7 клас 29.04.26 Урок № 45

Тема: Перемінно-вологі ліси. Степи. Пустелі й напівпустелі.                                            Домашнє завдання: Опрацювати §48 (ст.237-241), заповнити таблицю.

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі

Літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці

На білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці

Дощу напився і за день підріс.

Багряне сонце сутінню лісною

У просвіт хмар показує кіно,

І десь на пні під сивою сосною

Ведмеді забивають доміно.

Малі озерця блискають незлісно,

Колише хмара втомлені громи.

Поїдемо поговорити з лісом,

А вже тоді я можу і з людьми.

                                                                                         Ліна Костенко

Перемінно-вологі (мусонні) ліси Розташування: Поширені на сході та півдні Євразії (Китай, Індокитай) під впливом мусонів. Клімат: Чітко виражені два сезони: вологий (літо) та сухий (зима). Флора: Листопадні дерева, що скидають листя в сухий сезон (лаурові, магнолії, чайний кущ). Фауна: Подібна до екваторіальних лісів, але менш різноманітна.  Зона перемінно вологих (у тому числі мусонних) лісів простягається на сході та півдні Євразії. Рослинність тут представлена як хвойними та листяними деревами (кедр, сосна, дуб, горіх, гінгко), так і вічнозеленими (пальмами, фікусами, бамбуком та магноліями), що ростуть переважно на червоно-жовтих ґрунтах. Тваринний світ також характеризується значним видовим різноманіттям: мавпи, тигри, леопарди, а також ендеміки – бамбуковий ведмідь (панда), гібон тощо. Багатство флори та фауни характерне для зони вологих екваторіальних лісів Євразії. Лише пальм тут налічується до 300 видів, багато видів бамбука, який широко використовується в роботі та побуті. Ліси формують високі (до 70 м) дерева, деякі з яких мають цінну деревину. Серед непрохідних хащів тут можна зустріти орангутангів, леопардів, тапірів. Багато плазунів і рептилій, а також різних комах.                                                                           Степи Розташування: Внутрішні райони Євразії (від України до Монголії). Клімат: Континентальний, посушливий, жарке літо та холодна зима. Флора: Трав'яниста рослинність (ковила, типчак), вирощуються зернові культури. Ґрунти: Родючі чорноземи та каштанові ґрунти.  Для зони лісостепів і степів характерні певні зональні відмінності, що обумовлені суттєвою зміною клімату з просуванням із заходу на схід материка. В умовах теплого клімату та недостатнього зволоження півдня Східноєвропейської рівнини сформувались родючі чорноземи, а також сірі лісові ґрунти. Рослинний світ тут представлений невеликими ділянками лісу (дуб, береза, липа, клен). У східній частині материка за умови збільшення амплітуди температур та зростаючої сухості клімату ґрунти часто засолені. Рослинний світ тут бідніший і представлений переважно травами та чагарниками. Найбільш характерними представниками тваринного світу степів та лісостепів є вовки, лисиці, ховрахи, полівки, тушканчики та степові птахи.  Лісостепи та степи майже повністю розорані, а природна рослинність збереглась тільки в природоохоронних територіях та місцях, непридатних для оранки. У лісостепу острівці лісів на сірих лісових ґрунтах чергуються зі степовими ділянками. У степах переважає трав'яниста рослинність. У трав'янистому покриві найбільш поширені різні злаки. Серед тварин переважають гризуни — ховрашки, бабаки, польові миші. Природна рослинність збереглася тільки у заповідниках. У східній частині плоскогір’я Гобі знаходяться сухі степи: трави низькі або поверхня ґрунту взагалі позбавлена трав’яного покриву; зустрічаються засолені ділянки.                                                        Пустелі й напівпустелі Розташування: Центральна Азія, Аравійський півострів. Клімат: Крайня посушливість (менше  опадів на рік), великі перепади температур. Флора: Саксаул, кактуси, верблюжа колючка. Фауна: Пристосована до нестачі води (верблюди, джейрани, змії, скорпіони).  