Психолог Кравченко Алла Миколаївна: 7 клас 10.12.25 Урок № 12

Тема: Населення та політична карта Африки. Сучасні екологічні проблеми. Зміна природи людиною. Охорона природи материка. Робота над навчальними проєктами з теми. Домашнє завдання: Позначити на контурній карті найбільш відомі природоохоронні території Африки.

Політична карта — це тематична карта, яка показує розташування країн та їхніх столиць. Найдавніші держави Давнього Єгипту, Аксуанське та Мероїтське царства, Ефіопія, Карфаген та ін. Із XV ст. починається колонізація материка європейцями. Колонія — країна або територія, яка перебуває під владою іноземної держави (метрополії). Панування європейців в Африці закінчилося в середині XX ст., коли колонії одна за одною почали здобувати незалежність. Зараз на континенті 56 держав і п’ять територій. Найбільша за площею країна — Судан (2,5 млн км2), найменша — острів Святої Єлени (0,4 тис. км2). Африка стоїть на першому місці серед материків за кількістю країн, які не мають морських кордонів. В Африці розташовано безліч великих і малих країн, кожна з яких має свої особливості. Крім Республіки Південна Африка, усі інші держави на материку належать до групи країн, які розвиваються, із низьким рівнем розвитку господарства. Господарство більшості африканських держав ґрунтується на видобувній промисловості та сільському господарстві. Здобувши волю, африканські держави зіткнулися з безліччю проблем, породжених колоніальним минулим,— безграмотністю, бідністю, слабкорозвиненим господарством, міжнаціональними та релігійними конфліктами. У світі немає іншого континенту, який так само постраждав би від колоніального гноблення та работоргівлі, як Африка. Африка посідає друге місце у світі серед інших материків за кількістю населення — понад 1 млрд осіб — це близько 15 % від усього населення світу. Щорічно населення континенту збільшується на 24 млн осіб. За прогнозами експертів, якщо такі високі темпи приросту населення збережуться, то до 2050 року населення Африки зросте до 2 млрд людей. При цьому середня тривалість життя в Африці дуже низька — не перевищує 40 років. У багатьох країнах майже половину населення становлять діти. Представники південної гілки європеоїдної раси — араби та бербери — проживають переважно на півночі Африки. Південніше від Сахари проживають представники негроїдної раси. У саванах північної частини материка живуть нілоти, тутсі, хіна. Центральні райони займають народи банту, а в екваторіальних лісах невеликими групами проживають пігмеї. У напівпустелях і пустелях Південної Африки живуть бушмени та готтентоти. Північно-східна частина Африки — батьківщина ефіопів, яких відносять до проміжної раси. У них темна, як у негроїдів, але з червонуватим відтінком шкіра, а риси обличчя подібні до європеоїдів. Населення острова Мадагаскар — малагасійці — утворилися внаслідок змішування монголоїдної та негроїдної рас. Прийшле населення європейського походження становить незначну частину населення материка. Уздовж узбережжя Середземного моря проживають нащадки французів, на Канарських островах — іспанців, а на крайньому півдні материка — африканери або бури,— нащадки переселенців із Нідерландів, англійців. Усього в Африці проживають кілька тисяч народів. Найбільша густота населення (1000 осіб на 1 км2) спостерігається в долині Нілу. Густо заселені узбережжя Ґвінейської затоки і Середземного моря. На півдні Африки, у пустелях, густих лісах і високогір’ях густота населення дуже низька — менш як 1 особа на 1 км2. Переважна більшість населення Африки живе в сільській місцевості, за останні десятиліття помітна тенденція зростання кількості міського населення. Розміщення населення Африки нерівномірне. Причинами виникнення територій із високою густотою населення є сприятливі природні умови, багатство природних ресурсів, контакти з європейською цивілізацією, особливості історичного розвитку. Численні знахідки археологів свідчать про те, що Африка була заселена дуже давно. На Африканському континенті були знайдені найдавніші, виготовлені 2,6 млн. років тому кам’яні знаряддя праці. Цей факт дає вченим підстави робити припущення про те, що Африка є найдавнішою батьківщиною людства. Африка стоїть на першому місці серед материків за кількістю країн, які не мають морських кордонів. Всесвітньо відомі африканські національні парки, куди з’їжджаються туристи з багатьох країн подивитися на тварин у природному середовищі. Але ці природоохоронні території призначені не для задоволення туристів, а й насамперед для збереження та охорони унікальної природи материка, яка дуже постраждала через господарську діяльність людей. Значні території Африки відчувають вплив різноманітних стихійних явищ природи, найбільш масштабними з яких є періодично повторювані посухи. Господарська діяльність є однією з причин, що викликає появу та поширення стихійних явищ. Вивезення коштовної деревини, вирубування лісів під сільськогосподарські культури стали причиною зменшення лісів, збільшення площі саван, виснаження ґрунтів. Наслідком неправильного ведення сільського господарства (випалювання лісів, надмірного випасу худоби) протягом століть стало посилення процесів опустелювання. За останні п’ятдесят років площа Сахари збільшилася на 650 тис. км2. Значна кількість тварин, особливо в саванах, зацікавила прихильників полювання. У результаті деякі види тварин були цілком знищені, а інші перебувають під загрозою зникнення (носороги, слони, леви, жирафи тощо). Значних збитків природі Африки завдає видобування корисних копалин. Екологічні проблеми на материку загострюються ще й тому, що розвинені держави розміщують на території Африки екологічно небезпечні виробництва, наприклад такі, як переробка радіоактивної сировини, виробництво мінеральних добрив тощо. Господарська діяльність на материку призвела до загострення екологічних проблем та необхідності створення системи природоохоронної діяльності. Заповідники та національні парки на материку займають великі площі, а їхня загальна кількість становить близько 400. Особливо багато їх у Південній і Східній Африці, а деякі з них мають світову популярність: національні парки — Цаво (Кенія), Крюґера (Південна Африка), Серенґеті (Танзанія), заповідник Масаї-Мара (Кенія). На території Африки понад 40 об’єктів природної спадщини ЮНЕСКО.

