8 клас 02.04.26 Урок № 27

Тема: Діємо разом. Спілкування і співпраця в групі для досягнення найкращого результату. Ініціативність. Підсумкова робота «Гр.3 Добробут».                                    Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в підручнику (§15, ст.144-150), виконати інтерактивні завдання 15.2 та 15.3 з е-додатку.

Ефективна співпраця в групі базується на спільній меті, взаємоповазі та активному спілкуванні, спільній відповідальності та чіткому розподілі ролей (лідер, виконавець, аналітик) для досягнення спільної мети. Ініціативність передбачає самостійну пропозицію ідей, готовність брати на себе відповідальність та активну участь у процесі без очікування вказівок. Ініціативність кожного учасника допомагає команді приймати кращі рішення, уникати конфліктів та досягати високих результатів. Основні навички — це вміння слухати, чітко формулювати думки, розподіляти ролі та підтримувати доброзичливу атмосферу. 

Словничок

• Команда: Група однодумців, об’єднаних спільною метою.
• Співпраця: Взаємодія, за якої учасники допомагають один одному та обмінюються ідеями.
• Ініціативність: Здатність самостійно приймати рішення та пропонувати нові ідеї для вирішення завдань.
• Комунікація: Обмін інформацією (вербально та невербально) для досягнення порозуміння. 

Правила ефективної роботи в групі:

1. Повага: Поважайте думку кожного, не перебивайте.
2. Активне слухання: Слухайте, щоб зрозуміти, а не просто відповісти.
3. Ініціатива: Не чекайте вказівок — пропонуйте свої ідеї.
4. Чіткість: Формулюйте думки зрозуміло та лаконічно.
5. Розподіл ролей: Визначте лідера, таймкіпера та активних виконавців для ефективності. 

Як діяти разом ефективно:

• Спільна мета: Всі розуміють, що і для чого вони роблять.
• Відповідальність: Кожен відповідає за свою частину роботи.
• Вирішення конфліктів: Конфлікти вирішуються через переговори та пошук компромісу.
• Доброзичливість: Підтримка один одного та конструктивна критика. 

Начало формы

Основні елементи успішної командної роботи: 

·         Правила спілкування: говорити по черзі, не перебивати, підтримувати доброзичливий тон.

·         Взаємодопомога: члени команди допомагають один одному.

·         Спільне прийняття рішень: вислуховування ідей кожного та вибір найкращої.

·         Ролі в команді: ефективний розподіл обов'язків.

Ініціативність — це ключова наскрізна навичка (soft skill), що передбачає вільну активність, здатність діяти випереджаючи зовнішні стимули, брати відповідальність за результати та реалізовувати ідеї.

Як розвивати ініціативність на уроці: 

·         Беріть участь у роботі в парах, де кожен має висловитись.

·         Пропонуйте свої ідеї під час «мозкового штурму».

·         Будьте активними при виконанні проєктних робіт, беручи на себе частину відповідальності. 

Робота в команді вчить уникати конфліктів, висловлювати свої думки та розуміти потреби інших.

Ви навчаєтеся у класній спільноті – колективі дітей, у яких є спільні справи, завдання, інтереси.

Ви зробили усім класом чимало корисного. Усі ми різні. Одні гарно малюють, інші – співають, танцюють, займаються спортом. Але кожен з вас має свої здібності. А тому, щоб бути хорошим колективом, класом потрібно допомагати один одному, казати приємні та гарні слова, підтримувати, не ображати. Та чи завжди, виконуючи разом якусь роботу, ви ввічливо спілкувалися, домовлялися між собою, уважно слухали одне одного?

Висновок:

·         Аби шкільне життя було комфортним, важливо вміти взаємодіяти з іншими людьми.

·         Під час виконання спільної роботи потрібно домовлятися, вислуховувати думку інших, поводитися чемно та стримано.

·         Клас, у якому ставляться одне до одного доброзичливо, з повагою, називають дружним.

10 ключових компетентностей (за Законом про освіту)

1. Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. Це вміння усно і письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мультимедійних засобів). Здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у вільний час. Усвідомлення ролі ефективного спілкування.

2. Спілкування іноземними мовами. Уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою, усно і письмово висловлювати і тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання і письмо) у широкому діапазоні соціальних і культурних контекстів. Уміння посередницької діяльності та міжкультурного спілкування.

3. Математична грамотність. Уміння застосовувати математичні (числові та геометричні) методи для вирішення прикладних завдань у різних сферах діяльності. Здатність до розуміння і використання простих математичних моделей. Уміння будувати такі моделі для вирішення проблем.

4. Компетентності в природничих науках і технологіях. Наукове розуміння природи і сучасних технологій, а також здатність застосовувати його в практичній діяльності. Уміння застосовувати науковий метод, спостерігати, аналізувати, формулювати гіпотези, збирати дані, проводити експерименти, аналізувати результати.

