9 клас 29.01.26 Урок № 19

Тема: Профорієнтація. Критерії і мотиви для вибору професії. Вибір професії згідно з власними бажаннями, здібностями і перспективами на ринку праці.  Практична робота № 16 «Виявлення професійних схильностей.»                                                                     Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в §13 (ст.61-64),  пройти онлайн-профтестування та записати свої результатати.

https://onlinetestpad.com/ua/test/846652-ea-klimova-ddo

https://onlinetestpad.com/ua/test/576653-profesijni-skhilnosti

 Епіграф: «Коли корабель не знає в який порт рухається, то ніякий вітер йому не буде попутним».                                                                                                                                                                                       Сенека (давньоримський  філософ)

        Глосарій:                                                                                                                               Професія – це рід трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань, практичних навичок, шляхом спеціальної освіти, навчання чи досвіду, які дають можливість здійснювати роботу в певній сфері виробництва.                                                              Спеціальність - вид занять у межах однієї професії.
Професіонал – людина яка зробила якесь заняття предметом своєї постійної діяльності. Добрий фахівець, знавець своєї справи, спеціаліст.                                                                                    Ринок праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з купівлею і продажем трудових послуг працівників. Сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу за допомогою ціни на працю.                                                                                                                                               Вакансія – наявність  вільного робочого місця або посади на яку може бути прийнята людина.  Заробітна плата - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ними роботу. Для прийняття правильного рішення при виборі професії необхідно враховувати ряд критеріїв – власні бажання, психологічні особливості, здібності та можливості, потреби ринку праці, характер праці.                                                                                                                                                                                                        «Ким ти хочеш бути як виростеш?» - це питання одне із тих, що задають найчастіше. Вибір професії порівнюють із другим народженням людини.  Ми живемо в країні, яка поступово рухається в напрямку європейського життя, запроваджуються різні стандарти, вимоги для здобуття професій та виникає потреба в нових. Перед молоддю поступово з’являються необмежені можливості для набуття будь-якої професії. Саме тому потрібно добре усвідомлювати, як важливо обрати професію до душі, щоб вона не стала тягарем, а приносила лише задоволення. Вибір професії — це важливий крок у доросле життя. Це велика відповідальність перед батьками, перед суспільством, а найголовніше перед собою. Робота і все, що з нею пов'язане, займає більшу половину життя людини. Знайти себе в світі професії – означає  відчувати себе потрібним людям, гідно заробляти; розкрити свої здібності, досягти вершини успіху. Від того, як людина працюватиме, буде залежати майбутнє не тільки її сім’ї, а й держави. Сьогодні у світі існує понад 60 тис. професій. «Професія (від лат. profession — офіційне заняття, спеціальність) -  вид трудової діяльності людини, яка передбачає оволодіння комплексом спеціальних теоретичних знань і практичних навичок у результаті спеціальної підготовки». Світ професій безмежний, цікавий, на будь-який смак. Вибір професії у наш час – велика справа. Професія – це наше життя. Можливо, ви ще не замислювались, яке то щастя мати хорошу роботу, займатися улюбленою справою, одержувати достойну зарплату? Треба не просто працювати, а працювати творче, щоб отримувати насолоду від виконаної роботи. Коли робота виконана на совість, з душею, вона приносить не тільки втому, але й велику радість, задоволення. Звичайно, успішне вирішення проблеми вибору майбутньої професії залежить від багатьох обставин життя молодої людини. Але провідну роль тут відіграє вміння правильно планувати своє життя, будувати життєвий прогноз, передбачати можливі наслідки власних рішень і вчинків.  В світі існує близько 60 тис. різних професій. Для прийняття правильного рішення при виборі професії необхідно враховувати ряд критеріїв – власні бажання, психологічні особливості, здібності та можливості, потреби ринку праці, характер праці. Важливо прийняти правильне рішення, усвідомити формулу вибору професії.  Існує формула вибору професії, яка поєднує три компоненти: «хочу» - «можу» -«треба».                                                                                                                                              ХОЧУ – вибір професії має відповідати вашим бажанням.                                                   МОЖУ-  обираючи професію треба враховувати власні здібності, можливості, характер, стан здоров’я.                                                                                                                                           ТРЕБА -  брати до уваги сучасну потребу в цій професії, оцінити її перспективи на ринку праці.                     Критерії вибору професії. Чинники, що впливають на вибір професії.

•           Позиція батьків та старших членів родини;

•           Вплив друзів на вибір професії;

•           Вплив педагогів на вибір професії;

•           Особисті професійні плани;;

•           Інформованість про професії;

•           Уподобання;

•           Конкурентоспроможність професії на ринку праці.

