8 клас 31.03.26 Урок № 45

Тема: Екологічні проблеми. Основні види забруднень довкілля в Україні. Типи екологічної ситуації та їхній вплив на життєдіяльність людей. Моніторинг навколишнього середовища. Концепція сталого розвитку. Природокористування в Україні в умовах сталого розвитку.    https://globalcompact.org.ua/tsili-stijkogo-rozvytku/Домашнє завдання: Опрацювати §42-43 (ст.198-208), проранжувати актуальність 17 цілей сталого розвитку для України (мал.176 на ст.206).

Буває, часом сліпну від краси,

Спинюсь – не втямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко

   Кожної години на нашій планеті через людину 1700 акрів продуктивної землі перетворюється на пустелю; 55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин; 1 тис. чоловік помирає від отруйній водою; 2 тис. тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі; п'ять-шість видів тваринного чи рослинного світу зникає. Кожної хвилини знищується понад 51 акр тропічних лісів; використовується близько 15 тис. барелів нафти; знищується близько 50 тонн родючого ґрунту через неправильне його використання; виділяється понад 12 тис. тонн СО₂ в атмосферу.  Діяльність людини часто призводить до серйозних проблем забруднення довкілля та порушення природної рівноваги. Люди в наш час забувають найважливіше правило наших предків, що характеризує взаємини людини з природою: брати тільки те, що тобі необхідно. Але ми бачимо,  що людина бере в Землі все, що вона накопичила за сотні мільйонів років. У результаті зникають багато видів рослин і тварин, виснажуються ґрунти, зменшуються площі лісів. Як відомо, висока якість природного середовища – це головна умова здорового, якісного життя населення.                                                                                                                                         Термін «екологія» («Ойкос», - дім, «логос» - наука) увів відомий німецький вчений зоолог Геккель Е. у 1866 році. Термін «екологія» на сьогодні став широко вживаним не тільки у науковій літературі, але і у повсякденному житті. Немає жодної людини, яка б не стикалася коли-небудь з цим поняттям.                                                                                                                                        Екологія – це наука, яка вивчає взаємозв’язок живих організмів із довкіллям.                              Екологічна ситуація – це стан довкілля в певний період часу на певній території. Враховуючи, що екологічна ситуація характерна для певного географічног простору (території), її часто називають геоекологічною.                                                                                                               Забруднення – принесення у природне чи антропогенне середовище нехарактерних для нього речовин, які шкідливо впливають на живу природу.                                                                           Довкілля – середовище життя і діяльності людини.                                                                        Зона екологічної  кризи  - територія, де людська діяльність може спричинити небезпечну екологічну ситуацію.                                                                                                                Екологічна катастрофа- цілковите порушення екологічної рівноваги в природі внаслідок господарської діяльності.

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи в Україні регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією України, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами місцевих органів влади. Головним джерелом екологічного права є Конституція України, прийнята 1996 р.

 Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, морської економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійс­нюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Консти­туцією. Кожний громадянин має право користуватися при­родними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна вико­ристовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави…

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути за­секречена.

Стаття  66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки.

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить: затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.                                    В Україні ухвалено цілу низку законів, спрямованих на охорону довкілля та раціональне використання національних багатств: «Про охорону навколишнього середовища» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про природно – заповідний фонд України» (1992), «Про екологічну експертизу» (1995) та ін. Велика робота здійснюється в напрямку міжнародної екологічної співпраці. Найважливішим документом останього часу є ухвалена 179 країнами світу на міжнародному екологічному форумі в Ріо-де-Женейро (1992)  «Програма дії людства в ХХІ ст.», що містить міжнародні документи про біологічне різноманіття, зміни клімату, стан і використання лісів тощо. У той же час геоекологічна ситуація в Україні тісно пов'язана з потребами ресурсів, технологіями їх видобутку, переробки, вико­ристання, утилізації відходів. Переобладнання промислових гігантів потребує великих коштів. Тому розв'язання екологічних проблем безпосередньо пов'язане з розв'язанням проблем економічних. Окрім того, необхідно виховувати у громадян дбайливе ставлення до навко­лишнього середовища.

  З 1992 року територія України оголошена зоною екологічної кризи. На екологічній карті ООН Україна забарвлена у чорний колір  -  це колір країни, де є вимираюча нація. Екологи стверджують, що Україна - «найбрудніша» країна в Європі: «в ній на одного жителя припадає близько 500 тонн накопичених твердих побутових відходів». Українці переважно п'ють забруднену воду, дихають забрудненим повітрям, живуть на виснажених ґрунтах.

