8 клас 09.04.26 Урок № 48

 Тема: Населення та демографічні процеси. Кількість населення у світі та Україні, її динаміка. Чинники, що впливають на кількість населення. Природний рух (відтворення) населення. Типи відтворення населення. Демографічна політика.   Домашнє завдання: Опрацювати §45-46 (ст.213-222), оцінити свої досягнення за 12 балами (в кінці обох параграфів).

Населення - сукупність людей, що живуть на Землі або в межах певної території (регіону, країни). Кількість населення планети збільшується. Зараз чисельність населення становить 8 млрд. чоловік, а 40 тисяч років тому, на думку вчених, населення становило 1 мільйон. Швидкі темпи зростання кількості населення світу ви можете прослідкувати за поданим графіком (графік 1, ст. 37). За часів існування Київської Русі у світі проживало близько 350 млн чол. А лише 350 років тому населення Землі ледь сягало 550 млн чол. Тільки у 1820 р. населення Землі досягло 1 млрд чол. Це було початком стрімкого зростання кількості населення — «демографічного вибуху» . В історії людства умовно виділяють два «демографічних вибухи», які мають свої особливості. Перший з них відбувався у XVIII–XIX ст. в розвинених країнах Західної Європи після так званих промислових революцій. Особливо швидке зростання кількості населення світу спостерігалося в XX ст. Протягом минулого століття відбувся другий «демографічний вибух», який триває й нині. Найвищі темпи природного приросту населення сьогодні спостерігаються у бідних країнах, що розвиваються.

Демографія — наука про закономірності відтворення населен­ня. Вона вивчає процеси народжуваності, смертності, шлюбності, освіченості, міграції, зайнятості, віковий та статевий склад насе­лення та ін. За даними демографічних досліджень на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн осіб, у 1000 р. — 275 млн, у середині XVII ст. — 500 млн, у 1850 р. — 1,3 млрд, у 1900 р. — 1,6 млрд., у 1950 р. — 2,5 млрд, у 1970 р. — 3,6 млрд, у 1999 р. — 6 млрд. Зараз на Землі живуть близько 6,84 (жовтень 2009 р.) млрд осіб. За розрахунками ООН, найближчими роками ця цифра збіль­шуватиметься в середньому на 78 мільйонів щорічно. У 2005­ рр. в середньому на одну жінку народжується 2,56 дитини. Найбільш високими темпами — 20 % на рік — населення Землі збільшувалося у 60-70-ті рр. ХХ ст., внаслідок чого вини­кло поняття «демографічний вибух» — різке зростання кількості населення. Та можливості виробництва всього необхідного для життя населення зростають повільніше, ніж його кількість, тому перед людством постала демографічна проблема. Розв’язання цієї проблеми передбачає проведення відповідної демографічної полі­тики — соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну темпів відтворення населення.

Відтворення населення

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смерт­ності, співвідношення яких визначає величину природного при­росту.

У наш час у світі переважають два типи відтворення населен­ня. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Цей тип характерний для більшості країн Євро­пи, Північної Америки. Другий тип відтворення властивий краї­нам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівняно високі показники народжуваності, стабільні на певно­му (часто низькому) рівні показники смертності та високий при­родний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жителів). Так, природ­ний приріст населення в розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жи­телів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії — 22, Цен­тральної Америки — 31 чоловік на 1000 жителів. Населення Зем­лі зростає насамперед за рахунок країн, що розвиваються, вони дають понад 90 % щорічного приросту населення. Очікується, що половину приросту населення планети в 2010-2050 рр. забезпе­чать Індія, Пакистан, Ніґерія, Демократична Республіка Конґо, Танзанія і Банґладеш.

У країнах з першим типом відтворення населення державні за­ходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного при­росту, а в країнах з другим типом, навпаки,— на скорочення. По­літику заохочування народжуваності найбільш активно проводять Франція і Швеція. У Німеччині прийнята складна система заохо­чувальних заходів, яка включає виплати грошової допомоги і над­бавок, надання житлових пільг. Демографічна політика, спрямо­вана на стримування народжуваності, проводиться в багатьох країнах Азії.

Розміщення населення

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Середня гус­тота населення в 2009 р. склала приблизно 48 осіб/км². Однак по­над 2/3 його сконцентровано на 8 % суходолу, близько 85 % про­живає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі Північної півкулі, більш ніж 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморській смузі. На сучасному етапі розвитку людства розміщення населення дедалі більше залежить від соціально-економічних чинників — розміщення виробництва, комфортних умов життя тощо.

