8 клас 09.04.26 Урок № 28

 Тема: Причини виникнення конфліктів у групі та способи їх розв’язання. Навички конструктивної взаємодії в групі. Відпрацювання навичок конструктивної взаємодії та подолання конфліктів.                                                                                                 Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в підручнику (§15, ст.149), заповнити таблицю в завданні15.4. (е-додаток).

Де є людина, там завжди є конфлікти. Вони супроводжують нас все життя від народження і до самої смерті. Конфлікти – це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів – перевірте чи є у вас пульс.                                                                                                                 Чарльз Ліксон (американський професор, адвокат, конфліктолог) у своїй книзі «Конфлікт. Сім кроків до миру»

Притча «Мішок картоплі»

Учень запитав учителя:

-           Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.

Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий мішок.

-           Якщо ти на кого-небудь розлютишся і будеш тримати образу, - сказав учитель, - то візьми цю картоплю. З одного її боку напиши своє ім'я, з іншого ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в мішок.

-           І це все? - здивовано запитав учень.

-           Ні, - відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожен раз, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю. Учень погодився...

Минув якийсь час. Мішок учня наповнювався картоплею і став уже досить важким. Його дуже незручно було завжди носити з собою. До того ж та картопля, що він поклав на самому початку, стала псуватися.

Деяка згнила, деяка проросла, деяка зацвіла і мала різкий неприємний запах.

Учень прийшов до вчителя і сказав:

-           Це вже неможливо носити з собою. По-перше, мішок занадто важкий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.

Але вчитель відповів:

-           Теж саме відбувається і у тебе в душі. Коли ти на кого-небудь сердитий,

ображаєшся, то у тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каменів стає все більше.

Вчинки перетворюються у звички, звички у характер, який породжує негативні вади. І про цей вантаж не дуже легко забути, адже він занадто важкий, щоб носити його постійно з собою.

Я дав тобі можливість спостерігати весь цей процес з боку. Кожен раз, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.

Наші вади породжуємо ми самі. А чи потрібно Вам тягати мішок зіпсованої картоплі за спиною?

Ми щодня вступаємо в конфлікти: з самим собою, з оточуючими нас людьми, з рідними людьми, з суспільством. Конфлікти супроводжують нас все життя, вони вносять напругу у відносинах, позбавляють нас спокою і радості, не дають можливості повноцінно працювати.  Конфлікти лежать в основі будь-якого художнього твору. Якщо б не було конфлікту, ми не могли б насолоджуватися романами і повістями. І хоча багато хто вважає конфлікт негативною і руйнівною силою, чи можемо ми обійтися без конфліктів?

Конфлікт (лат. сопflictus— «зіткнення», «сутичка») — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжені складними колізіями. Конфліктні ситуації вивчає конфліктологія. Конфліктологія - нелегка наука. Але проблема не в її важкодоступності, а в небажанні людини пізнати її. Ми знаємо, що усі ми різні, і наші інтереси часто не відповідають інтересам інших, нам деколи приходиться вступати в конфлікт. Тому в житті всім нам дуже важливо вміти спілкуватися з іншими, щоб уникнути конфлікту.

Від народження людина опиняється в колі правил, заборон, норм. Норми і правила поведінки встановлюють самі люди, а їхнє дотримання робить життя й спілкування людей гуманнішими, ефективнішими, зручнішими.

Усі проблеми людських відносин виникають через непорозуміння одне одного, а непорозуміння спричиняється незнанням душі іншої людини та її проблем.

Конфлікт – це протистояння, яке сприймається людиною як значима для неї психологічна проблема, яка потребує свого вирішення і викликає активність, направлену на його вирішення.

В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що включає в себе або

суперечливі позиції сторін з якого-небудь приводу, або протилежні цілі чи засоби досягнення їх у даних обставинах, або розбіжність інтересів, бажань, прагнень опонентів.

Конфліктна ситуація є сукупністю обставин, суб'єктів можливого конфлікту і його об'єкт (проблема). Однак щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, коли одна зі сторін починає діяти, зачіпаючи інтереси іншої сторони. Якщо протилежна сторона відповідає тим же, то конфлікт із потенційного переходить в актуальний.

