06.11.25Тема: Глобальні загрози, породжені
діяльністю людини та їх вплив на здоров’я. Розвиток екологічно доцільного
мислення і поведінки, як складова формування здорового способу життя. Практична робота №10 Проєкт «Велосипед
як корисний для здоров’я й екологічно чистий транспортний засіб». Домашнє завдання: Опрацювати
підручник на ст. §29 (ст.141-146). Створити проект «Велосипед як корисний для здоров’я й екологічно чистий транспортний
засіб».
Якісь незвичні явища
природні
Якісь незвичні явища природні,
Прикмети не працюють, як колись.
Й погоду вже не визначиш сьогодні,
Як то раніше, як тут не дивись.
Ну, от наприклад, як роси немає,
То буде дощик цього дня іти,
А ще й на небо хмара наповзає,
Повинен бути дощ, як не крути.
А все не так. Дощу давно немає,
У росах не купається земля.
І ластівка низесенько літає,
Й від спраги висихають всі поля,
Й за хмару сонечко увечері сідає,
І вітер вщух, повсюди тишина…
А дощ не йде. Його ніде немає,
І от скажіть, хіба не дивина?
Н.Красоткина
Які враження у вас викликали ці рядки?Яка проблема описана
у цих рядках?
На ранніх етапах свого розвитку нечисленне людство не
могло породити жодної глобальної проблеми, тобто проблеми, яка б торкалася
будь-якої людини в будь-якому куточку Землі. Унаслідок заселення людством майже
всього суходолу та небачених доти масштабів господарського освоєння довкілля
почали виникати і дедалі загострюватися глобальні проблеми. Кожна з них і
особливо всі вони разом здатні спричинити знищення всього живого на нашій
планеті. Нині до всеосяжних, тобто глобальних, проблем людства відносять:
·екологічну проблему — вона пов'язана з інтенсивним
руйнуванням довкілля, що робить нашу планету непридатною для життя;
·демографічну проблему, яку спричинило швидке зростання
населення в найбідніших країнах світу;
·проблему забезпечення розвитку людства всіма видами
ресурсів, у тому числі й продовольчими;
·геополітичні проблеми, які породжують воєнні конфлікти
і загрожують людству самовбивчою світовою війною;
·проблему поглиблення нерівності й нерівномірності
розвитку різних націй, країн, регіонів тощо, що постійно створює регіональну і
світову напруженість. Ситуація
на планеті в останні десятиліття змінилася досить різко: небезпеки від
життєдіяльності людства раптом набули глобального характеру. При цьому в
небезпеці перебуває не просто людство, а й навколишнє середовище, природа, саме
життя на Землі. Настала нова фаза в розвитку цивілізації, в якій першою і
головною метою людей має стати не стільки задоволення безперервно зростаючих
матеріальних потреб, як було завжди, скільки всебічне забезпечення безпеки
своєї життєдіяльності. Розорюючи степи, забруднюючи струмки і ріки, людина
безповоротнео порушувала рівновагу природних екосистем. Отруєні «великою
хімією» повітря, природа, вода, грунти. Небезпечно забруднено навіть акваторії
Світового океану. Людина в останні роки безперервно збільшує кількість
глобальних загроз своєму існуванню: ядерна зброя, озонова діра, теплове,
хімічне,і радіаційне забруднення довкілля, стрімке збліднення рослинного і
тваринного світу. За прогнозами науковців, за збереження існуючих тенденцій у
взаємодії суспільства й навколишнього середовища вже через 35-40 років може
розпочатися масове вимирання землян. Це стосується всіх країн і народів
планети. Екологічна криза – це не вибух, а лавина, і, як належить лавині,
має величезну інерційність і невідворотність.
Екологічне мислення й поведінка людини передбачають:
наявність цілісної природничо-наукової картини
світу;
розуміння свого місця в природному середовищі;
усвідомлення проблеми взаємодії людства й
біосфери;
вибір екологічних цінностей;
дотримання екологічної стратегії діяльності,
уміння користуватися принципом «Мислити глобально, діяти локально».
