9 клас 21.09.26 Урок № 3

Тема: Секторальна модель економіки країни. Форми суспільної та просторової організації національної економіки. Чинники розміщення виробництва.                      Практична робота № 1. Аналіз секторальної моделі економіки                                Домашнє завдання: Опрацювати §3-5 (ст.8-16), порівняти інфраструктуру України до війни та після її початку.

Виробництво — це процес створення матеріальних благ та послуг, які потріб­ні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку і виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладні­ших технічних систем. Провідні галузі — промисловість та сільське господарство.

Промисловість — об’єднує підприємства, що виробляють знаряддя праці й товари народного споживання. 

Сільське господарство складається з галузей, що займаються вирощуванням культурних рослин (рослинництво) та розведенням свійських тварин (тваринництво) з метою забезпечення населення продуктами харчування та окремі галузі промисловості сировиною.

Результатом діяльності галузей нематеріального виробництва є послуги — блага, що надають не у вигляді речей, а у формі діяльності.

Сучасне суспільство зацікавлене у високій ефективності виробництва. Чим менші витрати на випущену продукцію, тим ефективнішим є виробництво. По­казником ефективності є собівартість продукції — витрати підприємства на ви­робництво та реалізацію одиниці продукції.

 Для досягнення високої результативності та забезпечення економічного зростання національного господарства використовують різні форми організації виробництва:

1) Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засо­бів праці на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення активних підприємств, будівництва нових великих підприємств або об’єднання підприємств.

Переваги: можливість комплексно використовувати сировину і матеріали; забезпечення масового випуску продукції, зниження її собівартості. Недоліки: складність управління, неможливість швидкого перепрофілювання, погіршення екологічного стану території. Тому існує й зворотний процес — деконцентрація (або дисперсія) виробництва, яка виражена в розвитку мережі малих та середніх підприємств. Концентрація виробництва характерна для таких галузей, як електроенергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування і військово-промисловий комплекс.

2) Спеціалізація виробництва — зосередження діяльності підприємства на ви­робництві певної однорідної продукції. В основі спеціалізації лежить поділ праці. Переваги: створення продукції високої якості; зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованої робочої сили. Недоліки: монотонність праці; складність в регулюванні оптимальної кіль­кості продукції. Різні форми спеціалізації широко застосовують у машинобудуванні.

 3) Кооперування являє собою виробничі зв’язки між підприємствами, які бе­руть участь у виробництві певної продукції. Кооперування безпосередньо зв’язане з розвитком спеціалізації виробництва. Переваги: кооперування забезпечує тісну взаємодію спеціалізованих підприємств. Наприклад, для збирання автомобілів КРАЗ отримує продукцію від 135 суміжних підприємств. Недоліки: залежність від своєчасного постачання продукції. Кооперування також властиве для машинобудування.

4) Комбінування — форма організації суспільного виробництва, яка полягає в поєднанні на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв різних галузей. Кінцевий продукт одного виробництва (цеху) є сировиною для іншого, і так до виготовлення основної продукції. Переваги: забезпечує послідовну обробку сировини, економію на її транспортуванні; забезпечує комплексну переробку сировини (наприклад, з нафти отримують бензин, газ, солярку, мастила); використання відходів основного виробництва (наприклад, отримання сірчаної кислоти як продукту використання відходів чорної металургії і виробництва коксу). Недоліки: висока концентрація, еко­логічні проблеми. Текстильна, хімічна та лісохімічна промисловість, металургія.

5) Агломерування — це процесс встановлення та розширення стійких виробни­чих зв’язків між суміжними територіями, що приводить до утворення промислових агломерацій.                  

Чинники розміщення виробництва — це певні умови, що впливають на його територіальне розміщення. Серед них найбільше значення мають такі: чинник природних умов, сировинний, водний, паливно-енергетичний, працересурсний, споживчий, транспортний, науковий, екологічний, військово-стратегічний.

 Зі свого життєвого досвіду ви знаєте, що все у світі має певну будову (струк­туру). Національна економіка кожної країни, як цілісна система, також має власні структурні особливості.

Для дослідження характеру та рівня розвитку національних економік кра­їн світу міжнародні та національні організації, вчені різних наукових напрямів, широко використовують трисекторальну модель структури національної економіки.

  Первинний сектор економіки об’єднує галузі, пов’язані з видобутком сировини і його переробкою в напівфабрикати. До первинного (аграрно-промислового) сектора належать сільське, лісове господарство, рибальство, полювання і видобуток природного сировини (паливних, рудних і нерудних корисних копалин). Саме первинний сектор — джерело всіх матеріальних ресурсів для економіки. До початку промислової революції первинний сектор посідав найважливіше місце в структурі господарства, а в його складі провідна роль належала сільському господарству. Сьогодні переважання первинного сектора характерно або для відсталих і слаборозвинених економік африканського регіону, або для країн, багатих паливно-енергетичними ресурсами (в першу чергу нафтою).