Великі території центральної та південно-західної частини материка займають зони напівпустель та пустель. Зона пустель простягається через три географічні пояси. Спільним для всіх пустель є незначна кількість опадів, бідні ґрунти та рослинність, що добре пристосована до суворих умов. Пустелі Аравійського півострова виділяються високими впродовж року температурами, незначною (до 100 мм на рік) кількістю опадів та переважно рівнинною поверхнею. Пустелі субтропіків (Іранське нагір'я, Центральна Азія, частина пустелі Ґобі) характеризуються значним перепадом температур, багатшою рослинністю, значною кількістю видів тварин. Вкриті пісками або камінням пустелі помірного поясу Каракуми, Такла-Макан, частина Ґобі виділяються великою спекою влітку та сильними морозами взимку. Ці зони тягнуться від Прикаспійської низовини по рівнинах Середньої і Центральної Азії. Тут розвинуті бурі ґрунти напівпустель і бурі та сіро-бурі ґрунти пустель. У пустелях умови несприятливі для розвитку рослин: незначна кількість опадів, сухе повітря. У глинистих і кам’янистих пустелях ґрунтового покриву рослинності немає. У піщаних пустелях помірного поясу ростуть саксаул, полин, солянки, астрагал. Фауна цих зон також бідна. У напівпустелях і пустелях ще збереглися кінь Пржевальського, дикі осли кулани, верблюди, різноманітні і численні гризуни. Пустелі помірного поясу виникли в умовах різко контенинтального клімату, з холодною зимою і сухим спекотним літом. За рік випадає опадів – 100мм. Грунти – бурі та сіро-бурі бідні на неорганічні речовини. Земна поверхня вкрита камянистими розсипищами, або сипучими пісками. Рослинний світ бідний, представники цієї зони це – верблюжа колючка, саксаул, полин. Навесні, коли випадає найбільше опадів напівпустелі і пустелі вкриваються мальовничим килимом тюльпанів. Проте вони швидко відцвітають. Пустеля швидко вигорає проте життя триває: найвитриваліша тварина пустель – двогорбий верблюд та дрібні гризуни  тушканчик,ховрах. Рідко можна побачити коня Пржевальського .Численними є отруйні змії.  Зміна природи людиною Протягом історичного часу природні умови материка були змінені людиною. У багатьох районах природна рослинність майже цілком знищена і заміщена культурною. Особливо постраждали зони степу і лісостепу. У багатьох випадках у природі відбулися незворотні зміни, знищено багато видів рослин і тварин, виснажені ґрунти. Для збереження природи були створені національні парки, заповідники й інші охоронні території. Домашнє завдання ЗЗаповніть таблицю «Природні зони Євразії», доповнюючи її та вставляючи інформацію в незаповнені блоки: Назва природної зони Кліматичний пояс, розташування Грунти Рослинний світ Тваринний світ 1. Арктичні пустелі Арктичний пояс, узбережжя та острови Північного Льодовитого океану. Крижані пустелі, арктичні ґрунти Ломикамінь, полярний мак, мохи, лишайники Білий ведмідь, морж, тюлень, птахи (гага, кайра, біла сова) 2. Тундра і лісотундра   Тундрові глеєві, багаторічна мерзлота Мохи, лишайники, брусниця, карликова береза. Біла сова, песець, вівцебик, північний олень, полярний вовк, вівцебик, лемінг 3. Тайга Помірний пояс, значні площі Підзолисті Ялина, ялиця, модрина, сосна Ведмідь, лось, рись, білка, росомаха, борсук, лисиця 4. Мішані ліси Помірний пояс, зх. частина материка Дерново- підзолисті   Лисиця, заєць, білка, олень, зубр, вовк, ведмідь, лось 5. Широколисті ліси Помірний пояс, зх. Європи Сірі лісові Липа, дуб, бук, клен,   6. Лісостеп Пд. частина помірного поясу в Європі та центрально-східній частині Азії Дуб, береза, сосна, липа, ковила, типчак, тимофіївка Лось, куниця, лисиця, заєць, ховрах, лісовий кіт, тушканчик 7. Степ   Чорноземи, каштанові Ковила,типчак, тонконіг, тимофіївка, полин, шавлія Дрохва, орел, жайворонок, куріпка, бабак, тушканчик 8. Пустелі і напівпустелі Помірний, субтропічний, тропічний, центральні райони, Аравійський п-ів Бурі, сіроземні, сіро-бурі, солончаки   Тушканчик, кулан, сайгак, верблюд, ящірки, змії, черепахи, скорпіон, 9. Вічнозелені твердолисті ліси та чагарники (середземноморська) Субтропічний пояс, середземноморське узбережжя Коричневі Лавр, мірт, магнолія, сосни, суничне дерево, оливи, корковий та кам’яний дуб, фісташки, пряні трави   10. Савани і рідколісся Субекваторіальний пояс, півострови Індостан, Індокитай Червонувато - бурі Бамбук,баньян, пальми, акації, злаки, чагарники. Леопард, слон, тигр, антилопа, буйвол, павлін, папуги, плазуни, москіти 11. Перемінно вологі (мусонні) ліси Помірний, субтропічний та субекваторіальний  пояси, південно-східне та південне узбережжя Азії Червоно-жовті Кедр, сосна, дуб, бук, клен, горіх, гінгко, пальми, акації, сандалове дерево, бамбук, магнолія   12. Вологі екваторіальні ліси  Екваторіальний пояс, південно-східні острови (Калімантан, Суматра), півострів Малакка   Близько 300 видів пальм, бамбук, фікус, хлібне, ебенове, кам’яне, залізне дерева Тигр, димчастий леопард, варани, райські птахи, птахи-носороги, яванський павич

9 клас 28.04.26 Урок № 31

Тема: Фінансові послуги. Банки. Кредити. Фінансові послуги в Україні. Аутсорсинг. Розвиток іт-аутсорсингу в Україні.                                                                                          Домашнє завдання: Опрацювати §42-43 (ст.233-243), виконати підсумковий тест на ст.243.