Як визначення схильностей впливає на вибір фаху? Для такого вибору потрібно знати свої індивідуальні особливості, інтереси, схильності. На основі розвитку стійких інтересів формується схильність, прагнення людини до певного виду діяльності. Інтереси та схильності можна визначити за допомогою спеціальних методик, розроблених ученими-психологами. Для широкої орієнтації у світі професій доцільно скористатися умовною системою розподілу їх за предметом праці, розробленою психологом Є.О. Климовим. Він розподілив професії на п'ять типів:
 Перший - «людина — людина», коли доводиться працювати переважно з людьми, групами і спілками людей, колективами.
Другий - «людина — техніка», коли головним предметом праці є технічні системи, механізми, матеріали, технічні об'єкти.
Третій - «людина — природа», коли головним предметом праці є живі організми (рослини, тварини).
Четвертий - «людина — знакова система», коли провідним предметом праці є умовні знаки, цифри, коди, природні та штучні мови, ноти тощо.
П'ятий - «людина — художній образ», коли головним предметом праці стають художні образи, умови їхньої побудови.

 Головна професія для вас зараз – це навчання в школі. Навчайтесь старанно, наполегливо, пам'ятайте, що знання, які отримаєте у школі, стануть опорою у вашому житті. Ким би ви не мріяли стати, яку б професію собі не обрали, кожен повинен добре знати свою справу, робити  її чесно, вміло, але пам’ятайте, що головною професією для вас сьогодні є професія школяра.        Я бажаю вам, щоб ви завжди твердо знали куди рухається ваш корабель. Попутного Вам вітру. Бажаю зробити в житті правильний вибір.

Рекомендації  «Вибір майбутньої професії»

Вибираючи свою майбутню професію, запам'ятай:

1. Вибір професії - важливий крок у житті кожної людини, тому роби його усвідомлено, враховуючи свої схильності та здібності.

2. Розділяй професії на хороші та погані, цікаві й нецікаві, важкі й легкі.

3. Все залежить не від професії, а від  твого ставлення до неї.

4. Не вибирай професію "за компанію" разом зі своїми друзями. Пам’ятай: те, що підходить твоєму  другові, може не підійти тобі.

5. Радься з батьками, друзями, вчителями, але, беручи кінцеве рішення, прислухайся до своїх бажань та потреб.

6. Запам’ятай, що світ професій набагато більший  кількості шкільних предметів.

7. Не вибирай професію на підставі свого улюбленого предмета у школі або ставлення до вчителя.

8. Збирай як можна більше інформації про різні професії.

9. Вивчай самого себе, май чітке уявлення про свої інтереси та схильності.

10. Уточни, чи є на ринку праці попит на обрану тобою професію.

11. Найди можливість поспілкуватися з представниками обраної тобою професії.

12. Якщо ти невдало обрав професію, пам'ятай, що її можна змінити у будь-якому віці. Для цього потрібно мати лише бажання.

АЛГОРИТМ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

·         Визначте кілька професій, які вам подобаються, до яких є потяг, існують принципи можливості успішного їх освоєння й працевлаштування.

·         Відшукайте якнайбільше інформації про ці професії, познайомтеся з людьми цих професій.

·         Вислухайте думки батьків, учителів, друзів, проаналізуйте їх.

·         Складіть список суттєвих можливостей професії і проаналізуйте його відносно до своєї мети, очікувань, мрій.

·         Визначте фізичні та психологічні якості, необхідні для кожної із професій.

·         Зверніться до психолога з проханням визначити ваші інтереси, здібності, темперамент, особливості пам’яті, уяви тощо.

·         Прислухайтеся до своїх відчуттів, інтуїції.

·         «Приміряйте» кожну з професій. Порівняйте і зважте в «плюси» та «мінуси».

·         Зробіть вибір.

·         Упевнено йдіть до мети.

Корисні посилання:

Користуючись методиками дослідження схильностей та інтересів, ви можете визначити свою схильність до певного типу професій.

ryoutest.in.ua/

https://profi.dcz.gov.ua/

https://osvita.diia.gov.ua/prof-orientation-quiz?gad_source=1&gclid=CjwKCAiAtNK8BhBBEiwA8wVt9xQehStwo_UmZyO9FaIF7Jls9qPfDo2_AkrVJmYHzvv2tHTAB4vY9BoCQlYQAvD_BwE

 

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначається за рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 р. (резолюція № 60/7) щороку 27 січня. У 2011 р. Верховна Рада України прийняла рішення про відзначення 27 січня Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту в Україні на державному рівні (Постанова ВРУ № 8605 від 5 липня 2011 р.).

Саме цього дня 1945 р. Червона армія визволила в’язнів найбільшого в окупованій Європі табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі (на території Польщі), що став жахливим символом Голокосту та нацистських злочинів у Другій світовій війні. Глибоко символічно, що табір було визволено підрозділом І Українського фронту під командуванням майора Анатолія Шапіро – українського єврея, уродженця Харківщини.

Трагедія Голокосту є невід’ємною частиною національної історії та пам’яті України. Саме на українській землі нацистами та їхніми поплічниками було забрано життя у понад 1,5 млн українських євреїв (тобто кожен четвертий з понад 6 млн жертв Голокосту).