 У складі вторинного (промислового) сектора економіки містяться обробна промисловість і будівництво. Назва цього сектора говорить сама за себе, саме сюди передають для подальшої обробки й отримання готових товарів усі добуті первинним сектором ресурси. У сучасному світі країни, у яких переважає в структурі економіки вторинний сектор, прийнято називати індустріальними.

  Третинний сектор економіки — це сфера послуг. Сюди належать усі види діяльності, пов’язані з обслуговуванням населення: транспорт, торгівля, туризм, наукова діяльність, освіта, охорона здоров’я, фінансова діяльність. В останні роки в цьому секторі високими темпами розвиваються інформаційні технології. Країни, у яких переважає третинний сектор економіки, назива­ють постіндустріальними, або інформаційним суспільством. Це країни — лідери економічного розвитку.

Секторальна модель національної економіки

Секторна модель економіки країни відображає пропорції між секторами економіки: первинним, вторинним та третинним секторами.

Співвідношення різних виділення видів господарської діяльності визначають за різними показниками, серед яких основними є: вартість виробленої продукції та чисельність зайнятих у певних секторах національного господарства. Секторальна модель економіки дозволяє визначити характер виробництва та зробити висновки про рівень економічного розвитку країни або регіону. Якщо частка галузей первинного сектора становить 12–15 % та навіть вище, а на частку третинного сектора припадає менше 50–55 % зайнятого населення, то така модель свідчить про сировинний характер виробництва в країні. І навпаки, якщо в економіці країни панують високотехнологічні галузі, то в секторальній моделі буде домінувати третинний сектор (60–70 % і більше). Високий рівень розвитку науки і техніки забезпечує: автоматизацію виробництва, високу продуктивність праці в першому та другому секторах, вивільнення робочої сили в цих секторах та збільшення зайнятості в третинному секто­рі виробництва. 

Елементи територіальної структури промисловості

Просторовою (територіальною) структурою економіки (господарства) називають сукупність у певний спосіб взаєморозташованих і взаємопов’язаних територіальних елементів економіки.

Промисловий пункт— невеликий населений пункт, у якому є одне про­мислове підприємство. Більшість смт України є промисловими пунктами.

Промисловий центр— населений пункт, у якому є одне середнє або велике підприємство, чи кілька не пов’язаних між собою виробничими зв’язками підприємств.

Промисловий вузол— населений пункт з містами — супутниками, що мають низку взаємопов’язаних виробництв. Він може бути утворений у результаті поєднання промислових пунктів та центрів. Наприклад, Житомирський вузол містить Житомир, Коростишів, Бердичів.

Промислова агломераціяє поєднанням промислових вузлів. Київська про­мислова агломерація поєднує виробництва Києва, Броварів, Борисполя, Василькова, Ірпеня.

Промисловий район— це велика територія, яка спеціалізується на вироб­ництві певної продукції. Спеціалізація промислового району залежить від географічного положення, а також історичних, природних, економічних та со­ціальних умов даного району. У межах промислового району поєднуються взаємопов’язані вузли та агломерації. В Україні, зокрема, набули розвитку такі промислові райони, як машинобудівні (Київський, Харківський, Одеський і Львівський), металургійні (Придніпровський, Приазовський).

Елементи територіальної структури сільського господарства

На територіальну організацію сільського господарства впливає географія ґрунтово-кліматичних ресурсів, потреби населення, спеціалізація переробних галузей.

Агропромисловий пункт — населений пункт, де переробляється один вид сировини.

Агропромисловий центр— населений пункт, де переробляються кілька видів сировини з прилеглими районами, які виробляють сільськогосподарську продукцію, що здебільшого є сировиною для промисловості.

Агропромисловий кущ передбачає компактнее розміщення агропромислових пунктів і центрів, які розташовані в безпосередній територіальній близькості.

Сільськогосподарські зони та райони — це великі частини території країни, що мають схожі природно-економічні умови та сільськогосподарську спеціалізацію. В Україні виділяють три сільськогосподарські зони — лісову, лісостепову, степову. Прикладом сільськогосподарського району є Карпатський.

Економічний район — це територіально цілісна частина країни, яка має свою виробничу спеціалізацію та пов’язана з іншими районами через територіальний поділ праці та обмін продукцією.

 Головна ознака економічного району є його комплексність — просторова й функціональна взаємопов’язаність усіх сфер господарської діяльності в межах його території. Це підвищує економічну ефективність виробництва. Сьогодні вчені працюють над розробкою сучасного економічного поділуУкраїни.

