9 клас 21.04.26 Урок № 30

 Тема: Роль науки й освіти в суспільстві. Найвідоміші науково – освітні центри світу. Наука й освіта в Україні. Охорона здоров’я.                                                               Домашнє завдання: Опрацювати §41 (ст.227-232), записати свої пропозиції для поліпшення  освіти та медичного обслуговування в своєму населеному пункті (м.Ізмаїл).

Наука, освіта та охорона здоров’я взаємопов’язані та визначають рівень розвитку суспільства. Їх якість впливає на економіку, добробут та конкурентоспроможність держави. Науково-технічний прогрес у виробництві зумовив необхідність здобуття загальної освіти більшістю громадян як основи для досконалого опанування нових професій, що виникли з переходом до машинного виробництва. Тому наука та освіта поступово ставали все важливішими чинниками соціально-економічного розвитку людської цивілізації.                                                                                   Наука — це вид людської діяльності, спрямований на пізнання світу, здобуття нових знань про природу й суспільство. У давнину переважав релігійний світогляд, який ґрунтувався на вірі в надприродне походження світу. Шляхом міркувань і нагромадження щоденного досвіду стародавні мислителі поступово заклали основи раціонального сприйняття світу. Із винаходом писемності з’явилася можливість передавати від покоління до покоління щоразу більше точних знань про навколишній світ, способи боротьби із хворобами, господарювання, мистецтво управління державами та регіонами тощо. Основну роль у збереженні та поширенні знань серед громадян держав узяла на себе освіта. Вона стала способом входження людини у світ науки й культури. Наукові знання — це гіпотези, теорії, закони природи або суспільства, які відкривають у ході фундаментальних та прикладних досліджень. Науково-технічний прогрес у виробництві зумовив необхідність здобуття більшістю громадян загальної освіти як основи для досконалого опанування нових професій, що виникли з переходом до машинного виробництва. Тому наука та освіта поступово ставали все важливішими чинниками соціально-економічного розвитку людської цивілізації. Відповідно зріс авторитет вчених та викладачів, учителів. Поява освітніх закладів — шкіл, академій та університетів — сприяла накопиченню, створенню й поширенню знань. Сьогодні неможливо уявити сучасну людську цивілізацію з її технологіями без наукової діяльності. Саме тому рівень розвитку науки в країні визначає рівень її економіки, лідерство та авторитет у світі. Із кожним роком щораз більше поглядів у всьому світі прикуті до церемонії вручення Нобелівських премій у Стокгольмі (Швеція). Ці почесні нагороди вчені отримують за видатні наукові досягнення, що свідчить про визнання ролі науки й освіти в розвитку людської цивілізації.                                                                                                                                           Наука й освіта розвивалися з давніх часів. Однак тривалий час науковий прогрес був відокремленим від технічного поступу і лише наприкінці XVІІІ — на початку ХІХ ст. в період промислової революції відбулося їх  зближення і сформувався цілісний науково-технічний прогрес (НТП). Тепер на основі наукових досягнень розвиваються всі галузі суспільного життя, відбувається стрімке вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. Нові знання та оригінальні ідеї разом з фінансовими та матеріальними ресурсами забезпечують створення конкурентноспроможної продукції.                                 Новітні прогресивні технології отримали назву високих технологій. Вони є найбільш наукоємні. У сучасному світі високі технології стають найбільш вартісним товаром. На їх виробництві, як і на інноваційній діяльності, спеціалізуються розвинені країни, оскільки вони вкладають у розвиток науки й освіти чималі кошти, володіють розгалуженою системою науково-дослідних й освітніх закладів, що мають давні традиції і водночас адаптуються до мінливих вимог сучасності.                                                                                                                          Джерела фінансування наукових досліджень залежать від їх характеру. Фундаментальні дослідження здебільшого фінансують із державного бюджету, оскільки наявні значні ризики вкладання коштів через неможливість спрогнозувати результативність та ефективність цих досліджень. Прикладні дослідження часто здійснюють за кошти замовників, оскільки можливо передбачити ефективність робіт, визначити їх вартість. Таким замовником може бути приватний бізнес, нерідко представлений великими ТНК.                                                                                    До п’ятірки країн, які вкладають у новітні технології найбільше коштів, входять США (майже четверта частина світових витрат на НДДКР),  Китай, Японія, Німеччина, Республіка Корея. Щорічні темпи приросту фінансування наукових досліджень у Китаї надзвичайно високі, за загальним обсягом коштів ця країна наближається до США. Рейтинг країн суттєво змінюється, якщо розглядати витрати на НДДКР у відсотках до ВВП: Республіка Корея, Ізраїль (понад 4 %), Японія, Фінляндія, Швеція, Данія (3 – 4 %), Австрія, Німеччина, Швейцарія, США (близько 3 %). Вважають, що коли цей показник менший від 0,4 %, то наука в країні втілює лише соціокультурну функцію, в інтервалі 0,4 – 0,9 % — спроможна давати певні наукові результати і виконувати пізнавальну функцію, а при значенні понад 0,9 % починає виконувати економічну функцію. В Україні на законодавчому рівні прийнято показник витрат на наукові дослідження 1,7 % ВВП, однак фактично він значно нижчий (постійно зменшувався упродовж останніх десятиріч і у 2015 р. становив 0,62 %). Наша держава фінансує близько третини наукових досліджень, а решта