Тема:Урок досліджень. Пр.№1 Складання
схеми «Джерела географічної інформації». Пр.р.№2 Складання таблиці «Географічні
дослідження території України в різні часи» Домашнє завдання:Виконати проєкт-презентацію для краєзнавця на тему «Історія дослідження
свого району (міста). (ст.13 в підручнику)
Тема:Соціальна
безпека. Закони України та правова відповідальність підлітків. Захист
від кримінальних небезпек. Домашнє завдання: Прочитати§5 (ст.49-59),
переглянути відео в блозі, виконати інтерактивні вправи 5.1,5.2,5.3 в е-додатку
(зберегти скріншоти).
Глосарій
Соціальна безпека
- це стан суспільства, в тому числі всіх основних сфер виробництва, соціальної
сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки,
культури, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов та соціальних
благ - матеріальних, санітарно-епідеміологічних, екологічних, психологічних
тощо, що визначають якість життя людини і суспільства в цілому - та гарантує
мінімальний ризик для життя, фізичного та психічного здоров'я людей.Зазвичай
розглядають соціальну безпеку не лише окремої особи, а й суспільства загалом.
Вона є складовою національної безпеки, що визначає стан захищеності життєво
важливих інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх
загроз, а також від загрози соціальним інтересам.
Соціальний захист — це комплекс
організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту
кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.
Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту
і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні — формування
механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів.
Соціальна
безпека + соціальний захист =
стан захищеності (або безпека) людини,
особи.
Юридична відповідальність - це вид соціальної
відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників
(фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що
забезпечуються у примусовому порядку державою.
Позитивна відповідальність - це усвідомлене розуміння особою
(органом) важливості своїх повноважних дій для держави і суспільства, прагнення
та бажання виконати їх якнайкраще. Під позитивною конституційно-правовою
відповідальністю здебільшого розуміють відповідальне ставлення особи (органу)
до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юридичну
компетентність.
Підставою для законного залучення особи до
відповідальності є необхідність вважати її суб’єктом для цього виду
правопорушень. Однією з вимог до суб’єкта правопорушення вважається
досягнення ним певного віку.
У
кримінальному праві неповнолітніми вважаються особи віком до 18 років. За загальними положеннями кримінальна відповідальність
настає із 16 років, а за окремі види злочинів – із 14 років.
Із 14
років кримінальна відповідальність настає:
· за всі види вбивства;
· умисне
заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров’я;
· зґвалтування;
· крадіжку,
грабіж, розбій;
· злісне
й особливо злісне хуліганство;
· умисне
знищення або пошкодження державного майна, що спричинилося до тяжких наслідків;
· умисне
вчинення дій, що можуть призвести до аварії транспортного засобу.
Кримінальна
відповідальність для неповнолітніх, що досягли 14 або 16 років, настає з 0
години доби, наступної за днем народження. Якщо на момент учинення злочину
особа не досягла встановленого законодавством віку для відповідальності за
певний злочин, вона або взагалі не підлягає кримінальній відповідальності, або
буде звинувачена у скоєнні іншого злочину.
Для
неповнолітніх, що не досягли 18 років, закон передбачає кілька положень, що
пом’якшують їх відповідальність порівняно з відповідальністю дорослих
злочинців.
Позбавленняе
волі неповнолітньому може бути призначене на термін не більше 10 років, якщо
конкретні статті це передбачають. Особливою частиною Кримінального кодексу
України за скоєння злочину передбачено суворіше покарання. Факт неповноліття
винного повинен розглядатися судом як обставина, що відтягує (полегшує) вину.
