Індивідуальне консультування, психокорекція, профорієнтація

понеділок, 13 квітня 2026 р.

9 клас 14.04.26 Урок №29

Тема: Види туризму. Міжнародний туризм. Туризм в Україні. Об’єкти світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.                                                                                              Домашнє завдання: Опрацювати §39-40 (ст.216-226), виконати завдання «Шукайте в Інтернеті» (ст.226).

         Пізнання країн світу прикрашає розум людини.      

           Леонардо да Вінчі. 

Базові поняття та терміни:

-          рекреація;

-          туризм;

-          туристичний регіон;

-          ЮНЕСКО                                                                                                                         -          ВТО                        

Туризм – це подорож у вільний час, що поєднує функції пізнання, оздоровлення, відпочинку, спорту в рідній країні, а також у зарубіжних. Здійснюють зазвичай через туристичні організації туристичними маршрутами. Туризм є одним з найбільш ефективних засобів задоволення рекреаційних потреб населення, бо сюди входять оздоровлення, пізнання, спілкування тощо. Сучасне визначення туризму, прийняте ООН, полягає в тому, що туризм – це активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з пересуванням за межі постійного місця проживання.                                                                    Суть туристичної галузі – це прибуток від задоволення певних потреб людини(лікування, поїздки культурно – історичними місцями,  круїзні подорожі, альпінізм, рибальство тощо).  Розвиток туристичної галузі залежить від території, сприятливої для відпочинку і оздоровлення, наявності пам’яток природи, культурної спадщини. Для розвитку туристичної галузі потрібно  створити певні умови. А саме: забезпечити  прийом туристів, харчування, обслуговування, місце тимчасового перебування та перевезення туристів.                                                          Туристична інфраструктура - це сукупність установ і закладів у туристичній діяльності, які задовольняють потреби туристів в прийомі, обслуговуванні та перевезенні.                 Рекреакційні ресурси — це сукупність природно-технічних, природних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню, розвитку духовних і фізичних сил людини, її працездатності.  Україна має великі реакційні ресурси, до яких належать географічні об’єкти, що використовуються чи можуть бути використані для лікування, оздоровлення населення.                                                                                                                                   Соціально-економічні процеси туризму — це культурні об’єкти, пам’ятники архітектури, історичні та археологічні музеї, місця, пов’язані з життям перебування відомих людей. Туристичний регіон являє собою територіально-туристичну систему, яка містить кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об’єднані географічними, історичними, ресурсними факторами.

Економічні характеристики туризму:

· туризм - це пересування людей по різних туристичних маршрутах;

· туризм завжди містить у собі два елементи: подорож у пункт призначення і зупинка там;

· подорож означає виїзд із країни (чи регіону), де турист постійно проживає;

· туризм – це тимчасове пересування туриста по туристичному маршруті, тобто турист повертається через якийсь час до місця свого постійного проживання;

· туризм – це, як правило, подорож, що не включає в себе діяльність по здобуванню прибутку.

Туризм - різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Він відображає характерну тенденцію сучасності, коли перевага віддається розвиткові динамічного відпочинку, у процесі якого відновлення працездатності поєднується з пізнавальною діяльністю.

З економічного погляду туризм - це особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що виокремлюється в самостійну галузь народного господарства. У деяких країнах туризм став вагомою статтею доходів держави і належить до найперспективніших галузей національної економіки.

Міжнародний туризм — це подорож особи за межі постійного місця проживання, що включає перетин кордону та здійснюється на термін від однієї доби до року з пізнавальною, відпочинковою, оздоровчою чи іншою метою, без здійснення оплачуваної діяльності в місці тимчасового перебування. Міжнародний туризм визначається як важливий напрямок міжнародного співробітництва в конкретній діяльності на основі поваги національної культури та історії кожного народу та основних інтересів кожної країни. Крім того, міжнародним туризмом називають сферу розвитку взаєморозуміння між народами та ознайомлення з досягненнями інших країн в різних сферах. Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристські подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак виділяють різноманітні види туризму.