Ще задовго до того, як нацисти застосували диявольську технологію убивства у газових камерах Аушвіцу, у серпні 1941 р. поблизу Кам’янця-Подільського були убиті понад 23 тисячі людей.

За місяць, наприкінці вересня у Бабиному Яру нацисти позбавили життя майже 34 тисячі євреївкиян, а сама назва до того невідомої околиці української столиці перетворилась на жахливий символ Катастрофи. Ботанічний сад у Дніпрі, Порохові склади в Одесі, Сосонки біля Рівного, Богданівка та Доманівка на Миколаївщині, Дробицький Яр у Харкові, соляні шахти в Бахмуті, Березовий рів на Чернігівщині… В Україні немає міста, в якому б не було власного «Бабиного Яру». Жертви деяких з них дотепер чекають на належне вшанування.

Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоб наступні покоління зберегли пам’ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду.

Сьогодні світ вшановує пам’ять мільйонів людей, знищених нацистським режимом лише за право бути собою.

Голокост — це трагедія, яка нагадує, до чого призводять ненависть, мовчання й байдужість.

Пам’ять — це не лише про минуле.

Це відповідальність сьогодні — не допустити повторення злочинів проти людяності, де б і ким би вони не чинилися.

Запалімо свічку пам’яті.

Згадаємо кожне втрачене життя.

Пам’ятаємо.

Ніколи знову.

Інтерактивна виставка «Не Дитячі історії»

https://www.nochildrenstories.com/intro

7 клас 28.01.26 Урок № 22

Тема: Унікальність органічного світу Австралії. Населення.                                              Домашнє завдання: Опрацювати §29 (ст.138-142), переглянути відео, оцінити свої досягнення за 12 балами.

Австралія — й насправді чудовий материк!

Там мріє побувати кожен мандрівник.

Англієць Метью Фліндерс відзначився як слід —

Проплив навколо неї із заходу на схід.

І назву цю чудову він їй подарував,

З великим дуже сумом додому повертав.

А австралійський клімат тут дуже непростий:

Тропічний, субтропічний — спекотний і жаркий.

В Австралії багатий і дивний живий світ:

Єхидни, качкодзьоби, коали, евкаліпт.

Моря тут є й протоки, і острів не один.

Коралові споруди підносяться з глибин.

Це — материк чудовий і люди там живуть

І гостей з України там завжди радо ждуть!

«Словничок»

Ендеміки — рослини та тварини, які живуть лише в певному, відносно обмеженому районі або групі районів.

Релікти — види рослин і тварин, залишки давньої флори й фауни, що збереглися донині.

Скреби — зарості колючих чагарників або низькорослих дерев (евкаліптів та акацій) з дріб­ним твердим листям.

Епіфіти — рослини, що живуть на інших де­ревах, використовуючи їх як місце прикріплення.

Національний природний парк — природо­охоронна територія загальнодержавного значен­ня, яка створюється з метою збереження, попов­нення та ефективного використання природних комплексів і об'єктів, що мають особливу цінність. У них охорона поєднується з раціональною орга­нізацією відпочинку населення й туризму.

Заповідник — ділянка території або аквато­рії, на якій зберігають весь природний комплекс, заборонена будь-яка господарська діяльність, окрім використання для комплексних наукових досліджень. 

 Австралія раніше відокремилася від інших материків. Тому тут в ізоляції утворився своєрідний рослинний і тваринний світ. Незвичайність Австралії полягає в тому, що це єдиний материк світу, територія якого зайнята однією країною, яка не має суходільних кордонів. Назва цієї держави – Австралійський Союз.

