9 клас 11.12.25 Урок № 14

Тема: Харчування при різному фізичному навантаженні.  Контроль за масою тіла. Практична робота №13 «Розрахунок калорійності харчового раціону відповідно до енергозатрат організму».                                                                                                                                                Домашнє завдання: Опрацювати інформацію в §8 (ст. 40-45); розрахуйте калорійність свого харчування на день відповідно до енерговитрат (скористуйтесь матеріалом §8 та додатком №2 в кінці підручника.

«Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити»

Сократ

  Про важливість харчування для здоров’я                                                                                                         Харчування є основною біологічною потребою, тому що за допомогою їжі реалізується постійний взаємозв’язок людини з навколишнім середовищем. Правильне харчування — основа здоров’я людини. Саме їжа, яку ми вживаємо, забезпечує розвиток і постійне оновлення клітин і тканин організму, є джерелом енергії, яку витрачає людський організм. Продукти хар -чування — джерела речовин, з яких синтезуються ферменти, гормони й інші регулятори обмінних процесів в організмі. Обмін речовин, що є основою життєдіяльності людського організму, залежить від того, як харчується людина. Отже, харчування безпосередньо забезпечує всі життєво важливі функції організму. Склад їжі, її властивості й кількість визначають ріст і фізичний розвиток, працездатність, захворюваність, нервово психічний стан, тривалість життя. Нормальна, повноцінна діяльність людини, її ріст і розвиток залежать від харчування й можливі лише за умови постійного надходження в організм у необ хідній кількості поживних органічних і неорганічних речовин. Харчування має бути збалансованим і раціональним. Наука про раціональне харчування, основні правила дотримання режиму та раціону харчу вання, зберігання продуктів, приготування їжі, дотримання правил особистої гігіє ни, збереження здоров’я вивчає гігієна харчування.

Про раціональне та збалансоване харчування                                                                                                    Раціональне харчування (від латин. ratio — розумний) — це збалансоване харчування за умови оптимального режиму приймання їжі. Збалансоване харчування — це повноцінне харчування, що характеризується оптимальною якістю їжі й оптимальним, тобто таким, що від -повідає фізіологічним потребам організму, співвідношенням між окремими ком понентами їжі. Отож харчуватися потрібно регулярно, збалансовано, доцільно й раціонально.

Принципи раціонального харчування:

• забезпечення рівноваги між енергією, що надходить з їжею, й енергією, яку витрачає людина в процесі життєдіяльності;

• задоволення потреби організму в певній кількості, якісному складі та співвідношенні поживних речовин;

• дотримання режиму харчування.

З їжею в організм людини має надходити достатня кількість необхідних ре -човин: білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів, мінеральних речовин тощо.

Характеристика поживних речовин. Усі продукти харчування поділяють на дві великі групи: продукти тваринного й рослинного походження. У раціоні людини масові частки харчових продуктів тваринного й рослинного походження мають становити приблизно 40 і 60 %.Тільки в цьому випадку харчування буде повноцінним і збалансованим. Нормальна життєдіяльність організму можлива за умови надходження до -статньої кількості білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, води (пригадайте вимоги до питного режиму) у правильному співвідношенні. Ви вже знаєте, що білок у раціоні підлітків має забезпечувати 15 % від загальної калорійності раціону. Його достатньо в сирі, м’ясі, яйцях і молоці. Оптимальне співвідношення між білками та жирами — 1:1. Не менше ніж 10-15 % від загальної кількості жирів має становити олія. Вуглеводи в організмі використовуються переважно як джерело енергії. Потребу в них задовольняють овочі й фрукти, які також містять клітковину, мінеральні речови ни й вітаміни. Співвідношення між білками, жирами та вуглеводами має становити 1:1:4. Важливу роль у харчуванні відіграють ві таміни, що містяться в м’ясі, яйцях, молоці, дріжджах, овочах, фруктах, крупах, а також мінеральні речовини (калій, натрій, магній, кальцій, фосфор, цинк, мідь, йод тощо).

Харчування й енерговитрати організму

Життєдіяльність організму буде нормальною тільки тоді, коли він отримує ззовні достатню кількість енергії. Тому першою вимогою до раціонального харчування є відновлення енерговитрат організму, які вимірюють у кілокалоріях (ккал) або, за міжнародною системою, у кілоджоулях (кДж): 1 ккал = 4,184 кДж. Енерговитрати людини можуть бути регульовані й нерегульовані. Регульовані енерговитрати — це витрати енергії під час різних видів діяль -ності людини. Найбільші енерговитрати — під час фізичної роботи, що пов’язано зі значним посиленням окислювальних процесів у працюючих м’язах. (Пригадайте вивчене з курсу біології). Нерегульовані енерговитрати — це витрати енергії на основний обмін і специфічну дію їжі. Основний обмін — це енерговитрати організму в умовах фізіологічного спокою. Загальний обмін — це рівень енерговитрат організму в умовах фізіологічної активності. Так, у дітей основний обмін на 10-15 % вищий, ніж у дорослих. З віком основний обмін знижується на 10-15 %. Існують спеціальні таблиці, за якими можна визначити енергію основного обміну для кожної людини.

