7 клас 04.02.26 Урок №23

Тема: Океанія. Підсумкова робота (гр.3). Дослідження: Складання порівняльної характеристики великих груп островів Океанії.                                                                     Домашнє завдання: Опрацювати §30 (ст.134-147), підготуватися до КПР з теми «Австралія».

   Серед величезних водних просторів Тихого океану розкидано безліч островів – великих і малих. Положення островів серед безмежного водного простору, віддаленість від материкового суходолу та один від одного мали відчутний вплив на природу островів та життя їх населення. Це – Океанія, найбільше у світі скупчення островів, які розташовані переважно в центральній і південно-західній частинах Тихого океану. Незважаючи на те, що острови відрізняються один від одного за віком, розмірами, походженням, їх природа, життя і заняття населення тісно пов’язані з Тихим  океаном.

Що таке Океанія? 

  Океанія – одна з найцікавіших територій Землі. Океанія включає понад 10 тис. островів загальною площею майже 1,36 млн км2. Це становить лише 2 % водного простору Тихого окену. Острови, як правило, групуються в архіпелаги, усередині яких відстань від одного острова до іншого досить невелика. Відстані ж між архіпелагами значні: наприклад, від Соломонових островів до Маршаллових — 1,9 тис. км, від Маршаллових до Гавайських - 3,2 тис.км. Найбільшими островами є  Нова Гвінея і Нова Зеландія.

Склад Океанії   

  За географічним положенням і природою острови Океанії умовно поділяють на три великі групи: Полінезію на сході, Меланезію на за­ході та Мікронезію на північному заході.

Особливості природи – походження островів

Більшість островів Океанії за походженням є вулканічними або кораловими. Великі острови, такі як Нова Зеландія, Нова Ґвінея, материково­го походження. На думку геологів, вони є залишками гірських па­сом давнього материка. Надзвичайна й неповторна природа островів Нової Зеландії. Вона відома своїми гей­зерами, льодовиками, частина яких спускається до океану, а також представниками рідкісних видів рослинного і тваринного світу. Тут ростуть деревоподібні папороті, сосни каурі, волокнистий новозе­ландський льон, живе триока ящірка гаттерія, птах ківі, у якого нізд­рі розташовані на кінчику дзьоба. У минулому зустрічався птах моа, зріст якого сягав 3 м.                                                                                                                                               Друга група островів має вулканічне походження або є надводними частинами гігантських гірських каньйонів, які піднялися внаслідок процесів складчастості на дні Тихого океану. До них належать Гавайські острови, Нова Каледонія, Фіджі, Самоа. На островах дотепер є  діючі вулкани, які інколи вивергають лаву та попіл.                                                                                        Порівняно з островами материкового походження, органічний світ вулканічних островів бідніший за видовим складом. Немає ссавців, за винятком тих, які сюди були завезені людиною. Тут мешкають пта­хи, плазуни, комахи. Ще одна група островів Океанії — це острови, утворені кораловими поліпами,— атоли. Зазвичай вони мають вигляд   неширокого кільця, усередині якого лежить мілководна затока — лагуна. Основою для побудови коралових колоній часто є вершина підводного вулкана. Атоли здіймаються над водою лише на кілька метрів, їх поперечні перерізи сягають від 2 до 90 км. Органічний світ атолів зовсім бідний: кокосова пальма, кілька інших видів дерев, трав'янистих рослин, ча­гарників.

    Природа – особливості  клімата 

  Клімат більшості островів Океанії теплий, м'який, без перепадів температур, вважається комфортним для проживання людей Середньорічні температури коливаються від +23 °С до, +28 °С. Вітри з океану значно пом'якшують спеку. Такі кліматичні умови в поєднанні з незайманою природою та кришталево чистою во­дою приваблюють туристів з усіх куточків Клімат Океанії переважно субекваторіальний та екваторіальний, на півдні — субтропічний і помірний морський. Більшість островів розташовані між тропіками. Це визначає високі температури та їх незначні добові й сезонні коливання, а також постійно високу вологість повітря й велику кількість опадів. Клімат деяких островів є м’яким і вважається комфортним для проживання людей. (Найбільш сприятлива температура для людей — від +18 до +24 °С, відносна вологість — від 50 до 75 %.)