Рослинний світ Австралії

 Близько 75% видів рослин  материка зустрічається лише тут. Інші 25% мають близькі види в Південній Америці і Південній Африці. Це свідчить про те, з якими материками в далекому геологічному минулому Австралія становила одне ціле. Вона є частиною Гондвани. Природа створила в Австралії ніби великий заповідник, де збереглося багато рослин, які вимерли на інших материках, а також тварин, близьких до тих, що населяли нашу землю в давні часи. На материку ростуть 34 тис. видів рослин, із них 3/4 – ендемічні. Серед ендеміків багато видів евкаліптів і акацій, найтиповіших для Австралії сімейств рослин. Евкаліптів у Австралії зростає понад 600 ви­дів. Вони ростуть переважно у вологих місцях. Вони як насоси викачують воду з ґрунту, добре осушують його. Їх називають «протигарячковими» деревами, оскільки там, де вони ростуть немає боліт, а отже, немає умов для розвитку личинок малярійних комарів. Це найвищі дерева планети. Висота окремих досягає 100 метрів. Є евка­ліпти низькорослі. Один з низькорослих видів ев­каліптів називається «тасманський дуб» з рідкою кроною. Евкаліптові ліси світлі та майже не утворю­ють тіні. Листя евкаліптів містить цілющі ефірні олії, а деревина дуже міцна. Кожний рік евкаліп­ти скидають кору, щоб та не заважала їм рости. Блакитно-сіре листя евкаліптів надає лісам трохи сумного вигляду, в них майже немає яскравої со­ковитої зелені. Навіть у найсухіші періоди ці де­рева не скидають свого листя, а повертають його ребром до сонця. Значна висота дерев не пов’язана з погонею за світлом – таким шляхом вони захищають себе від лісових пожеж. Ці ліси зосереджені на сході Австралії. Части­на Великого Вододільного хребта має назву Блу-Маунтіс (Голубі гори). їх так називають, завдяки голубому відтінку листя евкаліптових лісів, які покривають схили. Це дерево має важку, щільну, міцну деревину. Вона дуже цінується в кораблебудуванні. Довговічними є і телеграфні стовпи з евкаліптового дерева. З листя виробляють лікувальну олію. Оскільки клімат значної території Австралії відрізняється сухістю, у її флорі пере­важають посухостійкі рослини: злаки, евкаліпти, зонтичні акації, пляшкове дерево тощо. Пляшкове дерево має широку нижню частину стовбура, яка різко звужується догори. У дощову пору року в стовбурі накопичується значний запас вологи, яку дерево використовує в посушли­вий період. На національній емблемі Австралії зображено, крім евкаліпта, ще й акацію. Акація – це ще один типовий представник рослинного світу Австралії. Гілка з квітами срібної акації, зображена на гербі Австралії, є її символом. Австралійські акації належать до родини мімозових. Усього їх налічується 750 видів. Ростуть вони в субтропіках і тропіках. Понад 50% усіх видів акацій знаходиться в Австралії. Це кущі і великі дерева.

Тваринний світ Австралії

Своєрідність тваринного світу Австралії дозволяє виділити її в особливу Австралійську область. Фауна Австралії відрізняється стародавністю, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки дінго, завезеного людиною).  З-поміж тварин найпоширеніші є сумчасті: кенгуру, вомбати, ведмідь – коала, білки, летяги, соні та інші.   Кенгуру також є одним із символів Австралії (52 види). Незвичайний вигляд кенгуру вразив перших європейців, які ступили на берег континенту. Найменші кенгуру завдовжки 23 см, а найбільші – гігантські руді – до 2 м. В степах і заростях чагарників живуть велетенські руді кенгуру, в лісах – сірі, також великі. Є й дрібні кенгуру. Навіть у велетенських кенгуру малята народжуються крихітними – 3см. Самиця  доношує її у своїй сумці понад півроку. У кенгуру поганий зір, зате добрий слух. Колись кенгуру в Австралії було дуже багато, але їх винищили за цінне хутро. Цікаве походження назви цих тварин. Моряки, що плавали з Куком, ступивши на землю Австралії, побачили дивовижних звірів, які пересувалися величезними стрибками. Коли моряки запитали австралійців, як вони їх називають, ті відповіли: «кенгуру», що означає «не розумію». На материку збереглися представники фауни мезозой і третинного часу, у тому числі більшість існуючих на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців - однопрохідні яйцекладні єхидна і качкодзьоб. Своїх малюків вони виводять з яєць – як пташенят, а вигодовують молоком – як ссавці.  Качкодзьоби – дивні тварини, укриті густим хутром, які несуть яйця. Має дзьоб, перетинки між пальцями лап, як у качки, а хвіст, як у борсука. Улюбленцем австралійців є сумчастий ведмідь коала. «Плюшевими ведмежатами» коалами, які люблять поїсти й поспати, милуються всі любителі живої природи. Сумчатий ведмідь коала живиться евкаліптовими листками. Укритий хутром. Дуже неквапливий у русі. Довжина тіла дорослого коали 50 см, маса – до 10 кг, а в дитинчат при народженні – 1,8 см і важать вони близько 5 г. Досягнувши 7-8-місячного віку, дитинчата перебираються із сумки на спину самки. Не перестають дивувати людей і плосконосі ящірки, котрі бігають на двох задніх ногах, і різнобарвні райські птахи, і папуги, і «колюча» єхидна. Різноманітність видів тварин Австралії незначна. Серед звірів тут панують сумчасті. Відсутність хижаків сприяла розвитку їхньої надзвичайної різноманітності. Крім усіх відомих сумчастих – «кенгуру», коали, тут водяться сумчасті вовк, кріт, борсук, білка та інші. А із сумчастих хижаків на острові Тасманія жив сумчастий диявол. Серед чималої кількості тварин Австралії 9/10 видів ендемічні. На жаль, далеко не всі вони можуть конкурувати з «переселенцями». Простори Австралії виявилися сприятливими для собак динго, лисиць, пацюків, кроликів, горобців, овець та інших видів, завезених із інших материків. Тільки в Австралії мешкають страуси ему і казуар, райський птах, сміттєва курка, яскраво забарвлені папуги, дводишніа риба цератода(зяброве і легеневе дихання). Вона є перехідною ланкою між амфібіями і рибами. Чудернацький вид місцевості надають незвичайні споруди мурашок – термітники.

