6 клас 25.09.26 Урок № 4

Тема: Художнє конструювання. Графічне зображення виробу. Конструкційні матеріали (інгредієнти) та інструменти для виготовлення виробу (за проєктом) та їх властивості (технологічні, механічні, геометричні). Проєкт №1 «Листівка».            Домашнє завдання: Прочитати §3 (ст.15-20), переглянути відео в блозі.

Людина по своїй натурі – художник: вона скрізь і всюди намагається внести красу. Український письменник Максим Рильський

   З давніх – давен люди намагалися прикрасити своє житло і все тим, чим їм доводилося користуватися у побуті і в процесі трудової діяльності. Під час виготовлення будь якого виробу людина думала не тільки про практичне призначення, а й намагалася зробити кожну річ красивою. Краса і користь у діяльності людини завжди були не роздільні. Для досягнення цієї єдності, виготовленні вироби оздоблювалися.  При  цьому вони користувалися життєвим досвідом і власним художнім смаком.

Художнє конструювання як складова процесу проектування

Нова річ має бути на тільки оригінальною, не менше захоплення повинна викликати і краса виробу. Тому в конструюванні широко використовують різні засоби мистецтва, зокрема художнє конструювання та оздоблення виробів.

Художнє конструювання – розроблення нового зразка виробу із застосовуванням  елементів мистецтва та декоративного оформлення. Обов’язковою умовою художнього конструювання є розробка ескізу або малюнка – схеми, на якому відображають розміри майбутнього виробу, його геометричну форму і, обов’язково, малюнок, за яким буде оздоблюватись виріб. Його виконують на креслярському папері, а потім, з допомогою копіювального паперу переносять на заготовку. Виготовлення або удосконалення будь якого виробу ґрунтується на наукових розробках і закономірностях художньої творчості. У сучасних конструкторських бюро вироби проектує не одна людина, а група фахівців різних професій. У результаті творчої праці досягається технічна і художня досконалість виробу. Основним фахівцем у процесі художнього конструювання є дизайнери. Цей спосіб дає можливість найповнішого втілення фантазій у різних виробах.

Принципи конструювання можна визначити формулою КОРИСТЬ + ЗРУЧНІСТЬ + КРАСА Кожен компонент цієї формули визначає сукупність певних факторів, а саме: техніко-економічних, ергономічних, естетичних.

Ниткова графіка - графічна техніка отримання зображення на картоні чи іншому твердому матеріалі. Ниткову графіку також інколи називають ізографіка або вишивка на картоні.  Ниткова графіка, як вид декоративно – прикладного мистецтва, вперше з’явилася  в Англії  в  XVII ст. Англійські ткачі придумали особливий спосіб переплетення ниток. Вони забивали в дощечки цвяхи й у певній послідовності натягали на них нитки. У результаті виходили ажурні мереживні вироби, які використовувалися для прикраси житла.

Практична діяльність учнів

• вибір теми листівки (святкова, вітальна, тематична);
• створення ескізу;
• добір ниток і матеріалів;
• планування послідовності виконання роботи.

Обладнання та матеріали

• картон або щільний папір (основа листівки);
• нитки муліне, пряжа різних кольорів;
• клей ПВА або канцелярський;
• олівець, лінійка;
• ножиці;
• зразки листівок у техніці ниткографії або ілюстрації.

Основні вимоги до листівки

·         оригінальність форми чи конструкції

·         доцільність та кількість витраченого матеріалу на виготовлення виробу

·         естетичний вигляд

·         відповідність розмірів виробу його призначенню

·         функціональність

·         зручність у використанні

·         мала вартість

·         простота конструкції

БЖД перед роботою.

1. Необхідно надіти на себе спецодяг, волосся прибрати під головний убір (косинку).

2. Слід перевірити відсутність іржавих голок і шпильок.

3. Необхідно підготувати робоче місце до роботи, прибрати всі сторонні предмети.

Вимоги безпеки під час роботи з ножицями та голками

1. Зберігати голки і шпильки допускається тільки у визначеному місці (подушечці, спеціальній коробці тощо), не дозволяється залишати їх на робочому місці.

2. Не допускається використання в роботі іржавих голок та шпильок, категорично заборонено брати голки і шпильки до роту.

3. Виконання шиття ручними голками дозволяється лише з використанням наперстка.

4. Викрійку до тканини слід прикріплювати гострими кінцями шпильок в напрямку від себе.

5. Ножиці необхідно зберігати у визначеному місці, класти їх зімкнутими гострими кінцями від себе, передавати один одному ручками (кільцями) вперед.

6. Не допускається відкушувати нитки зубами, їх необхідно відрізати за допомогою ножиць.

Вимоги безпеки після закінчення роботи

1. Після закінчення заняття перевірити та перерахувати наявність голок, шпильок, ножиць та іншого використовуваного інструменту та матеріалу.