Океанія майже навпіл поділена лінією зміни дат — умовною лінією, що розмежовує місця, які мають у той самий момент часу календарні дати, що відрізняються на добу. Тому коли, наприклад, на Каролінських або Маршаллових островах (Мікронезія) середа, на групі островів Лайн (Полінезія) ще вівторок.

Океанія — найбільш віддалений від інших материків Землі регіон. Протягом мільйонів років його рослинний і тваринний світ ізольований, тому там поширено багато ендеміків — видів, характерних тільки для певного, обмеженого територією, району Землі. На островах майже немає ссавців, зате велика кількість птахів, серед яких є такі екзотичні, як лірохвости, райські птахи, какаду, ківі, бур’янисті кури.

Рослинний та тваринний світ  

 Протягом мільйонів років його рослинний і тваринний світ ізольований, тому там поширено багато ендеміків — видів, характерних тільки для певного, обмеженого територією, району Землі. На островах майже немає ссавців, зате велика кількість птахів, серед яких є такі екзотичні, як лірохвости, райські птахи, какаду, ківі, бур’янисті кури, безкрила султанка, Гаттерія. Самий великий денний метелик – самка птахокрила королеви Олександри. Відомі рослини: кокосовая пальма, новозеландська сосна - ка́урі, або Ага́тіс, кодіеум пестролистий, ціатея.

Населення  

Меланезію населяють дві великі етнічні групи: меланезійці та папуаси, які вирізняються темною шкірою й кучерявим волоссям. Меланезійці належать до австралоїдного расового типу. Папуаси населяють Нову Гвінею й деякі райони Індонезії. За антропологічним типом вони близькі до меланезійців, але відрізняються від них мовою. У Мікронезії живуть мікронезійці, у зовнішньому вигляді яких представлені риси австралоїдної і монголоїдної рас, у них відносно темний колір шкіри, а волосся може бути хвилястим, прямим або кучерявим. Полінезію населяють полінезійці, які мають світло-коричневий колір шкіри й хвилясте волосся. У їхній зовнішності проглядаються риси європеоїдної та монголоїдної рас і меншою мірою — австралоїдної. Серед не аборигенів можна виділити дві підгрупи. Перша — це вихідці з Європи й Америки, які кількісно, як правило, переважають у колонізовуваних країнах. Друга — вихідці з Азії, у першу чергу з Індії, Китаю, В’єтнаму, Індонезії, Філіппін. Більшість їх (або їхніх предків) було завезено в Океанію як робітників для плантацій і гірничопромислових підприємств.                                              Меланезійці  та  папуаси – група народів, корінне населення Західної Меланезії, розмовляють папуаською мовою (о.Новая Гвинея).                                                                                   Мікронезійці і полінезійці – коріне населення Мікронезії і Полінезії (західна і центральна частина Океанії). Розмовляють місцевою мовою.                                                                          Маорі  – полінезійський народ в Новой Зеландії, мова – маорійська.

Країни  Океанії  

В Океанії розташовані такі держави: Вануату, Західне Самоа, Кірибаті, Маршаллові Острови, Науру, Нова Зеландія, Палау, Па­пуа — Нова Гвінея, північні Маріанські Острови, Соломонові Ост­рови, Тонґа, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі. Значна частина островів Океанії є володіннями Австралії, Великої Британії, Нової Зеландії, США, Франції.

До складу Меланезії входять: Нова Гвінея, Нова Каледонія, Соломонові острови, архіпелаг Бісмарка, Нові Гебриди (є частиною республіки Вануату), Фіджі. Головними островами й архіпелагами Мікронезії є: Маріанські, Каролінські (входять до складу держав Федеративні штати Мікронезії й Республіка Палау), Маршаллові, Гілберта, Банаба, Науру (територія однойменної держави). До основних груп островів Полінезії належать Гавайські, Туамоту, Тонга, Самоа, Суспільства, Маркізькі, Лайн (іноді сюди включають Нову Зеландію).

 Країни регіону поєднує колоніальне минуле, деякі з них досі залишаються залежними. США різною мірою зберігають контроль над Східним Самоа, Гуамом, атолом Джонсон, островами Мідуей, островом Уейк, Каролінськими, Маршалловими й Маріанськими островами. В Океанії багато незаселених островів й архіпелагів.

