6 клас 06.11.26 Урок № 9

Тема: Інструктаж з БЖД. Види декоративно-ужиткового мистецтва. Технології і техніки створення виробів декоративно-ужиткового мистецтва. (Гр.4) Короткі історичні відомості технік та технологій декоративно-ужиткового мистецтва. Орнамент та види орнаментів. Рапорт. Проєкт № 2 «Ялинкова прикраса».            Домашнє завдання: Прочитати параграфи 7-9 (ст.37-48), переглянути відео у блозі з теми.

Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ) — це вид творчості, створення художніх виробів, які мають практичне використання у побуті та водночас прикрашають наше життя.

Види декоративно-ужиткового мистецтва та короткі історичні відомості

Українське ДУМ має тисячолітні традиції, що беруть початок ще з часів Трипільської культури та Київської Русі.

• Вишивка — прикрашання тканини сюжетними малюнками або орнаментами за допомогою голок та ниток. Історія: Один із найдавніших видів мистецтва, який слугував не лише прикрасою, а й оберегом від злих сил.
• Гончарство (Кераміка) — виготовлення посуду, іграшок та інших виробів з обпаленої глини. Історія: Відоме з неоліту (Трипілля). Славетні центри в Україні — Опішня, Косів, Бубнівка.
• Писанкарство — розписування пташиного яйця за допомогою воску та фарб. Історія: Має дохристиянське коріння, символізує весняне відродження природи та зародження життя.
• Різьблення по дереву — художня обробка деревини. Історія: Здавна використовувалося для прикрашання житла (одвірки, сволоки) та предметів побуту (скрині, ложки). Центр — Яворівщина, Гуцульщина.
• Лозоплетіння — виготовлення виробів з еластичних рослинних матеріалів (лоза, солома, рогіз). Історія: Одне з перших ремесел, що виникло через потребу в місткостях для зберігання врожаю.
• Художнє кування (ковальство) — обробка металу під дією високих температур. Історія: Ковалі завжди вважалися майстрами з магічними знаннями. Виготовляли зброю, знаряддя праці, брами, свічники.
• Ткацтво та килимарство — виготовлення тканин і килимів на спеціальних верстатах. Історія: Ткацький верстат був у кожній хаті. Килими використовували для утеплення та прикрашання оселі.

Технології та техніки створення виробів ДУМ

Кожен вид мистецтва має свій унікальний набір інструментів та послідовність дій (технологію):

Вид мистецтва	Основні техніки	Матеріали та інструменти
Вишивка	Хрестик, гладь, стебнівський шов, мережка, низинка	Тканина, нитки (муліне), голка, п'яльця
Гончарство	Формування на гончарному крузі, ліплення, розпис (фляндрування), випал	Глина, гончарний круг, стеки, піч
Писанкарство	Воскова техніка (крапанка, писанка), шкрабанка, мальованка	Яйце, писачок, бджолиний віск, свічка, анілінові фарби
Різьблення	Плоскорельєфне, контурне, геометричне, ажурне	Деревина (липа, вільха), стамески, різці, ножі

Орнамент та його види

Орнамент (від латинського ornamentum — прикраса) — це візерунок, побудований на ритмічному повторенні або чергуванні окремих елементів. В орнаментах, що започатковують себе ще в сивій давнині, знайшли відображення прагнення людини до щастя, її зв’язок з природою, історичні особливості того чи іншого регіону.

Вишиті орнаменти – не тільки прикраса. У них сконцентрований віковічний досвід народу, його уява про складність і гармонію буття, вони вчать людину добра та краси.

Види орнаментів за змістом (мотивами):

• Геометричний — складається з ліній, кіл, трикутників, квадратів, ромбів (дуже популярний у вишивці та різьбленні).
• Рослинний — стилізоване (спрощене) зображення квітів, листя, гілок, ягід (наприклад, калина, дубове листя, барвінок).
• Зооморфний (тваринний) — зображення птахів, коней, риб, оленів або фантастичних істот.
• Антропоморфний — стилізовані зображення людей (найчастіше жіноча фігура — символ Берегині).
• Каліграфічний — утворюється з окремих літер або тексту (часто зустрічається у східному мистецтві).
• Предметний — зображення знарядь праці, зброї, музичних інструментів.