Для
неповнолітніх злочинців передбачені м’якші порівняно з дорослими злочинцями
умови для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
У разі здійснення неповнолітнім
злочину, що не має великої суспільної небезпеки, а також якщо неповнолітній
зробив суспільно небезпечне діяння, але не досяг віку кримінальної
відповідальності (14 років), до нього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, до
яких належать:
· зобов’язання привселюдно чи в іншій формі
вибачитися перед потерпілим;
· попередження;
· передання
неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, що їх замінюють, або під нагляд
педагогічного чи трудового колективу з його згоди, а також окремим громадянам
на їх особисте прохання;
· покладання
на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно чи заробіток, обов’язку
відшкодувати заподіяний збиток;
· направлення
неповнолітнього у спеціальну навчально-виховну установу для дітей і підлітків
до його виправлення, але щонайбільше на 3 роки.
Останній
захід є найбільш суворим. Він здійснюється примусово,
незалежно від бажання неповнолітнього. До навчально-виховних установ
належать загальноосвітні школи спеціального призначення (для правопорушників
віком 11-14 років) і професійні училища соціальної реабілітації (для
правопорушників віком від 14 до 18 р.).
Доцільно
зауважити, що примусові заходи виховного характеру не є покаранням і не
спричинюють характерних для покарання негативних наслідків, насамперед
судимості. Але якщо ці заходи не мали на порушника належного впливу, суд може
вжити до нього суворіші примусові заходи аж до направлення у спеціальні заклади
чи засудити до передбаченого законодавством покарання.
В
адміністративному праві юридична відповідальність настає з 16 років. Справи про
адміністративні правопорушення неповнолітніх уповноважені розглядати комісії у
справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад.
Справи
про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями, поділяються на
три основні групи:
· справи про суспільно небезпечні дії, вчинені
особами до досягнення ними 16 років (за них відповідають батьки);
· правопорушення,
скоєні особами віком 16-18 років;
· скоєння
дрібного розкрадання державного або громадського майна, дрібного порушення
правил користування дорожнім рухом. Ця група справ розглядається комісією лише тоді, коли
вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами. Якщо такі
правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років, відповідальність за них
несуть родичі.
До
окремої групи належать справи про інші антигромадські вчинки неповнолітніх, які
не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні
відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад, неналежна поведінка у школі, на вулиці, ранні статеві зв’язки, захоплення
іграми, що свідчить про звички, які з часом можуть призвести до злочину.
Кодекс
про адміністративні правопорушення передбачає для неповнолітніх поблажливіший
режим застосування стягнень порівняно з дорослими правопорушниками. Зокрема, до
неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт.
Крім
того, за здійснення правопорушень до неповнолітнього у віці 16-18 років замість
стягнень можуть бути застосовані такі заходи
впливу:
· зобов’язання публічно вибачитися перед
потерпілим;
· попередження;
· оголошення
догани або суворої догани;
· покладення
на неповнолітнього обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, якщо він має
самостійний заробіток;
· накладення
на неповнолітнього, який має заробіток, штрафу;
· передання
під нагляд батьків, або осіб, які їх заміняють.
Поряд
із цим відповідні комісії можуть застосувати примусові заходи виховного
характеру, які вважаються доволі суровими, - це направлення у спеціалізовані
навчальні заклади.
Як
свідчить практика, найчастіше комісії у справах неповнолітніх розглядають такі
справи: дрібне розкрадання державного майна, побиття скла в автомобілях,
псування телефонів-автоматів, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях або
поява в них у нетверезому стані, азартні ігри (в рулетку, карти тощо).
Цивільно-правова
відповідальність настає з п’ятнадцятирічного віку. Якщо проступок здійснив
неповнолітній, що не досяг 15 років, то майнову відповідальність несуть його
батьки чи опікун, але тільки тоді, коли заподіяний неповнолітнім збиток
виявився результатом нездійснення за ним контролю, неналежного виховання,
неправильного застосування до нього свої прав.