Нова Зеландія

 Найбільша країна регіону — Нова Зеландія. Вона включає два великі острови — Північний і Південний, роз’єднані протокою Кука, а також низку дрібніших островів. Свою назву держава отримала завдяки європейцеві, який першим ступив на її землю в 1642 р. Це був голландець Абель Тасман. Очевидно, відкриті землі своїми зеленими пагорбами нагадали відомому мореплавцеві вкриту лугами горбкувату Європу. Природа країни різноманітна й у багатьох відношеннях унікальна. У рельєфі Нової Зеландії вдало поєднуються рівнинні та гірські території, діючі та згаслі вулкани, засніжені вершини і піщані дюни. Більшість країни займають гори й горбкуваті місцевості, на рівнини припадає менш ніж десята частини території. Найбільша рівнина — Кентерберійська, розміщена на сході острова Південний. Її розміри й досить родючі ґрунти сприяли формуванню тут важливого сільськогосподарського району Нової Зеландії. У західній частині острова Південний здіймаються ланцюги найбільшої гірської системи — Південних Альп. Тут розміщена найвища точка країни — гора Кука (3754 м). Нова Зеландія входить до зони сейсмічної активності, підземні поштовхи тут відзначаються до 200 разів на рік, але руйнівні землетруси трапляються рідко. У країні поширені гейзери, грязьові «казани», гарячі джерела, у тому числі мінеральні. Протягом мільйонів років рослинний і тваринний світ Нової Зеландії розвивався ізольовано. Тому більшість рослин — ендеміки, серед яких — новозеландський клен, сосна каурі (вона досягає висоти 60 м і росте до 1000 років). Із папоротей найбільш відомою є циатея срібляста. Листя цієї рослини зображене на місцевій монеті номіналом в 1 цент.  Нова Зеландія — це єдине місце на планеті, де існують кілька різновидів безкрилих птахів. Користуючись відсутністю небезпечних наземних ворогів, вони втратили здатність літати. Зустрічаються такі екзотичні види, як ківі, совиний папуга (какапо), новозеландський пастушок уека. Ківі — неофіційна емблема Нової Зеландії й улюблений символ новозеландської культури, який зображують на монетах, поштових марках тощо. «Ківі» — жартівливе прізвисько самих новозеландців.  Економіка Нової Зеландії тривалий час ґрунтувалася на високорозвиненому сільському господарстві. Протягом останніх десятиліть країна досягла значних успіхів і в розвитку промисловості — сьогодні ця галузь дає близько чверті національного багатства. Найбільш розвинені виробництва пов’язані з наявними тут природними ресурсами й сільським господарством. Нова Зеландія є одним із лідерів у виробництві електроенергії за допомогою альтернативних джерел. Так, підземне тепло використовує одна з найбільших геотермальних електростанцій світу в Уаїракеї (острів Північний).

