8 клас 12.05.26 Урок № 57

Тема: Трудові ресурси та економічно активне населення. Кількість і якість трудових ресурсів. Зайнятість населення у світі та Україні. Сфери економічної діяльності та зайнятість населення. Проблеми зайнятості.                                                                          Домашнє завдання: Опрацювати §55 (ст.265-269), підготувати проєкт для краєзнавця (ст.269).

Людина – найбільше багатство кожної країни, вона є творцем матеріальних і духовних благ суспільства. Від кількості людей, якіпрацюють залежить процвітання держави. Характерною рисою населення України є працьовитість, відповідальність, дисциплінованість. Це є їх якісною стороною.

Робоча сила - громадяни в працездатному віці, які мають роботу (зайняті), та громадяни, які не можуть знайти роботу (безробітні). У категорію "не включаються в чисельність робочої сили":

·         діти до 16 років;

·         пенсіонери та інваліди; що знаходяться в психіатричних лікарнях; 

домогосподарки;  бродяги; 

·         люди, які шукали роботу, але зневірені її знайти і припинили пошук роботи.

Зайняті - це люди, які мають місце праці у суспільному виробництві.

Трудові ресурси – це найважливіший фактор розвитку економіки, частина продуктивних сил суспільства. До трудових ресурсі належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в народному господарстві. Паралельно використовують термін „економічно активне населення” (включає як зайнятих так і безробітних працездатного віку). До трудових ресурсів належить населення працездатного віку (за винятком непрацюючих інвалідів, чи людей які отримали пільгову пенсію), а також населення віку меншого, чи більшого за працездатний, зайняте в народному господарстві.  Розрахунки чисельності трудових ресурсів ведуться на основі переписів населення та на основі даних про фактичну зайнятість. Крім абсолютних показників про чисельність працездатного населення, безробітних, вираховують ряд відносних показників: показник працездатності всього населення, частку безробітних, коефіцієнт зайнятості.

Ринок праці – це система економічних зв’язків між процесами відтворення і використання робочої сили. Вона включає в себе також систему зв’язків між підрозділами які відтворюють робочу силу (готують спеціалістів певного напрямку), та які її використовують.

Ринки праці класифікують:

- за ознакою структури господарства (зайнятість по галузях);

- за ознакою рівня економічного розвитку регіонів (за рівнем оплати праці, доходами населення);

- за територіальною ознакою;

- за професійно-кваліфікаційною ознакою.

Відповідно до закону України „Про зайнятість населення”  безробітними „визначають працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачуваних законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові приступити до підходящої роботи”.  Основним показником, що вимірює безробіття, є рівень безробіття. Міжнародні стандартні критерії визначення безробіття суттєво відрізняються і стосуються дій особи впродовж певного періоду часу, незалежно від наявних в неї законних нетрудових доходів (дивідентів, процентів, ренти, пенсії чи стипендії) або права на одержання допомоги по безробіттю. Відповідно до міжнародних стандартів (МОП) до безробітних належать особи, які впродовж певного періоду часу:

- не мали роботи (прибуткового зайняття);

- активно шукали роботу або намагались організувати власну справу” протягом останніх чотирьох тижнів;

- були „готові приступити до роботи”, за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.

- особи які уже найшли роботу, але за домовленістю приступлять до неї через певний проміжок часу.

Рівень безробіття являє собою відношення чисельності безробітних до загальної чисельності робочої сили (сумі кількості зайнятих і безробітних), виражене у відсотках:
 u = U / L * 100% = U / (E + U) * 100%,де
u - рівень безробіття;
U-загальна чисельність безробітних;
L - загальна чисельність робочої сили;
E - загальна чисельність зайнятих.

Порівняйте показники рівня безробіття в Україні з середнім значенням для країн Європейського Союзу та окремих його країн. У квітні 2024 р. цей показник для держав ЄС становив 5,9%, найнижчий він був у Польщі — 2.9 %, найвищий — у Греції (9,3 % ) та Іспанії (11,2 %). Так, за даними ООН, сьогодні у світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випад­ковий чи сезонний заробіток (приблизно 750 млн чол.). Тому без­робіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспіль­ства. Найбільше проблема безробіття стосується молодих людей (віком від 15 до 24 років) і жінок. Найнижчим у світі вважається рівень безробіття в країнах Схід­ної Азії, а найвищим — у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Країнам СНД характерний відносно високий рівень без­робіття, притаманний перехідному періоду. У різних регіонах України частка економічно зайнятого населення є неоднаковою. Найвищою вона є в Києві — 64 %, а найнижчою в Тернопільській області — 53 % від економічно активного населення. Це непогані показники, зважаючи на той факт, що в Україні значна кількість пенсіонерів, які не працюють. Частка економічно активного населення в сільській місцевості наближається до 50 %, а в містах перевищує 60 %.