Якщо
неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіяв шкоду в той час, коли перебував
під наглядом навчального, виховного чи лікувального закладу, то вони несуть
відповідальність, але тільки тоді, коли збиток був заподіяний внаслідок
нездійснення чи неналежного здійснення контролю за неповнолітнім під час
перебування його під наглядом певного закладу.
У
віці 15-18 років неповнолітній відповідає за заподіяний ним збиток на загальних
засадах, тобто відшкодовує його самостійно. Але якщо у неповнолітнього немає
майна чи роботи, достатньої для відшкодування заподіяної шкоди, то за нього це
роблять батьки чи опікуни. Але вони несуть майнову відповідальність за шкоду,
заподіяну їх неповнолітньою дитиною, тоді, коли ця школа є результатом їх
протиправної поведінки, тобто їх провина полягає в тому, що вони не виконували
своїх обов’язків щодо виховання дітей.
При
цьому до відповідальності залучаються як батько, так і мати, навіть якщо шлюб
між ними розірваний, оскільки вони мають рівні права й обов’язки щодо своїх
дітей.
Обов’язок
батьків відшкодувати заподіяну неповнолітнім шкоду припиняється після
досягнення ним повноліття (віку 18 років), а також якщо в нього до 18 років
з’являються майно чи заробіток, яких достатньо, щоб відшкодувати збиток.
Зазвичай люди
добровільно, без примусу дотримуються вимог права, не виходять за його межі.
Такі вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним
принципам певної держави, називають правомірною
поведінкою. Наприклад, правомірною поведінкою можна вважати отримання
громадянами обов’язкової середньої освіти. Для забезпечення цього процесу
держава створює мережу шкіл, ліцеїв, гімназій, приймає закони, які регулюють
порядок отримання середньої освіти, встановлює відповідальність за порушення
права на отримання освіти.
Однак поведінка людей не завжди є правомірною, адже
люди іноді порушують установлені норми права, тобто діють протиправно.
Протиправну поведінку називають правопорушенням.
Основними ознаками
правопорушення є:
1.Порушення норм права — це поведінка людей, виражена в дії (перевищення
швидкості водієм автомобіля, викрадення чужої речі, запізнення працівника на
роботу тощо) або бездіяльності (наприклад, несплата податків, ненадання
рятувальником допомоги постраждалим особам, невиконання умов договору тощо).
2.Заподіяння шкоди суспільству, суспільним відносинам або особі (фізичної
шкоди — нанесення тілесних ушкоджень, майнової шкоди — пошкодження речей,
моральної шкоди — приниження честі, гідності людини тощо).
3.Усвідомлення вини — ставлення того, хто вчинив правопорушення, до власного
діяння і його наслідків (умисне правопорушення — розуміння особою
протиправності своїх дій та їх шкідливих наслідків (наприклад, убивство з
помсти, заволодіння чужим майном), правопорушення з необережності —
непередбачення особою шкідливих наслідків своїх дій або легковажне сподівання,
що зможе їм запобігти (наприклад, виникнення пожежі в лісі внаслідок
непогашеного багаття).
Отже,
правопорушення— це діяння
(проступок або злочин), що завдає шкоди суспільству, суспільним відносинам або
особі й тягне за собою юридичну відповідальність. Юридичною відповідальністю
називається встановлений законодавством і забезпечений державою обов’язок
правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей.
Види правопорушень:
·цивільні проступки,
·адміністративні проступки,
·дисциплінарні проступки,
·кримінальні злочини.
Цивільні проступки— невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, заподіяння шкоди майну
(наприклад, пошкодження автомобіля під час дорожньо-транспортної пригоди) або
заподіяння моральної шкоди (наприклад, потурання честі та гідності людини, її
ділової репутації).
Адміністративні проступки
— посягання
на встановлений законом суспільний порядок: громадський спокій, правоохоронні
норми, правила дорожнього руху, правила виконавчої та управлінської діяльності
(наприклад, безквитковий проїзд у громадському транспорті, перевищення
швидкості водієм, невиконання посадових обов’язків державним службовцем).