Біблійська притча про те, як слід поступати з коштами

Господар, від'їжджаючи у далеку путь, викликав до себе трьох своїх рабів і дав одному десять таланів (тодішніх монет), іншому - п'ять таланів, а третьому - один талан і наказав розпоряджатись ними до свого приїзду. Перший раб віддав отримані гроші морським торговцям, незабаром вони повернули йому борг і дали йому за користування ще стільки ж. Другий раб надав ці гроші купцям і через якийсь час також мав вдвоє більше. А третій раб боявся, щоб у нього злодії не вкрали отриманий талан, тому він закопав його у землю і чекав господаря. Нарешті господар повернувся і викликав своїх рабів для звіту. Перший раб віддав йому двадцять таланів і розповів як він використовував гроші господаря. Другий також віддав вдвічі більшу суму. Третій же відкопав свою одну монету і повернув її. Тоді сказав йому господар: "Поганий рабе, не зумів ти розпорядитись навіть тим малим, що тобі було надано. Тому і це від тебе забереться".

    Сучасний світ неможливо уявити без фінансів. Вони забезпечують функціонування усіх сфер людського суспільства. Використання фінансової інформації, застосування фінансових знань є необхідними елементами будь-якого напряму діяльності людини.  Фінансові послуги є важливим сектором третинної сфери господарства. Вони забезпечують обіг капіталу, розвиток підприємництва та добробут населення.

Ефективне функціонування будь-якої ринкової економіки потребує добре розвиненого фінансового ринку. Темпи зростання цього сектору особливо високі в тих країнах, господарство яких зазнає стрімкої модернізації. Через ринок фінансових послуг як посередника відбувається рух коштів від їхніх власників до користувачів. Роль посередників виконують фінансові установи, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди тощо.

Слово «фінанси» походить від давньофранцузького financio — «платіж».                                                        Фінанси — це розподіл виручених грошових коштів по фондах. Фінанси — не гроші, приблизно їх можна визначити як рух вартості у грошовій формі. Гроші співвідносяться з фінансами, як пасажири та пасажирські перевезення. Гроші є головним інструментом фінансів. Фінанси й фінансові відносини — тотожні поняття. Не всі грошові відносини є фінансами. Для ведення будь-якої діяльності потрібні грошові фонди. Для виготовлення готової продукції, забезпечення послуги, потрібні кошти на закупівлю сировини, оплату праці тощо. Підприємство може оперувати власними коштами — у разі їхньої нестачі брати в інших, у разі надлишку давати. Зазвичай такі операції не здійснюють безпосередньо, усі користуються фінансовими послугами спеціально створених для цього установ та організацій, зокрема банків, страхових, інвестиційних, лізингових, брокерських компаній тощо.

Інтернаціоналізація та глобалізація світової економіки зазвичай існує і в секторі фінансових послуг. Утворився світовий фінансовий ринок, тобто переміщення капіталу з однієї країни в іншу. Рух світових фінансових потоків проходить переважно через головні ринки: валюти, кредитів, золота. Це найбільш глобалізований сектор економіки — тут не існує кордонів, операції проводять цілодобово (тому в усіх великих фінансових установах встановлені годинники з часом різних куточків світу) у величезних обсягах. Учасники ринку є високонадійними та платоспроможними. Участь національних ринків в операціях світового ринку залежить від рівня розвитку, валютно-економічного стану, наявності розвиненої кредитної системи та діяльності фондової біржі, особливостей податкової системи, географічного положення (проведення операцій має певні часові межі). Унаслідок конкуренції у світі сформувалося кілька фінансових центрів, де зосереджені банки та спеціалізовані кредитно-фінансові інститути: Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Токіо, Цюріх, Вашингтон, Сан-Франциско, Бостон, Торонто, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, Париж, Бахрейн та ін.

В учасників господарювання — підприємств, організацій та установ, окремих осіб, міжнародних організацій та держав — нагромаджуються грошові ресурси, які можна використовувати на розширення  виробництва, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб. Економічні відносини, які виникають між ними у процесі розподілу цих ресурсів, а також самі грошові ресурси називають фінансами.

Фінансові послуги включають: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та їх обслуговування; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) надання коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту; 5) надання гарантій; 6) переказ грошей; 7) послуги у сфері страхування та пенсійного забезпечення; 8) торгівля цінними паперами та інше. Фінансові послуги є основою сучасної економіки.

Банки — це установи, які здійснюють грошові розрахунки, нагромаджують грошові кошти та інші цінності, купують і продають іноземну валюту, надають кредити тощо. Банківська система більшості країн є дворівневою. На першому рівні — комерційні та державні банки, які безпосередньо обслуговують клієнтів з метою одержання прибутку. Другий рівень утворює центральний банк, який випускає в обіг нові грошові знаки, здійснює грошово-кредитну політику в державі, організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи загалом (є «банком банків»). Центральні банки – це переважно державні установи.

