Тема: Основні зональні типи ґрунтів України. Азональні типи ґрунти. Карта ґрунтів. Грунтові ресурси та земельний фонд України. Заходи з раціонального використання і охорони ґрунтів. Підсумкова робота (Гр.2). Практична робота №12 «Порівняльний аналіз різних типів та підтипів ґрунтів України». Домашнє завдання: Опрацювати §32 (ст.150-154), оцінити свої досягнення за 12 балами (ст.154).
Основні
типи грунтів:
Дерново-підзолисті грунти сформувалися під дубово-сосновими лісами з розвиненим травяним покривом в
умовах надмірного зволоження. Площа —
2,5 млн. га; поширення — мішані ліси Полісся, Лісостепу та передгір'я Карпат;
сформувалися на льодовикових, водно-льодовикових піщаних та супіщаних
відкладах; вміст гумусу — 5—2,5 %; мають значний (до
Сірі лісові грунти розвивалися в умовах теплого й помірного вологого клімату під
грабовими, грабово-дубовими, іноді дубовими лісами з незначним травянистим
покровом. Площа - понад 5 млн. га; поширені
у лісостепові; широколистими лісами з густим трав’яним покривом; сформувалися
на лесах; вміст гумусу 5—8 %; процес вимивання виражений слабо; мають слабо
кислу реакцію ґрунтового розчину, дрібно грудкувату структуру; виділяють три
підтипи: ясно-сірі, сірі лісові і темно-сірі опідзолені.
Характеристика
– більш структурні, сформувались під широколистяними лісами, вміст гумусу –
2,5-4,5%, глибина гумусового горизонту 40-55 см, реакція нейтральна, для
підвищення родючості вносять органічні і
мінеральні добрива.
Чорноземні грунти найбільш поширені у лісостепу і степу. У чорноземів грудкувато-зерниста
структура, вони сформувалися в умовах достатньої кількості тепла, світла й
вологи для розвитку травяної рослинності.
Чорноземи бувають: типові
чорноземи, чорноземи звичайні, чорноземи південні.
«Чорноземні ґрунти (чорноземи
типові)».
Площа — 7,7 млн. га; поширені в лісостепу під
лучно-степовою рослинністю; сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках;
потужність гумусового горизонту - 65-
«Чорноземні
ґрунти (чорноземи звичайні)».
Площа —
10,9 млн. га; поширені у північному Степу, сформувалися під степовою
рослинністю в умовах обмеженої вологості; ґрунтоутворююча порода - лесоподібні
суглинки і леси; гумусовий горизонт—40—60см; вміст гумусу — 4,3—6 %; ґрунти
сприятливі для росту і розвитку сільськогосподарських культур.
«Чорноземні
ґрунти (чорноземи південні)».
Площа — 3,3 млн. га; поширені у південній частині
Степу; утворилися на лесах і лесоподібних суглинках під трав'яною рослинністю
в умовах посушливого клімату; гумусовий горизонт — 64-
Каштанові грунти поширені на півдні Причорноморської низовини й частини степового Криму та Приазов'я під порівняно бідною трав'янистою рослинністю. Площа - 1,2 млн.
га; сформувалися на лесових породах; потужність гумусового горизонту до
Лучні ґрунти
сформувались у заплавах річок,
мають краще виявлену зернисту структуру, 40см гумусовий горизонт, вміст гумусу
3-6%, реакція ґрунтового розчину нейтральна, родючі.
Коричневі грунти знаходяться на Південному березі Криму в умовах субтропічного клімату.
Солончаки і солонці. Площа - близько 20 тис. га; поширені фрагмен¬тарно на узбережжі Чорного моря, островах затоки Сиваш і в приморській частині річкових долин; характеризуються значною концентрацією легкорозчинних солей у поверхневій частині, часто з утворенням сольової кірки; концентрація солей від 3 до 25 %; мають дуже низьку родючість.
Торфові ґрунти. Площа — понад 1 млн. га; поширені на Поліссі і подекуди в Лісостепу в умовах надлишкового зволоження атмосферними та ґрунтовими водами; сфор¬мувалися під вологолюбною рослинністю і мають шар торфу понад 50 см; за товщиною торфу їх поділяють на торфово-глейові, торфово-болотні і торфовища; потребують регулювання водного режиму.
Карта грунтів
На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті
ґрунти. Ці грунтиформуютьсяпід
дубово-сосновимилісами з розвиненимтрав’янимпокривом в
умовахнадмірногозволоження. Характеристика –
безструктурні, розсипаються, низька вологоємкість, висока водопроникність,
органічні рештки вимиваються в нижні шари горизонту(широкий горизонт
вимивання), формується білуватий горизонт вимивання, слабо родючі (1-1,5%
гумусу), мають кислу реакцію(росте хвощ). Для підвищення їхньої родючості
ефективно вносити органічні і мінеральні добрива, застосовувати вапнування
(підвищена кислотність). Так як землі перезволожені – їх осушують.