5. Інформаційно-цифрова компетентність передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Інформаційна й медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне мислення, роботи з базами даних, навички безпеки в Інтернеті та кібербезпеці. Розуміння етики роботи з інформацією (авторське право, інтелектуальна власність тощо).

6. Уміння навчатися впродовж життя. Здатність до пошуку та засвоєння нових знань, набуття нових вмінь і навичок, організації навчального процесу (власного і колективного), зокрема через ефективне керування ресурсами та інформаційними потоками, вміння визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, вибудовувати свою навчальну траєкторію, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя.

7. Соціальні і громадянські компетентності. Усі форми поведінки, які потрібні для ефективної та конструктивної участі у громадському житті, на роботі. Уміння працювати з іншими на результат, попереджати і розв’язувати конфлікти, досягати компромісів.

8. Ініціативність і підприємливість. Уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення як власного соціального статусу та добробуту, так і розвитку суспільства і держави. Вміння раціонально вести себе як споживач, ефективно використовувати індивідуальні заощадження, приймати доцільні рішення у сфері зайнятості, фінансів тощо.

9. Загальнокультурна грамотність. Здатність розуміти твори мистецтва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та поваги до розмаїття культурного вираження інших.

10. Екологічна грамотність і здорове життя. Уміння розумно та раціонально користуватися природними ресурсами в рамках сталого розвитку, усвідомлення ролі навколишнього середовища для життя і здоров’я людини, здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя.

8 клас 02.04.26 Урок № 46

Тема: Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа. Підсумкова робота (Гр.1). Практична робота №14 «Позначення на контурній карті об’єктів природно-заповідного фонду України».                                          Домашнє завдання: Опрацювати §44 (ст.208-212), скласти пам’ятку «Правила поведінки в навколишньому середовищі».

Люби, пізнай мене -                                                                                                                                      природу,- і ти зрозумієш,

яким багатством володієш, людино,

і яке так мало цінуєш і бездумно

розтринькуєш у повсякденному житті.

Бережи мене і ти збережеш себе

І забезпечиш майбутнє для нащадків.

М. Чорний

Притча про будівництво собору

   Монах, що керує будівництвом собору, вирішив подивитися, як працюють робітники. Він підійшов до першого і попросив розказати про свою роботу: «Я сиджу перед каменем і працюю різцем. Нудна і важка робота, - сказав той зі злістю». Монах підійшов до другого і запитав його те саме: «Я ріжу камінь і цим заробляю гроші. Тепер моя сім’я не голодує»,  - стримано відповів той.  Монах запитав і третього про його роботу: «З боку, здається, що я ріжу камінь. Але насправді я будую Собор, який простоїть тисячу років. Я будую майбутнє»,- посміхнувшись сказав робітник. 

 Мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь. Природні ландшафти, що сформувалися на території України, завдяки своїм оптимально сприятливим для життя людини умовам зазнали антропогенного навантаження. За час тривалої «війни» з природним середовищем знищено багато видів рослин і тварин, вирубано великі масиви лісів, осушено болота, знищено малі річки, підтоплено значні площі родючих земель; гігантські території забруднено радіоактивними речовинами, сільськогосподарськими, комунальними та промисловими відходами. Така діяльність залишила в Україні дуже мало незайманих або мало змінених ділянок природних угідь, які в умовах критичного стану природного середовища  стали справжнім національним багатством, золотим фондом України. Ось чому питання збереження цих унікальних у природному та культурному відношенні куточків України водночас із розробкою наукових основ раціонального природокористування стає одним із пріоритетних напрямків сучасної внутрішньої політики держави. Одним із найбільш ефективних заходів щодо забезпечення охорони довкілля є комплекс робіт з організації заповідних територій.          Охорона довкілля в Україні має історичні традиції. Люди здавна оберігали цілющі джерела, озера, водоспади, скелі, гаї, окремі вікові дерева, які нерідко вважали священними.       Природно-заповідний фонд – ділянки суходолу й водного простору, природні комплекси і обєкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність і відокремлені з метою збереження природногорозмаїття ландшафтів, тваринного і рослинного світу. В Україні розроблено цілу низку законодавчих документів для розвитку природо-заповідної справи. У 1991 році Верховна Рада України  оголосила територію України зоною екологічного лиха. Спеціалісти – географии Інституту географії НАН України  склали карту навколишнього середовища країни . У 1992 році  прийнятий Закон «Про природно-заповідний фонд України», в якому викладені основні положення стосовно охорони навколишнього середовища в різних природоохоронних територіях. 1994 р. прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні, 2004 року — Закон "Про екологічну мережу України".                                             Природно-заповідний  фонд  охоплює понад 8 тис. об’єктів загальною площею 3,3 млн.га, що становить 6,05% території країни.

 Створено

2584 пам’ятники природи,

2552 заказники,

753 заповідних урочищ,

508 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва,

38 регіональних ландшафтних парків.