Коралові острови

В Океанії переважають острови вулканічного й коралового походження. Коралові острови поширені в тропічних широтах. Вони являють собою кільцеподібну смугу землі завдовжки сотні метрів, що оточує лагуну — невелику мілководну водойму. Походження коралових островів є унікальним: їх створили морські організми — коралові поліпи. Вони мають зовнішній вапняний кістяк, живуть великими групами в теплих і прозорих тропічних водах. Коралові поліпи прикріплюються до дна на глибинах до 50 м, розвиваються й ростуть, після смерті на їхніх кістяках поселяються нові організми. Шар за шаром коралові поліпи зводять своєрідні будівлі, частина з яких стає островами. Поліпи дуже вибагливі до середовища існування: живуть тільки у теплих водах (не нижче + 20 0С) на невеликій глибині (30 – 50 м), де достатньо кисню і світла. Прикріплюючись до дна, вони живляться планктоном та ростуть вгору і вшир. Скупчення коралових скелетів утворюють рифи – витягнуті у довжину смуги або атоли – невеликі острови кільцеподібної форми. Фундаментом для коралів зазвичай слугує вершина підводного вулкана. Тому багато вулканічних островів оточені кораловими рифами. Усі коралові споруди здіймаються над водою лише на кілька метрів. Тому коралові острови низькі. Вони рідко підносяться вище 5 м над рівнем океану і ледь помітні серед водних просторів. Ось чому легенди розповідають, що жителі Океанії «вивудили» свої  острови з океанічного дна. На багатьох островах існують чудові пляжі й ідеальні умови для підводного плавання в «коралових лісах». Дещо контрастує з цією ідилією бідний рослинний і тваринний світ, але це пояснюється тим, що коралові острови є досить молодими — їхній вік не перевищує сотень тисяч років. Найважливішим заняттям жителів Океанії є морський промисел. Здавна рибу ловили в різний спосіб: на гачки, гарпуни, сіткою, на мілководді — сачками й кошиками. При цьому жителі Океанії дуже дбайливо ставилися до природи островів. Вони знали, що лагуну атолу можна забруднити залишками їжі або навіть кров’ю риби, пійманої вудкою або острогою. Вода в лагуні стояча — краплі крові почнуть гнити й в океан підуть найбільш чутливі до гнилизни риби. Тому на атолах існував суворий закон: рибу в лагуні потрібно ловити так, щоб не поранити її. Рослинний світ коралових островів бідний. Вони вкриті вічнозеленими екваторіальними лісами, що складаються з панданусів, пальм, хлібного дерева, бананів, бамбука, деревоподібних папоротей, а внутрішні лагуни обрамляють мангрові зарості. Рідше на островах зустрічаються савани. Останніми сторіччями сюди були завезені шоколадне дерево, маніок, батат, цитрусові й фруктові дерева. Фауна островів нечисленна: тут живуть ящірки, кажани (деякі різновиди мають розмах крил до 1 м); із появою європейців з’явилися пацюки — споконвічні «супутники» мореплавців. Натомість тваринний світ океану багатий і досить різноманітний. Крім риб (у тому числі акул) і коралових поліпів, тут поширені ракоподібні, дельфіни, голотурії (морські огірки), губки, молюски (включаючи гігантську тридакну завдовжки до 1,4 м і вагою до чверті тонни), зустрічаються кити й дюгоні. Також на островах багато різноманітних морських птахів.

 Висновки

• Океанія розташована між Австралією й Малайським архіпелагом на заході й позбавленою островів смугою океану на півночі, сході й півдні. Вона поділяється на Меланезію, Мікронезію й Полінезію.

• За походженням острови Океанії переважно вулканічні й коралові. Материкове походження має Нова Зеландія (острови Південний та Північний) та Нова Гвінея, вони найбільші за площею.

• Країни регіону поєднує колоніальне минуле, деякі з них дотепер залишаються залежними.

• Більша частина островів лежить між тропіками. Це визначає високі температури і їх невеликі добові й сезонні коливання, а так само постійно високу вологість повітря й велику кількість опадів.

• Океанія — найвіддаленіший від інших материків Землі регіон. Тут є велика кількість ендеміків — видів, поширених тільки в цьому, обмеженому територією, районі Землі. На окремих островах легко порушити екологічну рівновагу.

                                                                                    ПРОВОДИМО ДОСЛІДЖЕННЯ

Складання порівняльної характеристики великих груп островів Океанії (робота в парах)

Приладдя: фізичні карта світу, кліматичні пояси світу, політична карта світу

Завдання

1.     На основі аналізу тексту підручника та відповідних карт     атласу дослідіть особливості природи і населення найбільших груп островів Океанії. Результати дослідження запишіть у таблицю.

Що	ГРУПИ ОСТРОВІВ в ОКЕАНІЇ
досліджуємо
	МЕЛАНЕЗІЯ		МІКРОНЕЗІЯ		ПОЛІНЕЗІЯ
Розміщення в регіоні
Склад островів
Походження та рельєф островів
Кліматичні пояси
Органічний світ
Населення
Країни

2.     На основі результатів дослідження зробіть висновок про особливості природи та населення Меланезії, Мікронезії та Полінезії. З’ясуйте причини такої своєрідності.

3.     Оцініть власну роботу та роботу однокласників.

9 клас 03.02.26 Урок № 20

Тема: Виробництво тканин, одягу і взуття у світі. Особливості виробничого процесу та чинники розміщення.                                                                                                         Домашнє завдання: Опрацювати §31 (ст.169-172), усно відповідати на запитання №1-4 в кінці параграфу (ст.175).

 Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість. Вона відноситься до обробної промисловості та включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування — обладнанням, хімічна промисловість — хімічними волокнами, барвниками.

Виробництво тканин, одягу та взуття (легка промисловість) — це галузь, що забезпечує населення предметами споживання, орієнтуючись переважно на трудові ресурси та споживача. Світовими лідерами є Китай, Індія та країни Азії (В'єтнам, Бангладеш), що зумовлено низькою собівартістю робочої сили, тоді як Європа (Італія, Франція) спеціалізується на дизайні та якісних виробах.                    Основні особливості виробничого процесу:

Текстильне виробництво: Включає прядіння (виробництво ниток), ткацтво (створення тканини переплетенням ниток основи та утоку), фарбування та оздоблення.

Швейне виробництво: Моделювання, розкрій та пошиття одягу.                                     

Шкіряно-взуттєве виробництво: Виробництво шкіри, виготовлення деталей та складання взуття.

Галузева структура: Текстильна (сировина), швейна, взуттєва, хутрова.

Чинники розміщення підприємств:

Працересурсний чинник (найголовніший): Виробництво (особливо одягу та взуття) потребує багато ручної праці, тому розміщується в країнах з дешевою робочою силою.

Споживчий чинник: Підприємства, що виробляють готову продукцію (одяг), часто розміщуються близько до споживача для швидкого реагування на моду.

Сировинний чинник: Виробництво тканин (первинна обробка бавовни, льону, вовни) часто розміщується в районах вирощування сировини.

Транспортний чинник: Важливий для імпорту сировини та експорту готової продукції.

Географія виробництва:

Тканини: Китай, Індія, США, Пакистан, країни ЄС.

Одяг та взуття: Китай (40% світового взуття), В'єтнам, Бангладеш, Індія, Індонезія, Бразилія.

Висока мода та бренд: Італія, Франція.

Сучасні тенденції: Перенесення виробничих потужностей з Європи та США до країн Азії через високу вартість робочої сили у розвинених країнах.

  Основні галузі легкої промисловості – текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутрова, дубильно-екстрактна.

Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

Текстильна промисловість - провідна галузь легкої промисловості за вартістю продукції. Текстильна промисловість об’єднує підприємства, які виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні та синтетичні волокна) сировини. Вона використовує як природні  так і хімічні волокна. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна.                                                                                                 Натуральні волокна отримуємо з льону, бавовнику, конопель, джуту, кенафу, рамі, шовковиці, вовни тварин. Хімічні волокна роблять з природних полімерів, целюлози, яку одержують з деревини, соломи. Галузі, які забезпечують легку промисловість сировиною – це сільське господарство, хімічна промисловість.  Основні райони виробництва тканин зо­середжено в Китаї, Росії, США, Індії (перше місце у світі за випуском бавов­няних тканин), Японії (світовий лідер за випуском шовкових тканин), Німеччині. Підприємства легкої промисловості тя­жіють до споживача, сировини і трудо­вих ресурсів.

Текстильна промисловість виробляє тканини. Найважливішим видом натурального волокна є бавовна, на частку котрої припадає близько половини перероблюваної у світі текстильної сировини. До найбільших виробників бавовняного волокна належать: Китай, США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина, Австрія, Єгипет, Аргентина, Бразілія. Процес виготовлення тканин з бавовнику. Бавовняна промисловість працює на привізній сировині з Узбекистану, Єгипту. Єдине підприємство з повним технологічним циклом - Тернопільське об’єднання «Текстерно».
Експортери бавовняних тканин: Пакистан, США, Китай, Індія, Японія, Росія. Головні імпортери: країни Європи, Канада, Австралія.                                                                                                                             Найбільші виробники вовняних тканин: Китай, Італія, Японія, США, Республіка Корея, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія. Більшість з цих країн є експортерами вовняних тканин, а основними виробниками й експортерами сировини — Австралія, Нова Зеландія, Китай, Уруґвай, Аргентина, ПА. Основні імпортери вовняних тканин — країни Європи та Північної Америки.
Основні виробники та експортери натурального шовку-сирцю: Японія, Китай, Південна Корея, Індія, Росія.
   Найбільша джутова промисловість розміщена в Індії та Банґладеш на власній сировині, а також у Великобританії на імпортній сировині. Головні імпортери джутових виробів: США, країни Європи.
          Лляна промисловість розвинута у Росії, Білорусі, Україні, Польщі, країнах Прибалтики. Головними виробниками канатних та плетених виробів з абаки (текстильного банану) є Філіппіни, з сизалю — Танзанія, з генекену (вид агави) — Мексика. Галузі текстильної промисловості поширились у багатьох країнах світу незалежно від рівня їхнього розвитку. У виробництві тканин з хімічних волокон переважають економічно розвинені країни, але при цьому значення країн, що розвиваються, в Азії помітно зростає. 