Інцидент – це дія або сукупність дій учасників конфліктної ситуації, що провокують різке загострення протиріччя й початок боротьби між ними. Учасники конфліктної ситуації – це суб'єкт (особа, група, організація, держава), безпосередньо залучений в усі фази суперечки. Конфліктна ситуація - це ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох сторін учасників, кожний з яких має свою мету, мотиви, засоби або способи розв’язання проблеми, що має особисту значимість для кожного з її учасників.

У житті ми часто з вами стикаємось з чиїмись інтересами і далеко не завжди готові поступитися своїми.

Найпоширеніші причини конфліктів:

·         неприйняття чужої думки,

·         нехтування правами іншої людини,

·         прагнення домінувати,

·         невміння слухати інших,

·         свідоме прагнення скривдити одне одного,

·         нерозуміння,

·         невміння керувати емоціями.

Будь-яка конфліктна ситуація вимагає від людини розв’язання. Від нас залежить, який спосіб розв’язання конфлікту обрати в кожному конкретному випадку. Конфлікти лежать в основі будь-якого художнього твору. Якщо б не було конфлікту, ми не могли б насолоджуватися романами і повістями. Способів розв'язання конфліктів чимало. Людина може скориста­тися тими, які вважає прийнятними в певній ситуації.

П'ять стилів поведінки в конфліктній ситуації.

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов'язаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.        

3.  Пристосування. Йдеться про взаємне пристосовування партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

4.  Співробітництво. Головне для нього — прагнення разом підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

5.  Компроміс. Виявляється у намаганні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок взаємних поступок інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Коли порушуються правила поведінки, етикет спілкування, створюються конфліктні ситуації, виникає конфлікт. Усі ми різні, і наші інтереси часто не відповідають інтересам інших, нам деколи приходиться вступати в конфлікт. Тому в житті всім нам дуже важливо вміти спілкуватися з іншими, щоб уникнути конфлікту

 Між дітьми конфлікти виникають з різних причин. Зокрема, хтось не поступився місцем; хтось розкрив чиюсь таємницю; хтось не погодився з думкою іншого; хтось на когось придумав прізвисько; хтось переміг у грі, а хтось програв, заздрість, егоїзм, підлість, нещирість, ревнощі, лінь, лицемірство, користолюбство, кар’єризм, схильність до пліток,

Конфліктні ситуації на уроці - учні спізнюються, переговорюються, списують, відволікаються, лінуються. Цей список може доповнити кожен звичайний школяр. Учителі хочуть, щоб учні не спізнювалися, не відволікалися, не списували, не переговорювалися, не лінувалися.

Різні люди по різному поводяться в конфліктній ситуації: вони орієнтуються або на себе, або на взаємодію з іншими людьми.

Ми знаємо, що при спілкуванні з іншими людьми необхідно керуватися такими правилом: «Стався до іншого так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе». Ми живемо в одному колективі. Ми повинні з розумінням ставитись одне до одного, поважати одне одного, підтримувати, допомагати одне одному.

Правила спілкування в конфліктній ситуації

1         Залишайся спокійним і врівноваженим.

2         Будь терплячим.

3         Не відповідай образою на образу.

4         Будь готовим визнати свою провину.

5         Не треба мстити.

6         Прагни розвꞌязати конфлікт.

7         Постався до проблеми з гумором.

8         Постав себе на місце свого співрозмовника.

9         Вмій правильно висловити свою думку.

10     Вмій почути свого співрозмовника.

КОНФЛІКТ

К	КРИК
О	ОБРАЗА
Н	НЕПОРОЗУМІННЯ
Ф	ФАРС
Л	ЛИЦЕМІРСТВО
І	ІГНОРУВАННЯ
К	КОШМАР
Т	ТРИВОГА

8 клас 09.04.26 Урок № 48

 Тема: Населення та демографічні процеси. Кількість населення у світі та Україні, її динаміка. Чинники, що впливають на кількість населення. Природний рух (відтворення) населення. Типи відтворення населення. Демографічна політика.   Домашнє завдання: Опрацювати §45-46 (ст.213-222), оцінити свої досягнення за 12 балами (в кінці обох параграфів).