Найвідоміші об’єкти природної спадщини ЮНЕСКО:

- національний парк Серенгеті,

- національний парк Кіліманджаро (Танзанія),

- лісовий парк Сент-Лусія,

- кратер Вредефорт (Південна Африка).

Природоохоронні території відіграють важливу роль у відновленні та збереженні природних комплексів материка. На території Африки є одне з наднебезпечних та антиекологічних місць на планеті — Агбогблоши. Це місто — звалище, що розташоване неподалік від столиці Гани — Аккри. Сюди звозять електронне сміття зі всього світу: телевізори, комп’ютери, мобільні телефони, принтери та іншу техніку. У ґрунти та повітря потрапляють ртуть, соляна кислота, миш’як, важкі метали, свинцевий пил та інші забруднювачі, концентрація яких перевищує граничнодопустимі норми концентрації в сотні разів. Це місце, де у воді немає риби, у повітрі не літають птахи, на ґрунті не росте трава. Середній вік його жителів становить від 12 до 20 років. В Африці стихійними явищами природи є насамперед постійні посухи. Це тривалий період нестачі опадів, переважно за високої температури та низької вологості повітря. Особливо часто посухи трапляються в зоні саван Північної і Східної Африки. Посухи супроводжуються суховієм – вітром, який переносить жарке й сухе повітря, а також безліч дрібних порошинок піску та пилу на тисячі кілометрів. Посухи та суховії призводять до втрат урожаю сільськогосподарських культур, знищення пасовищ і, як наслідок, спричинюють голод у багатьох країнах Африки. Піщані бурі в пустелях засипають піском колодязі, караванні шляхи.

