8 клас 14.04.26 Урок № 49

Тема: Механічний рух (міграції) населення. Класифікація міграцій. Основні напрямки міграційних потоків у світі та Україні. Міграційна політика. Українська діаспора. Підсумкова робота (Гр.2). Практична робота №15 «Обчислення показників народжуваності, смертності, природного та механічного приросту населення країни за статистичними даними».                                                                                                  Домашнє завдання: Опрацювати §47 (ст.222-227), виконати «Проєкт для краєзнавця» (ст.226) про м.Ізмаїл.

Ми  є,                                                                                                                                                                     Були,                                                                                                                                                               І будем!                                                                                                                                                      Й Вітчизна наша з нами.

                                           І. Багряний.

   Людство постійно перебуває в русі. Причина переміщення давніх людей було насамперед добровільне чи вимушене освоєння незаселених територій. Останнє могло відбуватися через зміни клімату, умов ведення господарства, довгострокові військові конфлікти.                                    Механічний рух — це переміщення людей через кордони регіону, яке пов'язано зі зміною їх місця проживання. Проте механічний рух або міграція має глибші наслідки, ніж просто скорочення чи збільшення чисельності населення. У результаті переміщення змінюється також і структура населення на території як прибуття, так і вибуття мігрантів. У пошуках кращих умов життя громадяни змінюють місця проживання. Міграції істотно впливають на загальну картину населення всієї планети, та України. Завдяки механічного руху українці розселилися в багатьох країнах світу. Різні за тривалістю переміщення населення між окремими населеними пунктами називають механічним рухом, або міграцією.

Механічний рух населення
Зовнішні	Внутрішні
Імміграція (в’ізд) Еміграція(виїзд) Сальдо міграції (І-Е)	Село-місто Сезонні «маятникові»

Діаспора – це перебування частини нації за межами своєї країни в результаті добровільної чи примусової еміграції. Слово діаспора в перекладі означає «розпорошення», «розсіювання». Уперше поняття «діаспора» ужито стосовно єврейського народу, вигнаного римлянами в  І ст. н. е. з Палестини та розсіяного по теренах римської імперії.Тривала еміграція українців сприяла формуванню української діаспори в багатьох країнах світу. За межами України нараховують від 10 млн до 20 млн осіб українського походження. Основною передумовою формування діаспори була еміграція. В Україні виділяють два напрямки діаспори: східна і західна. Розрізняють східну (у країнах колишнього СРСР) та західну (у країнах Європи та Західної півкулі). У східній діаспорі проживає близько 5млн осіб (найбільше – в Росії, Казахстані, Молдові, Білорусі), у західній – майже стільки ж (найбільше – у США, Канаді, Бразилії).

Перші емігранти з України поїхали дуже давно, далеко за океан, до Канади.

Всього виділяють 4 хвилі, хоча зараз  демографи озвучують тезу про п’яту хвилю:

1–а  хвиля – До Першої світової війни.

Напрямок – країни Америки та схід Російської імперії,

Причини – економічні.

2–га хвиля – між Першою та Другою світовими війнами.

Напрямок – Європа, Америка,  Росія.

Причини – економічні та політичні.

3–я хвиля  - після Другої світової війни,

Напрямки – Європа, Росія, Казахстан, Киргизія.                                                                             Причини – економічні та політичні.

4–а хвиля – з 90-х років ХХст.

Напрямки – Європа, Канада, США, Австралія, Нова Зеландія.

Відповідно до географічного напряму, українська діаспора поділяється на Західну, Східну. Остання сформувалася на теренах колишнього СРСР.

Українська діаспора
Західна	Східна
Канада - 1,2 млн. США - 1 млн. Бразилія - 600 тис. Аргентина - 350 тис. Австралія - 45 тис.	Молдова - 442 тис. Казахстан - 333 тис. Білорусь - 159 тис. Латвія - 70 тис. Естонія - 35 тис.

Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:

·    бажання кращих умов і якості життя;

·    можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;

·     потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;

·    зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;

·    стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов;

·    сімейно-шлюбні відносини, об'єднання з близькими;

·     соціальні і етнічні конфлікти, війни;

·    трудові конфлікти і конфлікти в сім'ї;

·    випадкові обставини та інше.

Одні причини міграції мають груповий і масовий характер, інші — індивідуальний. Існують також причини типові і особливі, об'єктивні і суб'єктивні. Неоднакові причини міграції в різних регіонах, по-різному співвідносяться економічні і соціальні причини міграції. Особливе місце серед причин міграції населення займає якість навколишнього середовища, яка є важливою умовою, що визначає якість життя і стан здоров'я людей. Численні дослідження підтверджують тісний кореляційний зв'язок захворюваності із забрудненням природного оточення і вплив останнього на територіальні переміщення населення.

Класифікація міграцій

1.       Залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів – внутрішня та зовнішня.

