7 клас 23.04.26 Урок № 44

 Тема: Природні зони Євразії. Тайга. Широколисті ліси. Субтропічні ліси й чагарники. Підсумкова робота (гр.3).                                                                                       Домашнє завдання: Опрацювати §47 (ст.231-236), оцінити свої досягнення за 12 балами (ст.236).

Подорожі навчають більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома.                                                                                                  Анатоль Франс (французський письменник) 

 

План характеристики природної зони:

      1.  Розташування  території - географічне положення.

      2.   Кліматичні особливості ( кількість  і  режим опадів, температури

            січня й липня)

      3.   Переважання типів ґрунтів.

      4. Особливості рослинного покриву, основні види типових рослин.

      5.   Особливості тваринного  світу.

      6.   Видозміни природних комплексів людиною.

Немає в світі такого материка, де існувала б така різноманітність рослинного покриву і тваринного світу, ніде немає настільки високих гір та значних западин, котрі займають обширні території.  Найбільш чітко природні зони змінюються в меридіональному напрямку з півночі на південь в центральній частині материка, чітко простежується зміна тепла та вологи, тому і закономірніше змінюються природні зони. На заході значний вплив має Атлантичний океан, тому зональність дещо порушується. Зміна природних зон тут відбувається з північного заходу на південний схід. На Тихоокеанському узбережжі з’являються мусонні вологі ліси. котрі сформувалися під впливом більш м’якішого клімату і теж зони простягаються в меридіональному напрямку. Оскільки Євразія лежить в усіх кліматичних поясах північної півкулі, тут представлені всі природні зони земної кулі.

Арктичні пустелі, тундра і лісотундра

Зони арктичних пустель, тундри і лісотундри тягнуться вузькою суцільною смугою через весь материк. Клімат арктичних пустель дуже суворий. Рослинність дуже бідна. Великі ділянки не мають рослинного покриву. На території арктичних пустель, котрі охоплюють крайню північ Євразії, острови Північного Льодовитого океану панує холодний полярний клімат. Влітку спостерігається явище полярного дня - сонце не заходить навіть в ночі, а зимою-полярна ніч, що не видно майже нічого без ліхтаря. Так триває майже всю зиму. Велика території вкрита покривними льодовиками. Там є крижані і кам’яні пустелі. Що в крижаних, що в кам’янистих не утворюються ґрунти і не можуть рости рослини, адже температури тут низькі протягом всього року. Лише подекуди зустрічаються лишайники та мохи в тих місцях де сніг може танути. Рослини бувають лише в захищених від холодних вітрів знижених місцях. Це полярні незабудки, ломикамінь, лютики, полярні маки. Тут зустрічаються песець, білий ведмідь, північний олень тюлені, лемінги,  влітку прилітає багато водоплавних птахів (чайки, полярні птахи, гагари), що селяться на високих скелястих берегах, утворюючи пташині базари. Щодо погоди, то вона досить холодна, температури взимку сягають -40…-45 градусів, а літо холодне-не вище 0…+5. Тварини надійно захищені від холоду завдяки своєму хутру, котре регулює температуру тіла. У білого ведмедя навіть підошви лап укриті товстою шерстю, котра не дає переохолоджуватися тварині. Найщільніше хутро серед усіх полярних звірів має вівцебик-суміш вівці та бика, тому й має таку назву. Ця тварина є ендемічною, реліктовою, на думку вчених, відома ще з льодовикового періоду. Є травоїдною твариною. Завдяки товстій шерсті, вівцебик може лежати на снігу довгий період часу.  Південніше арктичних пустель простягається зона тундри. В перекладі з фінської тундра означає «безліса». Клімат тут дещо тепліше, ніж в арктичних пустелях, зима досить сувора та холодна, а літо-прохолодне, похмуре і вологе-температура сягає +10…+ 14 градусів тепла, адже з півдня приходить повітря з помірних широт. У тундрі опадів випадає мало, температури низькі, характерна багаторічна мерзлота, що сприяє формуванню боліт. По причині надмірного зволоження влітку та суворої зими утворюються велика кількість болті та озер. Болота як відомо мають не тільки шкоду, але і користь-зберігають воду у посушливі періоди та очищують її, є місцями багатьох тварин та водоплавних птахів. Тундра Азії та Європи не є однаковою. Більш багатою вона в Європі, тому що простежується великий вплив Атлантики, тому тут бувають навіть криволісся та рідколісся. За коротке літо невелика частина багаторічної мерзлоти встигає відтанути, а нижче (біля 500 метрів) знаходиться шар багаторічної мерзлоти, Тому рослинність досить бідна, а часом і розріджена. Рослини, які ми бачили-це ломикамінь, мохи, лишайники, болотні рослини, ягель, ялівець. Південніше тундри знаходиться лісотундра, наприклад на півночі Скандинавського півострова та острова Ісландія. Там зустрічаються рослини: карликові сосни, полярна верба, скривлені берези, вільха. Хоча літо відносно не холодне, але сонячного світла не вистачає, до того ж сильні вітри розвіюють насіння деревної рослинності.

