Тітонька Темрява (казка для хлопчиків та дівчаток)

 Автор - Разіда Ткач

ТІТОНЬКА ТЕМРЯВА (добра казка для хлопчика)

Давним-давно, а може, недавно, далеко-далеко, а може, зовсім поряд, трапилася ця історія.

В одному царстві-королівстві жив відважний богатир. Мав прекрасну й мудру дружину і маленького сина. Синочок бажав якнайшвидше вирости і стати таким же хоробрим, як батько. Тому старанно робив зранку зарядку, багато бігав і стрибав на прогулянках, добре їв і вчасно вкладався спати. Він знав, що діти найшвидше ростуть вночі, коли сплять. Тоді до них приходить тітонька Темрява, розповідає свої добрі казки і показує різнобарвні сни.

Та одного разу в царстві-королівстві трапилось лихо: зле чудовисько вкрало тітоньку Темряву і віднесло її за дрімучі ліси та високі гори в своє підземелля. А вхід до того підземелля камінням завалило.

Що більше часу минало після викрадення тітоньки Темряви, то слабшими ставали жителі царства-королівства. Навіть могутні богатирі відчули, як сили залишають їх, а їхні дружини помітили, що втрачають свою красу.

Налякався хлопчик, що й він рости перестане, та й каже батьку і матері:

– Батьки мої любі, вирішив я чудовисько знайти, прогнати його з нашого царства-королівства і врятувати тітоньку Темряву.

– Та куди ж ти підеш?! – сполошилися батьки. – Ти ж сам іще дитина!

А синочок їм і відповідає:

– Ще перед викраденням тітоньки Темряви наснився мені сон. Ніби передала вона мені промінь чарівний. А сяйво його таке потужне, що місяць і зорі на небі запалює. Наказала тітонька уві сні, щоб я беріг ту силу і застосував її, як пора настане. То й настала, мабуть, ота пора.

Після тих слів вклонився він батькам низенько і пішов визволяти тітоньку Темряву з полону.

Довго йшов, днів не порахувати, бо весь час світло було – і вдень, і вночі. І дрімучі ліси подолав, і через гори перебрався, аж нарешті й до підземелля дістався. А вхід до підземелля велетенським камінням завалений, не під силу хлопчаку те каміння прибрати. Аж раптом помітив він невелику лазійку між каменюччям, схожу на вузенький коридорчик. Дорослому там годі пролізти, а от хлопчиську – в самий раз. Протиснувся він між камінням і опинився всередині печери. Бачить – а там чудовисько над тітонькою Темрявою нависло, просить казки йому розповідати і сни показувати. А тітонька Темрява не погоджується.

– Я добру служу і добрим людям, а не тобі, чудисько погане! – каже вона.

Замахнулось чудовисько на тітоньку, хотіло її вдарити боляче. Але в ту ж мить богатирів син направив на чудовисько чарівний промінь, і розчинилося воно в чудодійному сяйві, зникнувши назавжди. Так закінчилася ця історія.

Багато часу минуло з того дня, вже й син богатирів давно виріс, і багато чого змінилося у царстві-королівстві. Тільки тітонька Темрява і досі щоночі приходить до хлопчиків і дівчаток в гості, щоб розповісти їх добрі казки і показати різнобарвні сни. А діти міцно сплять і швидко ростуть уві сні.

******

ТІТОНЬКА ТЕМРЯВА (добра казка для дівчаток)

Давним-давно, а може, недавно, далеко-далеко, а може, зовсім поряд трапилася ця історія. В одному теплому і затишному будинку разом з татом і мамою жила чудова дівчинка. Хоча й була вона ще маленькою, серце мала велике і любляче. Навіть улюблені слова у неї були «Я тебе люблю!» Казала вона їх і мамі з татом, і дідусю з бабусею, і маленькому кошеняті в чужому віконці, і веселим пташечкам на дереві, і сонечку в небі, і навіть калюжі на доріжці. Проте щойно наставала ніч і потрібно було вкладатися спати, дівчинка починала комизитися, вередувати, аж до плачу доходило. Не любила вона ночі, не любила темряви і не бажала заплющувати очі.

Якось дівчинка лежала у своєму ліжечку і, як зазвичай, не могла заснути. Раптом почула вона якісь дивні звуки. Прислухалась дівчинка, і їй здалося, що за фіранкою хтось плаче. Вона встала з ліжка, навшпиньках підкралася до вікна, відсунула фіранку... І побачила крихітну бабусю в чорній накидці. Вона сиділа на підвіконні й гірко плакала.

– Хто ти? – здивувалася дівчинка.

– Я тітонька Темрява, – відповіла старенька.

– А чому ти плачеш? – запитала дівчинка.

– Я плачу, бо мені сумно, – крізь сльози мовила тітонька Темрява. – А сумую я через те, що мене ніхто не любить. Всі дівчатка й хлопчики люблять своїх батьків, свої іграшки й книжки, люблять сонце і світло, а мене геть ніхто не любить. А я ж хороша, я добра, знаю безліч казок і завжди розповідаю їх дітям, коли вони сплять, щоб сни їм казкові снилися. А діти мене не люблять.

Стало дівчинці прикро, що тітонька Темрява така нещасна.

– Не сумуй, – лагідно сказала вона. – Я тебе люблю, залишайся в моїй кімнаті і розкажи мені свою добру казку.

Зраділа тітонька Темрява і вмить опинилася на бильці ліжечка. А щойно дівчинка заснула, почала розповідати їй свої чарівні казки.

З тих пір дівчинка припинила вередувати перед сном. Вона з радістю вкладалася в ліжечко й чекала, коли до неї в гості прийде тітонька Темрява і розповість багато добрих чарівних казок.