На сьогодні в 21 місті України, де проживає більше 21 % населення держави, рівень забруднення повітря шкідливими речовинами перевищує допустиму норму в 15 разів і лише в чотирьох із 45 великих міст країни знаходиться в допустимих межах.

Які шляхи розв’язання екологічних проблем в Україні:

·         Використання нових, досконаліших технологій на підприємствах.

·         Комплексна переробка сировини, утилізація відходів.

·         Удосконалення державного законодавства про відповідальність підприємств і приватних осіб за завдану шкоду будь – якій частині довкілля.

·         Використання наукових принципів еколого – ландшафтного землеробства.

·         Сприяння тим підприємствам, які дбають не тільки про свій економічний стан, а й про охорону природи.

·         Створення заповідних територій.

·         Виховання екологічної культури.

·         Перехід на використання нетрадиційних джерел енергії: енергії вітру, сонця, припливів і відпливів.

Прислухайтесь до голосу Землі. Співають свою неповторну пісню життя ліс і степ, луки і річки, море і небо. Усе закликає бути добрим, мудрим, щедрим. Вчись любити і берегти рідну Землю її неповторну красу. Адже вона подарувала тобі стільки цікавого та корисного. Вивчай природу, люби її – і вона віддячить тобі своєю любов’ю, і ти обов’язково почуєш, про що співає Земля. Могутність країни не тільки в матеріальному багатстві, а й у душі народу. Чим ширша,вільніша ця душа, тим більшої величини і сили досягає держава. А що так виховує широту духу, як не ця дивна природа! Її треба берегти, як ми бережемо саме життя людини. Нащадки ніколи не пробачать нам спустошення Землі, наруги над тим, що належить не тільки нам, а й їм. Тож давайте не будемо байдужими, а захистимемо життя нашої планети й наше життя.

«Ми підійшли до критичного моменту в історії Землі – часу, коли людство має визначитися з власним майбутнім. Світ стає взаємозалежним і вразливим, а майбутнє видається загрозливим, проте багатообіцяючим. Для успішного поступу слід визнати, що, не дивлячись на надзвичайне різноманіття культур і народів, їх традицій та форм життя, ми всі є єдиною громадою на Землі зі спільним майбутнім. Ми маємо об'єднатися для розвитку глобального сталого суспільства, яке базується на пошані до природи, універсальних правах людини, економічній справедливості та культурі мирного співіснування. Важливо розуміти, що ми, народи Землі, є відповідальними один перед одним, перед всім життям на Землі та перед майбутніми поколіннями»

Хартія Землі, Преамбула, 2000

Зараз на Землі проживає 7,7 млрд людей. За прогнозами вчених чисельність населення до 2030 р. сягне 8 млрд. Враховуючи сучасні темпи розвитку, людством використовується така кількість ресурсів, що для подальшого існування в найближчому майбутньому буде потрібно 2,6 такої планети як наша Земля. Тому світове співтовариство почало замислюватися над питанням: як можна, задовольняючи потреби, не призвести до повного вичерпання ресурсів?

Уперше на необхідність дати відповідь на це запитання вказала голова Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН Гру Харлем Брутланд у 1987 році. Виступаючи з  доповіддю, що мала назву «Наше спільне майбутнє», вона вводить поняття сталого розвитку, яке було визначено як такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Подальший розвиток даної концепції знайшов проводження на 2-й Конференції ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро,1992 р.), де було напрацьовано програмний документ «Порядок денний ХХІ століття», або «Програма 21». У ньому вперше було сформульовано основні положення сталого розвитку. Наступні міжнародні зустрічі - конференція в Кіото (1997 р.), відома як «Кіотський протокол», 3-я Конференція ООН з проблем клімату Землі (Бонн, 2001 р.), 4-та Конференція ООН (Йоганнесбург, 2002 р.) - сприяли координації зусиль усіх країн і виробленню на цій основі стратегії рішучих дій і практичних заходів у подоланні впливу техногенних факторів на довкілля. У вересні 2015 року всі 193 члени Організації Об’єднаних Націй ухвалили план досягнення спільного кращого майбутнього. Наступні 15 років спільні зусилля спрямовано на подолання крайньої бідності, боротьбу з нерівністю і несправедливістю та на захист нашої планети. У центрі «Порядку денного 2030» є 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР), що чітко означують світ, якого ми прагнемо для всіх націй без винятків. Нові Глобальні цілі є результатом процесу, що був інклюзивнішим, ніж будь-коли: уряди залучили бізнеси та громадянське суспільство. Усі ми маємо спільне бачення того, куди має рухатись світ. Реалізація цих амбіцій потребує безпрецедентних зусиль усіх секторів суспільства – і бізнес має відіграти надзвичайно важливу роль у цьому процесі.

