Індивідуальне консультування, психокорекція, профорієнтація

четвер, 13 листопада 2025 р.

9 клас 13.11.25 Урок № 10

Тема: Міжнародне екологічне право. Екологічне законодавство України. Поняття інформаційного суспільства та сталого розвитку. Практична робота №11 «Оцінювання екологічних небезпек за місцем  проживання, що впливають на здоров’я громади.»                                                                                                                   Домашнє завдання: Опрацювати §30 (ст.147-154) у підручнику. Письмово оцінить екологічні небезпеки за місцем вашого проживання (в області, в місті,або в вашому районі), що впливають на здоров’я вашої громади та обґрунтуйте свою відповідь.  (можна доповнити малюнками)

Міжнародне екологічне право. Ідея про необхідність міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища вперше публічно прозвучала в 1913 р. на Першій природоохоронній міжнародній конференції (м. Берн), однак реальне втілення в життя розпочалося тільки в другій половині XX ст. Міжнародні відносини щодо охорони навколишнього середовища є предметом міжнародного екологічного права.                                           Міжнародне екологічне право — це сукупність принципів і норм міжнародного публічного права, що регулюють відносини у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання його ресурсів.  Міжнародне екологічне право — одна з наймолодших галузей міжнародного публічного права. Датою його зародження можна вважати проведення в 1972 р. Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища. За результатами конференції були прийняті два основоположні документи — Стокгольмська декларація, яка визначила 26 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програма дій, на основі якої було розроблено Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).  Міжнародне екологічне право налічує тисячі нормативних документів (конвенцій, угод, протоколів), що регулюють суспільні відносини: природоресурсні, щодо охорони та раціонального використання окремих видів природних ресурсів; природоохоронні, щодо охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів; із забезпечення екологічної безпеки, щодо запобігання виникнення екологічних загроз. Ще в грудні 1962 р. Генеральною Асамблеєю ООН було ухвалено резолюцію «Економічний розвиток і охорона природи» про природоохоронні заходи, що мають реалізовуватися паралельно з економічним розвитком. Це положення резолюції багато в чому збігається із сучасною концепцією сталого розвитку. Визначною подією для розвитку екологічного права стала Конференція ООН 1972 р. в місті Стокгольмі (Швеція), у якій взяли участь 114 держав. Конференція прийняла Декларацію ООН із проблем навколишнього середовища і план дій. Ці документи не є юридично обов’язковими, але вони поклали початок багаторічній діяльності в галузі екологічного права. Далі міжнародною спільнотою були розроблені та прийняті інші важливі документи в галузі екології:

• Конвенція Організації Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, 1972 р.;

• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 р.;

• Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 р.;

• Боннська конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин, 1979 р.;

• Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, 1979 р.;

• Конвенція ООН із морського права, 1982 р.;

• Угода про тропічні ліси, 1983 р. та ін.

У Європі інтенсивне співробітництво розпочалося в 1993 р., після Європейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища (м. Люцерн, Швейцарія), на якій було прийнято Програму дій з охорони навколишнього середовища для Центральної та Східної Європи. Конференція аналогічного рівня відбулася в Софії в 1995 р., на ній було схвалено Керівні принципи доступу до екологічної інформації та участі громадськості в прийнятті рішень у сфері навколишнього середовища. На основі цього документа в 1998 р. було прийнято однойменну Конвенцію, учасниками якої є 35 держав, зокрема й Україна. Цей перелік не є остаточним, удосконалення міжнародного екологічного законодавства триває. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища здійснюється на глобальному (усесвітньому), регіональному (наприклад, європейському, панамериканському, тихоокеанському) і локальному (наприклад, придунайському, карпатському, азово-чорноморському) рівнях.

Зміст міжнародно-правової охорони навколишнього середовища становлять такі основні напрями діяльності:

  • обмеження шкідливих впливів на навколишнє середовище;
  • установлення раціонального й екологічно доцільного режиму використання природних ресурсів;
  • міжнародна охорона природних пам’яток і резервацій;
  • регулювання науково-технічного співробітництва держав у сфері охорони навколишнього середовища.