Чи знаєте ви, що...

До останнього часу трудовими ресурсами в Україні вважалося працездатне населення віком 16-60 років (для чоловіків) і 16-55 років (для жінок). Нині, у зв'язку з європейським вибором України, відбувається перехід на міжнародні стандарти. Тож тепер трудовими ресурсами в нашій країні є працездатне населення віком від 15 до 70 років.                                                       

Структура трудових ресурсів є дуже чутливою до змін в економіці, завдяки їй можна спостерігати основні етапи її розвитку. Наприклад, у 1991-1995 рр. сукупна кількість зайнятих у промисловості та на будівництві перевищувала 32 %. У 1999 р. робітники становили 58,7 % трудових ресурсів, службовці — 26,1 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві була 15 %. Але протягом останніх років ця структура докорінним чином змінилася. По-перше, збільшилася частка нових структурних компонентів господарства, якими є селянські фермерські господарства, особисті підсобні господарства, приватні фірми та кооперативи з виробництва товарів і послуг. Нинішній розподіл трудових ресурсів України за галузями подано на малюнку. На розподіл трудових ресурсів значною мірою впливає «старіння нації», що призводить до браку робочої сили. У кризові періоди цього не відчувається, але в періоди економічного зростання країни виникає потреба в окремих фахівцях. Наприклад, брак спеціалістів окремих галузей відчувався у 2003 р., коли зростання економіки нашої країни становило 9 %.Зміна структури трудових ресурсів, у свою чергу, викликає проблему реорганізації виробництва. Сьогодні, порівняно з минулими роками, стабільною є частка працівників охорони здоров'я, науково-освітньої та культурної сфер. Зросла частка зайнятих у торгівлі та сфері обслуговування, а також в апараті управління. Постійно збільшується кількість зайнятих в ІТ-сфері. Умови війни призвели до переселення жителів прифронтових областей та регіонів, де відбуваються воєнні дії. Деякі з них перемістилися в інші регіони України або навіть за її межі, шукаючи нові робочі місця та можливості. На тлі сучасних технологій дистанційна робота стала новою реальністю для багатьох шукачів роботи. Проте наразі в Україні спостерігається нестача кваліфікованих працівників, особливо в галузях, де необхідна спеціалізована освіта та досвід (наприклад медицина та освіта). Така ситуація стає серйозною проблемою, яка впливає на різні галузі та економічну стабільність України. Також це може призвести до збільшення безробіття серед молоді та молодих спеціалістів. Наслідки війни (руйнування, закриття та релокація підприємств), виїзд біженців за кордон та збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) створюють ситуацію невідповідності географічного розташування робочих місць та робочої сили. Станом на травень 2023 року рівень безробіття становив близько 20%.  Для стабілізації чисельності та продуктивності робочої сили необхідно визначити пріоритетність підготовки спеціалістів насамперед в економічних секторах, які потребують відновлення. Необхідно також змінити систему підготовки спеціалістів у напрямку переходу від кваліфікаційних вимог до професійних стандартів, заснованих на компетентності. Сучасний світ вступив в інформаційну епоху свого розвитку. Основою переходу до інформаційної економіки в будь-якій країні світу є рівень кваліфікації та освіченості її населення. Знання по­трібні не тільки для просування вперед науки та технологій, а й для того, щоб вміти користуватися їх продуктами, не бути ізольовани­ми від сучасного світу. Нещодавно Україна перейшла на Міжнародні стандарти оцінки забезпеченості робочою силою, якою користується Міжнародна організація праці (МОП). Базовим поняттям за цим підходом є економічно активне населення (ЕАН). До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Сюди належать передусім ті, хто працює за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), а також самозайняті (роботодавці; особи, які самостійно забезпечують себе роботою або безкоштовно працюють у сімейному бізнесі). Про ступінь залучення трудових ресурсів до суспільно корисної діяльності свідчить показник економічно-активного населення (ЕАН). ЕАН — це частина населення, що зайнята суспільно корисною діяльністю та має від цього прибуток. До цієї категорії належать не лише люди, що фактично працюють, але й безробітні, які шукають роботу. Від загальної кількості трудових ресурсів світу економічно активне населення складає близько 75 %. Частка ЕАН визначається у відсотках від загального числа жи­телів країни. У високорозвинених країнах показник ЕАН стано­вить 50-60 % від загальної кількості жителів, у країнах, що розви­ваються — 30-40 %. Найгірша ситуація із забезпеченням трудовими ресурсами на територіях, де невелика частка працездатного населення, від’ємні або дуже низькі показники природного приросту, швидкі темпи «старіння» населення та значний відтік людей. Ідеться про сім областей України: Хмельницьку, Житомирську, Вінницьку,Кіровоградську, Черкаську, Полтавську, Сумську.                                                                                                              