Окремі регіони Землі відрізняються великим скупченням насе­лення:

1)      східноазіатський (Китай, Японія, Корея) — густота населення

200-400 осіб/км²;

2)      південноазіатський (Індія, Банґладеш, Шрі-Ланка, Пакис­тан) — 300-800 осіб/км²;

3)      європейський — понад 100 осіб/км²;

4)      південно-східно-азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни та

ін.) — 400-500 осіб/км².

Залежно від місця проживання населення Землі поділяється на міське і сільське. Критерій міста закріплюється законодавством в кожній країні, коливаючись від 200 осіб в Данії, Швеції, Фінлян­дії до 50 тис. чоловік в Японії. Міське населення в сучасному світі складає майже половину від загальної кількості, і його частка про­довжує збільшуватися. Найбільша частка міського населення в Ав­стралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %).

Зростання частки міського населення зумовлено багатьма чин­никами, з-поміж яких і відтік людей з сільської місцевості до міс­та, і перетворення на міста сільських поселень тощо. Процес збіль­шення частки міського населення (на думку деяких вчених, він розпочався одночасно з виникненням міст) називається урбанізаці­єю і є однією зі складових процесу розселення.

Урбанізацію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетво­рення суспільства на міське за характером праці, способ життя, культури, що пов’язано з розвитком цивілізації і особливо — роз­витком НТП. До найбільш урбанізованих країн, де міське населен­ня становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Урбанізація може набувати різних видів. Так, наприклад, виділя­ють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоур- банізації (зростання населення міст відбувається за рахунок не- контрольованого притоку безробітних, що створює соціально- економічні проблеми).

Зростання міст і посилення зв’язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Місь­ка аґломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних в одне ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські аґломерації світу сформувалися на­вколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст.

Якщо зона урбанізована цілком, міські аґломерації на цій тери­торії зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму роз­селення. У світі наприкінці ХХ ст. було шість найбільших мегало­полісів. Найбільший за кількістю жителів — японський Токкайдо (понад 80 млн чол.). Три мегалополіси знаходяться в США: Бос- Ваш (близько 50 млн чол.), Приозерний (близько 35 млн чол.), Ка­ліфорнійський (18 млн чол.). В Європі ще два мегалополіси по 35 млн чол. — Англійський та Прирейнський. Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення пе­реважає в таких країнах, як Банґладеш (понад 70 % кількості), Ін­дія, Пакистан, Індонезія, Китай. У деяких країнах Африки воно становить близько 80 % усього населення. При цьому сільське розселення може бути двох типів:

а)   групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, краї­ни, що розвиваються);                б)   розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія). Ці типи    сільського розселення можуть поєднуватися, утворюю­чи проміжний тип.

У ХХІ ст. кількість населення Землі продовжує збільшуватися, хоча темпи зростання уповільнюються. Приріст населення сві­ту відбувається за рахунок країн із другим типом відтворення, який характерний для країн, що розвиваються.

Кожному типу відтворення населення відповідає свій тип віко­вого складу. У розвинених країнах відбувається процес старін­ня нації.

Нерівномірні тенденції процесів відтворення населення у різ­них регіонах світу призвели до загострення демографічних проблем.