Рапорт орнаменту

Щоб створити довгий орнамент (наприклад, на рушнику чи стрічці), майстри повторюють один і той самий малюнок багато разів.

Рапорт — це мінімальна частина орнаменту, яка повторюється без змін по всій довжині або площі виробу.

• Рапорт у довжину (стрічковий): візерунок повторюється в один ряд (пояс, кайма рушника).
• Рапорт сітчастий: візерунок заповнює всю площину (шпалери, тканина для сукні).                                                                                                                            

Символіка в українській народній вишивці.                                                                               Український орнамент має глибокий символічний зміст:

·         Берегиня — символ матірної сили та захисту.

·         Дуб — символ чоловічої сили, мужності та незламності.

·         Калина — символ краси, роду та любові.

·         Мак — символ пам’яті роду та захисту.

·         Виноград — символ родинного добробуту й щедрості

5 клас 5-6.11.26 Урок № 9

Тема: Інструктаж з БЖД. Види декоративно-ужиткового мистецтва. Технології і техніки створення виробів декоративно-ужиткового мистецтва. (Гр.4) Короткі історичні відомості про техніки та технології декоративно-ужиткового мистецтва. Проєкт«Панно».                                                                                                           Домашнє завдання: Переглянути відео у блозі з теми.

Декоративно-ужиткове мистецтво (ДУМ) — це вид мистецтва, твори якого поєднують у собі художні (декоративні) якості та практичну користь для людини [ДУМ]. Це речі, які прикрашають наш побут і роблять його зручним. Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Види декоративно-ужиткового мистецтва

Вироби ДУМ класифікують за матеріалом або способом виготовлення:

• Вишивка — прикрашання тканин кольоровими нитками, бісером за допомогою голки.
• Гончарство (кераміка) — виготовлення посуду, іграшок та плитки з обпаленої глини.
• Писанкарство — розписування курячих (або інших) яєць традиційними символічними візерунками за допомогою воску та фарб.
• Лозоплетіння — створення кошиків, меблів та коробів із гнучкої вербової лози.
• Художнє різьблення — вирізання візерунків на дереві, кістці чи камені.
• Килимарство — ручне виготовлення килимів та гобеленів із вовняних або бавовняних ниток.
• Витинанка — вирізання ажурних візерунків та сюжетів із білого або кольорового паперу.
• Художня обробка металу (ковальство, ювелірство) — створення кованих брам, зброї, а також прикрас зі срібла та золота.

Технології та техніки створення виробів

Для кожного виду ДУМ існують свої специфічні техніки (способи виконання роботи):

Вид мистецтва	Основні техніки та прийоми
Вишивка	Хрестик, гладь, стебнівський шов, тамбурний шов, мережка, низинка.
Гончарство	Ліплення руками, формування на гончарному крузі, відливання у форми.
Писанкарство	Восковий розпис (за допомогою писачка), шкрабанка (вишкрябування), крапанка.
Різьблення	Геометричне, плоскорельєфне, ажурне (наскрізне), скульптурне.
Витинанка	Симетричне (складання паперу в кілька разів), силуетне, ажурне.

Короткі історичні відомості

Українське декоративно-ужиткове мистецтво має тисячолітню історію, що сягає глибини віків:

• Давні часи (Трипільська культура): Понад 5-6 тисяч років тому на наших землях трипільці створювали шедеври кераміки. Вони вручну ліпили посуд і прикрашали його складними орнаментами: спіралями, символами сонця та води.
• Київська Русь: У IX–XIII століттях високого розвитку досягло ковальство та ювелірне мистецтво. Давні майстри володіли техніками перегородчастої емалі та скані (плетіння з тонкого золотого дроту), створюючи унікальні прикраси для князів.
• Козацька доба та XVII–XVIII ст.: Розквітає килимарство та гутне склоробство (видування посуду химерних форм у вигляді тварин). Одяг козацької старшини активно прикрашався золотою та срібною вишивкою.
• XIX — початок XX століття: Сформувалися відомі регіональні центри ремесел. Наприклад, село Петриківка прославилося своїм декоративним розписом, Опішня та Косів — унікальним гончарним посудом, а Решетилівка — майстерними килимами та вишивкою "білим по білому".