Ліси помірного поясу

Ми дізналися, що вона має три підзони: тайгу, мішані, широколисті ліси. Кожна з цих підзон має свої кліматичні  особливості. Тайга, або хвойний ліс, займає великі простори півночі помірного поясу. Літо в тайзі тепле і коротке середня температура липня  від +10 до +20 С, опадів 300- 600 мм. Зимою середня  температура становить  - 38 С. На підзолистих грунтах ростуть хвойні породи дерев : сосна, ялина, сибірський кедр.Тваринний світ тайги дуже багатий. Тут водяться хутрові звірі: білка, лисиця, соболь куниця, копитні (лось, олень) , птахи (глухарі тетеруки,). Багато тут торф’яних і осокових боліт. У європейській тайзі переважають сосна і ялина. До них домішуються дрібнолисті породи — береза, осика, горобина. Південніше 60° пн. ш. у лісах з’являються широколистяні породи — клен, ясен, дуб. В азіатській тайзі ростуть ялиця, сибірська сосна чи кедр, а також модрина — єдине хвойне дерево, що скидає свою хвою на зиму. Тваринний світ хвойних лісів дуже багатий. Тут живуть лось, білка, заєць-біляк, лісовий лемінг; з хижаків широко поширені вовк, лисиця, рись, лісова куниця, тхір, ласка, бурий ведмідь. У водоймах водиться видра. Серед птахів найбільш численні клести, дятли, біла куріпка, глухарі, тетерева, рябчики, сови. Багато тут торф’яних і осокових боліт. У європейській тайзі переважають сосна і ялина. До них домішуються дрібнолисті породи — береза, осика, горобина. Південніше 60° пн. ш. у лісах з’являються широколистяні породи — клен, ясен, дуб. В азіатській тайзі ростуть ялиця, сибірська сосна чи кедр, а також модрина — єдине хвойне дерево, що скидає свою хвою на зиму.Тваринний світ хвойних лісів дуже багатий. Тут живуть лось, білка, заєць-біляк, лісовий лемінг; з хижаків широко поширені вовк, лисиця, рись, лісова куниця, тхір, ласка, бурий ведмідь. У водоймах водиться видра. Серед птахів найбільш численні клести, дятли, біла куріпка, глухарі, тетерева, рябчики, сови. За тайгою розкинулись мішані й листяні ліси.

На південь від тайги широкою смугою, що поступово звужуєть ся до Уралу простяглися мішані ліси. Мішані ліси розташовані в Євразії не суцільною смугою, а тільки в Європі й Східній Азії. У цих лісах, крім хвойних ростуть дуб, липа, ясен, в’яз, граб. Основна частина мішаних лісів у Європі знаходиться на Східноєвропейській рівнині і поступово зникає в західному напрямку. У цих лісах поряд із хвойними і дрібнолистими породами ростуть широколистяні. Тут уже є рясний трав’яний покрив на дерново-підзолистих ґрунтах, менше поширені болота. В Азії також є зона мішаних лісів, але вона з’являється тільки в притихоокеанському секторі помірного поясу, де ліси ростуть в умовах мусонного клімату, а їхній склад різноманітніший. Для західних, приатлантичних широколистяних лісів характерні бук і дуб. З просуванням на схід і зменшенням кількості опадів букові ліси змінюються більш світлими дубовими. Літо довше і тепліше ніж у тайзі, зима сніжна і не така сувора. Середня температура січня -25 С, липня  + 15 С. Опадів випадає 400 – 600 мм на рік. Грунти дерново – підзолисті. Завдяки тому, що кількість тепло і волого різновид дерев збільшився зявилися поряд  хвойними породами , широколисті (дуб, липа, клен). Багатий світ і лісових птахів – дятел, синиця, чиж, рябчик.