Кредит — це кошти й матеріальні цінності, що їх надає кредитор у користування позичальникові на визначений термін за умови повернення зі сплатою відсотків. Кредитування сприяє розвитку ринкової економіки. Кредит поділяють на фінансовий, товарний і кредит під цінні папери, які засвідчують відносини позики. У світовій економіці поширені міжнародні кредити , що одержують держави, банки, підприємці тощо від іноземних кредиторів або надають  іноземним позичальникам. Потужними зовнішньоекономічними кредиторами, поряд з комерційними і центральними банками країн, є міжнародні валютно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) тощо. Діють також клуби кредиторів — Лондонський і Паризький, які здійснюють наднаціональне регулювання міжнародних фінансових ринків, зокрема кредитів і боргів. Лондонський клуб здійснює регулювання приватної зовнішньої заборгованості, а Паризький — державної (або забезпеченої державою).

Світові  фінансові центри - це місця  зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом. У фінансових центрах є великі фондові біржі — організаційно оформлені, постійно діючі ринки, на яких здійснюють торгівлю цінними паперами. Світові фінансові центри виконують функцію своєрідного «серця» глобального фінансового ринку, сприяючи розвитку світового господарства.

П’ятірка лідерів світових фінансових центрів: Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур, Гонконг, Токіо. Лондон відомий насамперед ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота. У Нью-Йорку розташовані штаб-квартири інвестиційних банків, що займаються операціями злиття та поглинання компаній. Сінгапур відіграє роль фондового акумулятора, Гонконг — центру міжнародного кредитування.

Фінансова глобалізація стала невіддільною частиною глобалізації усього світового господарства. У галузі фінансів процеси глобалізації значно відчутніші, ніж в інших сферах суспільного життя. Завдяки новітнім інформаційним технологіям фінансові посередники (банки, страхові компанії тощо) є двигунами глобалізації. Під впливом глобалізації з’явилися такі тенденції розвитку світових фінансових центрів: 1) консолідація фінансових центрів (є припущення, що Нью-Йорк, Лондон і Гонконг перетворюються на єдиний глобальний фінансовий центр із спільними правилами регулювання); 2) посилення ролі регіональних центрів Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Африки, які прагнуть до перерозподілу сфер впливу; 3) поступове перетворення світових фінансових центрів на потужні інформаційно-аналітичні та організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним потенціалом.

Батьківщиною офшорів вважають Стародавню Грецію, де після введення в Афінах податку на експорт та імпорт товарів купці вирішили торгувати на сусідніх островах, на яких податків не існувало взагалі. Уперше в сучасному розумінні, слово “офшори” було використане в Англії на початку XVIII ст. І спочатку мало негативне значення. Офшори означало — погане. На сьогодні найвідомішими офшорними зонами світу є Панама, Кіпр, Гібралтар, Багамські острови, Ліхтенштейн та Ірландія. Усього в Україні працюють офшорні компанії з 35 юрисдикцій. Найбільш популярним залишається Кіпр.

Офшори — це країни і компанії, які слугують для залучення іноземних капіталовкладень, надаючи різноманітні пільги, насамперед в оподаткуванні. Країни, які створюють лояльні вимоги до податкових звітів для іноземних підприємців, зареєстрованих на її території, називають офшорними зонами. Переважно такі вимоги мінімальні або відсутні взагалі. Компанія, що зареєстрована в такій зоні й користується пільгами у сфері оподаткування, є офшорною компанією. По суті, офшорною є компанія, яка відкривається в країні, де законодавство дозволяє уникнути оподаткування, а її власникам надають широкі можливості приховати факт участі у бізнесі. У суспільстві багатьох країн (зокрема й України) поширене переконання, що бізнесменів у офшорні зони приваблює можливість ухилення від сплати податків або відмивання «брудних грошей». Офшорними зонами стають переважно малі країни,  такі як - Панама і Беліз у Центральній Америці, Ліберія і Сейшельські Острови в Африці, країни-карлики в Європі. Найбільше серед офшорів острівних держав і залежних територій, що розташовані в басейні Карибського моря. Деякі країни-офшори стали потужними світовими фінансовими центрами. Наприклад, Кайманові та Бермудські острови (британські володіння в Північній Америці) у згаданому рейтингу конкурентоспроможності входять у четверту десятку, а британські острови Джерсі, Гернсі (що у протоці Ла-Манш) і держава Ліхтенштейн — у п’яту десятку фінансових центрів світу. До нього також входять Британські Віргінські острови, Тринідад і Тобаго, Маврикій, Монако, Мальта, Кіпр, Панама та ін.