Екологічне законодавство України. Серед різноманітних форм вираження еколого-правових норм (законів, кодексів, декретів, указів, постанов, розпоряджень, положень, інструкцій, методик, правил тощо) найважливішими є законодавчі акти. Сукупність усіх законодавчих еколого-правових актів, які регулюють, установлюють або визначають екологічні правовідносини, називають екологічним законодавством. Це загальні, специфічні та міжгалузеві законодавчі акти.

Поняття інформаційного суспільства. У сучасному світі знання й інформація породжують нові знання, обсяг і вплив яких на продуктивний розвиток суспільства постійно зростають. Це потребує від людства нових способів і засобів поширення та використання глобальних знань з метою подальшого прогресу, що і є основною властивістю інформаційного суспільства. Становлення та розвиток такого суспільства — характерна ознака XXI ст. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні й комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань з метою вирішення найважливіших завдань управління суспільством і демократизації суспільного життя.                        Інформаційне суспільство — це суспільство, у якому виробництво та споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація визнається найзначнішим ресурсом.

Характерними ознаками інформаційного суспільства вважають:

  • формування єдиного інформаційно-комунікаційного простору країни як частини світового інформаційного простору, повноправна участь України в процесах інформаційної та економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
  • упровадження й у подальшому домінування в різних сферах перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки й телекомунікацій;
  • створення й розвиток ринку інформації та знань як факторів виробництва як додаток до ринків природних ресурсів, праці та капіталу, перетворення інформаційних ресурсів суспільства на реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах;
  • зростання ролі інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва;
  • підвищення рівня освіти, науково-технічного й культурного розвитку шляхом розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному й регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму та здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці;
  • створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення та використання інформації як найважливішої умови демократичного розвитку.

Що таке сталий розвиток. Усесвітній саміт ООН, скликаний у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. з метою розв’язання економічних, соціальних та екологічних проблем, окреслив концепцію сталого розвитку — новітню ідеологію суспільно-господарської динаміки, вироблену 179 країнами світу, зокрема й Україною. За рішенням Ради ЮНЕСКО з 1 січня 2005 р. оголошено Десятиріччя освіти для сталого розвитку (2005-2014). У березні 2005 р. Україна стала однією з 55 країн, які підписали документ «Стратегія освіти для сталого розвитку».

Сталий розвиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, зокрема й потреби в безпечному та здоровому довкіллі. Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміна «sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту — «життєздатний розвиток», а розширене його тлумачення — «усебічно збалансований розвиток». За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.                                                                                            Сталий розвиток — це гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації, який дає змогу одночасно позитивно вирішувати комплекс проблем щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної людини, так і цілих народів або груп населення, зокрема за етнічними, расовими чи статевими ознаками. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід і сучасні інформаційні технології, які дають можливість дуже швидко моделювати різні варіанти напрямів розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найоптимальніший.             

Концепція сталого розвитку людства. Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’ятьох основних принципах.

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого й довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, які живуть тепер, і не позбавляв майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують щодо експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані із сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої мрії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з основних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно узгодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими й матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії .

5. Розміри й темпи збільшення кількості населення мають бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

У Конституції України стверджується, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». Поняття «безпека» (ст. 3 Конституції) набуло нового значення й посіло одне з найпріоритетніших місць у переліку загальнолюдських цінностей. Унаслідок цього формуються духовний потенціал суспільства сталого розвитку, культура безпеки та реалізуються потреби самозбереження людського роду.

середа, 12 листопада 2025 р.

8 клас 13.11.25 Урок № 6

 Тема: Картографічні проєкції та види спотворень на географічних картах. Способи зображення географічних об’єктів та явищ на картах.                                                              Домашнє завдання: Прочитати у підручнику §4-5 (ст.20-26), оцінити свої досягнення за 12-бальною шкалою у кінці параграфів (ст.22, 26).

 Географічна карта – це узагальнене зменшене зображення земної поверхні на площині, виконане у певному масштабі за допомогою умовних знаків. Картографування території України відбувається відповідно до розвитку науки картографії.