Широколисті ліси тягнуться від південних берегів Балтійського та Північного морів поступово витягуючись на східноєвропейській рівнині. Досліджуючи широколисті ліси, які поширені в Західній Європі ми дізналися, що вони більш теплолюбові. Середня температура липня +25 С, січня – 13. Опадів випадає 1000-1500 мм на рік  Основні грунти – бурі лісові. Рослинність густа й різноманітна у східній частині зони. Поряд із сибірськими породами хвойних дерев тут поширені монгольський дуб, амурська липа, клен, граб, вяз, ясен. У широколистих лісах мешкають кабан,козуля, барсук, заєць, лісова куниця, білка. Тут водяться уссурійський тигр, амурський кіт, єнотоподібний собака, плямистий олень У районах Альп і Карпат трапляється бурий ведмідь. З птахів поширені дятел, синиця, дрізд, соловей. Повсюдно площі лісів скорочуються внаслідок вирубування. Первісні широколисті ліси збереглися невеликими масивами  - пущами. Серед них  - національний парк Біловезька Пуща. Це один з найбільших заповідних лісових масивів Європи. Під впливом господарської діяльності людини мішані та  широколисті ліси майже втратили своє первісне „обличчя”. Великі площі лісів у Європі вирубані й замінені культурною рослинністю. 

Висновки:

1. Природні зони Євразії змінюють одна одну в широтному напрямку (з півночі на південь), але в Європі, із-за впливу Атлантичного океану  відбувається порушення природної зональності (зміщення природних зон на північ, наприклад зони тайги та мішаних лісів на північному заході Скандинавського півострова), а також з північного заходу на південний схід.

2. Природні зони Євразії формуються під впливом клімату, підстильної поверхні та різних типів переважаючих повітряних мас.

3. Зони лісів займають найбільшу площу в Євразії (тайга, мішані та широколистяні ліси, твердолисті ліси та чагарники).

4. Природні зони Євразії зазнали значних природних змін в результаті антропогенної діяльності людини.

5. Материк Євразія має значну протяжність у меридіональному напрямку та значну протяжність із заходу на схід, що зумовлює існування майже всіх природних зон світу.

Науковий факт:

Тундра відступає, ліси наступають. Внаслідок глобального потепління температура на планеті Земля підвищилася в середньому на 1 градус. Здавалося б, небагато, тим не менш, дане підвищення температури суттєво вплинуло на зміни в природно-рослинного покриву, особливо в зоні тундри та лісотундри. Подекуди вже зустрічаються цілі острови лісу посеред тундрової рослинності, особливо на Скандинавському півострові і на території Сибіру, де площі ялини сибірської збільшуються.

7 клас 22.04.26 Урок № 43

Тема: Озера. Льодовики та багаторічна мерзлота.                                                                 Домашнє завдання: Опрацювати §46 (ст.227-230), скласти вірш або сенкан про річки, озера, льодовики Євразії.

Євразія багата на води суходолу: найбільші озера (Каспійське, Байкал) зосереджені в тектонічних западинах. Льодовики вкривають гори (Гімалаї, Альпи) та арктичні острови. Багаторічна мерзлота охоплює величезні площі Сибіру, утворюючись через низькі температури та сніговий покрив.

Озера Євразії

·         Тектонічні: Найглибше у світі озеро — Байкал, утворене в розломі земної кори.