Сьогоднішня банківська система України є одним із найбільш розвинених елементів господарського механізму, оскільки її реформування розпочали раніше, ніж інших секторів економіки. Представлена вона Національним банком і десятками комерційних банків. Серед них кілька державних банків («Ощадбанк», «Укрсіббанк»), банки з державною часткою і приватні: з українським, іноземним (нідерландський ING, німецький Deutsche Bank, французький Credit Agricole, польський Кредобанк та ін.) чи змішаним (австрійсько-український «Райффайзен Банк Аваль») капіталом. Комерційні банки мають свої філії та відділення в обласних і районних центрах, найбільш розгалуженою є мережа Ощадбанку і ПриватБанку. Останнім часом кількість українських банків суттєво зменшилася. Банки з невеликим капіталом або ті, які збанкрутували чи опинилися на межі банкрутства, були злиті з іншими банками або ліквідовані. Проблемною стала діяльність навіть найпотужнішого в країні ПриватБанку, у зв’язку з чим держава націоналізувала його. Банківська система України має доволі скромне значення на світовому фінансовому ринку. Це свідчить про пасивну позицію українських банків щодо участі у процесах глобалізації банківської діяльності, недостатню конкурентоспроможність вітчизняних банків і вимагає впровадження спеціальних заходів з реформування вітчизняного банківського сектору. Щоб забезпечити надходження коштів в економіку і стабілізувати свою фінансову систему, наша держава співпрацює із зарубіжними фінансовими установами й міжнародними організаціями. Зокрема, Україна є позичальником валютних коштів у МВФ, СБ, МБРР, ЄБРР.  Топ-5 серед найбільших інвесторів України за 2020 р. є: Кіпр, Нідерланди, Велика Британія, Швейцарія, Німеччина, Британські Віргінські Острови і Беліз. Найчастіше капітал, який надходить із цих країн, має українське походження, оскільки був виведений раніше з України через офшорні компанії. Частка всіх інших країн у загальному обсязі інвестицій в Україну становить 10 – 12 %. Іноземні інвестиції, що надходять в Україну з офшорних зон, не супроводжуються припливом інноваційних технологій виробництва, сучасних методів організації бізнесу і передових практик його управління.

Фінансова грамотність допомагає зрозуміти ключові фінансові поняття і використовувати їх для прийняття рішень про доходи, витрати і заощадження, для вибору відповідних фінансових інструментів, планування бюджету, нагромадження коштів на майбутні цілі тощо. Фінансово грамотні люди більшою мірою захищені від фінансових ризиків і непередбачуваних ситуацій. Вони відповідальніше ставляться до управління особистими фінансами, здатні підвищувати добробут за рахунок розподілу наявних грошових ресурсів і планування майбутніх витрат. Фінанси пов’язані з благополуччям. Названо країни, в яких все добре. Лондонський аналітичний центр Legatum Institute склав рейтинг найбільш процвітаючих країн світу в 2017 році в рамках щорічного дослідження Prosperity Index. Експерти оцінили 149 держав за вісьмома критеріями: економіка, освіта, охорона здоров'я, особиста свобода, безпека, свобода підприємництва, управління і соціальний капітал. Лідером рейтингу опинилася Норвегія, вона була визнана також лідером за рівнем щастя. Серед найбільш неблагополучних країн в рейтингу стали: Чад, Афганістан, Судан, Центральноафриканська Республіка та Ємен. Україна посіла 112 місце. Найслабшими "місцями" України назвали безпеку та медицину, однак кращою в країні експерти визнали освіту. У нашій країні провідну роль у фінансово-кредитному та бухгалтерському обслуговуванні відіграють банки. В Україні існує дворівнева банківська система. Перший рівень очолює головний банк — Національний банк України (НБУ), який розташований у Києві. Він надає кредити уряду та іншим банкам. Другий рівень представлений комерційними банками.

Фінансова діяльність держави — одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України, що виявляється у збиранні, розподілі та використанні потрібних державі грошових коштів.

Централізовані фонди публічних фінансів:

·         Державний бюджет України;

·         місцеві бюджети;

·         Пенсійний фонд України;

·         фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування: від безробіття, від тимчасової втрати працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

·         фонд гарантування внесків фізичних осіб;

·         золотовалютний резерв.

Фінансові послуги надають фінансові установи. Фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. Фінансові установи — це банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Найбільш поширеними фінансовими послугами на вітчизняному ринку, що визначають його склад, є професійні послуги на ринку банківських послуг, послуги кредитних спілок, довірчих товариств, торгівців цінними паперами, зберігачів і реєстраторів, страхових і лізингових компаній, недержавних пенсійних фондів, ломбардів, послуги у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, з оцінювання майна та інші, що забезпечують оборот фінансових активів.

Аутсорсинг — це передача однією компанією на підставі договору певних бізнес-процесів або непрофільних функцій на обслуговування іншій компанії, яка спеціалізується у відповідній галузі. Така зовнішня компанія має назву аутсорсер. На відміну від послуг і підтримки, що мають разовий, епізодичний або випадковий характер, аутсорсинг забезпечує професійну підтримку безперебійної роботи окремих систем та інфраструктури на основі тривалого контракту (не менше 1 року). Основний принцип аутсорсингу: «Залишаю за своєю фірмою тільки те,що можу зробити краще від інших. Зовнішнім компаніям віддаю те, що вони можуть зробити краще від мене». Найчастіше на аутсорсинг віддають: ведення бухгалтерського обліку, прибирання приміщень і прилеглих територій, організацію харчування працівників, навчання молодих співробітників, послуги переказів, обслуговування та ремонт обладнання, автотранспортні, охоронні послуги, ІТ-послуги та інші. Передати на аутсорсинг можна будь-який вид діяльності, який здійснюється в межах компанії. Аутсорсинг можливий не лише у сфері послуг, а й у матеріальну виробництві. Удаючись до аутсорсингу, компанія йде на обдуманий крок, оскільки це значно спростить її діяльність.