Структура зайнятості населення перебуває в прямій залежності від рівня розвитку країни. Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинених країнах зайня­тість у промисловості становить 25-40 %, а у сільському господар­стві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами  діяльності, як освіта, охорона здоров’я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. У країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % — у промисловості й 20 % — в сільському господарстві). На невироб­ничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті, охороні здоров’я, культурі.  У  розвинутих країнах частка зайнятих у невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, культура, торгово-фінансова діяльність тощо) становить до 60–80 %. У промисловості зайнято в середньому близько 25–40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – зазвичай 3–6 %. У найбідніших країнах світу, де головна мета економіки – задовольнити первинні потреби людей (їжа й одяг), більшість людей зайняті  у малопродуктивному сільському господарстві (75–90 % працездатного населення). Частка зайнятих у промисловості не перевищує 10–20 %, у сфері послуг – до 10 %. Нова ситуація на ринку праці України, коли в більшості ре­гіонів людей, що шукають роботу, набагато більше, ніж вільних робочих місць, стає причиною конкуренції між працівниками. Ро­ботодавець тепер має велику можливість вибору і висуває більш високі вимоги до працівників: до їхніх знань, умінь, дисципліни та організованості. Все більше з’являється робочих місць у малих підприємствах, де вже недостатньо бути простим виконавцем, а необхідно вміти самостійно приймати рішення. Крім того, умови життя і вимоги до працівників так швидко змінюються, що раз здобута освіта вже не може забезпечити конкурентоспроможність на ринку праці на все подальше жит­тя. Тому сучасний працівник повинен здобувати нові знання і вміння, тобто займатися самоосвітою.         У світі багато професій. І коли ти виростеш, вибереш одну із них. Обереш саме ту, яку вважатимеш найкращою. В результаті діяльності ти будеш задовольняти особисті та суспільні потреби.

 МОДЕЛІ РИНКУ ПРАЦІ

 Японська  модель  базується  на  так  званому  «довічному  наймі»,  який  гарантує  зайнятість  працівників  до  пенсійного  віку.  Ця  система  передбачає  підвищення розмірів матеріальних благ(зарплати, премій, соціальних виплат)  у залежності від віку. Вона прищеплює робітникам творче ставлення до праці  і  забезпечує  високу  якість  роботи.  Працівник  довічного  найму  не  підлягає  звільненню.  Вся  проблема  вирішується  шляхом  скорочення  робочого  часу  або  відкриттям  нових  робочих  місць,  переміщенням  персоналу.  Система  поширюється лише на постійний персонал фірми.

 Модель   США   передбачає   децентралізацію   ринку   робочої   сили. У  кожному штаті є свої закони про зайнятість,  про  допомогу безробітнім, свої  фонди  страхування.  Коли  відбувається  спад  в  економіці  або  в  зв’язку    з  нерентабельністю   практикують   звільнення      працівників.   Кожного   року  працівники підписують колективний договір з адміністрацією  в яких рівень  зарплати  та її підвищення  пов’язані  з рівнем і зростанням продуктивності  праці.  Але  системою  договору  охоплено  тільки  25%  працівників,  а  решта  зайнята    на  основі  контрактів,  укладених  на  тривалий  час.  У  контрактах  зарплата залежить від складності роботи.

Шведська  модель  базується      на  активній  політиці  держави  і  фірм  у  вирішенні  проблем  зайнятості  населення  і  будується  на  таких  економічних  засадах:  обмежувальна  фіскальна  політика  (це  управління  економікою  при  допомозі податків і урядових вкладень); здійснення політики «солідарності»  у  заробітній  платі,  що  забезпечує  рівновагу  зарплати  за  однакову  працю, незалежно  від    фінансового  становища  підприємства;  здійснення  активної  політики на ринку робочої сили; реалізація селективного економічного росту,  який  полягає  в  державній  підтримці  секторів  з  низькими  економічними  показниками, але необхідними для суспільства. 