·         Залишкові (реліктові): Каспійське море (найбільше озеро у світі) та Аральське море (що зникає) — залишки давнього океану.

·         Льодовикові: Багато озер на півночі (Ладозьке, Онезьке), утворені діяльністю давнього льодовика.

·         Вулканічні: Розташовані в кратерах згаслих вулканів (наприклад, в Японії). 

Льодовики Євразії

·         Покривні (щитові): Поширені на арктичних островах (Нова Земля, Шпіцберген, Ісландія).

·         Гірські: Знаходяться у високогір'ях, де температура повітря стабільно низька (Альпи, Кавказ, Гімалаї, Тянь-Шань).

·         Значення: Джерело живлення багатьох великих річок (Інд, Ганг). 

Багаторічна мерзлота

·         Поширення: Займає понад 10 млн км² (переважно Сибір, Якутія, північ Китаю).

·         Причини: Тривалі холодні зими, мала кількість снігу, низька середня температура.

·         Вплив: Ускладнює будівництво, викликає заболочування територій влітку, оскільки вода не просочується вглиб. 

 У Євразії знаходиться п’ять із десяти найдовших річок світу та три озера з десяти найбільших озер. Озера в Євразії розміщені дуже нерівномірно. Найбільша кількість озер на північному заході Євразії. Найбільші з них зосереджені, як не дивно, не у вологих, а в посушливих областях. Це залишкові озера, що збереглися на місці давніх великих водойм, які існували у більш вологу епоху. До них належать Каспійське й Аральське моря-озера, а також озера Балхаш, Ельтон, Баскунчак тощо. Озера Євразії різні за походженням улоговин, розмірами, глибинами, солоністю й розміщені нерівномірно. Багато великих озер зосереджено на рівнинах у внутрішніх районах і на високогірних ділянках Центральної Азії.

Походження озер

Льодовиково-тектонічне походження - Ладозьке (найбільше в Європі) й Онезьке.                        

Льодовикові — Женевське, Боденське.

Тектонічні — Байкал, Іссик-Куль, Мертве море.

Вулканічні — поширені на Камчатці, Японських і Філіппінських островах, Малайському архіпелазі.

Залишкові (реліктові) — збережені на місці давніх водойм, які існували в умовах вологішого клімату: Каспійське й Аральське моря.

Видатні озера Євразії

Байкал — найглибше озеро планети. Глибина — 1642 м, протяжність 636 км, найбільша ширина 79 км; містить понад 20 % запасів поверхневих прісних вод земної кулі. Впадає 1123 річки, витікає лише одна Ангара.

Каспійське море — найбільше за площею озеро у світі. На території, яку воно займає, — 376 тис. км2,— могли б розміститися така велика європейська держава, як Німеччина. Основною водною артерією, яку живить Каспій, є Волґа.

Балхаш у Центральній Азії — єдине у світі озеро, де солоність води в різних його частинах суттєво відрізняється. У західній частині Балхашу вода прісна, а у східній — солонувата. Річка Ілі, яка, впадаючи в озеро, опрісняє його західну частину, витягнута. Серпоподібна форма озера перешкоджає швидкому перемішуванню води.

Мертве море — розташоване на північному заході Аравійського півострова в найглибшій западині світу на 295 м нижче від рівня океану. Узбережжя Мертвого моря є найнижчою частиною суходолу на Землі. Солоність води в морі становить 260-270 %о.

Сарезьке озеро на Памірі — одне з наймолодших на земній кулі: утворилося 1911 р. під час землетрусу внаслідок перекриття річки Мургаб величезною брилою. Озеро «висить» над родючими долинами на висоті 3250 м над рівнем моря.

Іссик-Куль на Тянь-Шані — одне з найкрасивіших озер світу, назва перекла-дається з киргизької як «Тепле озеро». Вода в озері ніколи не замерзає.

Озеро Світязь — «український Байкал» — найглибше озеро України — понад 58 м.

Аральське море — сумний рекордсмен, зона екологічного лиха. Від початку 60-х рр. ХХ ст. море площа озера зменшилася понад у чотири рази. Це пов’язано із забором вод річок, які впадають у нього,— Амудар’ї й Сирдар’ї на зрошення. До висихання було четвертим у світі озером за площею водного дзеркала.