Харчування при різному фізичному навантаженні                                                                                                   Фізичні навантаження необхідні здоровому організму, вони допомагають зберігати здоров’я, підвищують тонус м’язів, покращують настрій. У нашому житті є різні фізичні навантаження: маленькі (ми відпочиваємо), помірні (наприклад, ми гуляємо в парку), важкі (наприклад, ми пробігли крос або скопали грядку). Різні навантаження вимагають різних витрат енергії. Цю енергію, як ви пам’ятаєте, можна визначити в кілокалоріях.Отже, харчування за різних фізичних навантажень має відповідати енергетичним витратам організму. Під час розрахунку енергетичних витрат слід обов’язково враховувати свою масу тіла, а також особливості навантажень, властиві певному виду фізичної активності. Учені розрізняють чотири категорії енерговитрат (залежно від трудових процесів): легка праця — 2200-3300 ккал/добу, середня праця — 23503500, важка праця — 2500-3700, дуже важка праця — 2900-4200 ккал/добу. Під час фізичних навантажень (наприклад, занять спортом) в організмі відбуваються певні процеси, які потребують додаткових ресурсів. Їжа для підлітків-спортсменів має бути з підвищеною кількістю вуглеводів, які необхідні організму для отримання енергії. Також у їжі має бути багато білка: це потрібно для росту м’язів, а також для прискорення обміну речовин, синтезу необхідних гормонів і ферментів, виробництва клітин, забезпечення харчування організму киснем і корисними речовинами та багатьох інших функцій. А от кількість жирів у харчовому раціоні підлітків - спортсменів збільшувати не потрібно.                                                                                                                                        Контроль за масою                                                                      Організм людини витрачає протягом доби дуже багато енергії. Наприклад, у юнацькому віці це понад 2700 ккал, тому кожен з вас повинен споживати стільки калорій, скільки їх витрачає. І тоді маса тіла не змінюватиметься протягом багатьох років. Така стабільність — показник доброго здоров’я. А що таке індекс маси тіла та як його визначати? 1869 року бельгійський соціолог і статистик Адольф Кетле запропонував показник, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси тіла людини її зросту й визначити, якою є маса тіла: недостатньою, нормальною чи надлишковою. Цей показник він назвав індексом маси тіла. Індекс маси тіла є важливим під час визначення напрямку лікування тих чи інших захворювань. Для дітей і підлітків оцінити індекс маси тіла може лише лікар, оскільки існують значні індивідуальні відмінності в процесах росту й розвитку. Лікарю потрібно враховувати не тільки зріст і масу, але також вік, стать, тип статури підлітка, особливості його індивідуального розвитку, стан здоров’я та деякі інші показники. Утім, це не означає, що ви самі не можете здійснювати контроль за масою свого тіла. Це можна робити за принципами харчування для здоров’я, характеристикою поживних речовин, особливостями своїх фізичних навантажень. Крім того, важливо вміти розраховувати калорійність свого раціону відповідно до енерговитрат організму.                                                                                                                                                      Індекс маси тіла (ІМТ) — це формула, за допомогою якої фахівці в усьому світі оцінюють відношення маси тіла дорослої людини до її зросту. ІМТ — інформативний і доступний спосіб визначення ідеальної маси. Однак метод не можна використовувати для розрахунку маси тіла важкоатлетів і деяких інших спортсменів, вагітних жінок і жінок, які годують грудьми, а також дітей, підлітків і худих літніх людей. Індекс маси тіла дорівнює масі тіла (кг), поділеній на квадрат зросту (м²). Індекс маси тіла менший за 18,5 означає, що маса тіла є недостатньою; від 18,5 до 25 — нормальною. Якщо ІМТ близький до верхньої межі (25), варто контролювати обхват талії; від 25 до 30 — надмірна маса; від 30 до 35 — ожиріння I ступеня; від        35 до 40 — ожиріння II ступеня, понад 40 — ожиріння III ступеня.                                                                                                                                                                        Розрахунок калорійності харчового раціону відповідно до енергозатрат організму                                         Складіть свій добовий харчовий раціон. Вихідні дані: маса тіла учня, необхідна добова кількість білків, жирів, вуглеводів на 1 кг маси тіла. Калорійність за інтенсивного навантаження — 3300 ккал. Калорійність, не пов’язана з фізичним навантаженням: дівчата — 2600 ккал, хлопці — 2900 ккал.