8 клас 07.05.26 Урок № 32

Тема: Роль меценатства для розбудови українського суспільства. Спонсорство та меценатство. Українські меценати.                                                                                                                    Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в підручнику (§18, ст.172-173), підготувати презентацію свого екопроєкту "Робимо добрі справи разом для рідного краю".

                 Наші добрі справи потрібні не тільки тим, кому ми допомагаємо, але й нам самим!

Благодійність — це добровільна, безкорислива діяльність фізичних або юридичних осіб, що полягає в особистій чи майновій допомозі тим, хто її потребує. Це прояв гуманності, спрямований на покращення життя, підтримку соціально значущих цілей, розвиток науки, культури чи освіти без отримання винагороди.

Спонсорство — це добровільна фінансова, матеріальна або організаційна підтримка фізичними чи юридичними особами певних заходів, проектів чи ідей в обмін на популяризацію власного імені, бренду або товарного знака. Це взаємовигідна угода, де спонсор отримує рекламу, а отримувач — ресурси для діяльності. 

Волонтерство — це добровільна, свідома, безкорислива суспільно корисна діяльність, що здійснюється окремими людьми або організаціями без розрахунку на фінансову винагороду. Воно спрямоване на допомогу іншим, розвиток суспільства та вирішення соціальних проблем, часто є невід'ємною частиною громадянської активності та особистої самореалізації.

Меценатство — це добровільна, безкорислива підтримка культури, мистецтва, науки та освіти, яка здійснюється у формі фінансової або матеріальної допомоги. Це благодійність, спрямована на розвиток інтелектуального та культурного потенціалу, що не має на меті отримання комерційного прибутку чи реклами.

Меценат - (від прізвища римського діяча І ст. до н.е., який уславився опікою мистецтва) – багатий покровитель наук і мистецтв.

Уявіть щедрого покровителя, чия пристрасть до мистецтва перетворює звичайні ідеї на шедеври, що змінюють світ. Меценати – це не просто багатії з глибокими кишенями, а справжні візіонери, які вкладають душу в культуру, науку та освіту. Вони стоять за кулісами великих відкриттів, підтримуючи таланти, коли держава чи суспільство відвертаються. Ці люди, від давньоримських патриціїв до сучасних українських бізнесменів, формують історію, роблячи її яскравішою та багатшою. Їхня роль особливо помітна в країнах з бурхливою історією, як Україна, де меценатство часто ставало рятівним колом для національної ідентичності. Слово “меценат” походить від імені Гая Цільнія Мецената, радника римського імператора Августа, який жив у I столітті до н.е. Цей аристократ не просто витрачав гроші – він створював екосистему для поетів і художників, таких як Вергілій та Горацій, дозволяючи їм творити без турбот про хліб насущний.  З часом поняття розширилося, охоплюючи всіх, хто безкорисливо підтримує культуру, освіту чи науку. У сучасному світі меценати – це часто підприємці або філантропи, чиї дії впливають на цілі покоління, роблячи їх невід’ємною частиною суспільного прогресу. Визначну роль українських меценатів у розвитку освіти, науки, культури, в духовній розбудові нашої держави заслуговує на вивчення. Бо несе в собі високу патріотичну ідею подвижництва багатьох вітчизняних діячів. Вони дбали не лише про зростання особистих статків, а й переймалися важливими проблемами збереження і подальшого розвитку української культури, робили значні матеріальні внески в її підтримку. В Україні меценатство має давні традиції, починаючи з часів Київської Русі, коли князі, як Ярослав Мудрий, фінансували будівництво храмів і освіту. Без державної підтримки культура виживала завдяки таким постатям, як гетьман Іван Мазепа, який у XVII столітті вклав мільйони в монастирі та церкви, роблячи їх центрами освіти. Його внесок у Києво-Печерську лавру – це не просто камінь і мозаїка, а символ національної стійкості. Пізніше, у XIX столітті, промисловці на кшталт родини Терещенків перетворили свої статки на фундаменти для музеїв і університетів, борючись проти русифікації через культурну підтримку. Ці приклади ілюструють, як меценатство в Україні часто було актом опору. Під час бездержавності меценати ставали охоронцями мови та традицій, фінансуючи видання книг і театри. Василь Тарновський, наприклад, зібрав колекцію, яка лягла в основу Чернігівського музею, зберігаючи артефакти від забуття. Така спадщина робить меценатство не просто благодійністю, а національним обов’язком, що триває й досі.                                                                 Сучасне меценатство має досить розвинені форми. Ми маємо приклади особистої благодіяльності та діяльності різних благодіяьних громадських обє'днань: фондів, фундацій та ін. Розвитку меценатства сприяє Закон України «Про благодiйництво та благодiйнi органiзацiї» та податкове законодавство, яке визначає пiльги тим, хто займається благодійною діяльністю. Серед сучасних меценатів фахівці, ЗМІ та громадянське суспільство називають Олександра Брея, колекціонера, експерта, мецената, видавця книг з українського мистецтва, батька-засновника першого в Україну аукціонного будинку, що стартував в 1994 році. Великий вклад у розбудову меценатства у сучасній Україні зробили: Віктор Пінчук, Рінат Ахметов, Дмитро Фірташ, Сергій Тарута,Фельдмана Олександра, Дмитро Андрієвський, Воронов Ігор, Новинський Вадим та ін.