Частка міського населення у світі зростає у зв’язку з процесами урбанізації. Високий рівень урбанізації характерний для роз­винених країн. У країнах, що розвиваються, спостерігаються високі темпи урбанізації. Однією з основних складових економічної географії є географія населення, яка останнім часом стала надзвичайно актуальною. Її складні зв’язки з суміжними науками (демографією, етнографією, історичною географією) дозволяють досліджувати і прогнозувати зміни в населенні планети, адже воно не стабільне. Як ви вважаєте, чому в країнах, які розвиваються спостерігається природний приріст населення, якщо показники народжуваності не змінились? Народжуваність у цих країнах традиційно була і залишається дуже високою. Але раніше через значну смертність населення природний приріст був невисоким. Після розпаду колоніальних імперій виникло багато незалежних держав в Африці, Азії, Океанії. Внаслідок економічних реформ та підвищення рівня медичного обслуговування смертність різко знизилася, а показник природного приросту пішов угору. Є ще декілька причин, які можуть пояснити високий природний приріст – стійкість багатовікових традицій, які заохочували ранні шлюби та високу народжуваність; низький рівень освіти та культури населення; відсутність можливостей у жінок для професійної та соціальної реалізації; розрахунок на підтрим­ку дітьми батьків у старості тощо. Найвищий природний при­ріст населення (понад 30 %о) спостерігається у таких країнах Африки як Малі, Чад, Судан, Конго та ін.; Азії — Сирія, Оман, Пакистан. Проте, починаючи з 70-х pp. XX ст., спостерігається тенденція до поступового уповільнення темпів природного приросту населення Землі. Пік «демографічного вибуху» вже подолали латиноамериканські та азіатські країни, що розвиваються, на його вершині залишаються країни Африки. У деяких розвинутих країнах, навпаки, спостерігаєть­ся скорочення кількості населення за рахунок переважання смертності над народжуваністю — демографічна криза (Украї­на, Росія, Білорусь, Угорщина, Німеччина, Болгарія). Низька народжуваність у розвинутих країнах пояснюється високим рівнем освіти і культури населення, активною участю жінок у професійній діяльності, підвищенням «ціни» дитини в сус­пільстві.

Найбільшими за кількістю населення країнами світу є:

Ки­тай (1,3 млрд чол.),

         Індія (1,1 млрд),

                   США (307 млн),

                            Індонезія (241 млн),

                                            Бразилія (198 млн),

                                                         Пакистан (176 млн),

                                            Бангладеш (157 млн),

                            Нігерія (149 млн),

                    Росія (141 млн),

        Японія (128 млн),

Мексика (104 млн).

На динаміку чисельності населення різних регіонів та країн впливають два основних процеси: природний і механічний рух населення. Зміна кількості населення в резуль таті біологічних процесів народжуваності та смертності називається природним рухом населення. Різниця кількості народжених і кількості померлих за певний період становить природний приріст населення. Показники народжуваності, смертності та природного приросту вимірюються на 1 тисячу осіб за рік.

ПП = Н – С, у ‰ або кільк. ос./ тис. жит.

З метою регулювання природного приросту населення дер­жави проводять демографічну політику - соціальні, економічні, юридичні та інші заходи, спрямовані на зміну процесу відтворення населення. Що ж таке відтворення? Відтворення  — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає вели­чину природного приросту.

Існують два типи відтворення населення

Взагалі існує думка, що коли ПП менше 12 ‰, то це I тип відтворення, а коли ПП більший 12 ‰ – це II тип відтворення. У країнах з І типом відтворен­ня населення державні заходи спрямовані на збільшення на­роджуваності. Таку політику проводять Болгарія, Чехія, Ні­меччина, Греція, Франція, Україна та деякі інші країни Євро­пи. Молодим сім'ям при народженні дитини надають грошові субсидії, забезпечують соціальний захист тощо. Більшість країн II типу відтворення проводять політику обмеження зрос­тання населення (народжуваності) — Китай, Індія, Пакистан, Бангладеш, Індонезія, Малайзія, Кенія, Нігерія, Мексика та ін. Найбільших успіхів у цьому відношенні досяг Китай, де політика обмеження народжуваності вже дала позитивні ре­зультати. Разом з тим ряд країн з досить високим природним приростом населення проводять політику, спрямовану на під­тримку існуючих темпів приросту (Бразилія, Йорданія, Мо­замбік та ін).

Нині на планеті проживає понад 8 млрд чол. Стрімке зростання кількості населення в світі дістало назву «демографічного вибуху». В наш час «демографічний вибух» відбувається в країнах, що розвиваються, де у зв’язку з цим гостро постали проблеми голоду, безробіття, неосвіченості. Високорозвинені країни переживають «демографічну кризу» — значне уповільнення темпів приросту населення. Існують два типи відтворення населення. Перший тип притаманний розвиненим країнам з низькими показниками природного приросту населення. Наслідками його є «старіння нації», а інколи і депопуляція (від’ємний природний приріст). Для країн, що розвиваються, характерний другий тип відтворення населення з високою народжуваністю та порівняно низькою смертністю й тому дуже значними показниками природного приросту. Це зумовлює багато соціальних та економічних проблем. Обидва типи відтворення потребують проведення демографічної політики.