На відміну від інших складових гідросфери, льодовики та багаторічна мерзлота не зустрічаються на території України. Однак її природа, як і всієї Землі знаходиться під впливом льодовикового панцеру планети.

Льодовик — природне скупчення льоду атмосферного походження на суші.                     Гляціологія —  наука, що вивчає льодовики.                                                                           Льодовики утворюються там, де протягом року снігу випадає більше, ніж встигає його розтанути, тобто вище від снігової лінії.                                                                                                             Снігова лінія — це умовна межа, над якою температура повітря є нижчою за 0 ºС та відбувається накопичення снігового покриву.

Льодовики – рухливі скупчення льоду на суходолі, що утворюються там, де протягом,  року випадає снігів більше ніж устигає розтанути. Осетинська приказка говорить: ”Вічні сніги і ті посуваються”. І справді, під час льодовикового періоду покриви льоду займали не менш як 30% сучасного суходолу. Сьогодні ж, льодовики вкривають тільки 11% суходолу. Отже, у минулому льодовики наступали, а тепер відступають звільняючи колись затоплену територія. Так чи інакше, але абсолютно очевидно, що  льодовики завжди пересуваються. Льодовик є невтомним архітектором, який неспішно, але безперервно руйнує застарілі, на його думку, форми рельєфу, працюючи водночас над створенням нових. Вивчення рівнинного рельєфу дозволяє відновити картину праці покривного льодовика. Рух його відбувається переважно по підстилаючи корінних породах. При цьому покривний льодовик захоплює різноманітні уламки і за допомогою їх скребе поверхню гірських порід. Утворюються різноманітні форми рельєфу: баранячі лоби, кучеряві скелі. В Європі кучеряві скелі можна зустріти у Норвегії, Швеції на півночі Росії. Уламки порід це не єдине знаряддя праці льодовика. Велику роль у руйнівній діяльності льодовика відіграє вода. Вона утворюються внаслідок танення льодовика, проникає у тріщини гірських порід, в подальшому знову замерзає, потім знову тане. Так відбувається багато разів. Цей процес (морозне вивітрювання) руйнує гірські породи. Руйнуючи породи, льодовик разом із талими водами переносить їх на певну відстань, де різноманітні частини повільно накочуються . Ці льодовикові наноси вкривають великі площі у Північній Америці, Євразії, утворюючи численні горбі, звивисті пасма, які зустрічаються і на Україні. Чим далі від льодовика, тим потоки талих льодовикових вод стають слабшими. На такі ділянки наносяться переважно дрібні частинки гірських порід. Найчастіше це піщані відклади, завдяки яким утворюються ще одні льодовикові форми рельєфу – піщані рівнини (зандрові рівнини). Такі рівнини характерні для півночі України, широко розповсюджені вони в Білорусії. Рух гірського льодовика у сполученні з морозним вивітрюванням утворює на схилах гір округлі заглиблення, подібні за формою до крісла. Такі форми рельєфу можна побачити в Андах, Альпах, Гімалаях, Кордильєрах. Сповзаючи униз по гірських долинах, льодовик поступово виорює і поглиблює їх, інколи аж до узбережжя морів. Але і тут вони не закінчуються. Вироблені льодовиком долини продовжуються по дні моря, утворюючи глибокі, звивисті та вузькі затоки (фіорди). Наприклад, біля берегів Норвегії. Рештки льодовика можна побачити далеко від їх місця утворення – айсберги.           

Види льодовиків

Тип льодовика	Де утворюються, розміри і форма.	Що утворюється в результаті руху.
1. Гірські.	На вершинах високих гір у всіх широтах. Займають чашоподібні заглиблення на схилах гір; заповнюють гірські долини.                         Різні за розміром і формою.                 Найбільші у горах Гімалаях, Тянь-Шань, Паміру.	В  результаті руху виконують три види роботи:                                                        а) руйнують,                                              б) переносять.                                         в) відкладають, нижче снігової лінії утворюють морену (льодовикові відклади).
2. Покривні.	Покривають поверхню суходолу, утворюються у полярних широтах. Мають форму куполу, товщиною більше 3 км. Покривають поверхню Антарктиди, острова Арктики, острів Гренландія.	Краї льодовика спускаються в океан, відламуються великими брилами, перетворюючись на  айсберги (плавучі льодовики).