У 2006 р. створено Благодійний фонд Віктора Пінчука, головою Фонду є Віктор Пінчук, та Центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre — найбільший центр сучасного мистецтва в Східній Європі. Серед головних проектів: Акція «Година Бути разом», в рамках якої відбувся благодійний концерт сера Пола Маккартні на Майдані Незалежності в Києві; Проведено 11 масштабних виставок відомих зарубіжних та українських художників у PinchukArtCentre; У 2008 р. заснована Премія PinchukArtCentre — перша загальнонаціональна премія у сфері сучасного мистецтва. Вручається раз на два роки молодим українським художникам (до 35 років); У червні 2009 р. PinchukArtCentre представляв Україну на 53-й Венеціанській бієнале. В Українському павільйоні експонувалася виставка Іллі Чичкана (Україна) та Міхара Ясухіро (Японія) «Степи мрійників»; Підтримка камерного оркестру «Пори року» з моменту його заснування в 1993 р.

Рінат Ахметов - засновник Благодійних фондів «Розвиток України» та «Ефективне управління». Мету своєї меценатської діяльності бачить у підтримці найважливіших об'єктів української культурної спадщини та в розширенні доступу українських громадян до надбань світової культури. Найважливішими проектами є: Завершення реставрації Будинку митрополита на території «Софії Київської»;тВиставка бронзової скульптури з колекції Людовика XIV «Аполлон у кузні Вулкана» — перша виставка, привезена із Лувру в Україну; Робота над відновлення Національного музею народної архітектури та побуту в с. Пирогово; Фінансування веб-сайту про архітектуру України «Архітектурний процес».

