігівська область), що в основному входить до Українського Поліссся. Вона складається із ключових природних територій, які забезпечують можливість обміном енергії, насінними зародками та міграції тварин Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, ставки тощо), а й орні території з досить безпечним (зокрема без застосування мінеральних добрив) веденням сільського господарства. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв’язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Це три широтні природні коридори, що забезпечують природні зв’язки зонального характеру:

• Поліський (лісовий) екокоридор, що охоплює основні болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково — водозборів Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій території порівняно багато незмінних ландшафтів.
• Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого потрапляють ділянки басейнів усіх річок першої величини, зони Карпатської та Подільської ендемічності, пралісові ділянки — букові та смерекові — у Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабові ліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров’я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань у Карпатах, на Опіллі, Поділлі.
• Південноукраїнський (степовий) екокоридор, до якого потрапляють клаптики степових ділянок, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов’я, степового Криму.

Також до сполучних територій екомережі належать меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок — Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об’єднують водні та заплавні ландшафти — шляхи міграції численних видів рослин і тварин. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського й Чорного морів, який оточує територію України з півдня. Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані й малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів і стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.

Моніторинг навколишнього середовища — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами та явищами, що в них відбуваються, з метою про­гнозування їхніх змін та розробки рекомендацій щодо запобігання негативним наслідкам.       

В Україні зберігають генофонд живих організмів, типових та унікальних ландшафтів, чому сприяє моніторинг навколишнього середовища. Дієвими інструментами охорони навколишнього середовища є оцінка впливу екологічної ситуації, екологічна експертиза, розробка всебічних заходів, які б попереджали про негативну дію в результаті діяльності людини на навколишнє середовище. Отже, ми повинні дбати про довкілля, бо природа була і завжди буде сильнішою й мудрішою, ніж людина. Природа вічна і нескінченна. Людина, зберігаючи природу, береже себе, і ставлення до природи є показником моральності і культури.