Дисциплінарні проступки — порушення трудових чи службових обов’язків
(наприклад, запізнення працівника на роботу).
Кримінальнізлочини —
передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння — дія або
бездіяльність (наприклад, грабіж, шахрайство, умисне вбивство).
Неправомірна поведінка людей завжди тягне за собою юридичну відповідальність
і негативно впливає на майбутнє життя людини.
Правомірною поведінкою називають
вчинки, які не суперечать приписам правових норм або основним принципам певної
держави. Протиправну поведінку називають правопорушенням, тобто діянням, що
завдає шкоди суспільству, суспільним відносинам або особі й тягне за собою юридичну
відповідальність. Основними видами правопорушень є цивільні проступки,
адміністративні проступки, дисциплінарні проступки й кримінальні злочини.
Неправомірна поведінка людей завжди тягне за собою юридичну відповідальність.
Тема: Походження сучасних
материків. Тектонічні
структури та форми рельєфу материків. Домашнє завдання:
Прочитати §4-5
(ст.16-23), оформити конспект, виконати практичні роботи № 1-2
за QR-кодом в е-додатку на ст.11,23.
Давним-давно,
чотири з половиною мільярди років тому, новоспечена Земля була гарячою і
покритою «дірками» — слідами внутрішніх і зовнішніх вибухових процесів. На її
поверхні не було виразних материкових підняттів і океанських западин. Тоді ж на
Землі не було ні води, ні сучасної нам атмосфери і, звичайно, не було життя. Як
стався розподіл підняттів і западин на земній поверхні? Як утворилися сучасні
материки та океани? Чи випадковим є розподіл поверхні Землі на суходіл та
океанічний простір? Відповіді на ці питання вчені шукають уже багато століть.
Запровадження сучасних методів дослідження відкриває дедалі більше земних
таємниць.Щоб відповісти на питання, як утворилися материки та океани, потрібно пригадати
особливості будови земної кори.Розрізняють два основні типи земної кори: материкову та океанічну. Материкова земна кора складається з трьох
шарів: осадового, гранітного і базальтового. Потужність континентальної кори
становить від 25 до 80 км. Океанічна земна кора має значно меншу потужність
(2–10 км) та складається з двох шарів: осадового та базальтового. Земна кора
разом з верхньою частиною мантії до шару астеносфери утворює тверду оболонку
Землі — літосферу.Більшість учених уважають, що спочатку на нашій планеті з’явилася кора
океанічного типу. Під впливом процесів усередині Землі та активних мантійних
рухів на поверхні планети почали накопичуватися найбільш легкі речовини у
вигляді своєрідних ос тровів — масивів. Унаслідок малої питомої ваги та значної
потужності вони височіли над тонкою кіркою важкого мантійного матеріалу. Ці
виступи й були прабатьками сучасних материків.Висновок:
Земна кора під материками та океанами відрізняється за
складом та потужністю.З курсу географії 6 класу ви знаєте, що земна кора неоднорідна та
складається з величезних блоків — літосферних плит, які переміщуються
астеносферою. Внаслідок рухів літосферних плит у горизонтальному напрямі в
одних місцях земної кори відбувається їх зіткнення, в інших — розходження. На межах
літосферних плит виникають серединно-океанічні хребти, глибоководні жолоби,
тріщини, відбуваються процеси гороутворення.Разом із літосферними плитами переміщуються й
материки. Першим гіпотезу дрейфу материків висловив 1912 року німецький учений
Альфред Вегенер.Космічні спостереження доводять, що дрейф континентів продовжується й у
наші часи. Гіпотеза Вегенера набула подальшого розвитку в теорії тектоніки
плит, згідно з якою, великі блоки літосфери, повільно рухаючись астеносферою,
несуть на собі материки та морське дно.Учені дійшли висновку, що в місцях розриву та
розтягування земної кори в серединно-океанічних хребтах утворюється нова
океанічна кора, яка поступово розповзається по обидва боки від глибинного
розлому, що її «народив». На дні океану ніби працює гігантський конвеєр: він
переносить молоді блоки літосферних плит від місця їх зародження до
континентальних окраїн океанів.Швидкість руху маленька, а шлях довгий. Тому ці блоки сягають берега через
15–20 млн років. Пройшовши цей шлях, плита опускається в глибоководний жолоб і