Не слід плутати льодовики із айсбергами!

Айсберги — величезні брили льоду, що відкололися від льодовика і плавають в океані.

Багаторічна мерзлота — шар мерзлої землі, що постійно має температуру, нижчу від 0°С.

Вічна мерзота

Під час прокладання перших доріг у деяких областях Сибіру будівельники стикнулися з несподіваним явищем. Щойно побудовані траси раптово зникали.. Їх окремі ділянки були розтріскані й піднесені невідомою силою на кілька метрів. Інші провалилися так, що користуватися ними вже було неможливо. Як з’ясувалося з часом, винним у цих витівках був холод, точніше багаторічна мерзлота. Так називають постійно мерзлий шар грунту. Мерзлота спричиняє спучення грунту, тобто явище коли грунт виштовхується вгору. Мерзлота виштовхує не лише грунт, а й уламки гірських порід. Із цим пов’язане ще одне цікаве явище  - каміння, що росте. З мерзлотою пов’язана течія грунту. Щорічно влітку охоплені багаторічною мерзлотою гірські породи відтаюють на кілька см. Або м.  у цей час вони насичуються водою , стають менш міцними. Сама ж тала вода подібна до мастила, що й допомагає сковзати грунту по льоду. Так з’являються рухливі схили. Іноді грунт стікає дуже швидко, утворюючи язики або тераси.        Отже мерзлота подібно до льодовиків, здатна переносити і накопичувати відклади гірських порід, утворювати нові форми рельєфу.

Запамятайте!

·         Найглибше озеро земної кулі – Байкал.

·         Найбільше за площею озеро на Землі – Каспійське.

·         Найсолоніше озеро світу – Мертве море.

·         Озеро-мандрівник – Лобнор.

·         Безстічне, солоне і прісне – оз.Балхаш.

·         Найглибше озеро України – оз. Світязь 

Це цікаво!

Чи знаєте ви, де знаходяться основні запаси прісних вод на Землі?
Не в річках, не в озерах, а в льодовиках,  які на сьогоднішній день займають 11% суші.
У льодовиковий період покриви льоду займали майже 1/3 суші
Льодом вкрито близько 16 млн. км² поверхні суші.
В сучасних льодовиках – 70% всіх запасів прісних вод на Землі.
Об’єм води льодовиків дорівнює сумі атмосферних опадів, що випадають на Землі протягом 50 років.
Якщо всі льодовики на Землі розтануть, рівень світового океану підніметься на 6,5 м.

8 клас 23.04.26 Урок №52

Тема: Національний склад населення України: особливості та регіональні відмінності. Українці – титульна нація країни. Етнографічні групи українців. Національні меншини та етнічні групи, основні райони їх розселення.                                                                    Домашнє завдання: Опрацювати §50 (ст.237-242), оцінити свої досягнення за 12 балами (ст.242).

Ми українці - нація Тараса,
Ми - сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми - не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

В.Сіренко

 Україна – багатонаціональна держава, де проживають більш 130 націй та народностей. Усі вони складають український народ (корінний). Українці – це титульна нація(77,8%). Представники усіх інших національностей,які проживають на території країни - це національні меншини(22,2%).  Національний склад — співвідношення кількості осіб різних національностей, які проживають на території країни. Корінне населення і прийшле - це класифікація для материків, для держав дотримуються іншого поділу:

-          Титульний етнос

-          Корінні народи

-          Національні меншини

 Вивчення культури, побуту, походження та розселення народів займається етнографія. На території України виникли етнографічні групи – гуцули, лемки, бойки, поліщуки, литвини… Вони мають відмінності у звичаях, традиціях, побуті, діалектах мови.