Статус державних мають

 4 біосферних заповідники,

17 природних заповідників,

12 національних природних парків,

292 заказники,

132 пам’ятники природи,

88 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва,

20 дендрологічних парків,

17 ботанічних садів,

7 зоопарків.

Біосферні заповідники — створені для збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів для екологічного моніторингу. Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський — понад 200 тис. га.                                                                  Природні заповідники — відносно великі, мало змінені ПТК повністю виключені з господарського використання. Серед найбільших — Рівненський, Кримський, Поліський, Ялтинський та ін. Національні природні парки — території зі своєрідними ПТК для проведення суворо організованої рекреаційної та культурно-освітньої роботи.                                    Регіональні ландшафтні парки — для охорони типових та унікальних ПТК, проведення екскурсійної роботи з короткочасним відпочинком.  За роки незалежності площа природно – заповідного  фонду України зросла більш ніж удвічі. Проте його потрібно розширювати. Це можна зробити за рахунок ділянок, які менше змінені господарською діяльністю людини. Дуже часто ці території відокремлені одна від одної і не можуть ефективно зберігати генофонд рослинності й тваринного світу. Ці території повинні бути з’єднані «екологічними коридорами» й утворювати єдину мережу. З цією метою і було створено національну екологічну мережу.               Національна екологічна мережа  — єдина територіальна система, яка включає території й об’єкти природно – заповідного фонду та ділянки природних ландшафтів, що становлять особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища (курортні й лікувально – оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів), що визначаються законодавством України. Екомережа утворюється з метою поліпшення умов для формування й відновлення довкілля, підвищення природно –ресурсного потенціалу території  України. Вона складається з структурних елементів. Українська екомережа має стати частиною Загальноєвропейської екологічної мережі, програмою передбачено їх поєднання з екомережами сусідніх країн: Польщі, Білорусії, Росії, Румунії, Молдови, Словаччини. Для цього передбачено створення спільних транс коридорних елементів у межах природних регіонів і коридорів. В межах Київської області знаходяться теж природоохоронні  території – це заказники і заповідні урочища.  У природі все тісно пов’язане між собою. Людина теж є частиночкою природи. І  наша головна задача – бережно відноситись до довкілля, зберегти для майбутнього те, що ми маємо, примножуючи його для нащадків, для цього і створений   ПЗФ. А звідкіля бере початок збереження довкілля? Слова "заповідник", "заказник" виникли від давніх слів "заповідь", "заказ", що означало місця, де забороняється сільськогосподарське та промислове господарювання постійно (заповідник) або лише в певний час (заказник). З давніх часів здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. За зрубування дерев у заповідних місцях навіть карали на смерть.  Перша згадка про охоронні об’єкти має глибокі корені: ІІІ ст. нашої ери – острів Цейлон. Охороною природи почали займатися вчені. В XII ст. за князя Володимира Волинського заповідною стала Біловезька Пуща. А в 1583 році польський король Сігізмунд І підтвердив охорону території Біловезької Пущі з метою захисту зубрів. На території Київської Русі існувало немало різновидів "празаповідників", прикладом яких були засічні ліси на території сучасної Харківської області. Ці штучні завали лісу створювались для того, щоб перешкоджати руху кочівників; вони мали свої лісові знаки, суворо охоронялися, ніхто з місцевих жителів не мав права рубати тут дерева і взагалі ходити по цій території. Пізніше в деяких місцях колишніх засічних лісів були створені справжні заповідники. Особливо ретельно охоронялись ліси монастирів. Так до наших днів, завдяки монахам Охтирського монастиря збережений ліс на Ворсклі, монахами Святогірського монастиря – урочище крейдяної сосни. Оберігались монахами урочище Китаєво, Голосіївський ліс, ліси та озера різних ландшафтних ділянок.

Карта охоронних земель

У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області охороняється ландшафт мішаних лісів. У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.) охороняються ландшафти лісостепу. У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.) - об’єктами охорони є степові ландшафти. У Карпатах – Карпатський - зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів. У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян - охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

  Протягом останніх п’яти років в Україні, як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові екологічної мережі. Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Концепція екомережі є інтегральною в організації збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Вона поєднує в собі всі попередні системи охорони природи, пов’язує природоохоронну діяльність із різними секторами економіки (аграрним, транспортним, лісовим, туристичним тощо) і є основним елементом стратегії збалансованого розвитку. Це якісно новий підхід до розв’язання споконвічної проблеми людства у відносинах із Природою, спрямований на забезпечення функціонування всіх природних компонентів довкілля як єдиної цілісної системи. Екологічна мережа має бути побудована на трьох рівнях - міжнародному, національному та регіональному.