коштів надходить з бізнес-сектору. Схожа ситуація в країнах ЄС і США. Новітніми просторовими формами організації суспільства як середовища концентрації науково-освітнього і трудового потенціалу є технополіси і технопарки. Технополіси — це міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок. Вони виникають як нові спеціально створені поселення Подорож у слово Термін технополіс складається із двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто. або у старих реконструйованих містах, які функціонують завдяки діяльності технополісу. Технополіс — це поєднання науково-виробничої, навчальної, житлової та культурно-побутової зон, які виникли навколо наукового центру, що забезпечує безперервний інноваційний цикл. Ядром технополісу є університет, навколо якого розташовані компанії-супутники, що впроваджують наукові розробки у виробництво. Ідея створення технополісів як компактних науково-виробничих міст інноваційної діяльності зародилася ще у середині ХХ століття у США. У США технополіси сформувалися у більшості штатів, найбільш відомим є Кремнієва долина з головним центром Сан-Хосе (входить в агломерацію Сан-Франциско, штат Каліфорнія). Найбільшими технополісами Японії є Тохоку і Тосан, Франції — Софія-Антиполіс (у районі міста Канни), Монблан (поблизу Гренобля). До складу технополісу можуть входити різні типи технопарків — технологічні парки, наукові парки, інноваційні центри, дослідницькі промислові парки, парки-клуби і ділові комплекси, бізнес-парки. Ці науково-технічні центри створені зазвичай у паркових чи лісових зонах із мальовничим природним ландшафтом, що створює сприятливі умови для праці. Ідея доцільності функціонування технопарків і технополісів була задекларована і в Україні. Створено технополіс «П’ятихатки» на базі Харківського фізико-технічного інституту, що є найбільшим у країні центром ядерної фізики і фізики твердого тіла. Також розглядають перспективи створення Київського технополісу. Відомі науковоосвітні центри є не лише в столицях держав і великих містах, де зосереджено чимало наукових й освітніх закладів, а й у невеликих містах із престижними університетами, інститутами та науково-дослідними лабораторіями. Так, у США, поряд із Чикаго, Нью-Йорком, Вашингтоном чи Бостоном, визнану славу здобули Кембридж (де розташовані Массачусетський технологічний інститут і Гарвардський університет), Пасадена, Нью-Гейвен (Єльський університет), Прінстон. У Великій Британії такими центрами є не лише Лондон, а й Оксфорд і Кембридж . За групою показників найпрестижнішими та найкращими вищими навчальними закладами (ВНЗ) світу визнано Массачусетський і Каліфорнійський технологічні інститути, Стенфордський і Гарвардський університети (США), Кембриджський університет (Велика Британія). У перші п’ять десятків найкращих вишів світу входять 18 американських закладів. Україна має доволі розвинену наукову галузь. Її мережу утворюють кілька сотень організацій і закладів: інститути Національної академії наук, галузеві науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські та технологічні бюро великих підприємств, наукові підрозділи університетів та інших ВНЗ. Науковою діяльністю займаються також наукові бібліотеки, астрономічні обсерваторії, державні заповідники, ботанічні сади. Найбільшою науковою організацією в Україні є Національна академія наук, що представлена півтора сотнею закладів й установ Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпра та інших міст.  Освіта в Україні представлена дошкільними і загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими   навчальними закладами різних рівнів акредитації. Загальноосвітні навчальні заклади (школи, гімназії, ліцеї, коледжі) розміщують відповідно до розселення людей. Професійно-технічні заклади освіти створено відповідно до потреб населення регіонів, а їх спеціалізація визначається структурою господарства. В Україні діють вищі навчальні заклади трьох типів: 1) університети, 2) академії та інститути, 3) коледжі. Перші два типи мають найвищий рівень акредитації й дають повноцінну вищу освіту. Багатьом із них надано статус національних університетів. Серед перших його здобули виші з давніми навчальними й науковими традиціями — Київський, Львівський, Харківський, Чернівецький, Дніпровський університети, Київський політехнічний інститут і Львівська політехніка, а також відроджені в незалежній Україні Києво-Могилянська й Острозька академії. Поряд із державними вищими навчальними закладами, які здебільшого розміщені в обласних центрах і великих містах, виникли ВНЗ недержавних форм власності — комунальної і приватної.                                 Система охорони здоров’я в державах світу відображає загальний стан економічного розвитку, соціальний прогрес та суспільні негаразди. Для складання рейтингу країн світу за ефективністю системи охорони здоров’я враховують три показники: 1) середня очікувана тривалість життя при народженні; 2) державні витрати на охорону здоров’я; 3) вартість медичних послуг у перерахунку на душу населення. Країнами з найефективнішими системами охорони здоров’я є Гонконг, Сінгапур, Іспанія, Республіка Корея і Японія. У десятку лідерів також увійшли Італія, Ізраїль, Чилі, Об’єднані Арабські Емірати й Австралія. Водночас США, витрачаючи на охорону здоров’я фактично найбільше серед держав світу, опинилися на 50-му місті в рейтингу. Сфера охорони здоров’я в Україні включає систему медичних і рекреаційних установ, які забезпечують охорону здоров’я (профілактику захворювань, лікування), оздоровлення та відпочинок людей. Закладами охорони здоров’я в Україні є майже 10 тис. лікарень, амбулаторій і поліклінік. Забезпеченість лікарями в Україні — одна з найвищих у світі, але відсоток хворих людей постійно збільшується через несприятливі умови життя, нераціональне харчування тощо.