занурюється під континент у мантію, з якої вона утворилася в глибинних розломах
серединно-океанічних хребтів.Земна
кора складається з літосферних плит, які перебувають у русі. Їх повільне, але
постійне переміщення спричиняє зміни в розташуванні континентів. Усю історію геологічного розвитку Землі учні поділяють на
певні проміжки часу — ери: архейську (з грецької — ера найдавнішого життя),
протерозойську (ера первинного життя), палеозойську (ера давнього життя),
мезозойську (ера середнього життя) і кайнозойську (ера нового життя). Поділ на
ери не є випадковим. Закінчення однієї ери й початок наступної ознаменувалися
істотними змінами вигляду Землі, змінами співвідношення суходолу й моря,
інтенсивними процесами горотворення. У геохронологічній таблиці ери зазначені
відповідно до розташуванню земних шарів: пізніші — зверху, а найдавніші —
унизу. Тому читати таблицю треба знизу — з архейської ери — і послідовно
переходити до більш пізніх ер і періодів. Найдавніші ери — архейську та
протерозойську — часто об’єднують та називають докембрієм. У цей час на Землі
утворилася земна кора, сформувалися ядра прадавніх материків, відбувалася
активна вулканічна діяльність. У подальшому відбувалися зміни в розвитку
органічного світу, співвідношення суходолу та океану, кліматичних умов. Також
відрізки часу відносно спокійного розвитку земної кори чергувалися з епохами
горотворення — періодами посилення тектонічних рухів, що спричиняли утворення
гірських систем, вулканізму, землетрусів. У геологічній історії Землі учені
виділяють декілька таких епох: байкальську, каледонську, герцинську,
мезозойську, альпійську. Остання з них — альпійська — триває й зараз. Ери
— відрізки геологічного часу, які виділяють в історії геологічного розвитку
Землі. Епохи горотворення — періоди активізації рухів та взаємодії літосферних
плит.Материки з безкраїми рівнинами та гірськими масивами,
океанічні западини зазвичай здаються нам міцними та непорушними. Чи можете ви, подумки занурюючись у
минулі геологічні епохи, уявити, що на місці наших Українських Карпат
плескалося море, а навколо майбутньої Говерли плавали велетенські акули? Однак
рельєф Землі постійно змінюється, хоча й дуже повільно. Наукові дослідження
свідчать: утворення великих форм рельєфу земної поверхні пов’язане насамперед
із глибинними процесами, що й створюють основні риси вигляду Землі.Тектонічні структури — це
великі ділянки земної кори, що обмежені глибинними розломами. Будову й рухи
земної кори вивчає геологічна наука тектоніка.Ви вже знайомі з найбільшими
тектонічними структурами — літосферними плитами. Серед них виділяють сім
гігантських плит та десятки менших. Більшість плит включає як материкову, так і
океанічну земну кору. У межах материків основними тектонічними структурами є
платформи та пояси (області) складчастості. Платформи— це
відносно стійкі ділянки земної кори з досить вирівняною поверхнею. Платформи виникли на місці давніх
складчастих гір. Згодом під дією зовнішніх процесів гори були зруйновані,
місцевість вирівнялася й опустилася до рівня моря, де тривалий час
накопичувалися осади. Від високих гірських масивів або окремих вулканів майже
нічого не залишилося. Зруйновані гірські масиви, зім'яті у складки й заповнені
застиглою магмою, метаморфізовані (перетворені) високим тиском та температурою
гірські породи утворюють фундамент платформ, а осадові породи більш пізнього
віку, які залягають на ньому, — осадовий чохол. Таким чином, платформи мають
двоярусну будову. Більшість платформ утворилася дуже давно — понад
декілька мільярдів років тому, у докембрії. Тому їх називають давніми
докембрійськими платформами. Давні платформи складають основу всіх сучасних
материків. Так, наприклад, в основі материка Південна Америка лежить
Північноамериканська платформа, Австралії — Австралійська платформа, а для
утворення величезної Євразії об’єдналися кілька давніх платформ:
Східноєвропейська, Сибірська, Африкано-Аравійська, Індостанська та інші. Між
відносно стійкими платформами розташовані видовжені ділянки — пояси (області)
складчастості, які характеризуються значною рухливістю. У їхніх межах
збільшення тиску збирає гірські породи у складки, створюючи складчасті ділянки.