9 клас 09.04.26 Урок № 28

Тема: Цінність родини. Чинники міцної родини. Готовність до сімейного життя.            Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в підручнику (§22, ст.108-111);  створити герб своєї родини та відповісти на запитання в ньому.

  Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин. Без сім’ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім’ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов. Водночас функціонування сім’ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім’я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом. Родина є однією з найважливіших життєвих цінностей. Лише у шлюбі людина найповніше себе реалізовує як чоловік і жінка, голова родини і господиня, батько і матір. Дружна родина завжди надихає, підтримує, допомагає, задовольняє фізіологічні, соціальні і духовні потреби дітей. Видатний педагог А.С. Макаренка писав:"Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед усією країною",чи згодні ви з ним?

Створення родини – це право дорослої людини. Щоб стати дорослим, потрібно щоденно працювати над собою, учитися будувати стосунки з людьми, які живуть поруч із нами (рідні, близькі, знайомі, однолітки), замислюватися над тим, що ви даєте іншим людям. У кожній країні є закони, які визначають мінімальний вік укладання шлюбу. В Україні він становить 18  років для хлопців і  17 років для дівчат. Однак далеко не всі юнаки і дівчата готові до сімейного життя в такому молодому віці. Більшість молодих людей ще не досягають біологічної, психологічної і соціальної зрілості».   Родинне щастя ґрунтується на коханні і важливих побутових та життєвих навичках. Але для міцної сім`ї лише кохання замало, зокрема коли подружжя не усвідомлює відповідальності своєї нової ролі.  «Човен кохання розбився об побут», — сказав поет. Таке нерідко трап­ляється через те, що подружжя не має важливих побутових і життєвих навичок. Дорослість — це самостійність. Можна написати це слово так: самостійність, це означає, що я стою сам. Я не маю потреби в наказах і заборонах, командах та оцінках, ніхто не повинен думати за мене й відповідати за мої вчинки, за мене ніхто не повинен приймати рішення. Я все роблю сам. Доросла людина прагне забезпечити себе матеріально. Доросла людина прагне мати професію. Дорослість передбачає, що людина створює родину, виховує своїх дітей.

Щоб визначити ступінь своєї дорослості, спробуйте відповісти на питання:

• Хто застилає ваше ліжко?
• Хто готує вам сніданок?
• Хто миє ваше взуття після дощу?
• Хто прасує вам одяг?
• Хто прибирає у вашій кімнаті?
• Хто стежить за вашими успіхами у навчанні?
• Хто визначає ваш режим дня?
• Хто відповідає за ваші вчинки?

Якщо ви жодного разу не відповіли «я сам», то до дорослості вам ще дуже далеко, і відповідно до створення своєї сімꞌї, тому що сімейні стосунки – це відповідальність не тільки за себе, а і за іншу людину, потім і за дітей, які зꞌявляються в родині. Родина є однією з найважливіших життєвих цінностей. Лише у шлюбі людина найповніше себе реалізовує як чоловік і жінка, голова родини і господиня, батько і матір. Дружна родина завжди надихає, підтримує, допомагає, задовольняє фізіологічні, соціальні і духовні потреби дітей.                                                         Яким же чином родина задовольняє фізіологічні, соціальні і духовні потреби?             Фізіологічні – мати й батько створюють затишний дім, дбають про їжу, одяг.                       Соціальні – дають любов, повагу, належність до групи. Дитина вчиться спілкуватися, розв’язувати конфлікти і будувати свої стосунки з батьками, братами, сестрами; засвоює цінності й норми поведінки. Духовні – знайомиться вперше з прекрасним: кімнатні рослини, вишиті рушники, написані картини; тут співають колискову, читають книжки, навчають народних ремесел; задовольняють пізнавальні, естетичні потреби  та потреби в самореалізації.

Функції сім’ї:

1. матеріально-економічна;

2. житлово-побутова;

3. репродуктивна;

4. комунікативна (психологічний клімат у сім’ї);

5. виховна;

6. рекреативна (вільний час, відпочинок).