Всесвітній рейтинг університетів

Опубліковано рейтинг QS World University Rankings 2026, у якому представлені понад 1500 університетів з усього світу. 

Топ-20 світових вишів

·     Массачусетський технологічний інститут (MIT), США

·     Імперський коледж Лондона, Велика Британія

·     Стенфордський університет, США

·     Оксфордський університет, Велика Британія

·     Гарвардський університет, США

·     Кембриджський університет, Велика Британія

·     ETH Цюрих, Швейцарія

·     Національний університет Сінгапуру, Сінгапур

·     Університетський коледж Лондона, Велика Британія

·     Каліфорнійський технологічний інститут, США

·     Університет Гонконгу, Гонконг

·     Чиказький університет, США

·     Пекінський університет, Китай

·     Університет Пенсільванії, США

·     Корнельський університет, США

·     Університет Цінхуа, Китай

·     Каліфорнійський університет, Берклі, США

·     Університет Мельбурна, Австралія

·     Університет Нового Південного Уельсу, Австралія

·     Єльський університет, США

У першій двадцятці — 9 американських вишів, 4 британські, 2 китайські та 2 австралійські.

Українські виші в рейтингу

·     У рейтингу QS World University Rankings 2026 цьогоріч найвище стоїть Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Його місце між 721 та 730 позиціями.

·     Далі — Харківський національний університет імені Каразіна (781-790).

·     Трохи нижче (між 801 та 850 сходинками) розташувався Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

За першою тисячею найкращих вишів:

·     Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»;

·     НУ «Львівська політехніка»;

·     Сумський державний університет;

·     Національний університет «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА);

·     Одеський національний університет імені І. І. Мечникова;

·     Львівський національний університет імені Івана Франка;

·     Харківський національний університет радіоелектроніки.