        З історії виникнення концепції сталого розвитку

1978 р. – Монреальський протокол про заборону викидів хімічних речовин, що руйнують озоновий шар.

1992 р.- Всесвітній саміт ООН по сталому розвитку (Ріо-де-Жанейро).

1997 р. – Кіотський протокол про обмеження парникових газів.

Концепція сталого розвитку грунтується на принципі, що людське споживання ресурсів має бути таким, що не зашкоджує розвитку майбутніх поколінь. Ідея сталого розвитку не передбачає «замороження» світового прогресу або повернення до минулого, а розвиток у такій формі, яка б сприяла збереженню балансу й гармонії в навколишньому середовищі та можлива шкода від якої була б мінімальною.                                                                                            Сталий розвиток - це розвиток, що задовольняє потреби нинішньо­го покоління і не шкодить можливостям майбутніх поколінь задовольни­ти їхні потреби за рахунок забезпечення взаємодії економічної, соціаль­ної та екологічної сфер. Сталий розвиток є не просто соціальною або економічною програмою, набором норм і правил. Це глобальна модель соціальної організації, нова цивілізаційна концепція, це система оптимальної взаємодії всіх сфер людського життя (у т.ч. науки, економіки, довкілля і багатьох інших), що опирається на нові соціальні цінності розвитку людства, оптимального використання ресурсів і турботи про майбутні покоління.

  Складові поняття «сталий розвиток»:

1. Соціум; 2. Економіка; 3. Навколишнє природне середовище; 4. Політика і право; 5. Міжнародні відносини; 6. Інформація.

До найважливіших ідей, підпорядкованих сталому розвитку належать:

• розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем і досягнення рівноваги між ними для забезпечення якісного рівня життя людини;

• впровадження зобов'язань нинішнього покоління, які гарантують таке збереження природних, соціальних та економічних ресурсів, щоб рівень добробуту наступних поколінь лишався не нижчим за сучасний.

Головними принципами сталого розвитку є:

• принцип «задоволення потреб» – на перший план висуваються потреби найбідніших прошарків населення;

• принцип «встановлення обмежень»: на розвиток людства та стан технологій накладаються обмеження задля збереження довкілля.

Сталий розвиток передбачає ощадливе ставлення до довкілля, коли люди братимуть від природи лише необхідне для їхнього життя, обов'язково зважаючи на те, чи зможе природа відновити даний ресурс)

Концепція сталого розвитку передбачає, що людське споживання ресурсів має бути таким, щоб не зашкодити розвитку майбутніх поколінь. Таким чином, поняття сталий розвиток можна розуміти як стратегію виживання і безперервного прогресу цивілізації та окремих країн в умовах збереження навколишнього середовища. Послідовний перехід України, як і всього світового співтовариства, до сталого розвитку відбувається відповідно до рекомендацій і принципів, викладених у документах Конференції ООН з навколишнього середовища.                              Світу, який ми знали, більше не існує. На сьогоднішній день ми відзначаємо значну розбалансованість світової економіки, низький рівень екологічної культури, посилення військових конфліктів, загрозу пандемії, наростання інших глобальних проблем людства.

Наявні світові екологічні проблеми:

- забруднення навколишнього природного середовища, формування нових техногенних зон, порушення біохімічних циклів на глобальному та локальному рівнях;

- техногенні порушення цілісності ландшафтів;                                 

- зменшення біорізноманіття;                                       

- погіршення якості питної води та продуктів харчування.

  38% тварин знаходяться нині під загрозою зникнення, щодня до цього списку потрапляє 3 види. Під загрозою вимирання знаходиться кожен 8 птах. У світі залишилося 76% запасів риби. Масово гинуть бджоли, а це загрожує неврожаями та голодом. Внаслідок людської діяльності знищено 1̸3 біорізноманіття на планеті. На сьогоднішній день не подолана загроза голоду, бідності та нестачі питної води. У світі налічується 1,2 млрд людей, що живуть за межею бідності, тобто менше, ніж на 1 дол. на день. 1 млрд не мають доступу до води, 2 млрд – до санітарних послуг. У 2019-2020 рр. світ охопила пандемія COVID-19, від якої померло близько 2,5 млн  осіб.