Основні правила харчування

• Дотримання правильного режиму харчування.

• Оптимальним уважається чотириразовий прийом їжі з інтервалами 4-5 год в один і той самий час. Сніданок має становити 25 % добового раціону, обід — 35, полуденок — 15 і вечеря — 25 %. Вечеряти рекомендується не пізніше ніж за 2 год до сну.

• Достатня, але не надмірна калорійність раціону.

Кількість споживаних калорій має забезпечити енерговитрати людини (які залежать від статі, віку та способу життя, від характеру праці).

• Правильне співвідношення основних компонентів харчування (білків, жирів, вуглеводів).

У середньому співвідношення кількості вживаних білків, жирів і вуглеводів має бути 1:1:4, при великих фізичних навантаженнях — 1:1:6.

• Харчування має забезпечувати (без надлишку) потреби організму в основних поживних речовинах.

Пам’ятайте! Головний негативний чинник, що сприяє збільшенню маси тіла в підлітковому віці, — це відсутність фізичного навантаження в поєднанні з переїданням. Нагадаємо, що швидкорозчинні каші, макарони, солодкі газовані напої, напівфабрикати, продукти фритюрного способу приготування містять значну кількість вуглеводів, жирів і дуже мало вітамінів, мінеральних та інших поживних речовин. До того ж вони містять багато калорій. Фактор харчування є одним із найважливіших у профілактиці захворювань, збереження здоров’я та підвищення працездатності.

Харчування для здоров’я                                                                                                                                                       Для нормального росту, розвитку й підтримання життєдіяльності організму необхідні поживні речовини: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі та вода, які людина отримує з їжею. Повноцінне харчування, тобто харчування в потрібній кількості та якості,— це важлива умова збереження здоров’я й працездатності, а для дітей і підлітків — ще й необхідна умова росту й розвитку. Неправильне харчування є причиною виникнення захворювань і розладів функцій організму. Раціональне, тобто збалансоване, харчування — найважливіший чинник профілактики захворювань і збереження здоров’я. Повноцінний раціон має містити вуглеводи, жири, білки, вітаміни, неорганічні речовини й мікроелементи. З білків складаються тканини й органи нашого організму, вони беруть участь у багатьох процесах життєдіяльності. Жири виконують переважно енергетичну й будівельну функцію. Вуглеводи забезпечують наш організм енергією. Вітаміни — важливі біологічно активні речовини, що необхідні для перебігу важливих процесів в організмі. Відсутність, нестача або, навпаки, надмірна кількість кожного компонента харчування призводять до порушень процесів життєдіяльності. Важливо також дотримуватися раціонального питного режиму, оскільки вода є необхідним компонентом харчування. Для збереження здоров’я і працездатності їжа має повністю відновлювати ту кількість енергії, яку людина витрачає протягом доби. Під час складання добового раціону необхідно враховувати як потреби організму в основних поживних речовинах та енергії, так і склад цих речовин і їхню енергетичну цінність. Крім того, необхідно суворо дотримуватися санітарно-гігієнічних правил зберігання продуктів і технології приготування їжі.

https://wordwall.net/resource/63346448

8 клас 11.12.25 Урок № 18

Тема: Форми державного устрою країн: унітарний, федеративний. Адміністративно-територіальний устрій України та його реформування.                                                      Проєкт «Проблеми й шляхи вдосконалення адміністративно-територіального устрою України».                                                                                                                                   Домашнє завдання: Прочитати §14 (ст.58-63), розробити та виконати проєкт з запропонованої теми.

За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав. Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави. Які особливості притаманні державному устрою сучасної України, які інші держави світу мають схожі риси державного устрою.                                                                                                                                                       Основні види державного  устрою, їх ознаки

Виділяють наступні форми державного устрою: унітарну державу та федерацію.
Унітарна держава - це проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав.

Федерація - це складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права.

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

·         єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

·         єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

·         єдине громадянство і єдина державна символіка;

·         єдина система законодавства і єдина судова система;

·         адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

·         в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні - області, у Польщі - воєводства, в Англії - графства, в Італії - провінції.