8 клас 21.04.26 Урок № 51

Тема: Етнічні групи людей. Однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні країни. Мови народів світу. Найпоширеніші мовні сім'ї.                                                      Домашнє завдання: Опрацювати §49 (ст.232-237), скласти схему етнічної родовідної своєї родини.

Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову…

                    Ліна Костенко

   Вивченням культури, побуту, походження та розселення на­родів займається етнографія (грец. ethnos — «народ», grapho — «пишу»). В етнографії прийнято виділяти три стадії формування етносу: плем’я, народність, нація. Першою формою етносу, що історично формувалася, було плем’я. З часом між племенами виникали господарські та куль­турні зв’язки, що привело до змішування племен. Кровна спо­рідненість поступово замінялася територіальною спільністю про­живання. Так виникла народність. Вона складалася з близьких за походженням та мовою племен. Під час формування народностей мова одного з племен ставала спільною для всіх. З часом спільні риси, такі, як мова, культура, єдність тери­торії, набувають стійкого характеру, народність перетворюється на націю.                                                                                          Нація — це вища форма етносу. Приналежність людей до певної нації або народності отримала назву «національ­ність». За даними ЮНЕСКО світ населяє приблизно 5 тисяч етносів і народів, з яких тільки 800 є націями.                                                                                                        Етнос — це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та самосвідомістю (тобто осо­бистим відчуттям «національної ідентичності», колективним усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших). Процес від виникнення до розпаду етносу називається етноге­незом і триває 1200–1500 років.  Українці  належать  до  східних  слов`ян.  Їх   ознаки  формувалися протягом багатьох  століть  на територіях  Середньої  Наддніпрянщини, Полісся, Галичини та інших  історичних  земель. З  ІХ  століття існувала  могутня держава — Київська Русь,створена  в  результаті  об`єднання  двох головних центрів  східних  слов`ян — Києва й Новгорода.  Під час  правління  Ярослава  Мудрого й Володимира  Мономаха  Київська Русь  стає найбільшою  за  територією  державою Європи. Сучасна Україна — багатонаціональна держава, де прожи­вають більше 100 націй та народностей. Усі вони складають український народ. Україна має унікальне географічне положення, тому здавна разом з корінним етносом — українцями — тут жили представ­ники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства: будували міста, розорювали цілинні землі, втілювали в життя наукові проекти. Корінною нацією є українці. Їхня частка в кількості населен­ня становить 77,8 %. Практично в усіх областях більша частина жителів — представники українського етносу (виняток становить Автономна Республіка Крим). Розміщення українців по областях нерівномірне: українці становлять більшу частку в складі насе­лення на заході і в центральних регіонах; у Донбасі, Криму та Одеській області — меншу. Українці — це одна зі східних гілок слов’янських наро­дів. Українці мають багату матеріальну і духовну культуру. Мелодійна і виразна мова, що успадкувала всі особливості давньослов’янської, розвинулась і вдосконалилася протягом сторіч, українська писемність сформувалася на базі кирилиці. У духовній культурі українського народу провідне місце на­лежить звичаям, обрядам, народній творчості, мистецтву, що своїми коренями сягають давніх часів. Значну роль у житті українців відіграє релігія. Виникнення Київської Русі привело до прийняття українцями християнства, яке й нині залишається найбільш поширеною релігією. Ментальність українців характе­ризується відсутністю агресивності (ніколи не зазіхали на землі інших народів), терпимістю до інших народів, працьовитістю, акуратністю, почуттям гумору.            Національний склад — співвідношення кількості осіб різних національностей, які проживають на території країни. Етнічний склад населення постійно змінюється. Інтенсивні мі­грації та урбанізація сприяють консолідації (гуртуванню) та асимі­ляції (розчиненню) етносів. Прикладом консолідації є формування сучасної швейцарської нації на підставі німецького, французького, італійського та романського (нащадків древніх римлян) етносів. Процеси асиміляції, на думку деяких вчених, відбуваються в США навколо англо-американського етносу. Україна має унікальне географічне положення, тому здавна разом з корінним етносом — українцями — тут жили представ­ники інших народів. Вони створювали матеріальні багатства: будували міста, розорювали цілинні землі, втілювали в життя наукові проекти.                                              Україна - багатонаціональна держава, корінною нацією є українці. Їхня частка в кількості населен­ня становить 77,8 %. Етнічний склад населення має дуже велике значення в політич­ному та економічному житті країн та світу. Так, у деяких багато­національних країнах трапляються міжетнічні конфлікти, форму­ються сепаратистські організації. Сепаратизм — намагання відділити будь-яку територію від держави — перетворився на сер­йозну проблему сучасного світу. Незважаючи на те що народи, які проживають на території од­нієї держави, інтегровані в суспільне життя, вони, як правило, збе­рігають свої національні традиції в побуті, поведінці, харчуванні, роботі тощо. Ці особливості не можна не враховувати, оскільки во­ни важливі для ефективної роботи господарських об’єктів, раціо­нального використання трудових ресурсів.            Найчисельніші народи світу (дані English Wikipedia в млн осіб): китайці — 1300, хіндустанці — 420, араби — 400-420, бенгальці — 320, німці — 150, іспанці — 150, росіяни — 130-150, італійці — 140, японці — 130, пенджабці — 120, французи — 106, яванці — 105, англійці — 100, біхарці — 100.  Серед найбільших народів світу також можна виділяти й американців США, мексиканців, бразильців. Однак за переписом населення в цих країнах етнічний склад переважно визначають або за кольором шкіри, або як нащадків змішаних шлюбів. До того ж відмінності між різними мовами і діалектами (різновидами) однієї мови досить нечіткі. Більшість вчених вважає, що у сучасному світі існує від 3 до 5 тис. малих і великих народів. За статистичними даними, 321 на­род налічує у своєму складі понад 1 млн осіб, 7 народів — більше ніж 100 млн (китайці (ханьці) — 1190 млн, хіндустанці — 265, бенґальці — 225, американці — 205, бразілійці — 175, росіяни — 150, японці — 123).