Українці в діаспорі. Політична ідеологія деяких українців в діаспорі орієнтується на національну розбудову української державності. Серед українців діаспори меценатською діяльністю відзначились: Антонович Омелян, засновник благодійної фундації, яка опікується бібліотеками та музеями, зокрема, новим корпусом Бакалаврської бібліотеки Києво-Могилянської академії; Петро Яцик, який створив освітній Фонд, очолюваний нині його донькою Надією, і заснував Міжнародний конкурс знавців української мови; Джеймс Костянтин Темертей, що за пропозицією президента В.Ющенка провів і фінансував у Канаді виставку трипільської культури; Юрій Ємець, один із засновників Ліги українських меценатів, англомовний поет, бізнесмен, і культурний діяч; М. Фішер-Слиж, член управління Наукового товариства ім. Шевченка (США); Гуцуляк Ераст — сучасний спонсор Острозької академії; Степан Горлач, який тривалий час очолював Канадське товариство друзів України і в рік здобуття Україною незалежності обійшов її територію із півночі на південь і з заходу на схід; Яремко Іван — політичний і громадський діяч українського походження, засновник Програми багатокультурності та людських прав ім. Івана та Мирослави Яремків Торонтського університету (юридичний факультет) із Канади. Діаспору США представляють М. Коць, спонсор Асоціації дослідників голодоморів; Володимир Баранецький, голова Фундації Енциклопедії Українознавства у США, Олексій Воскобійник, який надав фінансову допомогу на розвиток україністики у Гарвардському та Пенсильванському університеті; Андрій Лисий, голова Фундації ім. І. Багряного. До когорти діячів діаспори долучаються Михайло Гоян з Австралії, засновник Фонду Марії і Михайла Гоянів «Українську книжку — українським дітям», В.Кашицький, меценат Львова і національного відродження в Україні з Польщі, Фальц-Фейн Едуард із Ліхтенштейну, учасник розвитку природоохоронної та еколого-освітньої діяльності заповідника «Асканія-Нова» та Української академії аграрних наук. Займаються благодійною справою також і громадські об'єднання — українські музеї Чікаго, Клівленда, Нью-Йорка, Риму, Філадельфії, Торонто та інші. Українською діаспорою створено ряд Фундацій, які переймаються проблемами українців, зокрема наслідками Чорнобильської катастрофи. Серед них — Канадський Фонд «Діти Чорнобиля».                                           У 2026 році меценати – це не архаїчні фігури з підручників, а динамічні особистості, які поєднують бізнес з соціальною відповідальністю. Вони відрізняються від звичайних філантропів тим, що фокусуються на довгостроковому впливі, часто інвестуючи в інновації. Наприклад, Білл Гейтс через свій фонд підтримує глобальні проекти в охороні здоров’я, а Ілон Маск фінансує космічні дослідження, роблячи науку доступною. У цифрову еру меценатство набуло нових форм: краудфандинг-платформи дозволяють тисячам “міні-меценатів” підтримувати проекти, перетворюючи ідеї на реальність за лічені дні. Мотивації сучасних меценатів різноманітні – від бажання залишити спадщину до податкових пільг. Деякі, як Опра Вінфрі, використовують свої платформи для освіти, фінансуючи школи в бідних регіонах. Інші, як український бізнесмен Віктор Пінчук, через фонд PinchukArtCentre підтримують сучасне мистецтво, роблячи Київ центром культурних подій. Ці приклади показують, як меценатство адаптується до викликів, таких як війна чи економічна криза, стаючи інструментом відновлення. У сучасній Україні меценатство грає ключову роль у збереженні культурної ідентичності, особливо після 2022 року. Бізнесмени, як Рінат Ахметов чи Петро Порошенко, інвестують у музеї та фестивалі, допомагаючи культурі вистояти під тиском. Наприклад, фонд “Відродження” Джорджа Сороса фінансує освітні програми, роблячи знання доступними для молоді. Це не просто гроші – це інвестиція в майбутнє, де культура стає зброєю проти забуття. У 2025 році уряд навіть схвалив законопроєкт про меценатство в культурі, визнаючи його як стратегічний напрямок (за даними сайту Ukrinform). Сучасні українські меценати часто поєднують традиції з інноваціями. Сергій Дулєпов, засновник ініціатив у сфері освіти, підкреслює, що меценат – це той, хто ініціює зміни. Його проекти показують, як підтримка мистецтва може стимулювати економіку, створюючи робочі місця в креативних індустріях. Такий підхід робить меценатство не елітарним хобі, а суспільним двигуном, що надихає інших на дії.                                                                          Стати меценатом не вимагає мільярдів – почніть з малого, як підтримка локальних художників. Спочатку визначте сферу, потім знайдіть проекти через платформи на кшталт Kickstarter. Нарешті, оцініть вплив: чи ваші кошти змінюють життя? Це процес, що приносить радість, роблячи світ кращим крок за кроком.

1.      Визначте інтереси: Оберіть сферу, яка резонує з вашою душею – мистецтво, наука чи екологія. Наприклад, якщо ви любите музику, підтримайте молодих композиторів.

2.      Дослідіть проекти: Шукайте таланти через соціальні мережі чи фонди. В Україні це може бути співпраця з Українським культурним фондом.

3.      Почніть з малого: Не чекайте статків – навіть 100 гривень на краудфандинг можуть запустити ланцюг подій.

4.      Оцініть вплив: Слідкуйте, як ваші інвестиції ростуть, і коригуйте підхід для максимальної ефективності.

Ці кроки роблять меценатство доступним для всіх. У 2026 році, з ростом цифрових інструментів, стати покровителем простіше, ніж будь-коли, і це може стати вашим шляхом до особистого зростання. Гляньте в майбутнє – меценатство еволюціонує з технологіями: блокчейн робить пожертви прозорими, а VR дозволяє віртуально відвідувати підтримані проекти. В Україні, з фокусом на відновлення після конфліктів, меценати інвестуватимуть у цифрову культуру, як онлайн-музеї. Прогнози на 2030 рік вказують на зростання корпоративного меценатства, де компанії, як Google, фінансують освіту для мільйонів. Це обіцяє світ, де кожен може бути меценатом, роблячи внесок у глобальну гармонію. Уявіть, як молоді українські митці, підтримані сучасними покровителями, створюють твори, що змінюють світогляд. Це не фантазія – це реальність, що наближається, де меценатство стає мостом між поколіннями. Його сила в тому, щоб надихати, і в 2026 році ми бачимо, як воно розквітає, ніби квітка після дощу.