Панно (від французького panneau, походить від латинського pannus — шматок тканини) — це частина поверхні стіни, стелі чи дверей, яка виділена рамкою чи обрамленням і заповнена живописом, мозаїкою, різьбленням або скульптурним рельєфом.

 Етапи виникнення та розвитку

Первісні часи: Прототипи панно з'явилися ще в печерах, де первісні люди наносили на кам'яні стіни зображення тварин і природних явищ за допомогою малюнків чи висікання.

Стародавній світ: Перші сформовані декоративні панно та завіси для прикрашання жител і використання в богослужіннях виникли у Стародавньому Єгипті, Давній Месопотамії та Крито-Мікенській культурі.

Античність: У Стародавній Греції та Римі поширилися розкішні мозаїчні та живописні панно в інтер'єрах вілл (наприклад, у Помпеях), які вважалися ознакою високого багатства та статусу.

Доба Відродження та пізніші епохи: Нова хвиля популярності панно прийшла до Європи з епохи Відродження та зміцнилася в стилях бароко, класицизму, історизму та модерну (сецесії), коли ними прикрашали палаци, театри та храми.

Сучасність: У наш час панно виконують із найрізноманітніших матеріалів — текстилю (гобелени), дерева, скла, кераміки чи металу — і використовують як самостійний арт-об'єкт в інтер'єрі.

9 клас 02.11.26 Урок № 8

Тема: Сільське господарство світу. Географія основних зернових і технічних культур та виробництва  продукції  тваринництва. Зональність світового сільського господарства. Найбільші країни-виробники та країни-експортери сільськогосподарської продукції.                                                                     Практична робота №3.(Гр.1) Визначення основних зернових і технічних культур, що їх вирощують у помірному, субтропічному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей.                                                                                                               Домашнє завдання: Опрацювати §14 (ст.78-85), підготувати повідомлення про одну з  «кольорових» аграрних революцій («зелену», «білу», «коричневу», біотехнологічну).

Сільське господарство – найдавніший вид виробничої діяльності людини. Першими примітивними його виявами були рибальство, полювання і збиральництво. Справжнє сільське господарство з’явилося понад 10 тис. років тому внаслідок так званої неолітичної революції, коли люди окультурили дикорослі рослини і приручили диких тварин. Поширилося воно по світу з кількох осередків, розташованих в Азії, Африці, Середземномор’ї, Америці.                                          Сільське господарство – вид матеріального виробництва,що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин.                                                               Сільське господарство є найдавнішою галуззю первинного сектора економіки, яка забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. У ньо­му й нині зайнята майже половина економічно активного населен­ня Землі. Найбільшу цінність мають обробні землі, що дають 88 % необ­хідних людству продуктів харчування. Основна частина обробних площ Землі знаходиться у Північній півкулі. Більше половини їх розташовано в Європі й Азії та 15 % — у Північній Америці. У се­редньому на душу населення у світі припадає 0,25 га орних земель. Важливе значення мають і пасовища, що забезпечують 10 % про­дуктів харчування.  Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від рів­ня індустріалізації країни, природних умов, етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни. У цілому в економічно розвине­них країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в кра­їнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіаль­ній зоні та зоні мусонного клімату — рослинництво.                                   Головними складовими сільського господарства є:                                                     Рослинництво (вирощування культурних рослин): основу світового рослинництва складають зернові культури, серед яких виділяють «три хліби людства» — пшеницю, рис та кукурудзу.              Тваринництво (розведення свійських тварин): включає скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво тощо.                                                                                                                      Чинники розміщення.                                                                                                              Розміщення сільського господарства залежить від двох груп чинників:                                  Природно-географічні: агрокліматичні умови (тепло, волога) та земельно-ґрунтовий покрив (родючість ґрунтів).                                                                                                                    Соціально-економічні: трудові ресурси, рівень розвитку науки і техніки, транспортна інфраструктура, аграрна політика та ринки збуту.                                                                      Типи сільського господарства:                                                                                                        Споживчий тип (переважає в країнах, що розвиваються; продукція йде переважно для власних потреб господарства).                                                                                                                                     Товарний тип (розвинутий у високорозвинених країнах; орієнтований на продаж продукції на ринку).                                                                                                                                              Шляхи розвитку:                                                                                                                                    Екстенсивний (збільшення обсягів виробництва за рахунок розширення площ земель).                  Інтенсивний (зростання продуктивності завдяки новітнім технологіям, добривам, механізації та селекції).                                                                                                                                                        Зональність світового сільського господарства. Найбільші країни-експортери сільськогосподарської продукції».                                                                                                 Сільське господарство світу підпорядковане законам природної (широтної та висотної) зональності та соціально-економічного поділу праці. Розподіл рослинництва і тваринництва залежить від агрокліматичних ресурсів (тепло, волога, типи ґрунтів) та рівня розвитку країн.  Природна зональність сільського господарства зумовлена зміною кліматичних поясів (від екваторіального до арктичного) та визначає, які сільськогосподарські культури й види тварин можуть вигодовуватися в певному регіоні без надмірних штучних витрат.                                          Агрокліматичні пояси світу:                                                                                                

