9 клас 13.11.25 Урок № 10

Тема: Міжнародне екологічне право. Екологічне законодавство України. Поняття інформаційного суспільства та сталого розвитку. Практична робота №11 «Оцінювання екологічних небезпек за місцем  проживання, що впливають на здоров’я громади.»                                                                                                                   Домашнє завдання: Опрацювати §30 (ст.147-154) у підручнику. Письмово оцінить екологічні небезпеки за місцем вашого проживання (в області, в місті,або в вашому районі), що впливають на здоров’я вашої громади та обґрунтуйте свою відповідь.  (можна доповнити малюнками)

Міжнародне екологічне право. Ідея про необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища вперше публічно прозвучала в 1913 р. на Першій природоохоронній міжнародній конференції (м. Берн), однак реальне втілення в життя розпочалося тільки в другій половині XX ст. Міжнародні відносини щодо охорони навколишнього середовища є предметом міжнародного екологічного права.                                           Міжнародне екологічне право — це сукупність принципів і норм міжнародного публічного права, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання його ресурсів.  Міжнародне екологічне право — одна з наймолодших галузей міжнародного публічного права. Датою його зародження можна вважати проведення в 1972 р. Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. За результатами конференції були прийняті два основоположні документи — Стокгольмська декларація, яка визначила 26 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програма дій, на основі якої було розроблено Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).  Міжнародне екологічне право налічує тисячі нормативних документів (конвенцій, угод, протоколів), що регулюють суспільні відносини: природоресурсні, щодо охорони та раціонального використання окремих видів природних ресурсів; природоохоронні, щодо охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів; із забезпечення екологічної безпеки, щодо запобігання виникнення екологічних загроз. Ще в грудні 1962 р. Генеральною Асамблеєю ООН було ухвалено резолюцію «Економічний розвиток і охорона природи» про природоохоронні заходи, що мають реалізовуватися паралельно з економічним розвитком. Це положення резолюції багато в чому збігається із сучасною концепцією сталого розвитку. Визначною подією для розвитку екологічного права стала Конференція ООН 1972 р. в місті Стокгольмі (Швеція), у якій взяли участь 114 держав. Конференція прийняла Декларацію ООН із проблем навколишнього середовища і план дій. Ці документи не є юридично обов’язковими, але вони поклали початок багаторічній діяльності в галузі екологічного права. Далі міжнародною спільнотою були розроблені та прийняті інші важливі документи в галузі екології:

• Конвенція Організації Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, 1972 р.;

• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 р.;

• Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 р.;

• Боннська конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, 1979 р.;

• Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, 1979 р.;

• Конвенція ООН із морського права, 1982 р.;

• Угода про тропічні ліси, 1983 р. та ін.

У Європі інтенсивне співробітництво розпочалося в 1993 р., після Європейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища (м. Люцерн, Швейцарія), на якій було прийнято Програму дій з охорони навколишнього середовища для Центральної та Східної Європи. Конференція аналогічного рівня відбулася в Софії в 1995 р., на ній було схвалено Керівні принципи доступу до екологічної інформації та участі громадськості в прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища. На основі цього документа в 1998 р. було прийнято однойменну Конвенцію, учасниками якої є 35 держав, зокрема й Україна. Цей перелік не є остаточним, удосконалення міжнародного екологічного законодавства триває. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища здійснюється на глобальному (усесвітньому), регіональному (наприклад, європейському, панамериканському, тихоокеанському) і локальному (наприклад, придунайському, карпатському, азово-чорноморському) рівнях.

Зміст міжнародно-правової охорони навколишнього середовища становлять такі основні напрями діяльності:

• обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище;
• установлення раціонального й екологічно доцільного режиму використання природних ресурсів;
• міжнародна охорона природних пам’яток і резервацій;
• регулювання науково-технічного співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища.

Екологічне законодавство України. Серед різноманітних форм вираження еколого-правових норм (законів, кодексів, декретів, указів, постанов, розпоряджень, положень, інструкцій, методик, правил тощо) найважливішими є законодавчі акти. Сукупність усіх законодавчих еколого-правових актів, які регулюють, установлюють або визначають екологічні правовідносини, називають екологічним законодавством. Це загальні, специфічні та міжгалузеві законодавчі акти.

Поняття інформаційного суспільства. У сучасному світі знання й інформація породжують нові знання, обсяг і вплив яких на продуктивний розвиток суспільства постійно зростають. Це потребує від людства нових способів і засобів поширення та використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є основною властивістю інформаційного суспільства. Становлення та розвиток такого суспільства — характерна ознака XXI ст. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні й комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань з метою вирішення найважливіших завдань управління суспільством і демократизації суспільного життя.                        Інформаційне суспільство — це суспільство, у якому виробництво та споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація визнається найзначнішим ресурсом.

Характерними ознаками інформаційного суспільства вважають:

• формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни як частини світового інформаційного простору, повноправна участь України в процесах інформаційної та економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
• упровадження й у подальшому домінування в різних сферах перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки й телекомунікацій;
• створення й розвиток ринку інформації та знань як факторів виробництва як додаток до ринків природних ресурсів, праці та капіталу, перетворення інформаційних ресурсів суспільства на реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
• зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва;
• підвищення рівня освіти, науково-технічного й культурного розвитку шляхом розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному й регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму та здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці;
• створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення та використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Що таке сталий розвиток. Усесвітній саміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв’язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку — новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, зокрема й Україною. За рішенням Ради ЮНЕСКО з 1 січня 2005 р. оголошено Десятиріччя освіти для сталого розвитку (2005-2014). У березні 2005 р. Україна стала однією з 55 країн, які підписали документ «Стратегія освіти для сталого розвитку».

Сталий розвиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, зокрема й потреби в безпечному та здоровому довкіллі. Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміна «sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту — «життєздатний розвиток», а розширене його тлумачення — «усебічно збалансований розвиток». За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.                                                                                            Сталий розвиток — це гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації, який дає змогу одночасно позитивно вирішувати комплекс проблем щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної людини, так і цілих народів або груп населення, зокрема за етнічними, расовими чи статевими ознаками. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід і сучасні інформаційні технології, які дають можливість дуже швидко моделювати різні варіанти напрямів розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найоптимальніший.             

Концепція сталого розвитку людства. Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’ятьох основних принципах.

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого й довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, які живуть тепер, і не позбавляв майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують щодо експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані із сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої мрії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з основних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно узгодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими й матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії .

5. Розміри й темпи збільшення кількості населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

У Конституції України стверджується, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». Поняття «безпека» (ст. 3 Конституції) набуло нового значення й посіло одне з найпріоритетніших місць у переліку загальнолюдських цінностей. Унаслідок цього формуються духовний потенціал суспільства сталого розвитку, культура безпеки та реалізуються потреби самозбереження людського роду.