На материку Австралія існує ба­гато проблем, пов’язаних із діяльністю людини, що швидко та іноді безповоротно змінює при­родні ландшафти, порушує рівновагу природних комплексів. Тому перед Австралією стоять невідкладні еко­логічні проблеми: її природа потребує охорони. Завезення кроликів,  що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. За підрахунками вчених рослинною їжею, яку знищили кролі, можна було б прогодувати від 75 до 150 млн. овець. Кролі стали лихом для країни. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатів. Для збере­ження природних комплексів в Австралії створено понад 1200 територій, що охороняються, – резер­ватів, національних парків і заповідників. Організовано мережу дослідницьких станцій, які вирішують проблеми попередження ерозії ґрунтів, підвищення їхньої родючості. Для ви­рішення проблем водопостачання австралійські вчені досліджують питання створення штучних дощів, опріснення морської води. 

                                                                Населення Австралії

  Сучасне населення Австралії складається з декількох етнічних груп, які істотно відрізняються одна від одної: нащадків переселенців із Великої Британії та Ірландії, переселенців з інших країн Європи й Азії та корінних жителів. Уважається, що корінні жителі Австралії — аборигени, з'явилися на материку близько 40 тис. років тому. На думку вчених, вони потрапили сюди з Південно-Східної Азії. Їх відносять до особливої австралійської раси. Австралоїди мають коричневий колір шкіри, темне, злегка кучеряве волосся, темні очі. До початку колонізації материка в Австралії проживало близько 0,5 млн аборигенів. Їхні численні племена були розкидані величезною територією, вони розмовляли різними мовами, вели кочовий спосіб життя. Вони не мали постійних помешкань і свійських тварин, займалися полюванням і збиральництвом. Із приходом колоністів їх відтіснили на незручні землі півночі й заходу країни, примусили жити в спеціальних поселеннях — резерваціях. Лише у другій половині XX ст. корінні жителі були визнані громадянами країни й одержали право на вільне пересування. Однак їх кількість істотно скоротилася і становить щонайменше 50 тис. осіб. Англо-австралійці ведуть відлік своєї історії перебування на материку з «Першого флоту». Так називалася група з 11 вітрильних кораблів, які пристали до берега Австралії у січні 1788 р. і доставили перших каторжників і їхній конвой. Каторжани, відбувши до кінця покарання, облаштовувалися на континенті. У середині XIX ст. перевезення засланих було припинено, і до Австралії почали прибувати вільні жителі Британських островів. У ті часи подорож із Європи до Австралії займала від семи місяців до року. У наші дні переліт із Європи займає близько доби з двома посадками в Делі або Сінгапурі. Нащадки переселенців із Великобританії та Ірландії — англо-австралійці становлять 80% жителів материка. Відкриття у XIX ст. золота і розвиток вівчарства привабили до Австралії вихідців з інших країн Європи та Азії — німців, італійців, греків, голландців, китайців. Є в Австралії й українці. Їхня кількість становить майже 32,2 тис. осіб. Більшість із них проживають у великих містах — Сіднеї, Мельбурні, Аделаїді. Мельбурн — «майже» англійське місто з безліччю старовинних будинків і великою кількістю парків. Історія Мельбурна починається з 1803 р., коли на берегах річки Ярра виникло перше поселення колоністів. Сідней — найбільше австралійське місто з нескінченними лабіринтами вулиць, широкими магістралями й безліччю хмарочосів. Столиця країни — невелике місто Канберра (353 тис. жителів) — розташоване між Сіднеєм і Мельбурном за 100 км від океанського узбережжя. Канберра спеціально проектувалася як столиця. Це політико-адміністративний і культурний центр країни. У ньому немає промислових підприємств, відсутні хмарочоси, проте дуже багато зелені, ростуть дерева й чагарники, привезені з різних країн світу. Загалом в Австралії проживають близько 20 млн осіб. Густота населення дуже низька, розміщено воно дуже нерівномірно. Основна частина населення проживає у містах, розташованих на узбережжі. Сільські населені пункти складаються з малих сіл і ферм, які розділені великими відстанями. На Австралійському континенті розташована лише одна країна — Австралійський Союз. Це одна з найбільших за площею держав світу. Від кінця XVIII ст. Австралія була колонією Великої Британії, але за порівняно короткий проміжок часу перетворилася на високорозвинену країну. Цьому сприяли знайдені тут поклади корисних копалин і природні умови, сприятливі для розвитку сільського господарства. Провідне місце в економіці країни належить промисловості. Авс­тралія є одним із найбільших у світі виробників мінеральної сировини, велику частину якої вона продає іншим країнам. Розвинуте автомобілебудування, електроенергетика, металургія, нафтопереробна, хімічна, харчова галузі. Понад сто років Австралія вважається одним із найбільших виробників вовни та продуктів харчування — пшениці, м'яса, цукру, фруктів, меду. Провідне місце посідає вівчарство. Австралійські мериноси (порода овець) дають більше половини всього світового настригу високоякісної, кращої у світі тонкої вовни. Щоб оглянути свої володіння, фермери використовують легкі літаки, за що австралійці заслужили звання «найбільш літаючої нації». Великі відстані стали перешкодою для регулярного відвідування учнями шкіл, які живуть на віддалених фермах. Однак маленькі австралійці на віддалених фермах навчаються за допомогою радіотелефону, телевізора й Інтернету. Учитель проводить уроки для учнів, які перебувають за сотні кілометрів від нього, і при цьому задає й перевіряє домашні завдання. Нині і наші здобувачі освіти знайомі з такою формою навчання. В Австралії добре розвинутий туризм. Мільйони людей з усієї земної кулі приїжджають помилуватися унікальною природою цієї країни.

