ВИШИВАНКА ДЛЯ КОЗАКА
У сиву
давнину жив козак, про силу та сміливість якого гуляли світом легенди. Ворогам
його батьківщини не було пощади. Мирним людям – завжди була допомога.
Слава
козацька, як і краса його земель, не давала спокою заморським ворогам. Та
кожного разу, коли вони намагалися захопити дім козака, поверталися ні з чим і
ще довго зализували рани. Тоді вороги вдалися до хитрості, уклавши договір із
тим, хто царює там, де нема світла. Тим паче, що у нагороду за вічну силу він
не зажадав ні земель родючих, ні садів квітучих, ні лісів безкрайних, а
тільки-но душу козацьку.
Рік бився
козак з ворогами, два, три... Зброя в його руках ставала дедалі важчою. Боги з
Олімпу байдуже спостерігали за дійством. Окрім молодшої богині, яка з кожним
днем закохувалася у козака все дужче та дужче. Одного дня дівчина не витримала,
під покровом світанку зійшла на землю та розвіяла чорні чари.
Враз козак
прогнав ворогів з рідної землі. Та його щиру посмішку вкрив дощ, який полився з
очей піднебесної красуні. Боги не пробачили дівчині зухвалий вчинок за їх
спинами і заборонили назавжди повертатися на землю.
- Воля ваша,
– скорилась долі молодша богиня. – Та дозвольте мені зробити коханому
прощальний подарунок.
На Олімпі не
заперечували.
Добу не
спала дівчина. Вона знала, що має поспішати, бо той, хто царює там, де нема
світла, спить і бачить, як прибере до своїх кігтистих лап душу козацьку. Не
сховає її жоден щит, жодна стіна… Тільки любляче серце!
Тож красуня,
не зупиняючись ні на хвилину, вишивала візерунками на білосніжній сорочці все
те прекрасне, що бажала своєму єдиному.
Разом з
лелеками передала молодша богиня пакунок коханому.
Вбрався
козак у подаровану вишиту сорочку. Пасувала вона йому, як сонце блакитному
небу. Раптом почув він найпрекрасніший голос у світі:
«Любий мій
козаче, я з тобою всюди. Знай, що зброя захищає тіло. А вишиванка – оберігає
душу!»
(Катя Кулик)
Немає коментарів:
Дописати коментар