2. Навести порядок на робочому місці.

3. Зняти спецодяг, привести себе в порядок і ретельно вимити руки з милом.

5 клас 24-25.09.26 Урок № 4

 Тема: Інструктаж з БЖД. Маркетингові міні-дослідження, як метод визначення потреб та смаків споживачів обраного об’єкта проєктування. (Гр.2) Банк ідей. Художнє конструювання. Графічне зображення виробу. Проєкт № 1. Серветка.          Домашнє завдання: Переглянути відео в блозі, підготувати ескіз майбутнього візерунка для серветки (у зошиті або на аркуші в клітинку).

Історична довідка:

Перші серветки з'явилися ще у Стародавньому Римі і були виготовлені з дорогого полотна або навіть каменю (асбесту). У Європі тканинні серветки стали популярними у часи епохи Відродження як ознака високої культури за столом. В Україні вишиті рушники та серветки завжди слугували оберегами й прикрасою житла.

Маркетингове міні-дослідження:

Визначення потреб, смаків та побажань потенційних споживачів (рідних, друзів чи однокласників). Аналіз наявних аналогічних товарів у магазинах або в інтернеті (опитування, спостереження).

Моделі-аналоги — це вже створені вироби, які слугують зразком для розробки власного проєкту.

Банк ідей та пропозицій - збірка малюнків, фотографій чи ескізів із варіантами майбутнього виробу. Створення добірки найкращих зразків-аналогів, які стануть основою для розробки власної конструкції.

Художнє конструювання - це творчий процес створення речей, які поєднують красу та зручність, це створення об'єктів з естетичними властивостями.

Творчий процес поєднання корисності та краси (естетичного вигляду) майбутнього виробу. Використання методів фантазування, комбінування або біоформ (створення форми за аналогією до природи).

Головний принцип — єдність корисного та прекрасного. Тобто виріб має бути не лише гарним, а й зручним у користуванні.

Графічне зображення виробу (ескіз):

Виконання на аркуші паперу попереднього малюнка чи креслення обраної моделі. Добір кольорової гами, зазначення розмірів та окремих деталей майбутньої конструкції.

Призначення об'єкта проєктування:

Декорування інтер'єру, сервірування святкового столу, оригінальний та теплий подарунок ручної роботи.

Планування послідовності виконання проєкту:

·         Вибір об'єкта та планування.

·         Добір конструкційних матеріалів і інструментів (тканина, нитки муліне, голки, ножиці, п'яльця).

·         Розмітка та виконання вишивки.

·         Волого-теплова обробка (прасування) та оформлення виробу.

·         Презентація (захист) проєкту, оцінювання якості виконання швів, охайності. Коротка розповідь про те, як виник задум, які матеріали використовувалися та де знайдеться застосування виробу.

Етапи роботи над виробом

Задум — розуміння того, що саме потрібно виготовити та для чого.

Пошук аналогів — перегляд інших схожих виробів (формування банку ідей).

Моделювання — створення кількох власних ескізів або макетів майбутньої речі.

Аналіз та вибір найкращого рішення — порівняння варіантів і вибір найзручнішого та найкрасивішого.

Графічне зображення — виконання остаточного малюнка чи кресленика виробу з основними розмірами.

Матеріали та інструменти

Конструкційні матеріали: біла або кольорова бавовняна тканина (наприклад, льон або канва) розміром приблизно 30 × 30 см, нитки муліне для вишивання.

Інструменти та пристосування: швацькі голки, гольник, ножиці, сантиметрова стрічка, простий олівець, калька та копіювальний папір (для переведення малюнка), шпильки, наперсток, п'яльця.

Технологія виготовлення

Перенесення малюнка: за допомогою кальки та копіювального паперу контур майбутнього візерунка переноситься на тканину.

Вишивання: використання початкових ручних швів (наприклад, «назад голкою», стебловий шов, тамбурний шов).

Обробка країв: оформлення країв серветки — виконання бахроми чи китиць завдовжки 1,5–2 см.

Волого-теплова обробка (ВТО): прання та ретельне прасування готового виробу з виворітного боку через вологу тканину.

Презентація готової роботи.

9 клас 21.09.26 Урок № 3

Тема: Секторальна модель економіки країни. Форми суспільної та просторової організації національної економіки. Чинники розміщення виробництва.                      Практична робота № 1. Аналіз секторальної моделі економіки                                Домашнє завдання: Опрацювати §3-5 (ст.8-16), порівняти інфраструктуру України до війни та після її початку.

Виробництво — це процес створення матеріальних благ та послуг, які потріб­ні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку і виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладні­ших технічних систем. Провідні галузі — промисловість та сільське господарство.

Промисловість — об’єднує підприємства, що виробляють знаряддя праці й товари народного споживання. 