ПІДСУМОК:

·       Сучасне населення Австралії — це корінні жителі та переселенці, які складають на сьогодні його основну частину. Корінне населення — аборигени — належать до австралоїдної раси. Майже 80% населення країни — англо-австралійці, нащадки переселенців із Великої Британії та Ірландії. Українська діаспора в Австралії становить близько 32,2 тис. осіб.

·    Населення на материку розміщене нерівномірно. Проживає в основному в містах.

·   Австралійський Союз — єдина держава на материку. Вона належить до економічно розвинутих держав світу. Має високорозвинену видобувну й переробну промисловість, сільське господарство. Австралійський Союз посідає одне з провідних місць у світі з видобування корисних копалин, виробництва вовни та продуктів харчування.

9 клас 27.01.26 Урок № 19

Тема: Автомобілебудування. Літакобудування. Суднобудування. Верстатобудування. Практична робота №8: Позначення на контурній карті України центрів виробництва транспортних засобів та пояснення чинників їх розміщення.                                            Домашнє завдання: Переглянути  відео з теми, письмово розповісти про один транспортний засіб, вироблений в Україні.

 МАШИНОБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ

    Машинобудування є важливою складовою національного господарства України. В ній зайнята майже третина від усіх працюючих у промисловості. В Україні існує близько 1000 машинобудівних підприємств різного призначення. Основними виробництвами, що формують головну частину вартості продукції, є авіа- та автомобілебудування, сільськогосподарське, енергетичне та важке машинобудування. Також працюють підприємства тракторо-, верстато-, суднобудування, залізничного машинобудування. Практично повністю припинило існування українське точне машинобудування. Майже 2/3 підприємств перебуває у колективній власності, близько чверті – у державній. Приватних підприємств у машинобудуванні України небагато – лише близько 5 %.

       Важке машинобудування. В Україні важке машинобудування склалося у трьох промислових районах: Донецькому, Придніпровському та Прикарпатському. Чинниками його розміщення там є великий споживач їх продукції, а також у перших двох районах – потужна металургійна база, яка дає чавун та сталь для роботи підприємств. У Донецькому промисловому районі сконцентровано виробництва устаткування для шахтного видобутку вугілля, насосів (Горлівка) та для металургії (прокатні стани, ковальсько-пресове обладнання), а також важких металорізальних верстатів, кар’єрних екскаваторів (Краматорськ, Кадіївка (до 2016 р. – Стаханов), Маріуполь). У великих металургійних містах Придніпров’я – Кривому Розі та Дніпрі – налагоджене виробництво обладнання для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокату труб, доменних печей тощо. У Кривому Розі також випускають гірничошахтне устаткування для залізорудної промисловості. У Західному і Східному нафтогазоносних районах зосереджено центри, що випускали устаткування для видобутку нафти і газу: Дрогобич, Борислав, Харків. Виробництво електричного устаткування. Одним з найважливіших виробництв українського машинобудування є енергетичне машинобудування. Турбіни для АЕС та ГЕС, парові котли для ТЕС виробляють у найбільшому центрі машинобудування України – Харкові. У ньому розміщується одне з найбільших у світі турбінобудівних підприємств – «Турбоатом», на якому налагоджений повний цикл: проектування, виготовлення, постачання, налагодження та фірмове обслуговування турбінного устаткування для електростанцій всіх типів. 3/4 акцій підприємства є державною власністю. За версією Forbes у 2016 р. компанія «Турбоатом» зайняла 5-те місце в рейтингу найбільших інноваційних компаній України. Частина продукції підприємства експортується. Україна є також виробником силових трансформаторів як важливої продукції електротехнічного машинобудування. Хмельницький трансформаторний завод «Укрелектроапарат» є одним з найбільших у Європі.  Підприємство «Супер» у Запоріжжі складає надпотужні масляні та сухі трансформатори. В Україні існує багато кабельно-провідникових заводів, продукція яких необхідна для прокладання електромереж. Підприємства такого профілю існують зокрема у Запоріжжі, Кам’янському (до 2016 р. – Дніпродзержинськ), Бердянську, Рівному, Харкові, Одесі. Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства.