На Поділлі.Сірі лісові ґрунти розвивалися в умовах теплого й помірно вологого клімату
сформувались під широколистяними лісами
з незначним трав’яним покривом. Їхнійверхній гумусово-акумулятивний горизонт має протяжність до 45—55 см і
сірезабарвлення. Ціґрунтимістять 1,3—4 % гумусу. Кислотність нейтральна, для підвищення родючості вносять органічні і мінеральні
добрива.
Центральна зона України. У лісостепу і степу найбільш поширені чорноземні ґрунти, що мають високий
вміст гумусу. У чорноземівгрудкувато-зерниста структура, вони сформувалися
в умовахдостатньоїкількості тепла, світла й вологи для
розвиткутрав’яноїрослинності. Гумусовий горизонт 120-150
см, реакція нейтральна, ґрунти родючі
Для лісостепу характерні типові чорноземи. Гумусовий горизонт
цих ґрунтів найбільш потужний і подекуди сягає 1,5 м, вміст гумусу змінюється
від 2 до 6 % (на сході). У районах поширення типових чорноземів склалися
найкращі умови для вирощування зернових культур.
Чорноземи звичайні поширені переважно на півночі степової зони, вони формувалися в умовах
дещо зниженого зволоження під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю.
Потужність їх гумусового горизонту становить від 85 см на півночі (на межі з
лісостепом) до 40 см на півдні. Вміст гумусу складає 3,8—6,5 %. Чорноземи
звичайні характеризуються підвищеною вологоємністю і водопроникністю. Тому в
теплу пору року вони затримують майже всі атмосферні опади.
Північну частину
Причорноморської низовини й південну частину степового Криму займають чорноземи південні. Вони утворилися в
умовах посушливого клімату, розрідженого трав’яного покриву ковилово-типчакових
степів. Потужність гумусового горизонту відносно невелика — 45—65 см. Вміст
гумусу становить 2,5—4,5 %.
На крайньому півдні України та в південній частині
Херсонсьної області характерні каштанові ґрунти, що займають близько 5
% території України. Вони формувалися на засолених материнських породах в
умовах бідної трав’яної рослинності, високих температур і браку опадів,
безструктурні, відносно родючі, вміст гумусу – до 4%, гумусовий горизонт
становить 40-50 см, солонцюваті, мають лужну реакцію, тому ці ґрунти
гіпсують(показую гіпс). Так як клімат посушливий, ці землі зрошують.
На Південному березі Криму в умовах субтропічного клімату (волога й порівняно м’яка зима, сухе жарке
літо) утворилися коричневі ґрунти.
Вони містять 3,5—5 % гумусу й перериваються виходами скельних порід.
У Карпатах поширені малопотужні бурі лісові грунти. Вони формуються в умовах м’якої зими й прохолодного літа, ґрунти гірських систем, що утворилися під широколистяними, мішаними, інколи хвойними лісами з розвинутим тряв'янистим покривом в умовах помірно теплого вологого клімату на різних за генезисом і гранулометричним складом ґрунтоутворюючих Бурі лісові ґрунти кислі (рН 3,2—4,5 застосовувати вапнування.
Земельні ресурси — землі, що використовують
або можуть бути використані в різних галузях господарства.
Земельний фонд України
становить 60,4 млн га і складається із земель різного функціонального
призначення, якісного стану та правового статусу. За цільовим призначенням
земель та функціональним викорис¬танням земельний фонд України охоплює:
• сільськогосподарські
угіддя (41,9 млн га, або 69,4 % земельного фонду);
• ліси та лісовкриті площі
(10,4 млн га, або 17,2 %);
• забудовані землі під
промисловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн га, або
3,8 %);
• землі, що покриті
поверхневими водами (2,4 млн га, або 4 %);
• інші землі (3,4 млн га,
або 5,6 %).
Користувачами земель в
країні є державні та колективні
підприємства, установи, заклади, організації, кооперативи, акціонерні
товариства, фермерські господарства тощо.
Найвища сільськогосподарська освоєність
земельних ресурсів характерна для Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської,
Одеської та Херсонської областей (понад 80 %). Розподіл земельного фонду
України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями:
державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні
товариства, фермерські господарства — 46,7 млн га, або 77,3 % земельного
фонду; лісогосподарські підприємства — 7,2 млн га, або 11,9 %; підприємства
промисловості, транспорту, зв’язку та ін.— 2,1 млн га, або 3,5 %; заклади
науки, культури, освіти, охорони здоров’я та ін.— 0,2 млн га, або 0,3%;
установи природоохоронного та рекреаційного призначення — 0,3 млн га, або 0,5
%; водогосподарські підприємства — 0,5 млн га, або 0,8 %;
житлово-експлуатаційні організації — 0,1 млн га, або 0,2 %; землі державної
власності — 3,3 млн га, або 5,5 %.