Аутсорсинг інформаційних технологійу світі

Як вам уже відомо, одним з основних напрямів розвитку сучасного світу є інформатизація. Застосування інформаційних технологій (ІТ) спрямоване на отримання, обробку, зберігання і передачу інформації, обсяг якої постійно зростає. На світовому ринку ІТ-послуг явним лідером є Північноамериканський регіон (США, Канада), який суттєво випереджає Азійсько-Тихоокеанський та Європейський регіони . Найбільш перспективним напрямом у наданні ІТ-послуг став аутсорсинг інформаційних технологій (ІТ-аутсорсинг). На нього припадає понад 2/3 усіх контрактів, що укладаються на світовому ринку аутсорсингу взагалі. До ІТ-аутсорсингу вдається дедалі більше компаній, оскільки в їхній діяльності сфера застосування інформаційних технологій постійно розширюється. Клієнтами ІТ-аутсорсерів у всьому світі є транснаціональні промислові корпорації, великі банки, державні установи, малий і середній бізнес. Основними сферами глобального ІТ-аутсорсингу є фінансові послуги (майже четвертина контрактів), енергетика та різні галузі матеріального виробництва. Найбільшими у світі постачальниками послуг ІТ-аутсорсингу є компанії, зареєстровані у США (IBM, Dell, Cognizant, CSC та ін.), Канаді (CGI), Ірландії (Accenture), Франції (Capgemini) та ін. Водночас майже в кожній четвертій найбільшій угоді, укладеній на світовому ринку аутсорсингових ІТ-послуг, виконавцями є спеціалісти з Індії.

IT-аутсорсинг в Україні

Протягом останніх десятиліть розширюється ринок IT-аутсорсингу в Україні. Якщо у 2003 р. обсяг ринку становив 110 млн дол. США, то у 2016 р. цей показник перевищив 3 млрд дол. У 2020 р. Україна посіла 28 місце серед країн світу за індексами аутсорсингової привабливості, а у 2021 р. — 42 місце. За валютними надходженнями в загальному обсязі українського експорту ІТ-послуги посідають третє місце після аграрної та металургійної продукції. Ключові переваги розробки програмного забезпечення полягають у тому, що для збільшення обсягів виробництва не потрібні значні інвестиції в основні засоби, оскільки головний актив ІТ-галузі — людський фактор — програмісти. За даними Асоціації IT України, наша країна посідає четверте місце у світі за кількістю сертифікованих ІТ-спеціалістів (після США, Індії, Росії). Це свідчить про наявність величезного потенціалу зростання галузі. ІТ-компанії, які займаються аутсорсингом, є в усіх регіонах України. Найбільше великих компаній — у Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та Одесі, менше — у Вінниці, Івано-Франківську, Черкасах, Запоріжжі. Аутсорсинг — важлива складова сучасної глобальної економіки. Він сприяє міжнародному поділу праці, підвищує ефективність підприємств та створює можливості для розвитку України у сфері послуг.              Поширеними в Україні є послуги фрілансу. Це робота працівників поза компанією без укладання з ними довгострокових договорів. Україна — серед лідерів у Європі за розробкою програмного забезпечення на засадах фрілансу.                                                                                        Фінансова грамотність — це навичка ХХІ століття.

8 клас 28.04.26 Урок № 53

 ма: Релігія як явище культури. Світові та національні релігії. Держава і релігія. Найпоширеніші релігійні конфесії в Україні. Підсумкова робота (Гр.1).

Домашнє завдання: Опрацювати §51 (ст.243-249), пілготувати інформацію про релігійний склад населення Одеської області або Ізмаїльщини. 

Те, чим є для корабля керманич, для колісниці візник, для пісні заспівувач, для війська полководець і для держави закон, для світу є Бог.                                                                                                                     Арістотель

Релігія (від лат. religio — «благочестя», «побожність», «свя­тиня», «предмет культу») — одна з форм культури, світогляд, що полягає в поклонінні вищим силам, а також освяченні норм моралі. Релігія відігравала і продовжує відігравати важливу роль як в особистому і соціальному житті людей, у житті держави, такі в міжнародних відносинах. Значним є внесок релігії у форму­вання етносів, у розвиток їхньої культури, державності. Релігійні вірування та пов’язані з ними обряди виникли ще за часів первісної людини. Це був фетишизм (шанування неживих предметів та приписування їм надзвичайної сили), анімізм (вірування в духів та безсмертну душу людини), тотемізм (віра у священних тварин та рослин, їхню надзвичайну спорідненість з людьми), культ предків. Релігійні вірування були примітивними, людина вірила лише в ті сили, які її реально оточували. їх можна вважати суто етнічними, оскільки вони рідко виходили за етнос, у межах якого сформувались. Проте глибинні язичницькі корені початкових релігійних форм простежуються у найбільш складних сучасних релігійних системах. Сучасні релігії, залежно від їх поширення та ролі, поділяють на світові, тобто ті, що сповідують у багатьох країнах, і національні, притаманні одному або ж не багатьом народам. Існують три світові (універсальні) релігії: християнство, мусульманство (іслам) та буддизм. Поява універсальних релігій мала великий вплив на культуру етносів. Релігійні вчення сприяли більш швидкому процесу еволюції етносу.