 Виробництво металообробних машин і верстатів. Базовою галуззю машинобудування України є верстатобудування. Важливі центри верстатобудування – Київ (завод верстатів-автоматів), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-автоматів). Виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу. Україна має сприятливі умови для розвитку залізничного машинобудування: розвинута чорна металургія, розгалужена мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів. Усе це зумовило розміщення підприємств локомотиво- та вагонобудувуння в східній та центральній частинах країни.

   Понад 100 років тепловози виробляють у Харкові на заводі транспортного машинобудування. Окрім тепловозів це підприємство випускає військову бронетехніку – танки та бронетранспортери. Луганський тепловозний завод був зруйнований під час військових дій на Донбасі у 2014 р. Промислові електровози випускають у Дніпрі на електровозобудівному заводі. Там створене сучасне науково-виробниче об’єднання з виробництва магістральних електровозів, на які Україна має великий внутрішній попит. Разом з німецьким концерном Siemens завод спроектував та освоїв серійне виробництво електровозів, які замінили на вітчизняній залізниці іноземні аналоги.

   Вагонобудування в Україні спрямоване переважно на виробництво товарних вагонів, які виробляють у кількох центрах. Найбільшим з них є Крюківській вагонобудівний завод, що працює у Кременчуку. Майже 150 років він складає товарні вагони. Нині завод швидко пристосовується до кон’юнктури ринку та налагоджує випуск нової продукції: промисловий випуск вітчизняних пасажирських вагонів, потягів для метрополітену, ескалаторів. Головний та проміжні вагони метро Крюківського заводу експлуатуються у Києві з 2009 р. У 2012 р. підприємством було побудовано 2 швидкісні дев’ятивагонні електропотяги «Тарпан», а в 2014 р. сучасний пасажирський дизель-поїзд ДПКр2 в єдиному екземплярі. Великим підприємством зі складання товарних вагонів, зокрема вагонів-цистерн, є завод «Азовмаш» у Маріуполі. Окрім того, товарні вагони виготовляють у Кам’янському, Кадіївці, Києві (на Дарницькому вагоноремонтному заводі). У великих залізничних вузлах є підприємства з ремонту локомотивів та вагонів.

 Будування суден і човнів. Не найкращі часи переживає українське суднобудування. Як морська держава Україна тривалий час славилася випуском морських та річкових суден різного призначення. Розміщення цих виробництв зорієнтоване на морські та річкові узбережжя. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де існує три суднобудівні заводи, найбільший з яких – «Океан». Його вироби – океанські і морські судна-танкери, суховантажні, військові судна, китобійні бази, морозильні риболовні траулери, лісовози, сейсморозвідувальні та пасажирські судна – ходять під прапорами багатьох країн світу. Налагоджуються кооперативні зв’язки українських виробників з європейськими. Але водночас заводи зазнають величезних труднощів з отриманням кредитів для модернізації виробництва, існує брак оборотних коштів, виробничі потужності мало завантажені. Іншими центрами морського суднобудування є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах є потужності для випуску океанських і морських суден різних типів, доків для морських портів і портових кранів; та Київ, де на заводі «Шхуна» є можливості для складання морських траулерів для вилову риби. Суднобудівні заводи України виконують замовлення переважно норвезьких та голландських компаній. Річкове суднобудування і судноремонт є на Дніпрі (Херсон, Запоріжжя, Київ) та Дунаї (Ізмаїл, Кілія, Вилкове).