2.       За причинами – економічні, політичні, релі­гійні, національні, екологічні тощо.

3.       За тривалістю – короткострокова та довгострокова.

4.       За термінами – сезонні, тимчасо­ві, постійні, або незворотні.

5.       За  масовістю – одиничні і масові.

6.       За  дальніс­тю – міжконтинентальні і внутрішньоконтинентальні.

7.       За напрямами – зовнішні і внутрішні.

8.       За мотивами – примусові та добровільні.

9.       За спосо­бами організації – організовані та неорганізовані.

10.   За правовим стату­сом – легальні і нелегальні.

 Джерелом інформації про механічний рух населення є дані поточного обліку. Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого — сукупності мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків. До загальних абсолютних показників обсягу міграції належать: валова міграція та сальдо міграції.

Валова міграція (ВМ) є сумою чисельності прибулих (П) та вибулих (В) і характеризує обсяг міграційних потоків за рік.  ВМ = П + В

Сальдо міграції (СМ) характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічного руху (різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів) СМ = І – Е

Основні напрямки міграційних потоків у світі та в Україні

Сьогодні понад 230 млн. осіб проживають за межами країн свого народження, більшість з них – у розвинутих країнах Західної Європи, Північної Америки, в Австралії. Майже кожний сьомий мешканець цих регіонів народився поза їх межами. Це результат активних міграційних процесів, що зумовлені переважно соціально-економічними причинами.

Чималих масштабів набуває нелегальна міграція. Це спільна проблема для країн переселення мігрантів та транзитних країн. До них належить і Україна, через територію якої прямують до Європи численні мігранти з країн колишнього СРСР і Азії.

Міграційна політика – це комплекс законодавчих, організаційних та економічних заходів, спрямованих на регулювання в’їзду в країну та виїзду з країни населення. Політика держави в галузі міграції населення і трудових ресурсів включає два напрямки: імміграційний, що регулює прийняття іноземних громадян, та еміграційний, який регулює порядок виїзду громадян з країни і забезпечує захист прав емігрантів за кордоном. В Україні поки що немає цілісної державної політики щодо іммігрантів, хоча її законодавче оформлення вкрай необхідне. Адже територія країни зазнає відчутного припливу іноземних громадян, у тому числі транзитних мігрантів, кількість яких з кожним роком зростає.                                                                                              Різні причини впливають на виникнення потоків біженців, загальна кількість яких у світі вже перевищила 33 млн. осіб. На початок ХХІ ст. перше місце у світі за кількістю біженців посідав Афганістан (понад 7 млн.). На 2014 рік лідерами за кількістю біженців стали Сирія, Колумбія, Нігерія, Демократична Республіка Конго, Судан й Ірак. Масові потоки біженців є характерними і для країн колишніх республік СРСР: Молдова, Грузія й Україна (на сьогодні неможливо точно визначити кількість українців, що виїхали до Російської Федерації). «Міграційний вибух» почався в ХІХ ст. в епоху розвитку капіталізму. У цей час основним осередком еміграції залишалася Європа, де розвиток капіталізму супроводжувався «виштовхуванням» частини населення до тих районів де були вільні землі, господарство швидко розвивалося і створювало попит на робочу силу. Усього від початку еміграції до Другої світової війни з Європи виїхало 60 млн. осіб. Класичною країною еміграції у ХІХ ст. була Ірландія. За декілька десятків років після голодомору в 40-х рр. населення цієї країни зменшилося удвічі. У США зараз осіб ірландського походження у 12 разів більше ніж у Ірландії. Друге джерело емігрантів склалося в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники, яких вербували для роботи  на плантаціях і рудниках. Провідними країнами ж імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка. Наступний «міграційний вибух» відбувається у наші часи, який почався в кінці ХХ  і на початку ХХІ ст. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють вже понад 40 млн. осіб.

У світі склалися три великі центри імміграції.

1.     Західна Європа. Міграційна політика країн цього регіону спрямована на залучення робочої сили з країн Центральної Європи, балканських країн, СНД, Туреччини. При цьому праця іммігрантів, насамперед, використовується на важких, шкідливих для здоров’я або низькооплачуваних роботах.

2.   Америка. Для неї характерними є два напрямки: переманювання висококваліфікованих спеціалістів та науковців з інших країн – «відплив умів», особливо з постсоціалістичних та Індії; залучення дешевої малокваліфікованої і низькооплачуваної робочої сили з країн Латинської Америки.

3.    Нафтовидобувні країни Перської затоки. Це – наймолодший центр імміграції. Для

       нього характерні: імміграція переважно з мусульманських країн; серед іммігрантів

       різко переважають чоловіки; місцеві закони спрямовані на стримання постійних

       міграцій, одночасно сприяючи сезонним і особливо тимчасовим мігрантам.