Сільське господарство складається з галузей, що займаються вирощуванням культурних рослин (рослинництво) та розведенням свійських тварин (тваринництво) з метою забезпечення населення продуктами харчування та окремі галузі промисловості сировиною.

Результатом діяльності галузей нематеріального виробництва є послуги — блага, що надають не у вигляді речей, а у формі діяльності.

Сучасне суспільство зацікавлене у високій ефективності виробництва. Чим менші витрати на випущену продукцію, тим ефективнішим є виробництво. По­казником ефективності є собівартість продукції — витрати підприємства на ви­робництво та реалізацію одиниці продукції.

 Для досягнення високої результативності та забезпечення економічного зростання національного господарства використовують різні форми організації виробництва:

1) Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засо­бів праці на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення активних підприємств, будівництва нових великих підприємств або об’єднання підприємств.

Переваги: можливість комплексно використовувати сировину і матеріали; забезпечення масового випуску продукції, зниження її собівартості. Недоліки: складність управління, неможливість швидкого перепрофілювання, погіршення екологічного стану території. Тому існує й зворотний процес — деконцентрація (або дисперсія) виробництва, яка виражена в розвитку мережі малих та середніх підприємств. Концентрація виробництва характерна для таких галузей, як електроенергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування і військово-промисловий комплекс.

2) Спеціалізація виробництва — зосередження діяльності підприємства на ви­робництві певної однорідної продукції. В основі спеціалізації лежить поділ праці. Переваги: створення продукції високої якості; зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованої робочої сили. Недоліки: монотонність праці; складність в регулюванні оптимальної кіль­кості продукції. Різні форми спеціалізації широко застосовують у машинобудуванні.

 3) Кооперування являє собою виробничі зв’язки між підприємствами, які бе­руть участь у виробництві певної продукції. Кооперування безпосередньо зв’язане з розвитком спеціалізації виробництва. Переваги: кооперування забезпечує тісну взаємодію спеціалізованих підприємств. Наприклад, для збирання автомобілів КРАЗ отримує продукцію від 135 суміжних підприємств. Недоліки: залежність від своєчасного постачання продукції. Кооперування також властиве для машинобудування.

4) Комбінування — форма організації суспільного виробництва, яка полягає в поєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв різних галузей. Кінцевий продукт одного виробництва (цеху) є сировиною для іншого, і так до виготовлення основної продукції. Переваги: забезпечує послідовну обробку сировини, економію на її транспортуванні; забезпечує комплексну переробку сировини (наприклад, з нафти отримують бензин, газ, солярку, мастила); використання відходів основного виробництва (наприклад, отримання сірчаної кислоти як продукту використання відходів чорної металургії і виробництва коксу). Недоліки: висока концентрація, еко­логічні проблеми. Текстильна, хімічна та лісохімічна промисловість, металургія.

5) Агломерування — це процесс встановлення та розширення стійких виробни­чих зв’язків між суміжними територіями, що приводить до утворення промислових агломерацій.                  

Чинники розміщення виробництва — це певні умови, що впливають на його територіальне розміщення. Серед них найбільше значення мають такі: чинник природних умов, сировинний, водний, паливно-енергетичний, працересурсний, споживчий, транспортний, науковий, екологічний, військово-стратегічний.

 Зі свого життєвого досвіду ви знаєте, що все у світі має певну будову (струк­туру). Національна економіка кожної країни, як цілісна система, також має власні структурні особливості.

Для дослідження характеру та рівня розвитку національних економік кра­їн світу міжнародні та національні організації, вчені різних наукових напрямів, широко використовують трисекторальну модель структури національної економіки.

  Первинний сектор економіки об’єднує галузі, пов’язані з видобутком сировини і його переробкою в напівфабрикати. До первинного (аграрно-промислового) сектора належать сільське, лісове господарство, рибальство, полювання і видобуток природного сировини (паливних, рудних і нерудних корисних копалин). Саме первинний сектор — джерело всіх матеріальних ресурсів для економіки. До початку промислової революції первинний сектор посідав найважливіше місце в структурі господарства, а в його складі провідна роль належала сільському господарству. Сьогодні переважання первинного сектора характерно або для відсталих і слаборозвинених економік африканського регіону, або для країн, багатих паливно-енергетичними ресурсами (в першу чергу нафтою).

 У складі вторинного (промислового) сектора економіки містяться обробна промисловість і будівництво. Назва цього сектора говорить сама за себе, саме сюди передають для подальшої обробки й отримання готових товарів усі добуті первинним сектором ресурси. У сучасному світі країни, у яких переважає в структурі економіки вторинний сектор, прийнято називати індустріальними.