Найбільшими та найактивнішими поясами складчастості на сучасному етапі розвитку
літосфери є Тихоокеанський і Альпійсько-Гімалайський (Середземноморський).Нерівності
земної поверхні називають формами рельєфу, а науку, що їх вивчає, — геоморфологією (від грец. «гео» — земля,
«морфос» — форма, «логос» — вчення). Найбільшими — планетарними формами рельєфу
є виступи материків і западини океанів. Континентальному (материковому) типу
земної кори відповідають материки. їхні окраїни затоплені водами океанів.
Межами материків вважають найнижчу межу підводної окраїни, де зникає гранітний
шар і кора континентального типу змінюється океанічною. У межах материків і
океанів розрізняють дві основні форми рельєфу: гори та рівнини. Гори займають
близько 40 % суходолу земної кулі, рівнини — близько 60 %.
Тема: Географічні відомості про територію України в
минулому. Сучасні географічні дослідження презентаційних матеріалів. Домашнє завдання:Читати §2 (ст.9-14), скласти схему «Джерела географічної інформації» або
таблицю «Географічні дослідження території України в різні часи».
Перші географічні відомості про
територію нинішньої України збереглися ще з давніх часів у працях давньогрецьких
істориків, географів і мандрівників – Геродота (V ст. до н. е.), Страбона (І
ст. до н. е.), Птолемея (II ст.). У VІІІ–VІ ст. до н. е. на північних берегах
Чорного моря виникли грецькі міста-колонії. Серед них Ольвія (з грецької –
«щаслива») – тепер с. Парутине Миколаївської області; Пантікапей («рибний
шлях») – нині м. Керч; Херсонес («півострів») – м. Севастополь; м. Феодосія
(«божі дари») та ін. Греки переселялися на наші землі через збільшення
кількості населення на своїй батьківщині. Перші вітчизняні згадки про територію
нашої держави є в літописах, княжих грамотах, літературних творах. У
найдавнішому літописі «Повість минулих літ» автор вперше вживає назву «Русь»
(852 р.). У Київському й Галицько-Волинському літописах вживається назва
«Україна» (вперше – 1187 р.). У них повідомляється про заснування давньоруських
міст, спорудження замків, церков, заселення й освоєння нашими пращурами нових
територій. Після завоювання українських земель Литвою та Польщею географічні
відомості про наші території містяться здебільшого в хроніках й урядових
документах цих держав, а з розвитком Запорозької Січі – в козацьких літописах.