Великої шкоди завдає нашестя сарани. Зазвичай ці комахи живуть поодинці й осіло. Але іноді з незрозумілих причин сарана збирається у величезні зграї й перелітає на тисячі кілометрів, знищуючи врожай на значних територіях. “Килимом диявола” охрестили африканці перельоти пустельної сарани, через які мільйони людей змушені голодувати. Однією з великих екологічних проблем Африки є поступове збільшення території пустель. Наприклад, пустеля Сахара щороку просувається на південь смугою завширшки 5-7 км, що спричинено діяльністю людини: вирубуванням лісів, знищенням трав’яного покриву під час надмірного випасання худоби. Опустелення відбувається досить швидко. Заходи, покликані запобігти цьому процесу (створення спеціальних загород, насадження дерев тощо), поки що неефективні. Щоб зупинити наступ Сахари на савану, уряди прилеглих країн домовилися про створення так званого зеленого поясу – території завширшки 20-30 км, де висаджуються фінікові пальми, акації, вічнозелені австралійські евкаліпти. Великою екологічною проблемою є знищення вологих і перемінно-вологих лісів екваторіального поясу Африки. Деякі африканські країни в гонитві за швидкими прибутками вирубують цінні породи дерев. В африканській гілеї також поширилася практика очищення грунтів під ріллю для землеробства за допомогою вогню. Підпалений ліс вигорає, а попелом удобрюють землю. За кілька років грунти на цій ділянці виснажуються – і людина звільняє від лісу все нові й нові площі. Нині від первинних площ африканського лісу залишилася тільки половина. І це незважаючи на те, що вологі екваторіальні ліси образно називають “легенями нашої планети”. В окремих африканських країнах уже зрозуміли, до чого може призвести інтенсивне вирубування лісів. Так, у Демократичній Республіці Конго держава контролює заготівлю й експорт деревини та насаджування дерев. А в Малі діє закон, згідно з яким за випалювання лісів загрожує штраф і тюремне ув’язнення.

Інша важлива проблема – зменшення кількості диких тварин у савані. Унаслідок активного освоєння людиною природних територій, розорювання, розведення домашньої худоби дикі тварини витісняються. До того ж величезною проблемою Африки є браконьєрство, що призвело до різкого зменшення кількості диких тварин, особливо слонів, носорогів і жирафів. Африка – скарбниця корисних копалин. Це стало “вироком” природним ландшафтам багатьох її територій. У місцях розроблення, корисних копалин природні комплекси істотно змінені людиною. Наприклад, у 1950-х роках у Сахарі було відкрито значні поклади нафти, а згодом побудовано нафтопереробні заводи. Це докорінно змінило природу в місцях нафтопромислу. Спалювання деревини і деревного вугілля, що використовуються для приготування їжі, призводить до викидів вуглекислого газу в атмосферу.. Дизельне паливо спалюється в генераторах, щоб виробляти електроенергію у багатьох районах, де немає централізованого постачання електроенергії. У зв’язку зі значним зростанням чисельності населення, зокрема міського, дедалі більше палива використовують транспортні засоби. У результаті якість повітря в містах і на континенті в цілому погіршується. Найголовніша екологічна проблема річки Ніл – це перенаселення країн, розташованих на берегах річки. Життя населення цих країн, повністю залежить від Нілу. З кожним роком потреби людей ростуть. Річка забезпечує народ водними і електричними ресурсами. Прісна проточна вода завжди давала життя на нашій планеті, але зараз її цінність вища, ніж будь-коли. Передбачається, що протягом наступних 20 років, об’єм води доступний кожній людині скоротиться втричі. Мова йде про Єгипет. Так, як Єгипет знаходиться нижче за течією, щодо Ефіопії, питання раціонального використання водних ресурсів Нілу, має конфліктний характер. Ситуація вкрай серйозна і Єгипет уже заявляв про можливість війни, маючи на увазі Ефіопію. У боротьбі за виживання пустелі, річка грає ключову роль. Гігантські греблі були побудовані вище за течією Нілу, для того, що б задовольняти потреби в електриці, стали затримувати течію річки і зруйнували життя єгипетських селян. Раніше в цій країні були одні з найкращих ґрунтів у світі, проте будівництво гребель порушило процес відкладення мулу, який природним чином збагачував цю землю протягом багатьох тисяч років. Тепер поля дають вкрай убогий врожай. Селяни змушені відмовлятися від того способу життя, який підтримував націю протягом багатьох тисяч років. У міру того, як річка наближається до самої південної точки кордону Єгипту, стає важко не помітити, що цей народ швидко осучаснюється туризмом, що зганяє землеробство з місця головної опори Єгипетської економіки, в той час, як старий спосіб життя поступово йде в минуле. Людина — невід’ємна частина природи — з давніх-давен змінює її, використовуючи природні багатства для задоволення своїх потреб. Чисельність населення материків постійно збільшується, отже,збільшується й вплив людини на навколишнє середовище. Знаючи особливості зростання, розміщення населення та його діяльності,можна спрогнозувати можливі зміни в природі материків, розробити шляхи подолання екологічних проблем та правила гармонійного існування людини в природному середовищі.