Організований і неорганізований туризм. Туристи задовольняють свої потреби по-різному. Вони можуть отримати відповідний набір послуг за посередництвом туристської фірми чи без її участі, оплатити поїздку з комплексним обслуговуванням чи завчасно кожну послугу окремо в міру користування нею на місці - це організований туризм. На відміну від організованих неорганізовані туристи не зв'язані ніякими взаємними зобов'язаннями з різного роду посередниками, насамперед туристськими фірмами. Вони подорожують на принципах самодіяльності і самообслуговування. Типовий приклад неорганізованого туризму – поїздки шляхом автостопа з використанням як засіб пересування побіжнихъ автомобілів.

Індивідуальний і груповий туризм. Залежно від числа туристів туризм підрозділяється на індивідуальний (від одного до п'яти чоловік) і груповий (шість–сім чоловік і більше).

Інша класифікація туризму ґрунтується на цілях подорожі.

Подорожі з метою розваги і відпочинку складають основу міжнародного туристського обміну. На їхню частку приходиться близько 50% світового туризму. Вони поєднують оздоровчі, пізнавальні, аматорські спортивні поїздки, лікування і т. ін.

Діловий туризм охоплює подорожі з службовими цілями без отримання доходів за місцем відряджання.

Комерційний і соціальний туризм. Спочатку вся туристська діяльність носила комерційний характер і здійснювалася з метою отримання прибутку. У сфері туризму, як і в іншому секторі економіки, прибуток є головним джерелом засобів для розвитку і розширення виробництва, а також виплати дивідендів акціонерам.

Масовий і елітарний туризм. Особливість сучасного етапу розвитку туризму розкривається через поняття “масовий туризм”. Поняття “масовий туризм” було введено і використовується як альтернатива аристократичному туризму XIX ст., окремим дорогим видам туризму, орієнтованим на обрану публіку, і туризму в країнах, що розвиваються, де доступ до туристських благ місцевого населення обмежений через низький рівень життя. На відміну від масового елітарний туризм розрахований на заможну клієнтуру.

Міжнародний туризм - важливий напрямок у міжнародному співробітництві, побудований на повазі до народної культури, історії та головних інтересах кожної держави, сприяє розвитку відносин між народами різних країн. Сьогодні туризм став справді інтернаціональною сферою суспільної діяльності. Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Для багатьох країн міжнародний туризм є найприбутковішою галуззю економіки, а доходи від нього - важливою складовою національних бюджетів. Основними чинниками, що зумовили швидке зростання туристичного руху та його все більший вплив на різні сфери життя сучасного суспільства, є міжнародна інтеграція та поглиблення міжнародного поділу праці, відкриття кордонів, що забезпечило більш легкий доступ до інших країн, розвиток транспорту та зв’язку, підвищення рівня життя населення.Значення туризму постійно зростає, що пов'язано з впливом цієї галузі на економіку окремої країни та світу в цілому. Розвиток міжнародного туризму сприяє розвитку інфраструктури країни і мирних процесів.  Сьогодні міжнародний туризм виступає об’єктом дослідження для багатьох науковців та практиків, адже туристична галузь є найрозвинутішою у всьому світі. Міжнародний туризм не просто суттєво впливає на економіку країн світу, для багатьох країн він є основним джерелом прибутку і від нього безпосередньо залежить розвиток економіки країни в цілому. Саме міжнародний туризм більш за все стимулює розвиток інвестиційних проектів з розбудови транспортної та готельно-туристичної інфраструктури що підвищує і якість життя корінного населення, і обслуговування туристів. Метою більшості туристичних підприємств є розвиток та отримання прибутку від діяльності. Кожного керівника цікавить кінцевий результат діяльності фірми,тобто комерційний успіх підприємства. Жодна туристична фірма не може користуватися тільки наявними в її асортименті маршрутами. Постійно змінюються поняття населення про найкращі види відпочинку, мода на престижні місця відпочинку, з’являються нові курортні райони. Отже, необхідно розробляти такий товар або послугу, який задовільняв би потреби потенційних покупців і тим самим забезпечував збільшення прибутку. Планування розробки туристичного туру - це важливий компонент у розвитку діяльності туристичних підприємств.

 За рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації (ВТО) виділяют дві категорії міжнародного туризму:

1.    в’їзний туризм, тобто подорожі по певній країні осіб, що не є її жителями;

2.    виїзний туризм, тобто подорожі жителів певної країни в іншу країну.