  

Настанови В.Сухомлинського для батьків:

• Перевір себе, завтрашній батьку, чи вистачить у тебе моральних сил на цю нелегку працю – усе життя любити свою дружину, усе життя творити її красу, красу дітей, повторюючи в них усе найкраще, що є в тебе, перевіряючи самого себе за своїми дітьми, адже діти – це перші наші вихователі»;
• «Забуваємо ми часом, що жива істота, народжена людиною, ще не є людина, людиною її треба зробити»;
• Умійте берегти й шанувати, звеличувати й удосконалювати людську любов – найтонше й найпримхливіше, найтендітніше й найміцніше, найкрихкіше й наймогутніше, наймудріше й найблагородніше багатство людського духу»

 Анкетування «Психологічна готовність до шлюбу»:

• Як Ви вважаєте, сім'я і сімейні відносини важливіше дружби і приятельських стосунків?
• Чи вважаєте Ви, що родина без дітей - дім без господаря?
• Чи впевнені Ви в тому, що турбота про повсякденні дрібниці буде доставляти Вам задоволення?
• Можливе сімейне життя після зради?
• Поблажливі Ви до недоліків інших людей?
• Перебільшували Ви коли-небудь гідності коханих людей?
• Відверті Ви з партнером в розмовах про власні проблеми і недоліки?
• Вам простіше уявити своє майбутнє без кар'єри, ніж без сім'ї?
• Вашому партнерові не обов'язково бути трохи красивіше і розумніше?
• Ви не переводите розмову на іншу тему, коли мова заходить про дітей?

Якщо на більшу частину запитань Ви дали позитивну відповідь - прийміть наші вітання. Це говорить про Вашу психологічну готовність до шлюбу.

Особистий простір

У кожної людини є територія, зона чи простір, який людина розцінює як свій особистий. Він ніби є продовженням її тіла. Це зона, яка існує навколо її майна — дім і сад, огороджений тином, салон автомобіля, спальня, улюблене крісло тощо.

Особливим є так званий повітряний простір людини ("повітряний ковпак"), який залежить від густоти населення, де виросла людина; визначається культурним середовищем, соціальним статусом особистості.

Дослідженнями встановлено, що радіус повітряного простору навколо людини середнього класу розвинутих цивілізованих країн практично однаковий. Його можна поділити на чотири основні зони:

Інтимна зона (від 15 до 45 см).

Це найосновніша з усіх зон. Її  людина сприймає як особисту власність. Лише найближчим людям дозволено в неї входити. Ними можуть бути батьки, діти, тобто члени сім'ї, близькі друзі та родичі. У внутрішню зону (ближче 15 см) можна входити лише під час фізичного контакту. Це найбільш інтимна зона.

Особиста зона (від 46 см до 1,22 м).

На такій відстані від інших ми знаходимося у школі, на вечірках, а дорослі – на офіційних прийомах, дружніх зустрічах чи на роботі.

Соціальна зона (від 1,22 до 3,6 м).

Якщо ми зустрічаємося зі сторонніми особами, то хочемо, щоб вони тримались саме на такій відстані від нас. Нам не подобається, коли сантехнік, столяр, новий колега (однокласник) чи просто малознайома людина підходить до нас на ближчу відстань.

Публічна зона (понад 3,6 м).

Це люди, які знаходяться далеко від нас.

Якщо ви хочете, щоб люди почувалися комфортно у вашій компанії, тримайте дистанцію. Це золоте правило. Чим ближчі ваші стосунки, тим ближче ви можете підходити.

 

Фольклорна скарбничка» (прислів’я про сім’ю)

1.      Вся родина разом, так і душа на місці.

2.      До свого роду — хоч через воду.

3.      Вразливе слово від дітей гірш за болячку, бо не гоїться.

4.      При добрій годині — брати й побратими, а при лихій годині — нема й родини.

5.      Рід великий, а пообідать ніде.

6.      Рідня — серед дня, а як сонце сховається, то й не родичається.

7.      Сімейний горщик завжди кипить.

8.      Сім'я сильна, коли над нею дах один.

9.      Сімейна злагода всього дорожче.

10.  Своя хата - своя стріха; свій батечко - своя втіха

11.  Своя хата не ворог, - коли прийдеш, то прийме.

12.  Свій як не заплаче, то скривиться, а чужий і не подивиться.

13.  У недружній родині добра не буває.

14.  У рідній сім'ї і каша гуща.

15.  У сім'ї дружать – живуть не тужать.

16.  У родині розлад, так і вдома не радий.

17.  Хату руки держать.

18.  Все купиш, лише тата й мами — ні.

19.  Всяка пташка своє гніздо знає.

20.   Хто батька-матір зневажає, той добра не знає.