 Виробництво автотранспортних засобів. Працемістке виробництво автомобілів орієнтується в Україні на наявність достатньої кількості трудових ресурсів, а також розгалужену транспортну мережу, яка дає змогу ефективно використовувати кооперування у виробництві. Крім того, достатнє виробництво металу, пластмас, виробництво шин, автомобільного скла, потужна науково-дослідницька база та великий внутрішній ринок збуту продукції є сприятливими передумовами для розвитку автомобілебудування в нашій країні, які поки що використовуються мало.  Автомобілебудування виникало в Україні у середині 50-х рр. ХХ ст. Тоді, колись найбільший у Європі, Львівський автобусний завод (ЛАЗ) почав серійний випуск автобусів для внутрішньоміських маршрутів. Потім на Запорізькому автомобільному заводі (ЗАЗ) почалося складання малолітражних легкових автомобілів марки «Запорожець», а на Луцькому автомобільному заводі (ЛуАЗ) – вантажно-пасажирських автомобілів. Згодом виник Кременчуцький автомобільний завод (КрАЗ), який прославився виробництвом вантажних автомобілів, здатних перевозити 23 т вантажів, а також тягачів, вантажопідйомністю 30 т! Але слава цих чотирьох колишніх стовпів українського автомобілебудування вже у минулому.  За останні роки через економічну кризу та нездатність протистояти засиллю іноземної продукції автомобілебудування України суттєво змінилося як за характером своєї діяльності, так і за розміщенням. Запорізький та Кременчуцький заводи нині припинили випуск власних марок автомобілів і перейшли на великовузлове складання легкових автомобілів та позашляховиків компаній Німеччини, Республіки Кореї, США, Росії. На внутрішньому ринку автобусів нині панує корпорація «Богдан» – одна з найбільш динамічних за розвитком компаній в Україні, об’єднує потужності для виробництва автобусів і тролейбусів, легкових та вантажних автомобілів, електробусів, комерційної та спеціалізованої техніки, а також має власну розгалужену торговельно-сервісну мережу по всій країні. Нині це найбільший автовиробник в Україні. Головне виробництво корпорації «Богдан» – це найсучасніше за обладнанням підприємство в місті Черкаси, яке здатне випускати 120–150 тис. легкових та 15 тис. вантажних автомобілів на рік. У 2005 р. корпорація «Богдан» придбала у власність потужності автозаводу в Луцьку. Нині там виробляють автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, електробуси, а також здійснюють великовузлове складання легкових автомобілів Республіки Кореї. Нині в Україні значно менше за обсягами виробництво автобусів також ведеться у Черкасах, Борисполі, Чернігові, Рівному та інших містах. В останні роки в Україні відновлюється вітчизняне виробництво рухомого складу для міського електротранспорту: тролейбусів і трамваїв (Київ, Дніпро).  Значним виробником сучасного пасажирського електротранспорту для міст – трамваїв, тролейбусів та електробусів – стала корпорація «Електрон» (Львів). Трамваї та тролейбуси «Електрон» – це низькопідлогові підвищеної комфортності вагони із системою кондиціонування салону, зниженим рівнем вібрації та шуму. Трамвайні вагони призначені для колій різної ширини та мають 3, 5 і більше секцій. Головною особливістю львівського тролейбуса є можливість його автономного ходу, тобто без контактної мережі, на відстань до 3 км. Електробус «Електрон» – це екологічний міський транспорт нового покоління, який здатний без підзарядження акумуляторів проходити до 300 км. Крім того, корпорація «Електрон» є виробником спеціальних автомобілів для комунального господарства та екстреної медичної допомоги. В Україні також налагоджене виробництво мотоциклів марки «Дніпро», причепів та автофургонів для перевезення пошти та харчових продуктів на Київському мотоциклетному заводі (КМЗ). У Харкові та Чернігові виробляють спортивні та дитячі велосипеди, дитячі та інвалідні візки.

Виробництво повітряних літальних апаратів. Україна належить до небагатьох країн світу, що володіють повним циклом створення авіаційної техніки, і займає провідне місце на світовому ринку в секторі транспортної та регіональної пасажирської авіації. За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвинутих держав світу. Стратегічно важливе для України виробництво розвивається на основі потужної науково-дослідної бази та висококваліфікованих кадрів. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові й промислові центри України. Київське державне підприємство «Антонов» випускає одні з найкращих у своєму класі літаки, які мають загальносвітове визнання і є конкурентоспроможними на ринках Європи і світу, а також космічні літальні апарати. Саме на цьому підприємстві було створено найбільші в світі вантажні літаки: серійний літак «Руслан» (АН-124), який підіймає 150 т та одиничний екземпляр літака «Мрія» (АН-225), вантажомісткістю 250 т! У 2016 р. було заявлено про те, що розглядається можливість запуску серійного виробництва найбільшого в світі літака. Україна є значним виробником космічної техніки. Великим центром ракетобудування є Дніпро. Двигуни для літаків в Україні складають на одному з провідних у світі підприємств цього профілю – «Мотор Січ» у Запоріжжі. Там налагоджено розробку, виробництво, ремонт та сервісне обслуговування авіаційних газотурбінних двигунів для літаків та вертольотів.

  Проблеми і перспективи розвитку підприємств машинобудування в Україні. Машинобудування не оминули кризові явища, які призвели до значного скорочення випуску продукції, розбалансування виробництва, а також погіршення виробничих зв’язків, що роками складалися як наслідок спеціалізації та кооперування. Частина підприємств перейшла на випуск іншої продукції або змінила форми своєї діяльності. Інші, не витримавши конкуренції з іноземними виробниками, взагалі припинили своє існування. Значна частина продукції машинобудування, попит у якій раніше задовольнявся за рахунок власного виробництва, нині надходить із-за кордону. Це стосується передусім автомобілів, побутової техніки. Через скорочення фінансування роботи наукових і конструкторських організацій недостатньо запроваджуються новітні технології, що спрямовані на ресурсозбереження та зменшення кількості відходів.