Ґрунти
- найважливіше природне багатство України. Водночас непродумане
господарське використання ґрунтів призводить до негативних наслідків:
погіршується їхня структура, зменшується родючість. Господарське використання
земель має широкий спектр: землі використовують найбільше в сільському
господарстві, в промисловості, міста “розповзаються” і захоплюють нові
території, прокладаються дороги, вирубуються лісові масиви тощо. Такий інтенсивний
вплив на землю екологи називають антропогенним (від гр. Аntropos – людина). В
результаті антропогенної діяльності скорочуються орні землі. Території повністю
або частково позбавлені ґрунтів потребують рекультивації.
Руйнування грунту.
В Україні найвища
розораність земель в світі (до 80%). Це призводить до:
- виснаження грунтів;
- деградації грунтів;
- посилюється ерозія
ґрунтів;
- внаслідок цього чорноземи,
що знаходяться на Україні стають низькородючими;
- видобуток корисних копалин
призводить до утворення кар’єрів та териконів;
- надмірне зрошення та
осушення земель.
Несприятливі процеси, що відбуваються в ґрунтах: водна ерозія, геологічна
ерозія, вітрова ерозія, забруднення ґрунтів, деградація земель, деградація
ґрунтів, окиснення, заболочення, засолення, пересихання (опустелювання)
Рекультивація земель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення
продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення
умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Рекультивації підлягають усі
землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та
підстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих,
будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультувати також еродовані
грунти, а при відповідних умовах і землі з низькопродуктивними грунтами. Меліорація - система заходів, спрямованих на
підвищення родючості ґрунтів та боротьбу з несприятливими процесами.
Потрібно зменшити антропогенний тиск на землю шляхом:
- скороченням ріллі;
- застосовування
правильної агротехніки;
- додержуватися правильної обробки грунту;
- вносити
переважно органічні добрива;
- кислі грунти – вапнувати, посушливі – поливати;
- не забруднювати гербіцидами та в міру вносити
мінеральні добрива;
- дотримуватися сівозмін;
- систематично проводити лісонасадження.
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Грунти потребують дбайливого використання та комплексної охорони (від ерозії, забруднення промисловими стоками, надмірної меліорації, перенасичення добривами тощо). Правові засади, економічні, екологічні, організаційні заходи щодо охорони земель різного призначення в Україні закладені в Національній програмі охорони земель. Охорона земельних ресурсів регулюється Земельним кодексом України (2001). Зазначені документи передбачають чітке визначення прав та обов’язків землекористувачів, запровадження системи заходів з метою збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості ґрунтів, рекультивації земель, що зазнали впливу негативних явищ, захист від ерозії, заболочення, ущільнення, забруднення відходами та викидами. Однією з нагальних проблем сьогодення є раціональне використання та охорона земель України.
https://geomap.land.kiev.ua/soil.html
Підсумкова робота (Гр.2). Практична робота №12 ПРОВОДИМО ДОСЛІДЖЕННЯ «Порівняльний аналіз різних типів та підтипів ґрунтів України».
Приладдя: карти атласу:
«Ґрунти», «Клімат» та «Рослинність України», текст та малюнки підручника,
заготовка таблиці.
Завдання
1.
За текстом і малюнками 127–130 підручника та
тематичними картами атласу складіть у формі таблиці характеристику одного з основних
зональних типів ґрунтів України (на вибір).
Основні зональні
типи ґрунтів України
|
№ |
Типи ґрунтів |
Умови формування |
Материнська порода |
Ґрунтові горизонти |
Властивості ґрунтів |
Заходи меліорації |
||
|
Опадів за рік, мм |
Зволоження (К) |
Тип рослинності |
||||||
|
1 |
Дерново- підзолисті |
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
Сірі лісові |
|
|
|
|
|
|
|
|
3 |
Чорноземи |
|
|
|
|
|
|
|
|
4 |
Каштанові |
|
|
|
|
|
|
|
2.
Проаналізувавши складену таблицю, з’ясуйте:
а) закономірності розташування основних типів ґрунтів на
території України;
б) як залежать
властивості ґрунтів від чинників ґрунтоутворення: клімату та рослинності;
в) необхідні види меліорації для різних типів ґрунтів.
3.
Поділіться
результатами своїх досліджень з однокласниками.
Немає коментарів:
Дописати коментар