Класифікація країн за національним складом населення

За національним складом населення у світі виділяють три групи країн: однонаціональні, двонаціональні та багатонаціональні. Одно- національними вважають країни, в яких понад 90 % населення складають представники однієї нації (Данія, Швеція, Портуґалія, Італія, Ірландія, Греція, Південна Корея, Японія, Ємен, Банґладеш, Саудівська Аравія та ін.). Класичним прикладом двонаціональної країни є Бельґія, де проживають фламандці і валлони. Більшість країн світу є багатонаціональними. Найбільш строкатий етнічний склад в азіатських країнах — Індії та Індонезії, в них проживає по­над 100 народів. Саме у країнах з багатонаціональним складом на­селення часто виникають міжетнічні суперечності.

Мови народів світу

Головною ознакою народу є спільність мови. Тому найбільш уживана класифікація народів базується на мовному факторі. У су­часному світі нараховується близько 5 тис. різних мов. Детально встановити їх кількість дуже важко, бо деякі області земної кулі недостатньо вивчені в лінгвістичному плані. 3/4 всіх мов не мають писемності. Найбільше мов реєструється там, де етнічний розвиток відбувається на рівні племен або народностей. «Світовим рекорд­сменом» за чисельністю мов є острів Нова Ґвінея, де нараховується понад 1 тис. мов.

Мови світу за ознакою спорідненості об’єднують у мовні сім’ї. Сім’ї поділяють на групи. Найбільш поширені мови індоєвропейської сім’ї, яка містить близько 100 різних мов. Ними розмовляє близь­ко 45 % населення світу. Ця мовна сім’я об’єднує 10 мовних груп. Мова –  основа єдності етносу, генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним і спрямований у майбутнє. 

                      

Домашнє завдання

Складіть схему етнічної родовідної своєї родини. Вкажіть прізвище, ім’я, по батькові і обов’язково національність. Тра­дицій яких етносів дотримуються у вашій родині? Чи знаєте ви свята свого народу, мову? Чи пов’язане прізвище вашої родини з етнічною родовідною?