Швейна промисловість посідає друге місце за вартістю виробленої продукції.   Її підприємства розміщені переважно у великих населених пунктах. Найбільші центри швейної промисловості та модельного бізнесу є в Києві та Львові. Багато підприємств працюють на закордонній сировині. Виробництво масових видів одягу зосереджено в Китаї, Індії, Філіппінах, Туреччині. Ці країни стали «швейним цехом» розвинених країн. В розвинених країнах праця робітників коштує дорого, тому в них практично немає великих фабрик. Спеціалізація розвинених країн- виробництво модних, елітних виробів.

Взуттєва промисловість. Подібні тенденції розвитку характерні й для  світової взуттєвої промисловості: переміщення масового виробництва продукції в азійські, латиноамериканські країни, зі збереженням за економічно розвиненими країнами лідерства в модельному бізнесі. У виробництві та експорті модельного шкіряного взуття перше місце належить Італії, друге- Іспанії, далі ідуть Португалія, Чехія. Найбільшими виробниками взуття є Китай, Індія, Республіка Корея, Росія. В Україні провідними центрами є Дніпро, Львів, Харків, Одеса, Запоріжжя. Є фабрики і в невеликих містах.                                                                              Хутрова промисловість. У світі не так багато виробників хутра. Спеціалізація пов’язана з географічним положенням. На ринок хутра диких тварин постачають Канада і Росія. Хутра тюленя постачають Норвегія, Росія, Гренландія, хутра шиншил -Угорщина, Мексика, нутрію- Аргентина. Дублянки з овчини виготовляє Іспанія, Австрія, Аргентина. Росія була лідером за експортом хутра соболя, нині її потіснив Китай. В Україні найбільші хутрові виробництва розміщені в Харкові, Тисмениці, Балті, Жмеринці, Львові.

 Нині у легкій промисловості світу роз­різняють виробництва, які випускають дешеву продукцію, що виробляється низькокваліфікованою робочою силою, і виробництва, які потребують застосу­вання складних технологій, дорогої си­ровини, висококваліфікованих кадрів.   

    

8 клас 03.02.26 Урок № 31

Тема: Кліматичні показники, їхній розподіл, річний та сезонний хід в Україні. Кліматична карта. Регіональні відмінності клімату в Україні.                                          Домашнє завдання: Опрацювати §25 (ст.111-115), оцінити свої досягнення за 12 балами

     Процеси, які відбуваються в атмосфері, мають величезне значення для всього живого на Землі. Люди, тварини, рослини живуть на дні повітряного океану — атмосфери. Без обміну з повітрям вони не могли б існувати. Зміни в атмосфері впливають на здоров’я людей та їх господарську діяльність. Дослідження атмосфери та кліматів Землі дозволяє не лише передбачати погоду, а й запобігати несприятливим явищам. Які кліматичні показники характеризують погоду? Температура повітря, хмарність, атмосферний тиск, вітри, опади, вологість повітря.

Кліматична карта

Клімат певної території характеризують за відповідними показниками: температурою повітря, кількістю опадів, переважаючими напрямами вітрів та зволоженням території. Усі ці складові відображені на кліматичних картах. Ізотермами синього кольору на кліматичній карті відображають значення середньої температури січня, а ізотермами червоного кольору середню температуру липня. Значення максимальних і мінімальних температур повітря позначено цифрами відповідного кольору біля назви населеного пункту. Аналіз показників - ізотерми січня, ізотерми липня, абсолютний мінімум, абсолютний максимум, напрями вітрів, кількість опадів. Ізотермами синього кольору на кліматичній карті відображають значення середньої температури січня, а ізотермами червоного кольору середню температуру липня. Значення максимальних і мінімальних температур повітря позначено цифрами відповідного кольору біля назви населеного пункту. Способом кольорового фону на карті зображають розподіл кількості опадів на території. Переважаючий напрям вітру передають за допомогою стрілочок.  На кліматичній карті зазвичай присутні кліматичні діаграми, що характеризують кліматичні особливості різних частин території України.