Елементи карти

Картографічне зображення— сукупність даних про об’єкти та явища, їх розташування, якості, взаємозв’язки тощо. На загальногеографічних картах відображені населені пункти, шляхи сполучення, рельєф, гідрографія, політико-адміністративні кордони, суспільно-економічні та культурні об’єкти та ін., що дає загальне уявлення про певну територію. Тематичні карти мають географічну основу, що є прив’язкою для спеціального змісту, і спеціальний зміст (тематичний).

Легенда карти — система використаних умовних знаків та текстових пояснень. Для топографічних карт вони уніфіковані, тому складені спеціальні таблиці. На тематичних картах легенда розміщена на аркуші карти.

Зарамкове оформлення карти — будь-які доповнення до картографічного змісту карти (графіки, таблиці, підписи тощо), що тематично пов’язані з ним, доповнюють, пояснюють його.

Картографічні проекції

Математичні способи перенесення зображення поверхні земної кулі на площину. Вибір проекції залежить від призначення карти і місцеположення території.

Проекції за допоміжною геометричною фігурою:

-   циліндричні (на умовний циліндр)нормальні (вісь фігури збігається з віссю Землі) застосовують для відображення приекваторіальних територій, поперечні (вісь фігури перпендикулярна до вісі Землі) застосовують для створення топографічних карт; загальний вигляд проекції — прямі лінії паралелей і меридіанів;

-   конічні (на умовний конус) нормальні (вісь фігури збігається з віссю Землі), поперечні (вісь фігури перпендикулярна до вісі Землі) застосовують для відображення материків і океанів, територій, розташованих у середніх широтах; для створення карт світу інколи використовують кілька допоміжних конусів (поліконічна проекція)-, загальний вигляд нормальної проекції — прямі лінії меридіанів і дугоподібні паралелі;

-  азимутальні (на площину)нормальні (поверхня дотична до полюсу) застосовують для відображення приполярних територій, поперечні (поверхня дотична до екватора) застосовують для виготовлення карти півкуль і зображення приекваторіальних територій; загальний вигляд нормальної проекції — меридіани зображені прямими лініями, що виходять з однієї точки, а паралелі — концентричними колами.

-   довільні (на умовну, складну поверхню).

Види спотворень на географічних картах

Спотворюються форми, кути, довжини ліній, площі. Існують точки або лінії нульових спотворень.

Проекції за уникненням спотворень:

·         рівнокутні — відсутні спотворення кутів;

·         рівновеликі — відсутні спотворення площ;

·         рівнопроміжні — відсутні спотворення довжин ліній вздовж паралелей чи меридіанів.

 

Спосіб позначень — найпростіший, найдавніший і найпоширеніший у світовій практиці спосіб передавання корисної інформації. За допомогою позначень показують місцезнаходження об’єктів, які не виражені в масштабі карти або займають меншу за знак площу. За формою знаки поділяють на геометричні, буквені, наочні.

·         Спосіб лінійних знаків застосовують для передавання ліній у їх геометричному розумінні (трубопроводи, кордони, межі); об’єктів лінійного простягання, які не виражені за своєю шириною в масштабі карти (дороги, річки); об’єктів площинного простягання (гірські хребти). Кількісні та якісні особливості лінійних об’єктів передають за допомогою малюнка, кольору й ширини знака.

·         За допомогою способу якісного тла (фону) певну територію поділяють на якісно однорідні ділянки за природними, економічними чи політико-адміністративними ознаками. Якісне тло передає відповідним кольором або штриховкою явища, які мають на земній поверхні суцільне поширення. Можливе поєднання кольорового тла зі штрихами. Цим способом зображують, наприклад, геологічну будову території, ґрунти, природні зони, держави, одиниці адміністративно-територіального устрою тощо.

·         Спосіб ареалів допомагає виокремити на карті області поширення певних однорідних явищ. Ареали зображують суцільною чи пунктирною лінією, зафарбуванням, штрихами, позначають написом чи малюнком. На відміну від способу якісного тла, явища, зображені цим способом, не мають суцільного територіального поширення: на карті вони показані окремими «плямами» (басейни корисних копалин, льодовики, болота, заповідники тощо).