     Для України властива недосконала модель розвитку сіль­ського господарства, характерними ознаками якої є надмірна освоєність земельних ресурсів. Допустима розораність земель 40%, критична – 58%. В Україні це -72%. Для порівняння: у Великобританії, Франції, ФРН - 28-32%.  Недостатня площа лісів (15,7% замість умовно оптималь­них 22-25%), висока частка забруднених земель (57,4% площі країни). Понад 3/4 населення України споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які сьогодні ма­ють високий ступінь забрудненості. Із нарощуванням виробництва збільшуються обсяги вики­дів шкідливих речовин, рівень яких склав 10 т на 1 км² території або 85 кг на душу населення, що в декілька разів перевищує рівень цих показників у розвинених країнах. Несприятливе природне середовище негативно впливає на здоров'я людей і ситуація погіршується. Так, чисельність населення України безупинно зменшується, за останні 10 років вона скоротилась на 4,1 млн. осіб. Характерним для України є висока частка бідного насе­лення - близько 27%.  Набув масового характеру міграційний відплив економічно активного населення за межі країни. За рівнем грошових витрат розрив між найбільш і найменш забезпе­ченими громадянами складає 10 разів, що свідчить про значне розшарування населення. Концепція сталого розвитку грунтується на принципі, що людське споживання ресурсів має бути таким, що не зашкоджує розвитку майбутніх поколінь. Ідея сталого розвитку не передбачає «замороження» світового прогресу або повернення до минулого, а розвиток у такій формі, яка б сприяла збереженню балансу й гармонії в навколишньому середовищі та можлива шкода від якої була б мінімальною. 

9 клас 31.03.26 Урок № 27

Тема: Регіональні транспортні системи. Географія світового транспорту. Дослідження №3: Міські види транспорту свого обласного центру.                                                      Домашнє завдання: Опрацювати §35-36 (ст.194-206), розповісти (намалювати) про транспорт кінця  21 століття.

Регіональні транспортні системи України формують єдину мережу, що базується на залізничному, автомобільному, трубопровідному та водному транспорті, з найбільшою щільністю у центральних, східних та західних областях. Ключовими вузлами є Київ, Харків, Одеса та Львів, що забезпечують як внутрішні перевезення, так і міжнародні коридори, зокрема в напрямках Дрезден-Київ, Балтія-Чорне море та Дунайський шлях. 

 Ключові регіони та види транспорту:

·         Південь (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.): Морський та річковий транспорт, порти (Одеса, Південний, Чорноморськ), нафтопроводи (напр., Одеса-Броди).

·         Захід: Потужний залізничний вузол, транскордонні перевезення (Львів, Чоп).

·         Центр та Північ (Київ): Головний авіаційний (Бориспіль, Жуляни) та залізничний центр.

·         Схід (Харків, Дніпро): Розвинена мережа залізниць та трубопровідного транспорту. 

Основні характеристики регіональних систем України:

·         Найбільша щільність мережі: Спостерігається від Харківської/Донецької областей до Львівської, що зумовлено високою індустріалізацією.

·         Залізничний транспорт: Основа вантажних та пасажирських перевезень, з високим рівнем електрифікації на головних напрямках.

·         Автомобільний транспорт: Відіграє ключову роль у пасажирських перевезеннях, активно розвивається мережа магістралей (наприклад, Київ—Одеса, Київ—Чоп).

·         Трубопровідний транспорт: Високорозвинений, включає транзитні газопроводи та нафтопровід «Дружба».

·         Морський/річковий транспорт: Зосереджений у Чорноморсько-Азовському басейні. Найбільші порти: Одеса, Чорноморськ, Південний, Маріуполь. 

Основні транспортні вузли:

·         Київський: Політранспортний вузол (залізниця, авто, авіа, річка).

·         Одеський: Центр морських та автомобільних перевезень.

·         Львівський: Західний вузол, важливий для сполучення з ЄС.

·         Харківський: Східний транспортний хаб. 

Міжнародні транспортні коридори (МТК):
Територією України проходять важливі європейські коридори, що інтегрують її в європейську систему:

·         № 3: Берлін (Дрезден) — Вроцлав — Львів — Київ;

·         № 5: Трієст — Будапешт — Чоп — Львів;

·         № 7: Дунайський водний шлях. 

Транспортна система України включає розвинену мережу трубопроводів (нафто- та аміакопроводи), що інтегровані з європейською мережею. 