З початку 1630-х рр. на українських землях перебував французький військовий
інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан. Упродовж 17 років він мандрував
Україною. Згодом Боплан опрацював зібраний на українських землях матеріал і
видав книжку «Опис України» (уперше під такою назвою в 1660 р.). Цей твір
викликав велике зацікавлення в Європі: він містив чимало інформації про
історію, географію, культуру й побут українців. «Опис України» було перекладено
англійською, німецькою, польською, російською мовами. Крім того, Ґійом де
Боплан створив докладні карти України. Становлення української географії
припадає на початок XX ст. Воно пов’язане передусім з іменем Степана
Рудницького. Учений викладав географію у вищих навчальних закладах Львова і
Харкова, Відня (Австрія) і Праги (Чехія). С. Рудницький першим комплексно
описав територію України. У багатьох працях обґрунтував необхідність створення
незалежної Української держави. Багато зробив С. Рудницький для викладання
географії у школах: склав першу настінну карту України. Перші підручники з
географії для школярів українською мовою створили Степан Рудницький («Коротка
географія України», 1910 р.) та педагог Софія Русова («Початкова географія»,
1911 р.). Праці та карти, створені ним, видавалися різними мовами. Життя
видатного вченого обірвалося трагічно: він був репресований і загинув у 1937 р.
на засланні. У наш час географічні дослідження здійснюють вчені Інституту
географії Національної академії наук України, університетів та інших установ
країни. Із 1996 р. українські вчені проводять наукові дослідження в Антарктиді
на українській антарктичній станції «Академік Вернадський» .
Хронологія досліджень:
ØАнтичні відомості про українські землі
1.Геродот (484—425 рр. до н.е.) описував землі Скіфії (північне Причорномор’я
і Придніпров’я) в однойменній праці.
2. Страбон (64 р. до н.е. — 23 р. н.е.)
висвітлював у своїй праці «Географія» відомості про природу і господарство
Північного і Східного Причорномор’я.
3. Описи Південної України залишили
Гіппократ, Птолемей, Пліній Старший та інші.
ØГеографічні описи у творах Середньовіччя
Цікаві дані містяться в літописах,
літописних кодексах, княжих грамотах, хроніках, гетьманських універсалах,
листах, реєстрах, актах, ревізіях, літературних творах, казках, піснях.
Найціннішим твором того часу є Літопис
Руський («Повість минулих літ», Київський і Галицько-Волинський літописи), саме
тут міститься перша відома нам згадка назви «Україна».
Збереглися описи наших земель у працях
арабських і західноєвропейських авторів (Іон-Якуб, Аль-Массуді, Тітиар
Мерзебурзький, Зігмунд Герберштейн, Йоган Антон Гюльденштедт).
Ґійом Левассер де Боплан (1600—1673 рр.) дав ґрунтовний опис багатьох
українських земель, склав їх перші детальні карти.
ØГеографічні дослідження XVІІІ ст.
• 1721 р. — відкриття родовищ кам’яного
вугілля в Донбасі.
• «Вчені подорожі» В. Ф. Зуєва
(дослідження Подніпров’я, відкриття тут залізорудних відкладів, експедиція до
Криму), П. С. Палласа (перше детальне вивчення Криму).
Наукові дослідження
території України почалися з XVIII ст. Було проведено інструментальні зйомки
для складання карт, організовано академічні експедиції, що вивчали природні
умови та ресурси України.
ØГеографічні дослідження ХІХ ст.
1. П. П. Чубинський (1839—1884 рр.) — дослідник-народознавець,
один з організаторів Українського географічного товариства.
2. В. В. Докучаєв (1846—1903 рр.) —
комплексно досліджував природу Полтавщини, причорноморських степів; засновник
ґрунтознавства.
3. П. А. Тутковський (1858—1930 рр.) —
проводив ґрунтовні геологічні й гідрогеологічні дослідження, висунув гіпотезу
походження лесів, один з ініціаторів створення Української Академії наук.
4. А. Реман (1840—1917 рр.) — проводив
геоботанічні дослідження Карпат, Поділля, заснував першу в Україні (Львівський
університет) географічну кафедру.
5. Степан
Рудницький (1877 -1937) – один із фундаторів фізичної
географії,започаткував картографічний напрям в українській географії,
розробив основи вивчення географії в школі, основоположник української
політичноїта військової географії.
6. Володимир
Вернадський (1863 – 1945) – засновник та перший
президент Академії Наук (АН) України, автор вчення про Ноосферу.