·         Спосіб ізоліній. Ізолінії — це лінії, що сполучають на карті точки з однаковими кількісними показниками. Наприклад, висоту суходолу показують горизонталі, глибину морів — ізобати, температуру повітря — ізотерми, кількість опадів — ізогієти, солоність води — ізогаліни. Цим способом зображують явища, які мають суцільний і безперервний розподіл на земній поверхні. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями зафарбовують у різні кольори (як, наприклад, позначають рельєф на фізичних картах).

·         Способом знаків руху передають явища, які переміщуються в просторі (напрямки вітрів і течій).

·         Спосіб картограм застосовують для відображення відносних значень кількісних показників, що характеризують певні явища в межах територіальних одиниць. Цей спосіб у шкільних атласах найчастіше використовують при створенні кліматичних, гідрологічних карт, карти густоти населення, позначення лісистості чи розораності території. Для картограми обов’язковою є шкала (штрихова, одноколірна чи багатоколірна), причому насиченість кольору чи густота штрихування мають наочно передавати інтенсивність певного явища.

·         Способом картодіаграм відображають абсолютні статистичні показники в межах територіально-адміністративних одиниць, річкових басейнів, природних зон. Діаграми можуть мати вигляд стовпчиків, смужок (лінійні фігури); куба, круга (об’ємні фігури) тощо. Діаграмні фігури можуть бути також структурними: фігура поділена на відповідні зображуваному явищу частини (наприклад, круг зображує кількість населення області, а сектори круга — його національний склад).

Види спотворень на картах

Варто відзначити, що будь-яка карта (картографічна проєкція) має геометричну невідповідність із реальними фізичними розмірами територій. Це виражається у спотвореннях:

1) довжин - унаслідок цього масштаб карти непостійний у різних точках і за різними напрямками, тобто та сама відстань на карті в різних її місцях може означати різну відстань на місцевості;

2) площ - масштаб площ у різних точках карти різний. Це є прямим наслідком спотворення довжин. Інакше кажучи, у різних частинах карти площі одного об’єкта відрізнятимуться одна від одної;

3) кутів - кути між напрямками на карті спотворені щодо тих самих кутів на місцевості;

4) форм - фігури на карті деформовані й не подібні до фігур на місцевості, що прямо пов’язано зі спотвореннями кутів.

З огляду на це за характером спотворень картографічні проєкції поділяють на: рівнокутні, рівновеликі, рівнопроміжні та довільні.

8 клас 12.11.25 Урок № 10

Тема: Соціальна безпека. Вплив соціального оточення на здоров’я, безпеку, добробут людини. Підсумкова робота «Гр.3 Добробут».                                                                    Домашнє завдання: Прочитати §6 (ст.60-74), підготувати презентацію портфоліо свого проєкту «Щит безпеки".                                                                                                                        

Людина    істота  соціальна.  Вона  може  розвиватися  лише  в  середовищі  собі  подібних,  жити  й  діяти  лише  в  суспільстві,  спілкуючись  і  об’єднуючи  свої  зусилля  з  іншими.  Її  життя  та  діяльність  зумовлюються  не  тільки  природними,  але й соціальними чинниками.