Температура повітря

    Основним показником клімату є температура повітря. Розподіл температур повітря на території України можна простежити за ізотермами –лініями, що з'єднують місця з однаковою температурою повітря. Протягом року в Україні вона змінюється паралельно до змін сонячної радіації, відстаючи на один місяць. Середня багаторічна температура в Україні перебуває в межах від +6...+7 °С на півночі і до +12...+13 °С на півдні.

 У теплий період температури повітря над територією України обумовлені в основному радіаційним чинником, тобто змінюються в широтному напрямку. Додатковий вплив циркуляційних про­цесів й особливостей підстилаючої поверхні обумовлює зростання липневих ізотерм з півночі — північного заходу на південь — південний схід (тут зафіксований і температурний максимум).

 У холодний період більший вплив мають циркуляційні процеси тому температури вище на південному заході — заході, які зазнають більше впливу теплих повітряних мас з Атлантики й Середземного моря. Менші температури на північному сході — сході (зафіксова­ний і температурний мінімум), що обумовлено зменшенням впливу Атлантики, збільшенням — Азіатського максимуму.

 Середньорічні амплітуди температур зростають із заходу на схід (збільшення континентальності клімату).

Найнижчі середні температури повітря припадають на січень-лютий. На північному сході країни вона становить взимку – 7  –8 С. У Степовому Криму 0*С, на південному березі Криму до +4*С. Найвищі середні температури липня на півночі і північному заході і становлять +17 +19*С, на півдні України +22 +24*С. Середня тривалість безморозного періоду в південній частині України складає від (двохсот шістдесяти до двохсот сімдесяти) 260-270 днів. На північному сході країни та у Криму до (ста сімдесяти) 170 днів.

  Температурний режим влітку і взимку, а також у весняний та осінній періоди істотно змінюється територіально. Періоди, коли середньодобова температура повітря перевищує 20 °С, на півдні тривають до 3 місяців, на заході і півночі – лічені дні. Періоди морозів з середньою температурою повітря нижче 0 °С здебільшого тривають близько 2 місяців на півдні і близько 5 місяців на північному сході. Протягом року в Україні змінюються напрям і швидкість вітру. Це залежить від положення території щодо центрів атмосферного тиску. Через Україну проходить смуга високого атмосферного тиску, так звана вісь Войейкова. Вона перетинає Євразію від озера Байкал, де знаходиться центр Сибірського антициклона, до Карпатських гір, до Азорських островів. Лінія Луганськ – Дніпропетровськ – Балта. Вона є своєрідним кліматорозділом. На північ від неї переважають вітри західного напрямку, на південь – Східного.

Розподіл опадів по території України

 На кліматичний режим України значною мірою впливає кількість опадів, їх розподіл за регіонами, місяцями і порами року. В Україні переважають фронтальні опади, в горах – орографічні. Більша кількість опадів зафіксована в літній період, на півдні – майже рівномірно протягом року, па Південному березі Криму – взимку. Кількість опадів зменшується з півночі, північного заходу (600-650мм), на південь та південний схід (400-300мм). Це збігається з основним напрямком переміщення вологих мас Атлантики, які поступово втрачають вологу. Максимум опадів  у Карпатах (до 2000мм) і Кримських горах (до 1100мм). Найбільше опадів на рік буває в Українських Карпатах: сімсот-вісімсот мм в передгір'ях, до двох тисяч мм на найвищих хребтах. Середня кількість опадів у Кримських горах складає 600 мм. На вершинах Кримських гір вона може сягнути тисячі ста мм. На решті території цей показник коливається від семисот-семисот п’ятдесяти мм на заході до трьохсот-трьохсот п’ятдесяти мм на південному сході. Такий розподіл опадів є наслідком панування у південно-східних районах антициклонів, що приходять зі сходу, а в північно-західних – циклонів атлантичного походження.  У посушливі роки кількість опадів значно знижується: у прибережних районах Азовського й Чорного морів кількість опадів сягає до 100 мм