  Сектор туризму продемонстрував свою чудову здатність пристосовуватися до мінливих ринкових умов, сприяючи економічному зростанню і створенню робочих місць у всьому світі. Фактично, туризм належить до числа тих небагатьох секторів, які приносять хороші результати для багатьох економік. Міжнародний туризм у світі розвивається досить нерівномірно, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів. Найбільшого розвитку міжнародний туризм набув у західноєвропейських країнах. Частка цього регіону складає більш як 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% припадає на Америку і менше 10% - на Азію, Африку і Австралію, разом взятих. Всесвітня організація туризму (ВОТ) у своїй класифікації виділяє країни, які переважно є постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія), і країни, які в основному приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Австрія, Швейцарія). За статистичною методикою ВТО, держави-члени ВТО поділені відповідно до географічних ознак на шість регіонів: Азіатсько-Тихоокеанський, Північна і Південна Америка, Африка, Ближній Схід, Південна Азія та Європа. З кожним роком світом подорожує все більше людей, а попит на відомі туристичні місця шалено зростає, що приносить чималі суми в бюджет країн завдяки податкам. У 2023 році найпопулярнішою для мандрівників стала Франція. Відомо, що раніше в Італії, а саме у Венеції, було настільки багато туристів, що країна запровадила особливий податок на туризм, щоб зменшити наплив людей. Однак, держава все ще перебуває в полі зору пріоритетних місць відпочинку, тому тримає своє місце у топ-10 найбільш відвідуваних. Франція посіла перше місце в рейтингу. Не дивно, адже минулого року соцмережі були "завалені" фотографіями навпроти Ейфелевої вежі в Парижі з різних її ракурсів. Усього до країни було 100 млн прибуттів, а заробила вона 68,6 млн доларів (278 млн грн) на туристичних послугах. За Францією другу сходинку займає центр шопінгу та сієсти – Іспанія. У 2023 році вона прийняла 85,2 млн відвідувачів та заробила на них 92 млн доларів (373 млн грн), що перевищує надходження конкурента, що зайняв перше місце з кількості мандрівників. Топ-3 закривають Сполучені Штати Америки, куди попрямувало через океани аж 66,5 млн людей з усього світу. А ось прибуток країна отримала шалений – 175,9 млн доларів (7,13 млрд грн), що зробило Штати лідером в рейтингу тих, які найбільше заробили грошей на туристах. Весь світ бачить майбутнє за туризмом. Для багатьох країн туризм – головна стаття надходжень до бюджету та основа економіки. Туристичний ринок нашої країни поступово відновлюється після застою, українці починають підкорювати Європу, а Туреччина та Єгипет змагаються за лідерство в сфері туризму.У список найпопулярніших країн увійшли: Грузія, Болгарія та Чорногорія.   

В Україні туризм визнано однією з галузей пріоритетного розвитку. Україна - чарівний і неповторний край. Не можна відвести очей від тихих річок із вербами, від густих лісів, напоєних ароматами, від хліборобних степів півдня та краси Карпат. А  який чудовий південь України з Чорним та Азовським морем. Вона вражає  своєю красою і нікого не залишає байдужим. Слава  країни-це не лише її територія, мова, природні багатства, головне-люди. Своїми здобутками вони прославляють країну на весь світ. Це композитори, поети, вчені, філософи, письменники, політики. 1997 року Україну затверджено дійсним членом Всесвітньої туристичної організації. Україна підписала двосторонні міжнародні угоди про розвиток туризму та співробітництво в галузях торгівлі, науки і технологій, культури, освіти, захисту навколишнього середовища. Україна володіє багатими культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами. Єдина схема туристичного районування в Україні не розроблена. На сьогодні в Україні можна виділити чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський та Азово-Чорноморський, які поділяються на 35 туристичних районів.

У статті 1 Закону України „Про туризм” № 324/95-ВР від 15.05.1995 зазначено, що туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.        

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. Штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси.  Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, якиймає не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення. В Україні створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природохоронних територій.


Це цікаво!

Туризм втім, як і багато інших галузей сучасного життя має в своїй історії масу вельми пізнавальних і цікавих фактів.

1. Найдорожчий тур  за всю історію туризму (2001 р.)  коштував рівно двадцять мільйонів доларів. Саме цю суму довелося заплатити Тіто Деннісу, для того щоб стати першим космічним туристом .

2. Як відомо буквально сто років тому відправитися в подорож могли тільки найбагатші люди, а ось перший тур для не дуже заможних громадян було організовано на початку 1840 року, це дало початок розвитку масового туризму в світі і поштовх для розвитку нового бізнесу - туроператор.