 Соціальне  середовище,  або  соціум  —  це  оточуючий  людину  соціальний  світ:  економічні,  політичні,  соціальні,  духовні,  територіальні  умови,  що  впливають  на  становлення  особистості. Родина, друзі, однокласники, вчителі – це ваше найближче оточення. Сім’я є первісним осередком суспільства, першою формою соціальної спільноти. Саме сім’я найсильніше впливає на поведінку і вибір підлітків. Одним із важливих напрямів сімейного виховання є формування здорового способу життя. Адже кожен з батьків бажає, щоб дитина виросла фізично й психічно здоровою, без шкідливих звичок. Багато в чому формування здорового способу життя залежить від традиційних складових цього впливу: стилю життя сім’ї, характеру взаємостосунків між батьками й дітьми, участі обох батьків у вихованні, спільного проведення родиною вільного часу тощо. Отже, спосіб життя сім’ї, в основному, обумовлює і спосіб життя дітей. Численні дослідження свідчать, що сімейні конфлікти між самими батьками, батьками й дітьми, застосування фізичних покарань, нерозуміння батьками дітей, нестача батьківської уваги, підтримки дитини, — все це стає причиною того, що процес становлення особистості підлітка проходить тяжче, ніж звичайно. У родині, де не поважають старших, імовірно виростуть егоїсти.  Людське  суспільство  пережило  багато  катастроф,  історичних  подій  і  на  гіркому  досвіді  зрозуміло,  що  найцінніше  — це  не  політичні  ідеї,  не  технологічні  досягнення,  а  безпечне  існування.  Люди  вже  усвідомлюють,  що  без  дотримання  певних  правил  і  норм  у  стосунках  між  собою,  технікою  і  природою  вони  можуть  зникнути  назавжди.  Суспільство  має  відповідати за своє існування на Землі. Тому  життя  людей  має  бути  виваженим,  глибоко  осмисленим,  а  діяльність  —  зорієнтованою  не  лише  на  швидкоплинне  сьогодення,  але  й  спрямоване  до майбутнього. Це  значною мірою  зумовлюється  рівнем  культури  суспільства,  що  є  умо­вою  формування  світоглядних  засад  людей  щодо  їхнього  безпечного існування.  Соціум  —  це  особливий  спосіб  життя  особливих  істот  —  людей.  Найголовніша  відмінність  між  людиною  й  тваринним світом  полягає  в  способі  життя.  Тваринне  життя  відбувається природним  чином,  тобто  як  існування.  Людське  —  суспільним,  соціальним,  як  життєдіяльність.  Усе,  що  є  в  суспільстві, як і саме суспільство — це результат людської діяльності.

Особливостями  соціуму  третього  тисячоліття  можна  вважати:

·         глобалізацію економіки;

·         великі фінансові потоки;

·         переміщення великих мас людей;

·         виникнення транснаціональної злочинності;

·         епідемії інфекційних захворювань.

Соціальними  називаються  небезпеки,  що  значно  поширені в суспільстві й загрожують життю та здоров’ю людей.

За  походженням  можуть  бути  визначені  такі  групи  небезпек:

·         небезпеки,  що  пов’язані  з  психічним  впливом  на  людину (шантаж, шахрайство тощо);

·         небезпеки, пов’язані з фізичним насильством (розбій, бандитизм, терор, утримання заручників);

·         небезпеки, пов’язані з впливом речовин, що руйнують організм людини (наркоманія, алкоголізм, паління);

·         небезпеки, пов’язані з хворобами (СНІД, венеричні захворювання);

·         небезпеки самогубства;

·         небезпеки, спричинені низьким духовним та культурним рівнем;

·         небезпеки, спричинені незадовільним матеріальним станом та умовами (страйки, повстання, революції).

Окремим  видом  соціальних  небезпек  є  кримінальні  небезпеки.  Кримінал  —  це  карний  злочин,  злодіяння,  злий  вчинок з  погляду  тієї  чи  іншої  системи  цінностей,  людини,  групи людей чи людства в цілому. Людину, яка чините злочин, називають «злочинець». Важливо розуміти, що кожен з вас може сам потурбуватися про себе й значно знизити ризик стати жертвою злочинця. Для цього слід знати й додержуватися певних порад, формувати навички безпечної поведінки.

 

Пам'ятка «Запобігання кримінальним небезпекам. Основні правила»

·         стежити за особистими речами, не залишати без нагляду гаманці й сумки;

·         тримати документи та гроші у внутрішній кишені;

·         не брати із собою багато грошей, цінні речі;

·         не залишати гроші і документи в кишенях верхнього одягу;

·         не показувати ніколи й нікому, скільки маєш грошей;

·         сумку, рюкзак носити через плече, міцно притискаючи до себе, або перед собою;

·         під час тривалої подорожі документи та гроші тримати в різних місцях, гаманець — на дні сумки, документи у прихованих кишенях одягу;

·         не розмовляти з незнайомцями, нічого в них не брати;

·         не сідати в чужий автомобіль із незнайомцями;

·         оминати компанії, особливо де п’ють алкогольні напої;

·         не говорити на вулиці довго з мобільного телефону;