НЕС — частина загальноєвропейської природоохоронної системи з ділянками заповідної та мало зміненої природи, що підлягають особливій охороні та створюють передумови для раціонального природокористування та оздоровлення території. НЕС складається з природних регіонів (значні ділянки країни з типовими та унікальними ПТК), природних коридорів (природна або близька до такої ділянка суходолу чи водного простору, що забезпечує безперервність та єдність природного середовища), буферних зон (місцевості навколо цінних ділянок екологічної мережі, що захищають останні від негативного природного та антропогенного впливу). Природні регіони створюються здебільшого на базі об’єктів природно-заповідного фонду.

Національна екологічна мережа України розглядається як складова всеєвропейської екомережі, створення якої схвалено Конференцією міністрів довкілля 55 країн Європи в Софії 1995 р. У нашій країні набув чинності закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 рр.». Основною метою цього важливого документа є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня (10,4 %), достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності. Під час побудови моделі екомережі Українського Полісся (міжнародний рівень) використано досвід побудови таких мереж в Європі (насамперед, у таких країнах, як Нідерланди, Польща,Чехія). Українське Полісся, яке простягається із заходу на схід на 750 км, та Полісся в цілому в межах України, Білорусії, Росії та Польщі є важливим екологічним коридором Європи. Прикладом регіональної екомережі є екологічна мережа межиріччя Десна—Остер (Чернігівська область), що в основному входить до Українського Поліссся. Вона складається із ключових природних територій, які забезпечують можливість обміном енергії, насінними зародками та міграції тварин Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях. Це можуть бути не лише природні території екстенсивного використання (пасовища, сіножаті, експлуатаційні ліси, ставки тощо), а й орні території з досить безпечним (зокрема без застосування мінеральних добрив) веденням сільського господарства. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв’язки між ключовими територіями та цілісність екомережі. Це три широтні природні коридори, що забезпечують природні зв’язки зонального характеру:

• Поліський (лісовий) екокоридор, що охоплює основні болотні масиви, регіони головного водозбору Дніпра з притоками та частково — водозборів Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця; на цій території порівняно багато незмінних ландшафтів.
• Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, до якого потрапляють ділянки басейнів усіх річок першої величини, зони Карпатської та Подільської ендемічності, пралісові ділянки — букові та смерекові — у Карпатах, діброви Поділля та Слобожанщини, сосняки Слобожанщини, грабові ліси Розточчя, степові ділянки Опілля, Придніпров’я, реліктові крейдові ценози Сіверського Дінця, рефугіуми реліктових угруповань у Карпатах, на Опіллі, Поділлі.
• Південноукраїнський (степовий) екокоридор, до якого потрапляють клаптики степових ділянок, літоральні та аквальні екосистеми, петрофітні та плавневі ценози, ендеми та релікти Прибужжя, Приазов’я, степового Криму.

Також до сполучних територій екомережі належать меридіональні екокоридори, просторово обмежені долинами великих річок — Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, які об’єднують водні та заплавні ландшафти — шляхи міграції численних видів рослин і тварин. Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського й Чорного морів, який оточує територію України з півдня. Перелік відновлюваних територій екомережі включає території, що являють собою порушені землі, деградовані й малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів і стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.

Моніторинг навколишнього середовища — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами та явищами, що в них відбуваються, з метою про­гнозування їхніх змін та розробки рекомендацій щодо запобігання негативним наслідкам.       

В Україні зберігають генофонд живих організмів, типових та унікальних ландшафтів, чому сприяє моніторинг навколишнього середовища. Дієвими інструментами охорони навколишнього середовища є оцінка впливу екологічної ситуації, екологічна експертиза, розробка всебічних заходів, які б попереджали про негативну дію в результаті діяльності людини на навколишнє середовище. Отже, ми повинні дбати про довкілля, бо природа була і завжди буде сильнішою й мудрішою, ніж людина. Природа вічна і нескінченна. Людина, зберігаючи природу, береже себе, і ставлення до природи є показником моральності і культури.

7 клас 02.04.26 Урок № 38

Тема: Дослідження окремих частин Євразії. Підсумкова робота (гр.1).                           Домашнє завдання: Опрацювати §41 (ст.202-210), скласти кросворд з теми «Дослідження Євразії в різні часи».

 Велична Євразія

Найбільший в світі материк,
Де гори в небо мчать, як крик.
Європа й Азія — єдині,
Від тундри до жарких пустинь.

Чотири океани омивають
Його родючі береги,
Тут найвища Джомолунгма сяє,
І Байкал — серце голубе.

Дві третини людей тут живуть,
Країни, народи, культури й історія,
В Євразії славний і величний путь,
Це наша унікальна територія!

За тисячу років дощі заповнили всі заглибини і так утворився океан, але більш вищі ділянки твердої магми не затопилися – так утворилася перша прадавня суша – Пангея. В той час планету активно атакували метеорити, астероїди; було безліч землетрусів і вивержень вулканів. Внаслідок цього Пангея розкололася на дві більш менші суші – Лавразію у Північній півкулі і Гондвану – у Південній пікулі. З тих же самих причин 65 млн. років тому Лавразія розділилася на дві частини, а Гондвана тріснула на чотири.                   