Північний (помірний і холодний) пояс: вирощування жита, пшениці, ячменю, вівса, картоплі, цукрового буряку; молочне та м'ясо-молочне скотарство, свинарство.                                             Субтропічний пояс: вирощування пшениці, кукурудзи, оливок, цитрусових, винограду, бавовнику, чаю; вівчарство та садівництво.                                                                                        

Тропічний та екваторіальний пояси: вирощування рису, кави, какао, цукрової тростини, олійної пальми, бананів, каучуконосів.                                                                                                     Основні сільськогосподарські пояси та спеціалізація                                                                    «Три хліби людства» (головні зернові культури світу):                                                      Пшениця: поширена в помірних і субтропічних поясах (Північна Америка, Європа, Україна, Китай).          

Рис: основна культура мусонного клімату Азії (Китай, Індія, Індонезія, Бангладеш).                         Кукурудза: поширена в помірних, субтропічних і тропічних широтах (США, Китай, Бразилія). Технічні та олійні культури:                                                                                                      Цукровий буряк (помірний пояс) та цукрова тростина (тропіки).                                                                       

Соя, соняшник, олійна пальма (екваторіальні та тропічні регіони — Індонезія, Малайзія). Найбільші країни — експортери сільськогосподарської продукції                                     Світовий ринок агропродукції мають переважно країни з високопродуктивним товарним сільським господарством або величезними земельними ресурсами:                                              США — експорт зернових (кукурудза, пшениця), сої, продукції тваринництва.                   Бразилія — експорт кави, цукру, сої, м'яса (яловичина, м'ясо птиці).                                                 Китай та Індія — лідери за валовим збором багатьох культур (рис, пшениця), але значну частину споживають усередині власних густонаселених країн.                                                                          Країни Європейського Союзу (Франція, Німеччина, Нідерланди) — експорт пшениці, молочної продукції, овочів і фруктів.                                                                                                       Україна — один із провідних світових експортерів зернових (пшениця, кукурудза) та олійних культур (соняшникова олія).                                                                                                                      Найбільші країни-виробники та країни-експортери сільськогосподарської продукції мають суттєві відмінності: держави з найбільшими обсягами виробництва часто споживають більшу частину вирощеного всередині країни, тоді як ключові експортери орієнтовані на міжнародні ринки. За даними міжнародної митної статистики (UN Comtrade), лідерами за вартістю експорту сільськогосподарської та харчової продукції є:                                                                       