Регіональні транспортні системи України характеризуються значними відмінностями в густоті мережі та спеціалізації, будучи інтегрованими в міжнародні транспортні коридори (МТК). Найбільш розвиненою є інфраструктура залізничного та автомобільного транспорту, особливо у центральних, східних та західних областях, тоді як морський транспорт зосереджений на півдні. 

Транспортна система України зараз переорієнтовується на адаптацію до ринкових умов, модернізацію інфраструктури та повну інтеграцію до європейської транспортної мережі, долаючи значні регіональні відмінності у щільності шляхів. 

Географія світового транспорту — це комплексна система, що забезпечує переміщення вантажів і пасажирів, охоплюючи всі види транспорту (залізничний, автомобільний, морський, повітряний, трубопровідний) та їхню інфраструктуру. Основою є морський транспорт (близько 80% обсягу міжнародної торгівлі), залізниці та мережі трубопроводів, що розвиваються нерівномірно, зосереджуючись переважно в розвинених країнах.                                                    Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства і транспортні засоби в сукупності утворюють світову транспортну систему. У світовому транспорті зайнято понад 100 млн людей. Загальна протяжність транспортної мережі світу (без морських та авіатрас) складає 36 млн км. Щорічно всіма видами транспорту перевозить­ся понад 100 млрд т вантажів і понад 1 трлн пасажирів. Основними техніко-економічними показниками роботи тран­спорту є обсяг перевезень, вантажообіг, пасажирообіг, густота транспортної інфраструктури, собівартість перевезень, швидкість, залежність від погодних та сезонних змін, маневреність. Різні види транспорту мають свої переваги та недоліки, тому їх використову­ють залежно від конкретних умов. Розрізняють транспортні системи економічно розвинених кра­їн та країн, що розвиваються. Найбільш розвинена транспортна система країн Європи та Пів­нічної Америки, де зосереджено більш ніж половину залізничних ліній, рухомого складу, шосейних доріг, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту (великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, по­стійне оновлення засобів транспорту та ін.). Країнам, що розвива­ються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту: за­старілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки користуються послугами та­ких архаїчних видів транспорту, як в’ючний та гужовий, працю­ють носильники та рикші.

 Поряд з розподілом світової транспортної системи на два типи за рівнем розвитку, існують підрозділи регіональних транспортних систем:

• європейського типу (Західна і Центральна Європа, Японія);

• північноамериканського типу (США, Канада, Австралія);

• латиноамериканського типу;

• азіатського типу;

• система країн СНД;

• африканського типу.

Ключові особливості світової транспортної системи:

·         Основні види: Морський (найбільші порти: Шанхай, Сінгапур), автомобільний (найвища мережа в США, ЄС), залізничний (США, Китай, ЄС) та трубопровідний (транспортування нафти/газу)

·         Регіональні розбіжності: Найщільніша транспортна мережа в Північній Америці, Європі та Східній Азії. 

Класифікація видів транспорту:

I. За сферами використання: 1) Особистий; 2) Відомчий; 3) Загального користування.

II. За видам перевезень: 1) Пасажирський; 2) Вантажний.

III. За засобами пересування:

1) Наземний: залізничний, автомобільний, трубопровідний, електронний, гужовий.

2) Водний: морський, річковий, озерний.

3) Повітряний: авіаційний.

 Робота різних видів транспорту характеризується певними показниками:

- Обсяг  перевезень (тонн або осіб);

- Вантажообіг – показник обсягу роботи транспорту з перевезення вантажів, що обчислюється як добуток кількості перевезених вантажів на відстань певного перевезення (т/км);

- Пасажирообіг – показник обсягу пасажирських перевезень транспорту (осіб/км);

- Швидкість перевезень (км/год);

- Собівартість перевезень ($);

- Працемісткість (осіб);

- Пропускна спроможність трас;

- Залежність від погодних та сезонних змін;

- Маневреність транспорту («від воріт до воріт»).

 Дослідження №3 «Міські види транспорту свого обласного центру»:

1.      Дізнайтеся, які міські види транспорту забезпечують основні перевезення пасажирів у вашому обласному центрі, їх основні напрямки та вартість перевезень.

2.      Використовуючи мережу Інтернет, визначте, яку середню кількість пасажирів щоденно перевозить кожен вид міського транспорту.

3.      З'ясуйте, які проблеми заважають міським видам транспорту вашого обласного центру досягти європейського рівня розвитку.

4.      Запропонуйте власну програму подальшого розвитку одного з міських видів транспорту.