Унітарна держава (від франц. unitaire, від лат. unitas - єдність) - форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто унітарна держава - єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав - просту і складну.                           У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з   адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення (яскравий приклад – Україна).                                                               Залежно від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно централізовані унітарні держави.                                                                                                            У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі).                                                          У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.). Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування - рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція). Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних держав.                                                       Основними рисами унітарної держави є:

·         територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

·         приймається і діє одна Конституція;

·         існує єдине громадянство;

·         наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів.

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії). Від унітарних держав слід відрізняти унію - об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі вже не існує.

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін.)- разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

·         наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

·         наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

·         наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

·         наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

·         наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

·         можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

·         наявність загально федеральної податкової і грошової системи;

·         суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта - регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань. Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками.

Конфедерація - тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація - Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

·         відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

·         відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

·         відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

·         відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

·         наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

·         рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

·         наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію. Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути різноманітні - економічні, культурні та ін. Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

Поняття і принципи державного устрою України

Державний устрій України - це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.                        Державний устрій (лад) України включає такі складові:

·         форму держави та її конституційне закріплення;

·         характеристику України як демократичної держави;

·         визначення України як суверенної незалежної держави;

·         конституційне закріплення України як правової держави;

·         характеристику України як соціальної держави.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

·         Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);

·         Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції);

·         Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

·         Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

·         Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

·         В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

·         В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

·         державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

·         Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.                                                                                               Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави. Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141 Конституції). До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції). Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади - парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо. За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією. Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці. Відомі два види республіки - президентська і парламентська. Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом. У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність. Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.                                      Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).  Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.                                                                                                    По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.                                                                                                   По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської). За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції). Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою. Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів. Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою. Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами. Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

Проєкт на тему «Проблеми й шляхи вдосконалення адміністративно-територіального устрою України».                                                                                                                      

Історичний контекст та реформи:
Україна була і залишається унітарною державою. Історично поділ українських земель був під впливом сусідніх імперій (Російської, Австро-Угорської). Сучасна реформа є частиною євроінтеграційного курсу та спрямована на створення ефективної моделі управління, що відповідає стандартам ЄС. 

План проєкту:

Мета Проєкту:
Створити ефективну, прозору, децентралізовану систему управління, що забезпечить сталий розвиток усіх регіонів України, підвищить якість життя громадян та зміцнить демократичні інститути.                                                                                                                                        Вступ: Що таке адміністративно-територіальний устрій та його значення.

Основна частина:

• Проблеми: тимчасова окупація територій, нерівномірний розвиток регіонів, потреба завершення децентралізації.
• Шляхи вдосконалення: відновлення територіальної цілісності, продовження реформи децентралізації для створення самостійних громад, збалансований розвиток регіонів з урахуванням їхніх особливостей.

Висновок: Чому вдосконалення устрою важливе для майбутнього України.

Проєкт «Проблеми й шляхи вдосконалення адміністративно-територіального устрою України» стосується реформування системи управління, що передбачає децентралізацію влади, передачу повноважень і ресурсів від центру до місцевих громад (областей, районів, громад), з метою підвищення ефективності управління, розвитку регіонів, наближення влади до громадян, вирішення проблем нерівномірного розвитку та зміцнення місцевого самоврядування, спираючись на європейські стандарти та досвід, але стикається з питаннями фінансування, координації та збереження цілісності держави. 

Основні проблеми АТУ України

1.       Надмірна централізація: Повноваження та значні фінансові ресурси залишаються в руках центральної влади, що гальмує розвиток регіонів.

2.       Нерівномірність розвитку: Існує значний розрив в економічному, соціальному та інфраструктурному розвитку між регіонами та окремими громадами.

3.       Дублювання функцій: Нечіткий розподіл обов'язків між різними рівнями влади створює неефективність.

4.       Слабкість місцевого самоврядування: Недостатня фінансова спроможність та повноваження органів місцевого самоврядування.

5.       Неоптимальна кількість одиниць: Занадто багато дрібних, фінансово неспроможних районів та громад, які потребують реорганізації.

6.       Проблеми з управлінням: Недостатня прозорість, корупційні ризики, низький рівень залученості громадян. 

Шляхи вдосконалення (ключові напрямки реформи)

Децентралізація та реформа місцевого самоврядування:

·         Створення сильних громад (об'єднання сільських, селищних, міських рад) як основи місцевого управління.

·         Розмежування повноважень між державою, областями та громадами.

·         Реформа базового рівня: Укрупнення районів та створення спроможних територіальних громад.

Економічна самодостатність: Забезпечення громад власними джерелами доходів.

Державно-регіональна політика: Розробка регіональних стратегій розвитку, що враховують місцеві особливості.

Цифровізація та прозорість: Впровадження електронного управління для підвищення ефективності.

Конституційні зміни: Закріплення принципових засад нового устрою в Конституції України.