8 клас 07.05.26 Урок № 56

Тема: Урбанізація. Міські агломерації. Мегаполіси.  Практична робота №17 (Гр.3). Дослідження «Порівняння показників співвідношення міського та сільського населення в різних регіонах України за статистичними даними».                                                    Домашнє завдання: Опрацювати §54 (ст.260-265), підготувати проект (презентація, реферат, плакат) за 1 з обраних тем на ст.264.

Урбанізація — історичний  процес зростання міського населення, швидкий ріст міст, зростання ролі міст у розвитку суспільства. Протягом багатьох років в Україні відбувається ріст міст і міського населення. Рівень урбанізації – це частка городян у загальній кількості населення країни. Даний показник виражається у відсотках. Частка міського населення й кількість міст особливо активно зростали протягом XX ст. Найвищі темпи урбанізації спостерігалися у 60—70 рр. XX ст. Найбільш урбанізованими є індустріальні райони Донбасу і Придніпров’я (частка міського населення — до 90 %). Найменш урбанізованими є деякі західні області України: Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська області.                            

Причини урбанізації:                                                                                                                                 1) перетворення сільських населених пунктів на міські (зрідка — побудови нових міст);                                   

2) міграції населення із сільських населених пунктів у міста (особливо великі: Надлишок робочої сили в сільській місцевості (аграрне перенаселення) обумовлений високою народжуваністю і природним приростом.

Проблеми урбанізації

Урбанізація неоднозначно діє на людське суспільство: з одного боку, місто надає людині ряд суспільно-економічних, соціально-побутових і культурних переваг, що позитивно позначається на його інтелектуальному розвитку, дає можливість для кращої реалізації професійних і творчих здібностей, з іншого - людина віддаляється від природи і попадає в середовище зі шкідливими впливами – забрудненим повітрям, шумом і вібрацією, обмеженою житлоплощею, ускладненою системою постачання, залежністю від транспорту, постійним змушеним спілкуванням з безліччю незнайомих людей – усе це несприятливо позначається на його фізичному і психічному здоров’ї.

Положення збільшується тим, що міста-гіганти розвивалися стихійно і, як правило, без обліку біологічних потреб і психологічних особливостей людини. Сучасне велике місто з його величезними прямокутними будинками зі скла і бетону, уздовж і поперек пересічений транспортними магістралями з нескінченним потоком автомобілів, що вивергають зі своїх надр задушливі вихлопні гази, обмеженими можливостями пішого пересування, безупинним шумом і нескінченою штовханиною придушує біологічну природу людини, позбавляє необхідного фізичного навантаження, гнітить його психіку. Утомлений житель міста, із властивої йому підвищеною дратівливістю, невмотивованою заклопотаністю, загальною млявістю, шукає звільнення від цього стану на лоні природи, у кіно, чи театрах, у телеекранів, у читанні чи літератури інших подібних заняттях, але це не дає бажаного результату. Утома накопичується і реалізується в порушенні тих чи інших функцій організму.

Проблеми, зв’язані з урбанізацією, необхідно вирішувати не окремими приватними заходами, вишукуючи скоростиглі і малоефективні рішення, а розробивши комплекс взаємозалежних соціальних, екологічних, технічних і інших мір. В усіх випадках людина і навколишнє середовище повинні розглядатися як єдине ціле.

За урбанізацію	Проти урбанізації
У місті простіше знайти роботу, навчання, більше можливостей для спілкування та проведення дозвілля (театри, кінозали, музеї, клуби); Краща якість медичного обслуговування; Кращі побутові умови, комунікації	Екологічні проблеми в місті значно гірші, ніж у селі; Міська метушня і надлишок спілкування впливають на психіку людей, Природа заспокоює; Міста є осередком злочинності; Безробіття, жебрацтво

В Україні існує 28 388 сільських населених пунктів. Для сільських населених пунктів, у розвинених країнах, характерний процес рурбанізації. Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість,  тобто сприятливі умови проживання в міських поселеннях порівняно з сільськими.  Рурбанізація може виражатися у міграції міського населення в сільські поселення, розвитку форм господарської діяльності, що характерні для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. При цьому відбувається залучення сільських жителів до міської культури, крім цього сільські поселення стають функціональною складовою виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст. Формування широких приміських зон навколо великих міст - субурбанізація. Субурбанізація має переваги (у так званій «котеджній забудові», яка дозволяє людям відчувати себе ближчими до природи. Процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації. Субурбанізація є подальшим етапом урбанізації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами — центрами агломерацій.