Сніговий покрив

 Основна частина опадів в Україні припадає на теплий період з квітня по жовтень. У холодний період (листопад-березень) їх випадає значно менше. Важливим показником є також сніговий покрив: його тривалість, висота, час появи і танення. Він є важливим джерелом поповнення ґрунтів вологою та засобом захисту рослини від вимерзання. Висота снігового покриву в Україні найбільша в гірських районах, особливо в Карпатах. У горах максимальна товщина снігового покриву зафіксована на значних висотах. Наприклад, у високогірних районах Івано-Франківської і Закарпатської областей середня товщина снігового покриву часто перевищує 30-40 см.

Зволоження території

 Ступінь зволоження території залежить від співвідношення між кількістю опадів та їх випаровуванням, тобто надходженням в атмосферу водяної пари з поверхні ґрунту, води, рослин. Випаровування виражається товщиною шару води у мм.  Кількість вологи, яка може випаровуватись за певної температури, називають випаровуваністю. Чим вища температура місцевості, тим більший показник випаровуваності. На території України у теплий період року він становить 850 мм на північному заході та 1100 мм – на півдні. Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь та південний схід. Найбільші річні суми опадів зареєстровано в Українських Карпатах – 1500мм (полонина Плай – 1663 мм) і Кримських горах – 1000-1200мм. Найменші на Азово-Чорноморському узбережжі і в Присивашші (300-400мм). На більшості території кількість опадів у середньому 600-650мм на заході до 400-450мм на сході. Основна їх маса припадає на теплий період року за винятком південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу майже на всій території країни. Висота снігового покриву становить 10-30см, а в горах-40см. Такий розподіл атмосферних опадів на території України зумовлений деякими факторами. Залежно від розподілу опадів на території країни виділяють чотири зони зволоження.

§  Волога.

§  Недостатньо волога.

§  Посушлива.

§  Дуже посушлива.

  Ці зони виділяють за показником коефіцієнта зволоження – відношенням річної кількості опадів до випаровуваності за той самий період. Для визначення забезпеченості території вологою, використовують коефіцієнт зволоження (К)—відношення річної кількості опадів (О) до випаровування (В).

         О

К= —— .

         В

К=1—це достатнє зволоження (лісостеп)

К>1—це надмірне зволоження (Полісся)

К<1—зволоженість недостатня (степ).

  Якщо річна кількість опадів дорівнює випаровуваності, то коефіцієнт становить одиницю. Тобто зволоження є достатнім. Коли ж показник зволоження менший за одиницю, то зволоження недостатнє якщо більший за одиницю, то зволоження надмірне.

Географічний словничок: континентальність клімату.

-          Континентальність зростає із заходу на схід і з північного заходу на південний схід

-          Вологість повітря на заході вища, ніж на сході

-          Літо прохолодніше, а зима м'якша на заході

-          На сході літо жаркіше, а зима холодніша

Таблиця залежності температури  повітря та максимальної кількості водяної пари, що міститься в ньому

Температура, С	Абсолютна вологість повітря
-20	1
-10	2
0	5
5	7
10	9
15	13
20	17
25	23
30	30
40	51

Розв'язування задач на визначення вологості повітря.

 Відносну вологість обчислюють за формулою:

                                               r=q/Q  

 де  r – відносна вологість, q – абсолютна вологість , Q – максимальна вологість.

Приклад :

1). За температури -20 °С абсолютна вологість повітря дорівнює 0,55 г/м³. Обчисліть відносну  вологість повітря.

Розв'язок:

- За таблицею з'ясовуємо, яку максимальну кількість водяної пари може вмістити повітря за  даної температури:  t= -20˚C  -1 г/м³.

-  Розв'язуємо задачу за формулою:

                                               r=q/Q  

r =0,55 г/м³: 1 г/м³=0,55 х100 % = 55%

Відповідь: відносна вологість повітря становить 55%.

Для людини оптимальна вологість повітря влітку – 60 -75%, взимку – 55-70%