США — ~$173,3 млрд; Бразилія — ~$138,0 млрд; Нідерланди — ~$127,0 млрд (високий показник зумовлений розвиненою логістикою та реекспортом); Німеччина — ~$105,4 млрд; Китай — ~$90,4 млрд; Франція — ~$87,5 млрд; Італія — ~$74,1 млрд; Іспанія — ~$72,6 млрд; Канада — ~$69,0 млрд; Польща — ~$55,5 млр. Україна посідає 22-ге місце у світовому рейтингу агроекспортерів з показником близько $24,6 млрд, де основну частку складають зернові (38%), олії та жири (23%) й асіння (14%).                                                                                                    Найбільші країни-виробники за ключовими культурами                                        

Виробництво та експорт часто розподіляються по-різному залежно від культури:  Пшениця:                                                                                                                                                   Виробники (за даними USDA): Китай (~140 млн т), ЄС (~122 млн т), Індія (~113 млн т), Росія (~81 млн т), Канада (~36 млн т).                                                                                                             Експортери: Росія, США, Євросоюз, Канада, Україна, Австралія та Аргентина. (При цьому такі гіганти, як Китай та Індія, збирають величезні врожаї пшениці, але майже повністю споживають їх на внутрішньому ринку).                                                                                                    

Кукурудза та олійні (соя, ріпак):                                                                                     

Лідерами з виробництва та експорту є США, Бразилія та Аргентина. Україна також входить до топ-глобальних постачальників кукурудзи та соняшникової олії.                                            

Світове виробництво зерна щороку складає понад 2 млрд т, у тому числі близько 600 млн т пшениці. Експорт пшениці ви­явився сконцентрованим у руках порівняно невеликої групи кра­їн — США (50 %), Канади, Франції, Австралії, Аргентини. Вели­кими імпортерами зерна (більше 50 % світового імпорту) є країни, що розвиваються. Вони ввозять головним чином продовольче зер­но. Наприклад, Єгипет завозить щороку близько 10 млн т зерна, Бразілія — 5 млн т, Японія — 30 млн т, Росія — 27-35 млн т. До імпортерів належать також Великобританія, Німеччина, Нідер­ланди, Швейцарія, Китай. Рис культивують перш за все в країнах Південної, Східної та Південно-Східної Азії (90 % світового збору). Посіви рису є також у Центральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та в окремих регіонах Південної Америки. Найбільшими виробниками рису є Китай та Індія (дають понад половину світово­го врожаю), В’єтнам, Корея, Індонезія, Банґладеш, Таїланд, Бір­ма, Філіппіни, Бразілія, Мексика, Мадаґаскар, Японія, США, Іта­лія, Іспанія. Але до числа найбільших експортерів вони входять не всі, що пояснюється великою кількістю населення у цих країнах. Основними експортерами рису є Таїланд, США, М’янма, Італія, а імпортерами — Індонезія, Іран, країни Європи.                                                                                     Кукурудза у більшості країн є кормовою культурою. Але в окре­мих країнах вона вживається як продовольче зерно. Майже полови­на кукурудзи, що виробляється у світі, припадає на США. Великими виробниками кукурудзи також є Китай, Франція, Південна Афри­ка, Бразілія, Мексика, Аргентина, Україна, Росія, Румунія. Основні експортери кукурудзи: США, Аргентина, Франція, Таїланд, ПА. Го­ловними імпортерами цього зерна є країни Європи та Японія.                             

До технічних культур належать цукроносні, олійні, волокнис­ті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру ви­робляється з цукрової тростини. Її вирощують у США, Мексиці, Бразілії, Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПА, Перу, В’єтнамі, Китаї. Головні експортери тростинного цукру- сирцю: Куба, Бразілія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Рико, Філіппі­ни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами є країни Євро­пи, Японія, Канада.                                            

Цукровий буряк вирощують переважно у країнах Європи та Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цу­крового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Ве­ликобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Значним екс­портером бурякового цукру є Франція. Має всі умови стати великим експортером цього продукту Україна. Більшість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.                   

Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинно­го походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до 1/3 олії. Близько 60 % збору соєвих бобів та 80 % виробництва припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразілії, Індонезії.                                                                                                                                                Арахіс вирощують у багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Ніґерії, країнах Західної Африки, Індоне­зії, Бразілії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери — країни Західної Африки, імпортери — країни Європи.                                                                                      Соняшник вирощується переважно в Росії, Україні, країнах південної Європи, США, Аргентині, Китаї.                                                                                                                                                            У країнах Південно-Східної Азії та Екваторіальної Африки по­ширені пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово- ядрову олію, що використовується як у харчовій, так і у парфумер­ній промисловості.                                                                                                                       Значне місце серед продукції олії посідає маслична олія, що ви­робляється з маслин — плодів оливкового дерева. Основний регіон його вирощування — середземноморські країни. Перше місце на­лежить Італії, друге — Іспанії, потім ідуть Портуґалія, Греція, Ту­реччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.                                                                                                           Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисло­вості. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник.                                                                                                        Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічно­го землеробства: чай, кава, какао. Найбільші виробники чаю: Ін­дія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва відбувається також у Кенії, Уґанді, Мозамбіку, Танзанії, Аргенти­ні, Грузії, Росії та інших країнах. Головними постачальниками чаю на світовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами — країни Європи, США, Канада. Кофейне дерево росте в Африці, Ла­тинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразілія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Ґватемала, Уґанда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Анґола, Індія, Індонезія. Найбіль­ші експортери кави: країни Латинської Америки. Дерево какао росте у Африці та Південній Америці. Головними виробниками какао-бобів є Ґана, Ніґерія, Кот д’Івуар, Камерун, Бразілія, Еква­дор. Імпортерами кофе та какао-бобів є країни Північної Америки та Європи.                                        

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво.     У високорозвинених країнах тваринництво високопродуктивне та має інтенсивний характер, у країнах, що розвивються, — екс­тенсивне з меншою продуктивністю.                                        

Галузі тваринництва за зонами:                                                                                        

Інтенсивне молочне та м'ясне скотарство — навколо великих міст і в зоні вологих лук (Європа, Північна Америка).                                                                                                              

Пасовищне вівчарство та м'ясне скотарство — в посушливих степах, напівпустелях та саванах (Австралія, Аргентина, Монголія).                                                                                                            Свинарство та птахівництво — тяжіють до районів масового виробництва фуражного зерна. Скотарство має м’ясний, молочний та м’ясо-молочний напря­ми. Найпродуктивнішу молочну худобу розводять у країнах Євро­пи та Північної Америки. М’ясний напрям переважає на територі­ях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ. Найбільшим у світі районом м’ясного скотарства є південноамери­канська пампа. Аргентину називають «м’ясним цехом світу» через її провідне місце в експорті яловичини. Також крупними експорте­рами м’яса великої рогатої худоби — яловичини — є Туреччина, Уруґвай, Франція, Ірландія, Нова Зеландія, Австралія, Монголія. Свинарство розвинене у густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, картоплі, поруч із великими пере­робними підприємствами харчової промисловості.                          В економічно розвинених країнах переважає інтенсивне сви­нарство з переважанням беконних та м’ясо-сальних порід. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію, де виділяється Ки­тай — більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’я ви­рощується у країнах Європи, одна десята — у США. Експортери свинини: Бельґія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпорте­ри: Великобританія, Росія, інші країни Європи.                                                                                             Вівчарство переважає у тих регіонах, де інші види тваринни­цтва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низь- котравною рослинністю. Найбільше поголів’я овець розміщене в Австралії — приблизно 1/7 світового стада. Вівчарство є поста­чальником не тільки м’яса, але й високоякісної вовни.                                                                                                       

Птахівництво — одна зі швидко зростаючих галузей тварин­ництва. У країнах Європи, США, Канаді птахівництво розвиваєть­ся у складі птахопромислових комплексів, на яких виробляють бройлерне м’ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва — м’яса та яєць — є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Ка­нада, Бразілія. Основні експортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельґія, Данія, Франція, а яєць — США, Бельґія, Нідерланди.                                                                                                       

Активне впровадження досягнень НТР допомагає одержати ве­ликий економічний ефект за менших витрат праці та енергії. Комп­лексна механізація усіх галузей, хімізація, застосування досягнень аграрної та біологічної науки призводять до високої ефективності сільськогосподарського виробництва.                                                                             

Запитання. Поясніть, якими причинами обумовлена розбіж­ність у кількості зайнятих у сільському господарстві розвинених країн, та країн, що розвиваються.                                               Такий різкий контраст зумовлений високою продуктивністю праці сільськогосподарського виробництва в розвинених країнах. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері працівник забез­печує продуктами майже 139 жителів країни, а в Україні — лише 12-13.                     