Особливості національного складу населення України визначають за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року. В межах української нації за особливостями культури, побуту, мови, історичного минулого, природних умов проживання, зв’язками з іншими народами розрізняють різні етнографічні групи українців. Найвідомішими серед них є лемки, бойки та гуцули, що мешкають у Карпатах. На Поліссі проживають поліщуки та литвини, в Закарпатті – русини, на Вінниччині – подоляни, на північному сході – слобожанці. Не зважаючи на існування певних мовних та культурних ознак етнографічні групи нині поступово втрачають риси своєї самобутності. Значні розміри території України та її тривалий історичний розвиток зумовили виникнення і закріплення за окремими її землями історико-географічних назв. Так, територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей дістала назву Східної Галичини. Невелика південна частина Івано-Франківської області має назву Покуття. У басейні правих приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу в межах Волинської, Рівненської. Житомирської областей розташована Волинь. Територія Чернівецької області має історичну назву Північна Буковина, частина Одеської області – Південна Бессарабія, Хмельницька і Вінницька області – Поділля. Значні території північно-східної частини України називають Слобожанщиною, її центральні території – Запоріжжям, південні – Таврією. Відомий також умовний поділ України на Правобережну та Лівобережну. В Україні живе 22,2% від загальної кількості населення людей інших національностей. Вони включають національні меншини (тобто нації, що мають свої історичні землі за межами України) та етнічні меншини (історична батьківщина яких знаходиться в сучасних кордонах нашої держави). Найчисельнішою національною меншиною є росіяни. Вони становлять 17,3% всього населення України. Найбільша їх кількість у Криму (58,3%), в Донецькій, Луганській, Харківській і Запорізькій областях. Вони проживають здебільшого в містах та селищах міського типу. Незначними за чисельністю національними меншинами в Україні є білоруси (здебільшого у селах на Поліссі), молдовани (в прикордонній смузі на південному-заході), болгари (у Південній Бессарабії та на півдні Запорізької області), поляки (в Східній Галичині та на Волині), євреї (живуть переважно в містах Житомирської, Вінницької, Закарпатської, Чернівецької областей, а також у Києві та Одесі), угорці (в Закарпатті), румуни (у Північній Буковині та Південній Бессарабії), греки (у Приазов’ї) та ін. На території України до корінних жителів належать кримські татари, тому вони є етнічною меншиною. 1 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національно­стей України. Витяги з Декла­рації: «Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політич­ні, економічні, соціальні та культурні права. Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, обіймають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом» (Стаття 1).                                                                                                             «Усім громадянам України кожної національності гарантовано право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів» (Стаття 4).                                                                                Відомості про етнічний склад населення України надають державні переписи. Перший загальний перепис на території Східної України і Волині проводили 1897 року, у Західній Україні (Галичина, Буковина, Закарпаття) — 1910 року. Вони надали найповніші й найточніші дані. Завдяки даним переписів можна зробити висновок, що Україна склалася як багатоетнічна держава за явної переваги українців. Етнічний склад населення на території України змінювався; кожний народ привносив свої звичаї та традиції. Унаслідок тривалої взаємодії сформувалися риси сучасної української нації. Етнічний склад населення має дуже велике значення в політичному та економічному житті країн та світу. Так, у деяких багатонаціональних країнах трапляються міжетнічні конфлікти. Етнічний склад населення суттєво впливає і на господарське життя країн. Незважаючи на те, що народи, які проживають на території однієї держави, інтегровані в суспільне життя, вони, як правило, зберігають свої національні традиції в побуті, поводженні, харчуванні, роботі тощо. Ці особливості не можна не враховувати, оскільки вони важливі для ефективної роботи господарських об’єктів, раціонального використання трудових ресурсів.

Видатні діячі культури національних меншин, символізм, твори, архітектура, страви

Молдовани. Співачка Софія Ротару. Церква Св. Іллі (1905-1913 рр.) в селі Топорівці Новоселицького району Чернівецької області. Архітектурні форми нагадують середньовічні молдовські церкви. Зображення голів двох биків — частини гербів Буковини та Бессарабії — на гербі Новоселицького району. Більша частина Бессарабії розташована на території сучасної Молдови.