Населення - сукупність людей, що живуть на Землі або в межах певної території (регіону, країни). Кількість населення планети збільшується. Зараз чисельність населення становить 8 млрд. чоловік, а 40 тисяч років тому, на думку вчених, населення становило 1 мільйон. Швидкі темпи зростання кількості населення світу ви можете прослідкувати за поданим графіком (графік 1, ст. 37). За часів існування Київської Русі у світі проживало близько 350 млн чол. А лише 350 років тому населення Землі ледь сягало 550 млн чол. Тільки у 1820 р. населення Землі досягло 1 млрд чол. Це було початком стрімкого зростання кількості населення — «демографічного вибуху» . В історії людства умовно виділяють два «демографічних вибухи», які мають свої особливості. Перший з них відбувався у XVIII–XIX ст. в розвинених країнах Західної Європи після так званих промислових революцій. Особливо швидке зростання кількості населення світу спостерігалося в XX ст. Протягом минулого століття відбувся другий «демографічний вибух», який триває й нині. Найвищі темпи природного приросту населення сьогодні спостерігаються у бідних країнах, що розвиваються.

Демографія — наука про закономірності відтворення населен­ня. Вона вивчає процеси народжуваності, смертності, шлюбності, освіченості, міграції, зайнятості, віковий та статевий склад насе­лення та ін. За даними демографічних досліджень на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн осіб, у 1000 р. — 275 млн, у середині XVII ст. — 500 млн, у 1850 р. — 1,3 млрд, у 1900 р. — 1,6 млрд., у 1950 р. — 2,5 млрд, у 1970 р. — 3,6 млрд, у 1999 р. — 6 млрд. Зараз на Землі живуть близько 6,84 (жовтень 2009 р.) млрд осіб. За розрахунками ООН, найближчими роками ця цифра збіль­шуватиметься в середньому на 78 мільйонів щорічно. У 2005­ рр. в середньому на одну жінку народжується 2,56 дитини. Найбільш високими темпами — 20 % на рік — населення Землі збільшувалося у 60-70-ті рр. ХХ ст., внаслідок чого вини­кло поняття «демографічний вибух» — різке зростання кількості населення. Та можливості виробництва всього необхідного для життя населення зростають повільніше, ніж його кількість, тому перед людством постала демографічна проблема. Розв’язання цієї проблеми передбачає проведення відповідної демографічної полі­тики — соціальних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на зміну темпів відтворення населення.

Відтворення населення

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смерт­ності, співвідношення яких визначає величину природного при­росту.

У наш час у світі переважають два типи відтворення населен­ня. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (до 12 чоловік на 1000 жителів). Цей тип характерний для більшості країн Євро­пи, Північної Америки. Другий тип відтворення властивий краї­нам Азії, Африки та Латинської Америки. Для нього характерні порівняно високі показники народжуваності, стабільні на певно­му (часто низькому) рівні показники смертності та високий при­родний приріст (понад 12 чоловік на 1000 жителів). Так, природ­ний приріст населення в розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки становить відповідно 3 і 5 чоловік на 1000 жи­телів, тоді як, наприклад, у країнах Південної Азії — 22, Цен­тральної Америки — 31 чоловік на 1000 жителів. Населення Зем­лі зростає насамперед за рахунок країн, що розвиваються, вони дають понад 90 % щорічного приросту населення. Очікується, що половину приросту населення планети в 2010-2050 рр. забезпе­чать Індія, Пакистан, Ніґерія, Демократична Республіка Конґо, Танзанія і Банґладеш.

У країнах з першим типом відтворення населення державні за­ходи спрямовані на збільшення народжуваності та природного при­росту, а в країнах з другим типом, навпаки,— на скорочення. По­літику заохочування народжуваності найбільш активно проводять Франція і Швеція. У Німеччині прийнята складна система заохо­чувальних заходів, яка включає виплати грошової допомоги і над­бавок, надання житлових пільг. Демографічна політика, спрямо­вана на стримування народжуваності, проводиться в багатьох країнах Азії.

Розміщення населення

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Середня гус­тота населення в 2009 р. склала приблизно 48 осіб/км². Однак по­над 2/3 його сконцентровано на 8 % суходолу, близько 85 % про­живає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі Північної півкулі, більш ніж 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморській смузі. На сучасному етапі розвитку людства розміщення населення дедалі більше залежить від соціально-економічних чинників — розміщення виробництва, комфортних умов життя тощо.