Релігії

Світові	Національні	Традиційні
Християнство Іслам                Буддизм	Індуїзм (Індія) Іудаїзм (Ізраїль) Конфуціанство (Китай) Даосизм (Китай) Синтоїзм (Японія)	Фетишизм (Західна Африка) Тотемізм (в аборигенів Америки й Австралії) Шаманізм (у народів Сибіру і Кореї) Культ предків (у народів Східної Азії)

Християнство — релігія, що базується на вірі в Ісуса Христа. Основні положення християнства (догми) сформульовані в Біблії та постановах Вселенських соборів. Центральне місце посідає до­гма воскресіння Ісуса Христа. Усі три гілки християнства — като­лицизм, православ’я і протестантизм — об’єднують близько 2 мі­льярдів вірян у всьому світі. Православ’я більш поширене в країнах Східної Європи та Близького Сходу; католиків найбільше у Захід­ній Європі, у країнах Америки; протестанти поширені в Німеччи­ні, Швейцарії, Великій Британії, скандинавських країнах, Канаді, Австралії, США та ін.

Іслам (від араб. покірність), або мусульманство, — релігія, що базується на вірі в єдиного всемогутнього бога Аллаха і його пророка-посланника Мухаммеда (або Магомета, звідки ще одна на­зва релігії — магометанство). У цій релігії виділяються дві основні течії — сунізм та шиїзм. Найбільше мусульман мешкає в Азії і Аф­риці, а їхня загальна кількість у світі сягає 1 мільярда та продов­жує швидко збільшуватися.

Буддизм — єдина зі світових релігій, що базується не на вірі в Бога, а на вірі в Будду — просвітленого, яким за певних обставин може стати будь-хто, якщо звільнить душу від страждань, зумовле­них нездійсненними бажаннями. Буддизм поширений в Індії, Мон­голії, Китаї, Шрі-Ланці, частково в Середній Азії і Сибіру (450 млн вірян).

Релігійні особливості мусульманства в поєднанні з сучасними тен­денціями розвитку геополітики, економіки, ідеології, культури при­звели до зростання в міжнародних відносинах ролі країн ісламського світу. Крім того, багато військово-політичних конфліктів у сучасному світі почалися з протистояння прихильників різних віросповідань.

Релігійний склад населення України

  Україна — багатоконфесійна держава, на 1 червня 2000 року офіційно було зареєстровано 24,3 тис. релігійних організацій-громад, що належать до 90 конфесій. Найбільш численними є християнські конфесії. На сьогодні Україна - багатоконфесійна держав. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква - Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАІЩ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Ієгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1% всієї релігійної мережі України.