  Третинний сектор економіки — це сфера послуг. Сюди належать усі види діяльності, пов’язані з обслуговуванням населення: транспорт, торгівля, туризм, наукова діяльність, освіта, охорона здоров’я, фінансова діяльність. В останні роки в цьому секторі високими темпами розвиваються інформаційні технології. Країни, у яких переважає третинний сектор економіки, назива­ють постіндустріальними, або інформаційним суспільством. Це країни — лідери економічного розвитку.

Секторальна модель національної економіки

Секторна модель економіки країни відображає пропорції між секторами економіки: первинним, вторинним та третинним секторами.

Співвідношення різних виділення видів господарської діяльності визначають за різними показниками, серед яких основними є: вартість виробленої продукції та чисельність зайнятих у певних секторах національного господарства. Секторальна модель економіки дозволяє визначити характер виробництва та зробити висновки про рівень економічного розвитку країни або регіону. Якщо частка галузей первинного сектора становить 12–15 % та навіть вище, а на частку третинного сектора припадає менше 50–55 % зайнятого населення, то така модель свідчить про сировинний характер виробництва в країні. І навпаки, якщо в економіці країни панують високотехнологічні галузі, то в секторальній моделі буде домінувати третинний сектор (60–70 % і більше). Високий рівень розвитку науки і техніки забезпечує: автоматизацію виробництва, високу продуктивність праці в першому та другому секторах, вивільнення робочої сили в цих секторах та збільшення зайнятості в третинному секто­рі виробництва. 

Елементи територіальної структури промисловості

Просторовою (територіальною) структурою економіки (господарства) називають сукупність у певний спосіб взаєморозташованих і взаємопов’язаних територіальних елементів економіки.

Промисловий пункт— невеликий населений пункт, у якому є одне про­мислове підприємство. Більшість смт України є промисловими пунктами.

Промисловий центр— населений пункт, у якому є одне середнє або велике підприємство, чи кілька не пов’язаних між собою виробничими зв’язками підприємств.

Промисловий вузол— населений пункт з містами — супутниками, що мають низку взаємопов’язаних виробництв. Він може бути утворений у результаті поєднання промислових пунктів та центрів. Наприклад, Житомирський вузол містить Житомир, Коростишів, Бердичів.

Промислова агломераціяє поєднанням промислових вузлів. Київська про­мислова агломерація поєднує виробництва Києва, Броварів, Борисполя, Василькова, Ірпеня.

Промисловий район— це велика територія, яка спеціалізується на вироб­ництві певної продукції. Спеціалізація промислового району залежить від географічного положення, а також історичних, природних, економічних та со­ціальних умов даного району. У межах промислового району поєднуються взаємопов’язані вузли та агломерації. В Україні, зокрема, набули розвитку такі промислові райони, як машинобудівні (Київський, Харківський, Одеський і Львівський), металургійні (Придніпровський, Приазовський).

Елементи територіальної структури сільського господарства

На територіальну організацію сільського господарства впливає географія ґрунтово-кліматичних ресурсів, потреби населення, спеціалізація переробних галузей.

Агропромисловий пункт — населений пункт, де переробляється один вид сировини.

Агропромисловий центр— населений пункт, де переробляються кілька видів сировини з прилеглими районами, які виробляють сільськогосподарську продукцію, що здебільшого є сировиною для промисловості.

Агропромисловий кущ передбачає компактнее розміщення агропромислових пунктів і центрів, які розташовані в безпосередній територіальній близькості.

Сільськогосподарські зони та райони — це великі частини території країни, що мають схожі природно-економічні умови та сільськогосподарську спеціалізацію. В Україні виділяють три сільськогосподарські зони — лісову, лісостепову, степову. Прикладом сільськогосподарського району є Карпатський.

Економічний район — це територіально цілісна частина країни, яка має свою виробничу спеціалізацію та пов’язана з іншими районами через територіальний поділ праці та обмін продукцією.

 Головна ознака економічного району є його комплексність — просторова й функціональна взаємопов’язаність усіх сфер господарської діяльності в межах його території. Це підвищує економічну ефективність виробництва. Сьогодні вчені працюють над розробкою сучасного економічного поділуУкраїни.

Розміщення виробництв — це складне аналітичне завдання, що є неможливим без економістів, географів, екологів, політологів, військових, технологів, демографів та інших спеціалістів. В Україні ми маємо багато прикладів недодуманих рішень. Зокрема побудова ГЕС на Дніпрі принесла тимчасовий прибуток, а тепер ми маємо потенційні втрати від невикористання затоплених земель, реальні збитки від порушення екологічного та природного балансу, загрозу для головного водного ресурсу країни. Продумані форми суспільної організації виробництва сприяють економному та комплексному використанню матеріальних ресурсів,зниженню затрат праці. Завдяки збалансованій просторовій організації виробництва досягають раціонального обміну продукцією, інформацією, енергією, здійснюють ефективне управління та рівномірний розвиток виробничих, соціальних, культурних та інших сфер суспільства країни, регіонів світу.