3. Сьогодні йде активне створення максимально комфортного туризму, але ось той факт, що саме Адольф Гітлер є ініціалізатор даної ідеї, не знає практично ніхто. Однак великий фюрер завжди твердив про те, що люди, які максимально комфортно провели свою відпустку, в подальшому мають більшу працездатністю і стресостійкість. Безумовно, це далеко не повний перелік найцікавіших і пізнавальних фактів про туризм, однак саме ці факти виділяють в якості найцікавіших і пізнавальних. Головним регулятором туристичної діяльності на міжнародному рівні виступає Всесвітня туристична організація ((ВТО)

 

Обєкти Світової спадщини ЮНЕСКО                                                                                                      Станом на 2016 р. список ЮНЕСКО містив понад 1000 об’єктів із 163 країн, що підписали Конвенцію про охорону світової культурної і природної спадщини 1972 р. ЮНЕСКО визначила п’ять регіонів, за якими розподілено статистичні дані та іншу інформацію щодо об’єктів Світової спадщини: Європа і Північна Америка, Азія і Океанія, Арабські країни, Латинська Америка і Карибський басейн, Африка. Об’єкти спадщини ЮНЕСКО розміщені у світі дуже нерівномірно. Найбільша кількість пам’яток припадає на Європу та Північну Америку. 

Об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

В Україні налічується 8 об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО (7 культурних та 1 природний), що відображають багату історію та унікальну природу. До списку входять Софійський собор та Києво-Печерська лавра, центр Львова, пункти Дуги Струве, букові ліси Карпат, резиденція у Чернівцях, Херсонес Таврійський, дерев’яні церкви та центр Одеси.

Основні об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні:

1.       Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра (з 1990 р.) — перші об'єкти, що представляють культурну спадщину Середньовіччя.

2.       Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.) — включає Середмістя, Підзамче та собор святого Юра.

3.       Геодезична дуга Струве (з 2005 р.) — транскордонний науково-технічний об'єкт.

4.       Первісні букові ліси Карпат та давні букові ліси (з 2007 р., розширено у 2011, 2017) — природна спадщина.

5.       Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (з 2011 р.) — нині Чернівецький національний університет.

6.       Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його хора (з 2013 р.) — античне місто в Криму.

7.       Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі (з 2013 р.) — спільна спадщина з Польщею.

8.       Історичний центр Одеси (з 2023 р.) — внесено до Списку під загрозою через російське вторгнення.

Історичний центр Одеси внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2023 році за пришвидшеною процедурою. Об'єкт має визначну універсальну цінність та охоплює ключові архітектурні ансамблі в межах вулиць Преображенська, Ланжеронівська, Приморський бульвар та інших, захищаючи культурну спадщину міста. 

Основні об'єкти пам'ятки ЮНЕСКО в Одесі:

·         Приморський бульвар: центральний бульвар міста з пам'ятником Дюку де Рішельє.

·         Потьомкінські сходи: унікальна архітектурна споруда, що поєднує центр міста з портом.

·         Одеський оперний театр: один із найкрасивіших театрів Європи.

·         Історична забудова: квартали навколо вулиць Дерибасівська, Рішельєвська, Пушкінська, а також Соборна площа. 

Наразі до переліку додали ще п’ять об’єктів, розташованих у межах території Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:

  • Одеський музей західного і східного мистецтва,
  • Одеський національний художній музей,
  • Будівля кірхи (Церква Святого Павла),
  • Приморські сходи,
  • Одеська національна наукова бібліотека.

Статус ЮНЕСКО покликаний захистити цінні будівлі від руйнувань, що є особливо важливим в умовах російської агресії.


8 клас 14.04.26 Урок № 49

Тема: Механічний рух (міграції) населення. Класифікація міграцій. Основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Міграційна політика. Українська діаспора. Підсумкова робота (Гр.2). Практична робота №15 «Обчислення показників народжуваності, смертності, природного та механічного приросту населення країни за статистичними даними».                                                                                                  Домашнє завдання: Опрацювати §47 (ст.222-227), виконати «Проєкт для краєзнавця» (ст.226) про м.Ізмаїл.

Ми  є,                                                                                                                                                                     Були,                                                                                                                                                               І будем!                                                                                                                                                      Й Вітчизна наша з нами.

                                           І. Багряний.