8 клас 16.04.26 Урок № 50

 Тема: Статево-віковий склад населення світу й України. Статево-вікові піраміди. Підсумкова робота (Гр.3). Практична робота №16 «Аналіз статево-вікових пірамід окремих країн світу та України».                                                                             Домашнє завдання: Опрацювати §48 (ст.227-231). Знайти в Інтернеті статистичні дані про статево-віковий склад населення своєї області або свого міста.

 

  Сьогодні ми дізнаємося, як розподіляється населення світу та України за статтю та віком, навчимося читати статево-вікові піраміди та з'ясуємо, які фактори впливають на ці показники та на тривалість життя людей. Вікова і статева структура населення формується під впли­вом народжуваності, смертності, міграцій. Статевовікова структура та тривалість життя в першу чергу залежать від його рівня, тобто від реальних доходів, структури споживання, тривалості робочого часу та умов праці, розвитку охорони здоров’я, участі чоловіків у воєнних та інших конфлік­тах, міграції та інших показників.

Віковий склад населення:

1) населення, яке молодше від працездатного (діти віком до  15 років);

2) працездатне населення (від 16 до 64 років включно)

3) населення, яке старше від працездатного (65 років і більше) – літні люди.

Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний.

Прогресивний тип — відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40 %, літні — 10 %. Отже, переважає частка дітей над літніми людьми.
Стаціонарний тип — відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та літніх людей, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27 %, дорослі — 50 %, літні  — 23 %.
Регресивний тип — відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка літніх людей дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть част­кового виродження  населення, адже вико-нується таке співвідношення: діти — 20 %, дорослі — 50 %, літні  - 30 %.                                                                              

Статевий склад населення

• Біологічна норма: на 100 дівчаток народжується 105–106 хлопчиків.
• Світова тенденція: у середньому в світі чоловіків трохи більше (через Китай та Індію).
• В Україні та Європі: переважають жінки (причини: вища смертність чоловіків, більша тривалість життя жінок).

 Статевий склад населення — це співвідношення кількості чоловіків і жінок, що залежить від біологічних, історичних і соціальних причин. Загалом у світі чоловіків трохи більше, ніж жінок. Серед країн, де переважає чоловіча половина населення, — Китай, Індія, Туреччина. Переважання чоловіків у цих країнах зумовлено історично несприятливим становищем жінок (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей, особливості ментальності і т. п.) У світі з розвитком цивілізації існує загальна тенденція до зростання середньої тривалості життя, але серед країн цей показник істотно відрізняється. Біологічно хлопчиків народжується більше, але через вищий ризик травматизму, шкідливі звички та генетичну витривалість, жінки в середньому живуть довше, що вирівнює баланс у зрілому віці та створює перевагу жінок у старечому віці.

Середня тривалість життя

• Чинники: рівень медицини, спосіб життя, екологія, стабільність у країні.
• Лідери: Японія, Швейцарія, Сінгапур (понад 80 років).

  