Кримські татари. Співачка Джамала. Агатангел Кримський. Вірш їси Абдурамана «Вчися». Тамга, трагічний символ Сюрґюн, «Хайтарма», Ханський палац у Бахчисараї, мечеть Джума-Джамі.

Болгари. Михайло Паращук — український і болгарський скульптор. Місто Болград, мартениці.

Угорці. Бела Барток, його висловлювання про музику. Погруддя королю Іштвану, пам’ятник Шандору Петефі в Берегово, пам’ятник Ілоні Зріні і Ференцу II Ракоці в Мукачівському замку, пам’ятники міфічному птаху Турулу в Ужгороді і Мукачевому. Гастрономічний фестиваль «Сливовий леквар» у селі Геча Берегівського району Закарпатської області.

Румуни. Міхай Емінеску, його вірш «Надія». Пам’ятник Емінеску, Миколаївський собор з ознаками стилю «бринковяну», характерного для румунських культових споруд, у Чернівцях.

Поляки. Юліуш Словацький, його вірш «Якщо ти будеш у моїй країні...». Пам’ятник поету в Києві, музей у Кременці. Музей Джозефа Конрада в Бердичеві.

Євреї. Шолом-Алейхем, музей-садиба письменника в Переяславі-Хмельницькому. Шмуель Йосеф Агнон, вірш українського поета Петра Тимочко «В Єрусалим, до берегів Кедрону...», присвячений Агнону. Синагоги — пам’ятки архітектури в Луцьку, Жовкві, Шаргороді, Сатанові, Гусятині. Кіркут (єврейський цвинтар) у Підгайцях. Паломництво хасидів в Умань і Меджибіж.

Вірмени. Сергій Параджанов. Монастир Сурб-Хач (з вірменської — Святий Хрест) поблизу міста Старий Крим в АРК, вірменські церкви у Львові, Чернівцях, дзвіниця зруйнованої Миколаївської вірменської церкви в Кам’янці-Подільському, хачкари (вірменські кам’яні хрести) у Феодосії.

Греки. Грецьке походження художника Архипа Куїнджі та вченого Василя Каразіна. Пам’ятник Каразіну в Харкові, напис на ньому. Антична спадщина в Північному Причорномор’ї. Міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-Йорти» (грецькою — «Велике свято»), який проводять у Приазов’ї.

Німці. Барон Фальц-Фейн, піаніст Святослав Ріхтер. Лютеранська кірха в Луцьку.

Росіяни. Михайло Булгаков, його вислови про Київ, захоплення ним. Росіяни-старовіри. Пам’ятник липованину в місті Вилкове. Старообрядницький Успенський храм у селі Біла Криниця Чернівецької області.

Білоруси. Білоруські корені Олени Теліги. Погонь — традиційний національний герб Білорусі у вигляді зображення на червоному фоні озброєного срібного лицаря на срібному коні. Є частиною сучасних гербів міста Ізяслав та Старокостянтинівського району Хмельницької області. Національні страви: кулага, холодник, студень, затирка, крамбамбулі.

Це цікаво!

4000 тюркізмів приблизно є в українській мові, серед них і кримськотатарські. Понад половину з них – загальновживані: гарбуз, килим, кишмиш, отара, туман, тютюн, штани, карий тощо. Решта – історизми, описують речі або явища, яких уже немає в сучасному побуті. Наприклад:

башлик – каптур із довгими кінцями, що вдягали поверх шапки

бунчук – булава з металевою кулькою на кінці й китицею з кінського волосу

Українське «кавун» походить від тюр. kavun («диня»)

Козак – кримськотатарською "казак" – "людина вільна, незалежна, шукач пригод, бурлака; звитяжна людина, вправний вершник; неодружений чоловік"

Майдан – кримськотатарською "мейдан" – "вільне, рівне місце". Походить від перського mejdan, яке означало "площа, арена".

Килим – кримськотатарською "килім", турецькою – kilim. Кримськотатарське слово "кийим" означає повсть, можливо, від цього слова "килим" і походить

Юрба – кримськотатарською юрме – "ходіння, похід"