Дискусія. За аналітичними підрахунками вчених, ресурсів Землі вистачить прогодувати кілька десятків мільярдів людей. Близько 60% населення світу, чисельність якого менше десяти мільярдів, недоїдають, а частина навіть опинилася на межі голодної смерті. Чим можна пояснити такі невідповідності?

                                                                                                         

6 клас 23.10.26 Урок № 8

Тема: Інструктаж з БЖД. Комплексна підсумкова робота №1 (Гр.1,2,3,4). Презентація проєкту №1 «Листівка».                                                            Домашнє завдання: Переглянути відео у блозі з теми.

Кінець діло хвалить.

                                 Українське прислів’я

Шаблон виступу (Захист проєкту учнем)

«Доброго дня, шановний вчителю та однокласники!

Мене звати ___, і я хочу презентувати свій творчий проєкт — вітальна листівка, виготовлена в техніці ниткографія.

• Актуальність: Я обрав (обрала) цей проєкт, тому що наближається свято, а найкращий подарунок — це той, що зроблений своїми руками. Техніка ниткографії (або ізонитки) зацікавила мене своєю витонченістю та незвичним виглядом. Вона виникла в Англії ще у XVII столітті, де майстри створювали картини за допомогою ниток і цвяхів. Сьогодні ж ми використовуємо простіший і безпечніший варіант — вишивку на картоні.*
• Процес роботи: Під час роботи я користувався (користувалася) правилом ізонитки: на лицьовому боці утворюються великі перехресні стібки, які формують візерунок, а на вивороті — лише короткі пунктирні стібки. Основними прийомами, які я використав (використала), стали [вказати свій прийом: наприклад, заповнення кола чи кута]. Робота вимагала значної уваги, акуратності та дотримання правил безпечної праці з голкою та ножицями.*
• Результат: Перед вами моя готова листівка. Мені вдалося реалізувати свій задум. Виріб вийшов яскравим, бюджетним та екологічно чистим. Найскладнішим для мене було [вказати, що саме, наприклад: рівномірно проколоти отвори], але я впорався (впоралася) з цим завданням.*

Дякую за увагу! Готовий (готова) відповісти на ваші запитання.»

Історична довідка:                                                                                                                                         Походження техніки  - XVII століття, Англія, де ткачі натягали нитки на забиті в дощечки цвяхи для створення візерунків.

Листівка як об’єкт проєкту:

·         Призначення (привітання з родинними або державними святами).

·         Вимоги до виробу: охайність, естетичність, міцність, точність розмітки.

Анкета самооцінювання (рефлексія) проекту учнем:

·         Чи задоволений(а) ти своєю роботою? (Так / Ні / Частково)

·         Чи виникли труднощі під час виконання роботи? Якщо так, то які саме?

·         Чи дотримувався(лася) ти правил безпечної праці (з голкою та ножицями)?

·         Яку оцінку ти б поставив(ла) собі за цей проєкт?

 Гра на визначення правильних та помилкових тверджень правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог під час вишивання.

§  Перед початком роботи підготувати робоче місце.

§  Ножиці передавати кільцями вперед.

§  Якщо голка зламалася, попросити іншу.

§  Вишивання тримати на відстані 50 см від очей.

§  Ножиці класти на стіл зімкнути лезами.

§  Не користуватися тупими та іржавими інструментами: голками, ножицями, кравецькими шпильками.

§  Вишивати при гарному освітленні.

§  Передавати голку зручним для працюючого способом.

§  Перед роботою та після неї перелічувати голки і кравецькі шпильки.

§  Перед вишиванням треба помити руки.

§  Можна вколювати голку в одяг.

§  Під час вишивання кожні 30-35 хв. робити перерву, щоб не стомлювалися очі.