Християнська церква України — явище тисячолітньої куль­тури. Вона почала свою морально-виховну місію з первісної язичеської релігії, що не мала засад моральності. В основі взаємовідносин у тогочасному суспільстві лежали користь, шанування найстаршого та підкорення найсильнішому. Церква розкрила значення гріха, а над усім внутрішнім світом лю­дини і зовнішньою її поведінкою поставила Бога як пильного Суддю. Церква відкрила для людини поняття Божественного Закону. Вона формувала етику, духовну культуру, світогляд. Церква підкреслювала рівність усіх людей перед Богом без формального знищення рабства, одним тільки визнанням рабів рівноправними членами Церкви. Важлива роль Церкви у державному об’єднанні розрізнених слов’янських племен, сприянні їхній централізації навколо Києва. Незаперечна за­слуга Церкви в розквіті освіти на Русі і розвитку церковного мистецтва. В XI столітті християнство розкололося на два напрями: православ’я і католицизм. Вони відрізняються особливостями дог­матики, культу та організації. Істотна догматична розбіжність — питання про походження Святого Духа: католики вважають, що він походить і від Бога-Отця і від Бога-Сина, православні — тільки від Бога-Отця. На відміну від православних, католики думають, що крім раю та пекла існує «чистилище» — проміжна ланка. Якщо всі католики організаційно єдині і підпорядковані Римській католицькій церкві (РКЦ) на чолі з Папою Римським, то православні мають автокефальні (незалежні) національні церкви. Всього їх 15: Московська, Константинопольська, Єрусалимська, Грузинська та ін. У католицизмі велику роль відіграє чернецт­во — тільки через священнослужителів може дійти звертання до Бога. У православ’ї священнослужителі можуть бути одруже­ними або дають обітницю безшлюбності, у католиків — целібат (обов’язкова безшлюбність). Є деякі відмінності й у відправленні служб: у православних храмах допускається лише хоровий спів, але не органна музика, віруючі моляться стоячи; католики хрестять дітей, обливаючи їх водою, православні — тричі занурюючи їх у воду; є відмінність у накладенні хреста — православні хрестяться справа наліво і триперстям тощо. Деякі православні церкви пішли на зближення з католицтвом і визнали верховенство Папи Римського (уніатські, або греко-католицькі). У XVI ст. в результаті так званої Реформації від католи­цизму відколовся протестантизм (від слова «протест»), який відкинув владу Папи Римського і став третім основним на­прямом християнства. Протестантизм висунув три основних принципи в християнстві: порятунок особистою вірою, свя­щенство всіх віруючих і винятковий авторитет Біблії. Кожний християнин, будучи обраний і хрещений (хрещення дорос­лих людей), отримує посвяту на спілкування з Богом, право проповідувати і здійснювати богослужіння без посередників (церк­ви, духівництва). Богослужіння зводиться до проповіді, молитви і співу псалмів рідною мовою. У протестантизмі існує кілька течій, церков, відомих як «пізній протестантизм»: баптисти, методисти, адвентисти, свідки Єгови, п’ятидесятники та ін.   Православ’я — традиційно найбільш впливова конфесія в Україні. Три його основні православні церкви в цілому налічу­ють майже 12 тис. громад. Кожна з конфесій має свою структуру: громади (формуються за територіальною ознакою) поєднуються на єпархії, існують монастирі, духовні навчальні заклади, пері­одичні видання, недільні школи та ін. Українська православна церква Московського патріархату налічує 8590 громад. Найбільша кількість громад УПЦ у Вінницькій, Хмельницькій, Закарпат­ській, Рівненській, Волинській областях. Згідно з офіційною статистикою Українська православна церква Київського патрі­архату має 2,5 тис. громад, які знаходяться у Львівській, Івано-Франківській, Київській і Тернопільській областях. Українська автокефальна церква має понад 1 тис. парафій, що зосереджені в трьох галицьких областях (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська). У 1989 році Українська греко-католицька церква була легалі­зована (з 1946 року церква перебувала на нелегальному становищі) і відновила свою структуру. УГКЦ має більш 3200 громад, які зосереджені в основному в Галичині. Серед церков, що активно розвиваються, треба відзначити римсько-католицьку, яка налічує близько 800 громад, духовним центром її є Львів. Широко представлено в Україні церкви протестантсько­го напряму. Вони є одними з найбільших за кількістю своїх прихильників у країнах СНД, бо поєднують 5590 громад. Найбільш значні громади мають християни-баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесятники), адвентисти сьомого дня та ін. Баптистські громади найбільш поширені в Чернівецькій, Київській областях; п’ятидесятники — у Рівненській, Волинській. У про­тестантських церквах України існують республіканські духовні центри. Зросла в Україні і кількість мусульманських громад, існують у багатьох містах іудаїстські релігійні громади. Останніми роками стали поширюватися нові релігійні на­прями і течії, серед них виділяється віра бахаї. Це наймолодша зі світових релігій. Людству, такому різноманітному за рівнем економічного розвитку, культурою, традиціями і соціальним досвідом, бахаї пропонують новий спосіб життя, що ґрунтується на принципах Єдності Бога, Єдності людства, Єдності релігій, по­долання забобонів (релігійних, расових, класових, національних та ін.), гармонії релігії та науки, незалежного пошуку істини, загальної обов’язкової освіти, рівності чоловіків і жінок тощо. Останнім часом зростає науковий інтерес до сакральної географії — такого явища, як паломництва. Паломництво (з лат. palma — «пальмова гілка», «проща») — мандрування богомольців до «святих місць»: у християн — до Єрусалима, у мусульман — до Мекки і Медини. Термін походить від звичаю прочан привозити з Єрусалима пальмову гілку. Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія. Існують універсальні та етнічні релігії. Певною мірою із національним складом населення пов’язана і його релігійна орієнтація. Зміни в релігійну конфігурацію України вносили постійні перерозподіли її земель державами-сусідами, активна місіонерська діяльність католицької церкви та різних протестантських течій країн Європи. Так, католицизм в Україну (переважно в Галичину, на Волинь, Поділля) принесли поляки, а протестантські вірування, зокрема лютеранство, баптизм і адвентизм на її південь — німці-колоністи. Разом з міграцією із Західної Європи в Україну євреїв сюди прийшов іудаїзм. Іудаїзм також сповідували караїми і кримчани. Іслам в Україні — це перш за все кримські татари. А також представники кавказьких і середньоазіатських поволзьких народів колишнього СРСР. Таким чином, релігійне життя України стає більш склад­ним і різноманітним. Реалії духовного життя України націлені на створення формули гармонійного співіснування всіх релігійних напрямів і течій, які повинні знайти опору в мину­лому, у традиціях, вміти адаптуватися в сучасності, перебороти нерозуміння або неприйняття, знайти розумну міру, можливість для діалогу релігій.