Окремі регіони Землі відрізняються великим скупченням насе­лення:

1)      східноазіатський (Китай, Японія, Корея) — густота населення

200-400 осіб/км²;

2)      південноазіатський (Індія, Банґладеш, Шрі-Ланка, Пакис­тан) — 300-800 осіб/км²;

3)      європейський — понад 100 осіб/км²;

4)      південно-східно-азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни та

ін.) — 400-500 осіб/км².

Залежно від місця проживання населення Землі поділяється на міське і сільське. Критерій міста закріплюється законодавством в кожній країні, коливаючись від 200 осіб в Данії, Швеції, Фінлян­дії до 50 тис. чоловік в Японії. Міське населення в сучасному світі складає майже половину від загальної кількості, і його частка про­довжує збільшуватися. Найбільша частка міського населення в Ав­стралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %).

Зростання частки міського населення зумовлено багатьма чин­никами, з-поміж яких і відтік людей з сільської місцевості до міс­та, і перетворення на міста сільських поселень тощо. Процес збіль­шення частки міського населення (на думку деяких вчених, він розпочався одночасно з виникненням міст) називається урбанізаці­єю і є однією зі складових процесу розселення.

Урбанізацію можна визначити і як світовий історичний процес підвищення значення міст у житті суспільства, поступове перетво­рення суспільства на міське за характером праці, способ життя, культури, що пов’язано з розвитком цивілізації і особливо — роз­витком НТП. До найбільш урбанізованих країн, де міське населен­ня становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Урбанізація може набувати різних видів. Так, наприклад, виділя­ють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і функцій міст) і псевдоур- банізації (зростання населення міст відбувається за рахунок не- контрольованого притоку безробітних, що створює соціально- економічні проблеми).

Зростання міст і посилення зв’язків між ними призводять до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Місь­ка аґломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних в одне ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські аґломерації світу сформувалися на­вколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та інших міст.

Якщо зона урбанізована цілком, міські аґломерації на цій тери­торії зливаються, утворюючи мегалополіс — найбільшу форму роз­селення. У світі наприкінці ХХ ст. було шість найбільших мегало­полісів. Найбільший за кількістю жителів — японський Токкайдо (понад 80 млн чол.). Три мегалополіси знаходяться в США: Бос- Ваш (близько 50 млн чол.), Приозерний (близько 35 млн чол.), Ка­ліфорнійський (18 млн чол.). В Європі ще два мегалополіси по 35 млн чол. — Англійський та Прирейнський. Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення пе­реважає в таких країнах, як Банґладеш (понад 70 % кількості), Ін­дія, Пакистан, Індонезія, Китай. У деяких країнах Африки воно становить близько 80 % усього населення. При цьому сільське розселення може бути двох типів:

а)   групове (Західна Європа, Японія, Китай, Росія, Україна, краї­ни, що розвиваються);                б)   розкидане або фермерського типу (США, Канада, Австралія). Ці типи    сільського розселення можуть поєднуватися, утворюю­чи проміжний тип.

У ХХІ ст. кількість населення Землі продовжує збільшуватися, хоча темпи зростання уповільнюються. Приріст населення сві­ту відбувається за рахунок країн із другим типом відтворення, який характерний для країн, що розвиваються.

Кожному типу відтворення населення відповідає свій тип віко­вого складу. У розвинених країнах відбувається процес старін­ня нації.

Нерівномірні тенденції процесів відтворення населення у різ­них регіонах світу призвели до загострення демографічних проблем.