Євразію здавна називають Старим Світом, що й не дивно, оскільки відомості про материк є в працях ще античних географів — Геродота та Птолемея. Величезна територія материка та суворість природних умов, особливо на півночі та у внутрішніх районах, обумовили й тривалість його дослідження.                                                                                                             ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРОПИ. Середземноморське узбережжя Європи було відкрите фінікійцями. Проте тільки стародавні греки, вдруге відкривши ці території, узагальнили і донесли до наших днів географічні відомості про них. Так, відомий вам історик Геродот, який жив у V ст. до н. е., у своїх працях описав усі відомі на ті часи землі. У IV ст. до н. е. грецький мореплавець Піфей вирушив на пошуки західної межі відомого європейцям світу. Припускають, що він здійснив плавання довкруж Піренейського півострова до західного узбережжя о. Великобританії і, можливо, досягнув  Ісландії. Давні греки зробили багато відкриттів у Південній Європі, плавали по Чорному морю. У середні віки були завершені відкриття північного узбережжя Європи. Росіяни-помори, вихідці із древнього Новгорода, у Х–ХІІ ст. дійшли до Студеного (тепер воно називається Біле) і Баренцова морів. Вони розселилися на узбережжі і стали займатися промислом морської риби і морського звіра. Помори відкрили численні острови Північного Льодовитого океану.                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Висновок 1. Вивчення території Євразії почалося за давніх часів. Перші відомості про азійські країни були донесені європейцям завдяки мандрівкам Геродота, військовим походам, торговим караванам. У середні віки багато відкриттів було зроблено арабами та європейськими купцями.       

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ПІВНІЧНОЇ АЗІЇ. Через суворі природні умови північні райони Азії – Сибір, Далекий Схід, Камчатка – тривалий час залишалися недослідженими. З ХVІ ст. величезні простори від Уральських гір до Тихого океану пройшли росіяни-землепрохідці. Йти відважувалися одиниці, адже ніхто не знав, що там чекає. Першим європейцем, який почав освоювати Сибір, був Єрмак Тимофієвич. Доріг у ту пору не було, тому  в глиб неосяжної землі пробиралися ріками й річечками. У ХVІІ ст. землепрохідці досягли Далекого Сходу: Іван Москвітін зі своїм загоном дійшов до берегів Охотського моря, а Василь Поярков і Єрофей Хабаров – до річки Амур. Володимир Атласов уперше вздовж і впоперек пройшов далеку землю Камчатки. Він дослідив її численні поселення і вогнедишні вулкани. Семену Дежньову, який вирушив із гирла річки Колими у плавання Північним Льодовитим океаном уздовж берегів материка, вдалося досягти найдальшого краю сибірської землі – східного мису Азії, названого пізніше його ім’ям. Він з’ясував, що Азія і Північна Америка відділені протокою. Велике значення для дослідження берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів мала Велика Північна експедиція, організована російським урядом у ХVІІІ ст. Під керівництвом Вітуса Беринга в експедиції взяли участь сотні дослідників. Вона була найбільшою на ті часи як за кількістю учасників, так і за тривалістю та охопленням досліджуваної території. До ХІХ ст. росіяни обстежили і “поставили під високу руку” Росії величезні території Північної і Північно-Східної Азії. Ці відкриття були пов’язані з пошуками місць, багатих на хутрових звірів, а пізніше – з пошуками корисних копалин. Дослідження росіян згодом були використані європейськими географами при складанні карт Азії.                                                                                       

ВИВЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ПІВДЕННОЇ АЗІЇ. Не менш активно вивчали материк і азіатські вчені. Ще в глибоку давнину китайці, індійці, вавілоняни збирали географічні відомості про природу і населення Азії. До нашої ери географічні знання азіатів про західні землі були розпливчатими і ґрунтувалися на розповідях послів і торгівців. У І ст. до н. е. китайський мандрівник Цянь Чжан відкрив гори Памір і Тянь-Шань. Він проклав дорогу з Китаю на захід – так званий Великий шовковий шлях, який сотні років слугував купцям. Європейці ж перші відомості про Центральну і Південну Азію, як ви пам’ятаєте, отримали завдяки мандрівкам італійського купця Марко Поло у ХІІІ ст. Пізніше, у ХV ст., в Індії побував російський купець Афанасій Нікітін, який прожив там більш як два роки. Свої спостереження про природу, міста і населення цієї країни мандрівник виклав у вигляді записок, які він назвав “Ходіння за три моря”. Важкодоступну з високими горами і безводними пустелями Центральну Азію всебічно почали вивчати порівняно пізно – тільки в ХІХ ст. Навіть далеку Австралію в ті часи знали краще. Російський мандрівник і географ Петро Семенов-Тян-Шанський здійснив дві подорожі величезною гірською системою Азії – Тянь-Шанем. Він склав першу схему її рельєфу і висотної поясності, відкрив гірські льодовики, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль. За визнання його наукових заслуг П. Семенов отримав право називатися Тян-Шанським. Географ Микола Пржевальський здійснив чотири експедиції в 1870–1885 рр. у Центральну Азію і обстежив територію за площею майже рівну Австралії. Він першим описав і наніс на карту гірські хребти, нагір’я Тибет, пустелі, озера, витоки великих азіатських річок. Під час подорожей він вів метеоспотереження і зібрав багаті колекції рослин і гірських порід. Мандрівник описав нові види тварин – дикого азіатського верблюда і дикого коня (який тепер називається кінь Пржевальського). Все побачене учений описав у своїх працях, де багато уваги приділяв місцевому населенню та його побуту.Нині дослідження Євразії здійснюються за допомогою фотознімків, зроблених з космічних супутників. На численних наукових станціях проводять регулярні спостереження за станом природи.                                                                                             

Висновок 2. Наукові дослідження внутрішніх районів Азії розпочалися лише в XIX ст. Значний внесок про розташування географічнихоб’єктів, обриси берегової лінії, основні риси природи материка,життя народів, що його населяють, було зроблено російськими експедиціями.

Це цікаво:

Вчені Кембриджського університету в США склали програму «Тайм Трек» - «Мандрівка в часі», котра може показувати рух континентів в минулому та майбутньому. Вони довели, що через  20 млн. років Земля почне змінюватися, а саме:

1.      Через 20 млн. років Африка розділиться на два континенти;

2.      Через 80 млн. років Австралія зіштовхнеться з Японією;

3.      Через 90 млн. років Північна та Південна Америки роз’єднаються;

4.      Через 200 млн. років Антарктида буде знаходитися на екваторі біля Мексики, як 400 млн. років до цього, і знову буде вкрита рослинністю.

9 клас 02.04.26 Урок № 27

Тема: Принципи формування міжособистісних стосунків. Стосунки з дорослими і однолітками. Практична робота № 20 «Відпрацювання прийомів ефективного спілкування з дорослими й однолітками».                                                                            Домашнє завдання:  Опрацювати інформацію в підручнику (§21, ст.102-107); взяти інтерв’ю (5-6 запитань) у 1 дорослого та 1 однокласника і описати це.

Притча «Слон»

Якось в одному селищі жило собі шестеро сліпих. Одного дня вони почули, що до селища забрів слон. Сліпі гадки не мали, що то за тварина. Вони не могли побачити слона, але все ж вирішили піти й дізнатися про нього більше. Коли вони зустріли слона, кожен спробував доторкнутися до нього, аби зрозуміти, що він собою являє.

Слон і шестеро сліпих

–          Слон – це стовп, – сказав перший чоловік, який тримався за його ногу.

–          Та ні, він схожий на мотузку, – відповів дургий, який доторкнувся до хвоста.

–          Та що ви, слон схожий на товсту гілку на дереві, – вигукнув третій, що доторкнувся до хобота.

–          Він схожий на велике віяло, – заперечив четвертий сліпий, який доторкнувся до вуха слона.

 –         Він схожий на велику стіну, – не погоджувався п’ятий, який доторкнувся до тулуба слона.

–          Він схожий на суцільну трубку, – відповів на це шостий чоловік, який доторкнувся до бивня.

Тут вони почали сперечатися про те, який слон насправді й кожен наполягав на своїй правоті. Кожен чим далі тим дужче намагався перекричати інших, переконаний, що саме його думка єдино правильна.