Міські агломерації — це компактні скупчення міст, об'єднані інтенсивними трудовими, економічними та культурними зв'язками, з центром у великому місті. Мегаполіси (або мегалополіси) — це зрощені між собою найбільші агломерації, що утворюють суцільні урбанізовані зони, такі як Токайдо (Японія) чи Босваш (США). Міська агломерація - центр (або кілька) з передмістями, пов'язані «маятниковими» міграціями (щоденні поїздки на роботу).

Мегаполіс (Мегалополіс) - надурбанізована форма розселення, виникає при злитті великої кількості агломерацій.

 Найбільші мегаполіси світу:

1.       Токайдо (Японія): Від Токіо до Осаки-Кобе-Кіото, понад 60-70 млн осіб (найбільший у світі).

2.       Босваш (США): Північно-східне узбережжя від Бостона до Вашингтона (понад 50 млн осіб).

3.       Чипіттс (США): Зона від Чикаго до Піттсбурга.

4.       Блакитний банан (Європа): Європейська урбанізована вісь, що охоплює території від Великобританії до Північної Італії.

5.       Сансан (США): Узбережжя Каліфорнії від Сан-Франциско до Сан-Дієго.

 Найбільші агломерації світу (за чисельністю):

·         Токіо-Йокогама (Японія) — понад 40 млн осіб.

·         Делі (Індія).

·         Шанхай (КНР).

·         Сан-Паулу (Бразилія).

·         Джакарта (Індонезія).

Урбанізація призводить до того, що до 2050 року близько 80% населення планети житиме у великих містах. Найвищий рівень урбанізації (>90%) спостерігається в таких країнах, як Монако, Сінгапур, Ватикан.

 В Україні є міста-мільйонери за статистичними даними їх три: Київ (2,9 млн), Харків (1,45 млн), Одеса (1,02 млн). Дуже великі міста (500 тис. — 1 млн жителів) Дніпро (993 тис.), Донецьк (950 тис.), Запоріжжя (766 тис.), Львів (729 тис.), Кривий Ріг (646 тис.).                Середні міста (50—100 тис. жителів)  Бровари (99 тис.), Умань (87тис.), Мукачеве (85 тис.).                                                                                                                                                                         Малі міста, у тому числі:                                                                                                                Міста з населенням 20—50 тис. жителів: Охтирка (49 тис.), Марганець (48 тис.), Трускавець (29 тис.).

Міста з населенням 10—20 тис. жителів: Скадовськ (19 тис.), Старобільськ (18 тис.), Гребінка (11 тис.).

Міста з населенням менше 10 тис. жителів: Зіньків (9,9 тис.), Хотин (9,6 тис.), Моршин (6 тис.).

7 клас 07.05.26 Урок № 48

Тема: Узагальнення знань з теми «Євразія». Комплексна підсумкова робота №6 (гр.1, 2, 3)  

https://naurok.com.ua/test/vraziya-7-klas-964414.html                                                        

Домашнє завдання: Підготувати проєкт з 1 обраної теми.

Навчальні проекти з теми «Євразія» 

•          З історії дослідження та освоєння різних частин Євразії.

•          Великі дослідники Євразії.

•          Оймякон – «полюс холоду» північної півкулі.

•          Черрапунджі – «місто дощів».

•          Унікальні водойми Євразії: річки Янцзи, Хуанхе, Лена, Дунай, Ганг; озеро Байкал, Каспійське та Мертве моря.

•          Тайга – серце лісів Євразії.

•          Найвищі гори світу — Гімалаї.

•          Унікальні озера Євразії (Байкал, Каспійське море).

•          Сучасне зледеніння та багаторічна мерзлота на півночі Євразії.

•          Природні контрасти Євразії: від арктичних пустель до тропічних лісів.

•          Екологічні проблеми Євразії: забруднення атмосфери та вод.

•          Вплив людини на зміну природних ландшафтів Європи та Азії.

•          Особливості розміщення населення Євразії та контрасти густоти.

•          Народи та культури Євразії: подорож картою материка.

•          Найвідоміші природні об’єкти Євразії, що віднесені до Світової спадщини ЮНЕСКО.