   Людство постійно перебуває в русі. Причина переміщення давніх людей було насамперед добровільне чи вимушене освоєння незаселених територій. Останнє могло відбуватися через зміни клімату, умов ведення господарства, довгострокові військові конфлікти.                                    Механічний рух — це переміщення людей через кордони регіону, яке пов'язано зі зміною їх місця проживання. Проте механічний рух або міграція має глибші наслідки, ніж просто скорочення чи збільшення чисельності населення. У результаті переміщення змінюється також і структура населення на території як прибуття, так і вибуття мігрантів. У пошуках кращих умов життя громадяни змінюють місця проживання. Міграції істотно впливають на загальну картину населення всієї планети, та України. Завдяки механічного руху українці розселилися в багатьох країнах світу. Різні за тривалістю переміщення населення між окремими населеними пунктами називають механічним рухом, або міграцією.

Механічний рух населення

Зовнішні

Внутрішні

Імміграція (в’ізд)

Еміграція(виїзд)

Сальдо міграції (І-Е)

Село-місто

Сезонні

«маятникові»

Діаспора – це перебування частини нації за межами своєї країни в результаті добровільної чи примусової еміграції. Слово діаспора в перекладі означає «розпорошення», «розсіювання». Уперше поняття «діаспора» ужито стосовно єврейського народу, вигнаного римлянами в  І ст. н. е. з Палестини та розсіяного по теренах римської імперії.Тривала еміграція українців сприяла формуванню української діаспори в багатьох країнах світу. За межами України нараховують від 10 млн до 20 млн осіб українського походження. Основною передумовою формування діаспори була еміграція. В Україні виділяють два напрямки діаспори: східна і західна. Розрізняють східну (у країнах колишнього СРСР) та західну (у країнах Європи та Західної півкулі). У східній діаспорі проживає близько 5млн осіб (найбільше – в Росії, Казахстані, Молдові, Білорусі), у західній – майже стільки ж (найбільше – у США, Канаді, Бразилії).

Перші емігранти з України поїхали дуже давно, далеко за океан, до Канади.

Всього виділяють 4 хвилі, хоча зараз  демографи озвучують тезу про п’яту хвилю:

1–а  хвиля – До Першої світової війни.

Напрямок – країни Америки та схід Російської імперії,

Причини – економічні.

2–га хвиля – між Першою та Другою світовими війнами.

Напрямок – Європа, Америка,  Росія.

Причини – економічні та політичні.

3–я хвиля  - після Другої світової війни,

Напрямки – Європа, Росія, Казахстан, Киргизія.                                                                             Причини – економічні та політичні.

4–а хвиля – з 90-х років ХХст.

Напрямки – Європа, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія.

Відповідно до географічного напряму, українська діаспора поділяється на Західну, Східну. Остання сформувалася на теренах колишнього СРСР.

Українська діаспора

Західна

Східна

Канада - 1,2 млн.

США - 1 млн.

Бразилія - 600 тис.

Аргентина - 350 тис.

Австралія - 45 тис.

Молдова - 442 тис.

Казахстан - 333 тис.

Білорусь - 159 тис.

Латвія - 70 тис.

Естонія - 35 тис.

Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:

·    бажання кращих умов і якості життя;

·    можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;

·     потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;

·    зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;

·    стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов;

·    сімейно-шлюбні відносини, об'єднання з близькими;

·     соціальні і етнічні конфлікти, війни;

·    трудові конфлікти і конфлікти в сім'ї;

·    випадкові обставини та інше.

Одні причини міграції мають груповий і масовий характер, інші — індивідуальний. Існують також причини типові і особливі, об'єктивні і суб'єктивні. Неоднакові причини міграції в різних регіонах, по-різному співвідносяться економічні і соціальні причини міграції. Особливе місце серед причин міграції населення займає якість навколишнього середовища, яка є важливою умовою, що визначає якість життя і стан здоров'я людей. Численні дослідження підтверджують тісний кореляційний зв'язок захворюваності із забрудненням природного оточення і вплив останнього на територіальні переміщення населення.

Класифікація міграцій

1.       Залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів – внутрішня та зовнішня.

2.       За причинами – економічні, політичні, релі­гійні, національні, екологічні тощо.

3.       За тривалістю – короткострокова та довгострокова.

4.       За термінами – сезонні, тимчасо­ві, постійні, або незворотні.

