Казка про равлика від психотерапевта

 

Написала майже рік тому казку…

Казка про равлика

Отже, казочка про равлика.
Жив собі равлик.
Радів життю, бо воно було здебільш цікавим, яскравим,та безтурботним.
Жив він на великій галявині посеред лісу, котра була повною смачних ягід і пригод.
Так, у равлика були друзі, з котрими було весело і смачно. Вони гралися, співали, бавилися між собою і майже ніколи не сварилися.
Ввечері равлик лягав спати під якимось листочком, зранку прокидався і поспішав до друзів.
А одного ранку, ще сонечко не вийшло ще, він прокинувся від гуркоту та дівних звуків, котри здавалися спочатку як грім.
⁃ Але не буває грому у лютому - зауважив від себе, бо був розумним равличком.
Він вибіг на галявину і побачив, що величезні залізні створіння майже вщент розбили його дім. Равлик дуже злякався, почав звати і шукати своїх друзів, але було марно…
Скільки він плакав, не пам’ятає, що робив також, це було як запаморочення, коли прокинувся і зрозумів, що вже вечір, майже ніч.
Дому не було, друзів не було, ничого не було…
Равлику нема с кім було порадитися, тому він вирішив піти звідси.
Він повз, плакав і думав. Думав про свою домівку-галявинку, про своїх друзів, про свое життя і раптом зрозумів, що стало важко повзти.
-Що зі мною? Чому так важко? Ніби щось зверху на мені є? - разгублено питав він сам себе.
Зранку він опинився біля озера, зазирнувши в воду, побачив на спині щось дивне. То було схоже на листочок, під котрим він полюбляв спати і котрий зараз був на ньому, як маленька домівка.
Він спробував туди заповзти, там було затишно і якось беспечно, а ще там були спогади про радість, друзів і безтурботне життя.
⁃ Ні, я не буду плакати, я буду шукати свою нову галявину і нових друзів, а спогади і почуття зі мною назавжди.

Думки про казку с равликом мені прийшли, коли я сама була не в своєму дому і почувалась як загублений равлик без захисною домівки, але слова не йшли. Зараз, коли спогади і віра повернулися, літери сами почали складатися.

Що я хочу сказати, розповідаючи цю казку?

Що ми сильні, навіть потужні і маємо змогу подолати забагато того, що здається неподоланним. Сила в нас самих, вона є в спогадах, в відчуттях, в побаченому і почутому, ми нездоланні, коли спираємось на себе, на свою віру.

                                                                                        Психотерапевт Олена Цебенога