Частка міського населення у світі зростає у зв’язку з процесами урбанізації. Високий рівень урбанізації характерний для роз­винених країн. У країнах, що розвиваються, спостерігаються високі темпи урбанізації. Однією з основних складових економічної географії є географія населення, яка останнім часом стала надзвичайно актуальною. Її складні зв’язки з суміжними науками (демографією, етнографією, історичною географією) дозволяють досліджувати і прогнозувати зміни в населенні планети, адже воно не стабільне. Як ви вважаєте, чому в країнах, які розвиваються спостерігається природний приріст населення, якщо показники народжуваності не змінились? Народжуваність у цих країнах традиційно була і залишається дуже високою. Але раніше через значну смертність населення природний приріст був невисоким. Після розпаду колоніальних імперій виникло багато незалежних держав в Африці, Азії, Океанії. Внаслідок економічних реформ та підвищення рівня медичного обслуговування смертність різко знизилася, а показник природного приросту пішов угору. Є ще декілька причин, які можуть пояснити високий природний приріст – стійкість багатовікових традицій, які заохочували ранні шлюби та високу народжуваність; низький рівень освіти та культури населення; відсутність можливостей у жінок для професійної та соціальної реалізації; розрахунок на підтрим­ку дітьми батьків у старості тощо. Найвищий природний при­ріст населення (понад 30 %о) спостерігається у таких країнах Африки як Малі, Чад, Судан, Конго та ін.; Азії — Сирія, Оман, Пакистан. Проте, починаючи з 70-х pp. XX ст., спостерігається тенденція до поступового уповільнення темпів природного приросту населення Землі. Пік «демографічного вибуху» вже подолали латиноамериканські та азіатські країни, що розвиваються, на його вершині залишаються країни Африки. У деяких розвинутих країнах, навпаки, спостерігаєть­ся скорочення кількості населення за рахунок переважання смертності над народжуваністю — демографічна криза (Украї­на, Росія, Білорусь, Угорщина, Німеччина, Болгарія). Низька народжуваність у розвинутих країнах пояснюється високим рівнем освіти і культури населення, активною участю жінок у професійній діяльності, підвищенням «ціни» дитини в сус­пільстві.

Найбільшими за кількістю населення країнами світу є:

Ки­тай (1,3 млрд чол.),

         Індія (1,1 млрд),

                   США (307 млн),

                            Індонезія (241 млн),

                                            Бразилія (198 млн),

                                                         Пакистан (176 млн),

                                            Бангладеш (157 млн),

                            Нігерія (149 млн),

                    Росія (141 млн),

        Японія (128 млн),

Мексика (104 млн).

На динаміку чисельності населення різних регіонів та країн впливають два основних процеси: природний і механічний рух населення. Зміна кількості населення в резуль таті біологічних процесів народжуваності та смертності називається природним рухом населення. Різниця кількості народжених і кількості померлих за певний період становить природний приріст населення. Показники народжуваності, смертності та природного приросту вимірюються на 1 тисячу осіб за рік.

ПП = Н – С, у ‰ або кільк. ос./ тис. жит.

З метою регулювання природного приросту населення дер­жави проводять демографічну політику - соціальні, економічні, юридичні та інші заходи, спрямовані на зміну процесу відтворення населення. Що ж таке відтворення? Відтворення  — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає вели­чину природного приросту.

Існують два типи відтворення населення

Взагалі існує думка, що коли ПП менше 12 ‰, то це I тип відтворення, а коли ПП більший 12 ‰ – це II тип відтворення. У країнах з І типом відтворен­ня населення державні заходи спрямовані на збільшення на­роджуваності. Таку політику проводять Болгарія, Чехія, Ні­меччина, Греція, Франція, Україна та деякі інші країни Євро­пи. Молодим сім'ям при народженні дитини надають грошові субсидії, забезпечують соціальний захист тощо. Більшість країн II типу відтворення проводять політику обмеження зрос­тання населення (народжуваності) — Китай, Індія, Пакистан, Бангладеш, Індонезія, Малайзія, Кенія, Нігерія, Мексика та ін. Найбільших успіхів у цьому відношенні досяг Китай, де політика обмеження народжуваності вже дала позитивні ре­зультати. Разом з тим ряд країн з досить високим природним приростом населення проводять політику, спрямовану на під­тримку існуючих темпів приросту (Бразилія, Йорданія, Мо­замбік та ін).

Нині на планеті проживає понад 8 млрд чол. Стрімке зростання кількості населення в світі дістало назву «демографічного вибуху». В наш час «демографічний вибух» відбувається в країнах, що розвиваються, де у зв’язку з цим гостро постали проблеми голоду, безробіття, неосвіченості. Високорозвинені країни переживають «демографічну кризу» — значне уповільнення темпів приросту населення. Існують два типи відтворення населення. Перший тип притаманний розвиненим країнам з низькими показниками природного приросту населення. Наслідками його є «старіння нації», а інколи і депопуляція (від’ємний природний приріст). Для країн, що розвиваються, характерний другий тип відтворення населення з високою народжуваністю та порівняно низькою смертністю й тому дуже значними показниками природного приросту. Це зумовлює багато соціальних та економічних проблем. Обидва типи відтворення потребують проведення демографічної політики.