  Демографічні процеси в Україні характеризуються низьким рівнем народжуваності, високою смертністю та від’ємним природним приростом. У країні відбувається процес депопуляції, тобто систематичне зменшення абсолютної кількості населення країни. В Україні розробляється стратегія демографічного розвитку країни, що    передбачає цілісну систему заходів демографічної політики. Так, наприродний рух населення позитивно вплинуло збільшення виплат при народженні дітей, що привело до підвищення народжуваності. Для старшого покоління ця стратегія спрямована на підвищення якості життя, збереження та відтворення життєвого й трудового потенціалу осіб цієї віковоїгрупи. Зусилля в цій сфері мають бути спрямовані на те, щоб забезпечитиможливість людям похилого віку якомога довше вести незалежний спосібжиття як у родині, так і в суспільстві.  На кількість населення країни може вплинути повернення трудових мігрантів, що перебувають в інших державах. Не останню роль у демографічних процесах відіграють і можливості імміграції. На них уже давно звернули увагу в Західній Європі. Необхідно залучати іммігрантів з інших країн. Особливу увагу слід приділити фізичному й психологічному здоров’ю нації. Це дозволить довше й продуктивніше жити громадянам країни. Нажаль, останнім часом в Україні зростає захворюваність, зокрема, на СНІД і туберкульоз. У країні поширеними явищами є алкоголізм і наркоманія, підвищилася смертність у результаті нещасних випадків, травм, суїцидів (за рік фіксується 15 тис. самогубств). Україна — одна з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі, де зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Потоки заробітчанства сформувалися в умовах низької заробітної плати в зареєстрованому секторі економіки, підвищеного рівня безробіття та вимушеної неповної зайнятості, поширення бідності та високого рівня маєтного розшарування населення, значного розриву в рівнях оплати праці в Україні і зарубіжних країнах (особливо в перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом). Навіть економічний підйом, що певний час тривав в Україні з 2000 р., так і не спричинив ні реального покращення умов життя широких верств населення, ні зростання попиту на робочу силу. Більшість показників соціально-економічного розвитку все ще далекі від європейських стандартів. Можливості працевлаштування на офіційному ринку праці України залишилися обмеженими, до того ж зайнятість у зареєстрованому секторі економіки держави не лише не гарантує добробуту, а часто не забезпечує й потреб відтворення робочої сили працівника. Серед позитивних ознак трудової міграції насамперед слід назвати пом’якшення напруження на ринку праці та підвищення добробуту окремих прошарків населення. Крім того, наслідком тривалого перебування індивіда в країнах Заходу та Центральної Європи стає засвоєння ринкової свідомості, цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас не може не непокоїти те, що громадяни України є зовсім незахищеними від сваволі роботодавців та посередників, багатьом мігрантам при цьому загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування та праці, реальною є загроза потрапити в тенета торговців людьми. Наші співгромадяни переважно займаються роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні. А тривале перебування за межами держави спричиняє послаблення сімейних зв’язків, що негативно впливає на демографічну ситуацію. Вік і стать — найголовніші чинники, що мають вплив на склад населення. Дані населення стосовно віку й статі затребувані практично в усіх сферах суспільного життя. Приміром, дитина ще не з’явилась на світ, проте відомості щодо чисельності жінок різного віку й рівень народжуваності минулого року допоможуть досить чітко визначити, скільки буде новонароджених на певній території в певному році. їхня чисельність дозволяє оцінити на найближчу перспективу потреби в кількості місць (ліжок) для вагітних і породіль, лікарів-акушерів. Немовлятам та їхнім матерям потрібні не тільки медичні послуги, але й дитячі візочки, ліжечка, підгузки, дитяче харчування. Цією інформацією користуються фірми і підприємці, які займаються виробництвом та продажем товарів для немовлят. Ці дані потрібні для фонду соціального страхування для планування своїх витрат для виплати допомоги при народженні дитини. Відомості про кількість дітей більш старшого віку необхідні для оцінки потреб у дошкільних навчальних закладах, лікарях- педіатрах, дитячій одежі та взутті, дитячих книжках та іграшках. Перелік сфер використання даних щодо кількості населення подальших вікових груп дуже великий. Це — школи та інші освітні заклади, армія, житлове будівництво, виробництво товарів, надання послуг, медична допомога, пенсійне забезпечення та багато-багато інших.

Картка-шпаргалка: «Як читати статево-вікову піраміду?»

Вертикальна вісь — вікові групи.                                                                                                    Ліворуч — кількість/частка чоловіків.                                                                                                    Праворуч — кількість/частка жінок.                                                                                                  Основа — народжуваність.

Аналіз форм статево-вікових пірамід

• Зростаючий тип (трикутник): висока народжуваність, багато дітей (країни Африки).
• Скорочувальний тип (дзвін/цибулина): низька народжуваність, «старіння нації» (Європа, Японія, Україна).

1.       Широка основа = Багато дітей = Висока народжуваність.

2.       Вузька основа = Мало дітей = Демографічна криза.

3.       Вузька вершина = Мало людей доживають до похилого віку = Низька тривалість життя.

4.       «Впадини» (щербини) на гранях = Наслідки воєн, голодоморів або міграційних хвиль у минулому.

5.       Асиметрія (одна сторона більша за іншу) = Переважання однієї статі (наприклад, більше жінок у старому віці).