Міжособистісні стосунки — це сукупність зв’язків, створених людьми; почуття, судження та звернення одне до одного; стосунки з близькими людьми: стосунки між дітьми, між чоловіком і дружиною, братом і сестрою. Звісно, міжособистісні стосунки не обмежуються колом сім’ї, між людьми, які нас оточують, теж існують взаємини. Міжособистісні стосунки зароджуються й розвиваються в суспільних відносинах. Це й обмін інформацією, сприймання й розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії. Які ж бувають міжособистісні стосунки? Вони можуть бути офіційні й неофіційні, стосунки керівництва та підлеглих, ділові й особисті, раціональні й емоційні. Офіційними називають стосунки, які виникають між людьми на посадовій основі. Вони фіксуються законом, регулюються положеннями, що затверджені офіційно, відповідними правилами та нормами. На відміну від них, неофіційні стосунки формуються на основі особистих, або приватних, стосунків між людьми. Ділові стосунки виникають унаслідок спільної праці людей, а особисті складаються між людьми незалежно від спільної праці. У раціональних міжособистісних стосунках головне — знання людей одне про одного й об’єктивні оцінки, які їм дає оточення. Емоційні взаємини — це, навпаки, оцінки суб’єктивні, що ґрунтуються на особистому, індивідуальному сприйнятті одне одного. Такі стосунки обов’язково супроводжуються позитивними або негативними емоціями; вони не завжди будуються на дійсній, об’єктивній інформації про людину.                                                                     Принципи формування міжособистісних стосунків. Усі ми живемо в людському середовищі, тому постійно спілкуємося з великою кількістю людей, установлюючи з ними певні стосунки. Найбільше людина спілкується з членами своєї родини. Отже, стосунки в сім’ї для неї найважливіші. Сім’ю можна порівняти з мініатюрною державою, бо вона вирішує подібні питання: фінансові, житлові, «внутрішніх» і «зовнішніх» взаємин. Спілкуючись, люди утворюють різні групи. Група — це спільнота людей, які об’єдналися для спільної роботи або спілкування. Кожен член групи має свій статус. Статус — це закріплені за людиною права й обов’язки, які визначають її місце в групі. Усе ваше життя проходить у групах. Спочатку це сім’я, клас, гуртки за інтересами, спорт. У кожній групі ви маєте свій статус, займаєте в ній своє місце й обов’язково враховуєте інтереси інших її членів і загальні інтереси групи. У формуванні людських стосунків важливе значення мають сприйняття, оцінка й розуміння людьми одне одного. Розвиток міжособистісних стосунків у групі проходить кілька етапів.                     Перший етап — етап знайомства: виникнення взаємного контакту, взаємного сприйняття й оцінки людьми одне одного, що зазвичай впливає на характер взаємин між ними.                          Другий етап — етап дружніх стосунків: виникнення міжособистісних стосунків, формування внутрішнього ставлення людей одне до одного, поява неформального активу, тобто членів групи, що мають авторитет у багатьох членів колективу. Цей етап характеризується створенням системи міжособистісних і ділових стосунків між членами колективу, появою лідера групи, де всі учасники визнають його керівництво, покладаються на нього в прийнятті серйозних рішень і вирішенні важливих проблем.                                                                                                        Третій етап — етап товариських стосунків: зближення поглядів, підтримка одне одного, довіра. Цей етап розвитку стосунків характеризується високим рівнем згуртованості, єдності, близькості поглядів, оцінок і позицій.                                                                                 Особистість — це активний діяч суспільного розвитку. Вона є продуктом стосунків людей. Особистість не може жити за межами суспільства, колективу, групи, вона в них стверджується, реалізується. Міжособистісні стосунки багато в чому залежать від того, як люди сприймають одне одного. Почуття, інтереси, увага — саме ці психічні прояви характеризують ставлення до особистості та її позицію. Міжособистісні стосунки реалізуються в групах, колективах, у процесі спілкування й можуть бути позитивними й негативними, формальними й неформальними тощо. Стосунки з однолітками. У вашому житті важлива роль належить правильно побудованим стосункам з ровесниками. Останнім часом ви помічаєте, що сфера ваших стосунків значно розширюється. Ви більше часу витрачаєте на спілкування, розширюється ваш соціальний простір (серед найближчих друзів-старшокласників — учні інших шкіл, коледжів, студенти вишів). Ваше спілкування стає вибірковим у дружбі, підвищується й рівень вимог до спілкування. У розширенні сфери стосунків реалізується потреба переживати нові враження, набувати нового досвіду, відчувати себе в новій ролі, а також потреба в самовиявленні та розумінні іншими людьми. Так, ви шукаєте людину, яка розумітиме вас, співчуватиме й співпереживатиме, буде щирою з вами й матиме єдині з вами погляди. Емоційна прив’язаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується в дружбі яка є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини. Її критеріями багато хто з вас уважає взаєморозуміння, взаємодопомогу, вірність і психологічну близькість.                                  Дружба — це взаємини між людьми, що ґрунтуються на єдності поглядів, інтересів і життєвих цілей. Вона виявляється не тільки в спільній діяльності та спілкуванні, яке здебільшого зумовлюється зовнішніми обставинами, а й у духовному спілкуванні, взаємній особистій зацікавленості. Початковою формою дружби може бути товаришування, збагачене особистою приязню. Дружба — це глибока й стійка особиста прихильність, яка витримала перевірку часом і загартована в труднощах, це союз людей, спілкування між якими стає їхньою моральною потребою. Велике значення в дружбі мають індивідуальні моральні якості — відвертість, чесність, щирість, відданість, довіра, вірність, безкорисливість, взаємна вимогливість. Адже у відвертому, щирому обміні думками, в обговоренні життєвих цілей і планів часто формуються переконання, відбувається самопізнання, самовизначення особистості, конкретизуються завдання самовиховання. У дружбі ви випробовуєте себе, пізнаєте внутрішній світ — свій та інших. Для вас на сучасному етапі важливо, щоб інші сприймали вас такими, якими ви є.                         Стосунки з дорослими. Особистісний розвиток у ранній юності особливо залежить від взаємин з дорослими. Такі стосунки іноді є суперечливими. З одного боку, ви прагнете самостійності, а з іншого — відчуваєте страх і тривогу, долаючи проблеми, потребуєте підтримки. У стосунках з дорослими ви також прагнете автономії та самостійності, обмежуєте права дорослих і розширюєте свої. Однак потрібно пам’ятати, що у світ дорослих ви входите через наслідування їхніх зовнішніх форм поведінки. Основним змістом спілкування з дорослими стають питання соціальних проблем, взаємин між людьми. Це й навчання, і вибір майбутньої професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, ваше минуле, теперішнє та майбутнє, атмосфера в родині тощо. Більшість з вас уважає, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв’язати в спілкуванні з ровесниками, оскільки їхній соціальний досвід ще недостатній для цього. Добре, коли в стосунках з близькими людьми переважає довірливий тип взаємин. Це створює сприятливі умови для вирішення характерної для цього періоду проблеми пізнання себе, своїх можливостей і свого місця в житті. Щасливими є стосунки, коли батьки та близькі люди стають вам друзями. З ними легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Коли стосунки будуються на недовірі, нерозумінні, взаємних звинуваченнях — це перешкоджає розвитку потреби в спілкуванні з дорослими й спонукає підлітків до пошуку відповідей на запитання, що постають перед ними, у колі однолітків. Останні, не володіючи достатнім соціальним досвідом і необхідними знаннями, дають суперечливу або неадекватну інформацію й на свій розсуд інтерпретують будь-які факти. Трапляється, що на ґрунті непорозуміння виникають певні проблеми, суперечки, а іноді й конфліктні ситуації. Що ж тоді робити? Потрібно послуговуватися словами Д. Карнегі: «Єдиний спосіб перемогти в суперечці — це уникнути її... Ставтеся з розумінням до думок і бажань інших». Завжди пам’ятайте, що в конфліктах не буває переможців і переможених. Якщо конфлікт уже розпочався, то для того, щоб його залагодити або спрямувати в конструктивне русло, потрібно дотримуватися певних правил:

• вирішувати проблему шляхом переговорів, а не образ;
• обговорити умови проведення переговорів і поведінки під час них;
• намагатися вирішити проблему конструктивно;
• знайти рішення, яке влаштує обох, і домовитися його виконувати.

Людина живе в суспільстві. Вона постійно вибудовує свої стосунки з іншими людьми — і це дуже важливо для вирішення будь-яких проблем. Проте успіх і позитив будь-яких стосунків визначається насамперед взаєморозумінням. Так, багато суперечок, сварок виникає внаслідок недостатнього взаєморозуміння, нездатності почути одне одного, відчути розумом і серцем. Отже, міжособистісні стосунки на етапі ранньої юності є важливим чинником розвитку особистості. Спілкування з ровесниками характеризується розширенням сфери спілкування підлітка. Емоційна прив’язаність у міжособистісних стосунках реалізується в юнацькій дружбі. У стосунках з дорослими підлітки прагнуть звільнитися від контролю та опіки батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Однак потрібно пам’ятати, що в спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності й способи дій, що є дуже важливим чинником у подальшому житті кожної людини.                                                                                         

Поради щодо встановлення контакту з іншими людьми:

• якомога швидше знайти спільні інтереси;
• по-дружньому ставитися до співрозмовника (усміхатися, уважно слухати);
• не виявляти до співрозмовника зверхності;
• щиро цікавитися співрозмовником і тим, про що він говорить;
• намагатися діяти незалежно від свого настрою.

Пояснення до домашнього завдання

·         Щоб прояснити очікування дорослих і правила, які існують у вашій родині, візьміть у дорослих членів родини інтерв’ю. Для цього:

оберіть час і місце, які підходять усім;

·         подякуйте дорослим, що погодилися на інтерв’ю;

·         скажіть, що це має бути цікаво і корисно для вас усіх;

·         використовуйте вербальні і невербальні навички ефективного спілкування;

·         запитайте, чи можете записувати інтерв’ю, оскільки це дасть змогу обміркувати їхні слова (підготуйте усе для запису — ручку і папір або диктофон);

·         скористайтеся запитаннями, які підготували та записали;

·         під час інтерв’ю з’ясовуйте деталі та незрозумілі моменти. Для цього ставте запитання, які потребують розгорнутої відповіді: «А що було далі? Ось про це, будь ласка, детальніше», «Чи можна навести приклад?»;

·         подякуйте дорослим за інтерв’ю, обміркуйте сказане ними.

При підготовці до уроку використаний матеріал сайту  https://uahistory.co/pidruchniki/polishyk-health-basics-9-class-2017/20.php