Тема: Форми державного устрою країн: унітарний, федеративний. Адміністративно-територіальний устрій України та його реформування. Проєкт «Проблеми й шляхи вдосконалення адміністративно-територіального устрою України». Домашнє завдання: Прочитати §14 (ст.58-63), розробити та виконати проєкт з запропонованої теми.
За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав. Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави. Які особливості притаманні державному устрою сучасної України, які інші держави світу мають схожі риси державного устрою. Основні види державного устрою, їх ознаки
Виділяють наступні форми державного устрою: унітарну державу та федерацію.
Унітарна держава - це
проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці,
що не мають суверенних прав.
Федерація - це складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що
мають суверенні права.
Основні ознаки унітарної держави (Україна,
Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія,
Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд,
Японія, Китай та ін.):
·
єдина конституція (конституції прийняті в
більшості країн світу);
·
єдина система вищих органів державної
влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на
територію усієї країни;
·
єдине громадянство і єдина державна
символіка;
·
єдина система законодавства і єдина судова
система;
·
адміністративно-територіальні одиниці не
можуть мати будь-яку політичну самостійність;
·
в міжнародних відносинах виступає
одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні - області,
у Польщі - воєводства, в Англії - графства, в Італії - провінції.
Унітарна держава (від франц. unitaire, від лат. unitas -
єдність) - форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на
адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в
деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто
унітарна держава - єдине централізоване утворення, до складу якого не входять
інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав - просту і складну. У простій унітарній
державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній,
поряд з адміністративно-територіальними
одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення (яскравий приклад
– Україна). Залежно
від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та
відносно централізовані унітарні держави.
У централізованих
унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху"
представниками уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на
місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі). У децентралізованій унітарній державі управління в межах
адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи
або посадові особи, яких обирає населення (Велика
Британія, штати США, провінції Канади та ін.). Сутність відносно
децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях,
департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається
урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган
місцевого самоврядування - рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає
мера (Франція). Отже, залежно від
ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно
децентралізованих унітарних держав. Основними рисами
унітарної держави є:
·
територія такої держави, що являє собою
єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;
·
приймається і діє одна Конституція;
·
існує єдине громадянство;
·
наявність єдиних законодавчих, виконавчих
і судових органів.
Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу
центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу
унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що
користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії). Від унітарних держав слід відрізняти унію
- об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі
вже не існує.
Основні ознаки федерації (США,
Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина,
Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін.)- разом у світі існують 24
федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи,
перебуває Бельгія):
·
наявність єдиної території, яка у
політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із
територій - суб'єктів федерації, що мають власний
адміністративно-територіальний поділ;
·
наявність загальної конституції федерації
і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою
владою;
·
наявність системи законодавства усієї
федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів
федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих
актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати
союзному законодавству;
·
наявність федерального двопалатного
парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних
органів управління суб'єктів федерації;
·
наявність громадянства як усієї федерації,
так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН,
Австрія);
·
можливість суб'єктів федерації мати власну
правову і судову системи (США);
·
наявність загально федеральної податкової
і грошової системи;
·
суб'єкти федерації не мають суверенітету і
не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах
може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.
У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному
уряду, освіта - регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і
федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних
питань. Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками.
Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися
для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної
діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна
система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.
Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли
США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація - Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
·
відсутність спільної для всієї
конфедерації єдиної території і державного кордону;
·
відсутність загальних законодавчих органів
і системи управління;
·
відсутність загальних для всієї
конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та
фінансової систем;
·
відсутність суверенітету конфедерації,
збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
·
наявність загального конфедеративного
органу, що складається з делегатів суверенних держав;
·
рішення загальних конфедеративних органів,
прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є
обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто
відхилення);
·
наявність права виходу зі складу
конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються,
або еволюціонують у федерацію. Заслуговує
на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД,
Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі).
Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно
оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при
збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як
і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди,
інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути
різноманітні - економічні, культурні та ін. Співдружність може мати перехідний
характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних
передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.
Поняття і принципи державного устрою
України
Державний устрій України - це її територіальна організація, яка
характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в
цілому та її складовими частинами. Державний устрій (лад)
України включає такі складові:
·
форму держави та її конституційне
закріплення;
·
характеристику України як демократичної
держави;
·
визначення України як суверенної
незалежної держави;
·
конституційне закріплення України як
правової держави;
·
характеристику України як соціальної
держави.
Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною
державою.
Основними ознаками цієї форми державного устрою є:
·
Україна має власну територію, яка є
єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);
·
Україна має свої державні кордони, зміна
яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється
(ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції);
·
Україна, як незалежна держава розробляє і
приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);
·
Україна має власну систему законодавства,
на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);
·
Україна має власні законодавчі, виконавчі
і судові органи (ст. 6 Конституції);
·
В Україні існує єдине громадянство (ст. 4
Конституції);
·
В Україні визнається і гарантується
місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);
·
державною мовою України є українська мова
(ст. 10 Конституції);
·
Україна має власні державні символи (ст.