Розміщення виробництв — це складне аналітичне завдання, що є неможливим без економістів, географів, екологів, політологів, військових, технологів, демографів та інших спеціалістів. В Україні ми маємо багато прикладів недодуманих рішень. Зокрема побудова ГЕС на Дніпрі принесла тимчасовий прибуток, а тепер ми маємо потенційні втрати від невикористання затоплених земель, реальні збитки від порушення екологічного та природного балансу, загрозу для головного водного ресурсу країни. Продумані форми суспільної організації виробництва сприяють економному та комплексному використанню матеріальних ресурсів,зниженню затрат праці. Завдяки збалансованій просторовій організації виробництва досягають раціонального обміну продукцією, інформацією, енергією, здійснюють ефективне управління та рівномірний розвиток виробничих, соціальних, культурних та інших сфер суспільства країни, регіонів світу.

6 клас 18.09.26 Урок №3

Тема: Маркетингові міні-дослідження, як метод визначення потреб та смаків споживачів обраного об’єкта проєктування. Моделі-аналоги, опис об’єкта проєктування. Банк ідей.                                                                                Домашнє завдання: Переглянути відео у блозі.

Маркетингові мінідослідження на уроках технологій — це простий збір та аналіз інформації про потреби покупців, щоб обрати найкращу ідею для майбутнього виробу чи проєкту, допомагають учням зрозуміти, для кого саме вони створюють виріб та яким він має бути.

Що таке мінідослідження і навіщо воно потрібне? Це опитування друзів, родичів чи однокласників, щоб дізнатися їхню думку.

Мета: Зрозуміти, чи потрібен комусь майбутній виріб, якого він має бути кольору, розміру чи форми.

Користь: Допомагає не витрачати час на створення речей, які нікому не цікаві.

Основні етапи мінідослідження в школі

Визначення мети: Зрозуміти, що саме ви хочете дізнатися (наприклад, який дизайн сумки чи органайзера подобається найбільше).

Створення запитань: Підготовка короткої анкети з 3–5 простих запитань з варіантами відповідей.

Опитування: Збір відповідей від однокласників або рідних.

Аналіз результатів: Підрахунок голосів (наприклад, 70% обрали синій колір, а 30% — червоний).

Висновок: Ухвалення рішення щодо майбутнього виробу на основі реальних побажань.

Популярні методи:

Анкетування: Письмові відповіді на готові запитання.

Інтерв'ю: Коротка жива бесіда та запис думок співрозмовника.

Спостереження: Пошук ідей шляхом перегляду готових речей у магазинах чи інтернеті.

Маркетингове дослідження — це збір та аналіз інформації про те, чого хочуть споживачі (користувачі вашого майбутнього виробу).Учні проводять міні-дослідження, щоб визначити смаки, потреби та вимоги до об'єкта проєктування (наприклад, це може бути підставка під телефон, кухонна дощечка, м'яка іграшка, органайзер тощо).

Як провести міні-дослідження на уроці:

• Визначення цільової аудиторії: Для кого створюється виріб? (Для мами, друга, першокласника, для себе).
• Методи збору інформації: Найпростіший спосіб — коротке інтерв'ю або анкетування (3-4 запитання).

Приклад міні-анкети для споживача:

1. Яку форму виробу ви вважаєте найзручнішою? (Кругла, квадратна, фігурна).
2. Який колір або оздоблення вам подобається найбільше?
3. З якого матеріалу має бути виріб? (Деревина, тканина, пластик, фетр).
4. Які додаткові функції повинен мати виріб?

Перед тим як створювати щось своє, необхідно вивчити те, що вже створено іншими людьми. Моделі-аналоги — це схожі вироби, які вже існують на ринку і виконують ту саму функцію.

Алгоритм роботи з моделями-аналогами:

1. Знайти 3–4 зображення схожих виробів у журналах чи мережі Інтернет.
2. Проаналізувати їхні переваги та недоліки (форма, колір, практичність, складність виготовлення).
3. Обрати найкращі елементи з кожної моделі для свого проєкту.

Опис об'єкта проєктування:
На основі аналізу моделей-аналогів складається технічний опис майбутнього виробу:

• Назва виробу: (наприклад, Органайзер для робочого столу).
• Призначення: (для зберігання олівців, ручок та ножиць).
• Форма та розміри: (компактна, прямокутна, висота 12 см).
• Матеріали: (картон, кольоровий фетр, дерев'яні палички).
• Технологія виготовлення: (аплікація, склеювання).

Банк ідей — це колекція ескізів, малюнків, фотографій та схем, які відображають різні варіанти майбутнього виробу. На цьому етапі діє правило: «Чим більше ідей, тим краще».

Етапи формування банку ідей:

• Замальовка ескізів: Учні малюють у зошитах кілька власних варіантів виробу (мінімум 2-3 варіанти), змінюючи форму, колір чи декоративні елементи.
• Обговорення та відбір: Спираючись на результати маркетингового міні-дослідження (смаки споживача), учень обирає один найкращий варіант (остаточну модель) для подальшого виготовлення.