5.       За  масовістю – одиничні і масові.

6.       За  дальніс­тю – міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні.

7.       За напрямами – зовнішні і внутрішні.

8.       За мотивами – примусові та добровільні.

9.       За спосо­бами організації – організовані та неорганізовані.

10.   За правовим стату­сом – легальні і нелегальні.

 Джерелом інформації про механічний рух населення є дані поточного обліку. Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого — сукупності мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать: валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік.  ВМ = П + В

Сальдо міграції (СМ) характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху (різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів) СМ = І – Е

Основні напрямки міграційних потоків у світі та в Україні

Сьогодні понад 230 млн. осіб проживають за межами країн свого народження, більшість з них – у розвинутих країнах Західної Європи, Північної Америки, в Австралії. Майже кожний сьомий мешканець цих регіонів народився поза їх межами. Це результат активних міграційних процесів, що зумовлені переважно соціально-економічними причинами.

Чималих масштабів набуває нелегальна міграція. Це спільна проблема для країн переселення мігрантів та транзитних країн. До них належить і Україна, через територію якої прямують до Європи численні мігранти з країн колишнього СРСР і Азії.

Міграційна політика – це комплекс законодавчих, організаційних та економічних заходів, спрямованих на регулювання в’їзду в країну та виїзду з країни населення. Політика держави в галузі міграції населення і трудових ресурсів включає два напрямки: імміграційний, що регулює прийняття іноземних громадян, та еміграційний, який регулює порядок виїзду громадян з країни і забезпечує захист прав емігрантів за кордоном. В Україні поки що немає цілісної державної політики щодо іммігрантів, хоча її законодавче оформлення вкрай необхідне. Адже територія країни зазнає відчутного припливу іноземних громадян, у тому числі транзитних мігрантів, кількість яких з кожним роком зростає.                                                                                              Різні причини впливають на виникнення потоків біженців, загальна кількість яких у світі вже перевищила 33 млн. осіб. На початок ХХІ ст. перше місце у світі за кількістю біженців посідав Афганістан (понад 7 млн.). На 2014 рік лідерами за кількістю біженців стали Сирія, Колумбія, Нігерія, Демократична Республіка Конго, Судан й Ірак. Масові потоки біженців є характерними і для країн колишніх республік СРСР: Молдова, Грузія й Україна (на сьогодні неможливо точно визначити кількість українців, що виїхали до Російської Федерації). «Міграційний вибух» почався в ХІХ ст. в епоху розвитку капіталізму. У цей час основним осередком еміграції залишалася Європа, де розвиток капіталізму супроводжувався «виштовхуванням» частини населення до тих районів де були вільні землі, господарство швидко розвивалося і створювало попит на робочу силу. Усього від початку еміграції до Другої світової війни з Європи виїхало 60 млн. осіб. Класичною країною еміграції у ХІХ ст. була Ірландія. За декілька десятків років після голодомору в 40-х рр. населення цієї країни зменшилося удвічі. У США зараз осіб ірландського походження у 12 разів більше ніж у Ірландії. Друге джерело емігрантів склалося в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники, яких вербували для роботи  на плантаціях і рудниках. Провідними країнами ж імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка. Наступний «міграційний вибух» відбувається у наші часи, який почався в кінці ХХ  і на початку ХХІ ст. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють вже понад 40 млн. осіб.

У світі склалися три великі центри імміграції.

1.     Західна Європа. Міграційна політика країн цього регіону спрямована на залучення робочої сили з країн Центральної Європи, балканських країн, СНД, Туреччини. При цьому праця іммігрантів, насамперед, використовується на важких, шкідливих для здоров’я або низькооплачуваних роботах.

2.   Америка. Для неї характерними є два напрямки: переманювання висококваліфікованих спеціалістів та науковців з інших країн – «відплив умів», особливо з постсоціалістичних та Індії; залучення дешевої малокваліфікованої і низькооплачуваної робочої сили з країн Латинської Америки.

3.    Нафтовидобувні країни Перської затоки. Це – наймолодший центр імміграції. Для

       нього характерні: імміграція переважно з мусульманських країн; серед іммігрантів

       різко переважають чоловіки; місцеві закони спрямовані на стримання постійних

       міграцій, одночасно сприяючи сезонним і особливо тимчасовим мігрантам.