20 Конституції).
Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення
інших питань адміністративно-територіального устрою.
Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях
від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної
держави. Її територія
поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні
одиниці (області, райони, міста, райони в
містах, селища і села), які у сукупності становлять
адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні
одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим
статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої
державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та
представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті
118, 119, 140 та 141 Конституції). До системи адміністративно-територіального
устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою
частиною України (статті 133 і 134 Конституції). Оскільки Україна не має у
своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система
законодавства, єдиний орган законодавчої влади - парламент України, єдина
система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина
грошова, податкова система тощо. За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її
головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави
держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади
на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання
інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих
органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.
Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як
свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці. Відомі
два види республіки - президентська і
парламентська. Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження
глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих
виборів і формуючи уряд позапарламентським способом. У другої в основу системи
вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який
утворює уряд і контролює його діяльність. Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і
президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна. Специфіка
напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція
передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами
парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення
Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду
(пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради
Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).
Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання
Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для
президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент
обирається парламентом. По-друге,
Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому
діяти незалежно від будь-якої влади. По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою
відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми
правління від президентської). За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1
Конституції). Згідно
зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Згідно зі ст. 1
Конституції Україна є правовою державою. Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті
як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству.
Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від
можливого свавілля з боку держави та її органів. Атрибутами правової держави є:
розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави,
правовий захист людини і громадянина державною владою. Для правової держави
характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як
основним засобом такого обмеження і законами. Тому найважливішим принципом
правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство
права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження
його панування.
Проєкт на тему «Проблеми й шляхи
вдосконалення адміністративно-територіального устрою України».
Історичний контекст та реформи:
Україна була і залишається унітарною державою. Історично поділ українських
земель був під впливом сусідніх імперій (Російської,
Австро-Угорської). Сучасна реформа є частиною євроінтеграційного курсу та
спрямована на створення ефективної моделі управління, що відповідає стандартам
ЄС.
План проєкту:
Мета Проєкту:
Створити ефективну, прозору, децентралізовану систему управління, що
забезпечить сталий розвиток усіх регіонів України, підвищить якість життя
громадян та зміцнить демократичні інститути. Вступ: Що таке адміністративно-територіальний устрій та
його значення.
Основна частина:
- Проблеми: тимчасова окупація
територій, нерівномірний розвиток регіонів, потреба завершення
децентралізації.
- Шляхи
вдосконалення: відновлення
територіальної цілісності, продовження реформи децентралізації для
створення самостійних громад, збалансований розвиток регіонів з
урахуванням їхніх особливостей.
Висновок: Чому вдосконалення устрою важливе для майбутнього України.
Проєкт «Проблеми й шляхи вдосконалення
адміністративно-територіального устрою України» стосується реформування системи управління, що
передбачає децентралізацію влади, передачу повноважень і ресурсів
від центру до місцевих громад (областей, районів, громад), з метою підвищення
ефективності управління, розвитку регіонів, наближення влади до громадян,
вирішення проблем нерівномірного розвитку та зміцнення місцевого
самоврядування, спираючись на європейські стандарти та досвід, але стикається з
питаннями фінансування, координації та збереження цілісності держави.
Основні проблеми АТУ України
1. Надмірна централізація: Повноваження та значні фінансові ресурси
залишаються в руках центральної влади, що гальмує розвиток регіонів.
2. Нерівномірність розвитку: Існує значний розрив в економічному, соціальному
та інфраструктурному розвитку між регіонами та окремими громадами.
3. Дублювання функцій: Нечіткий розподіл обов'язків між різними рівнями влади створює
неефективність.
4. Слабкість місцевого самоврядування: Недостатня фінансова спроможність та
повноваження органів місцевого самоврядування.
5. Неоптимальна кількість одиниць: Занадто багато дрібних, фінансово неспроможних
районів та громад, які потребують реорганізації.
6. Проблеми з управлінням: Недостатня прозорість, корупційні ризики,
низький рівень залученості громадян.
Шляхи вдосконалення
(ключові напрямки реформи)
Децентралізація та реформа місцевого самоврядування:
·
Створення сильних громад (об'єднання сільських,
селищних, міських рад) як основи місцевого управління.
·
Розмежування повноважень між державою, областями та
громадами.
·
Реформа базового рівня: Укрупнення
районів та створення спроможних територіальних громад.
Економічна самодостатність: Забезпечення
громад власними джерелами доходів.
Державно-регіональна політика: Розробка
регіональних стратегій розвитку, що враховують місцеві особливості.
Цифровізація та прозорість: Впровадження
електронного управління для підвищення ефективності.
Конституційні зміни: Закріплення
принципових засад нового устрою в Конституції України.
Немає коментарів:
Дописати коментар