·         не ходити в навушниках;

·         оминати малолюдні, погано освітлені місця, парки, двори тощо;

·         триматися на відстані від кущів, невисоких стін, під’їздів;

·         повідомити дорослих про місце перебування, час повернення, обговорити безпечний зворотний шлях;

·         не заходити в під’їзд, ліфт, я кщо позаду йде незнайомець                    Соціальна патологія — це такі людські дії, вчинки, типи поведінки, які суспільство розцінює як шкідливі, або такі, що підривають правопорядок і суспільну мораль. Здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки, називають девіантною поведінкою. До основних видів девіантної поведінки належать злочинність, хуліганство, безпритульність, алкоголізм, наркоманія, самогубство, проституція. Усі вище названі явища належать до соціальних патологій. Девіантна поведінка посилюється в умовах соціальної напруги в суспільстві, унаслідок стресових та конфліктних ситуацій у родині, школі або в колективі однолітків. Соціальні патології спричиняють різні соціальні небезпеки. Злочинець порушує закон, завдаючи шкоди людям, котрі його оточують, хуліган — порушує громадський спокій, безпритульність призводить до різних кримінальних ситуацій, алкоголік і наркоман руйнують своє життя та життя рідних людей. Слід знати про ці соціальні небезпеки й зважати на них, роблячи той  чи інший вибір.

Компанія буде для вас безпечною, якщо в ній займаються корисною справою

У народі кажуть «З ким поведешся, від того й наберешся», «Скажи мені, хто твій друг, і я

скажу, хто ти». Тому для вашого здоров’я і безпеки важливо навчитися розрізняти

дружн, недружні  та небезпечні  компанії. Якщо ви маєте друзів, то знаєте, як це чудово!

Вам нíколи нудьгувати, адже друзі завжди пропонують щось цікаве.

Ви разом ходите в кіно, на пляж, обмінюєтеся музичними дисками і комп’ютерними

іграми, обговорюєте новини. З друзями почуваєтеся захищеними, адже ваше гасло: «Один за всіх

і всі за одного». У такій компанії ви є членами команди. Якщо хтось із вас захворів чи потрапив

у біду, ви хвилюєтеся за нього і підтримуєте його».

Ознаки дружніх компаній:

·         приймають тебе таким, яким ти є;

·         не мають жорстких правил;

·         не забороняють тобі спілкуватися поза групою;

·         з радістю беруть у своє коло нових друзів;

·         їхні члени поважають і підтримують одне одного

«Недружні компанії» — це групи, в яких ти почуваєшся самотнім і мусиш увесь час

прикидатися та підлаштовуватися під певні стандарти.

У такі групи часто об’єднуються за дивними ознаками. Стосунки у таких групах

позбавлені теплоти, у них не цікавляться твоїми справами.

Тож навряд чи можеш розраховувати на підтримку тих, хто належить до цієї компанії, адже

тут панує дух конкуренції — в кого одяг найвідомішої фірми, крутіший мобільник тощо».

Ознаки недружніх компаній:

·          у стосунках мало теплоти;

·          недостатньо підтримують одне одного;

·         панує дух конкуренції;

·         беруть у своє коло за суворими критеріями (одяг, гаджети тощо).

Небезпечні компанії є серйозною загрозою для тебе та інших. У цих компаніях часто

панують агресія і насилля. У них жорсткі правила і за непокору тут можуть не лише

вигнати з компанії, а й побити. Тут курять, вживають алкоголь і наркотики, члени цих

компаній розважаються крадіжками, бійками, вимаганням.

Ознаки небезпечних компаній:

·         мають ватажка і жорсткі правила;

·         вимагають повної відданості;

·         забороняють контакти поза групою;

·         за непокору можуть вчинити жорстоку розправу;

·          з «чужими» поводяться агресивно і зверхньо;

·         вступають у міжгрупові конфлікти «стінка на стінку»;

·         поширене вживання тютюну, алкоголю, наркотиків.

Виокремлюють два види насилля: фізичне і психологічне. Фізичне насилля — дії, що

заподіюють тілесні ушкодження. Психологічне (емоційне) насилля — дії,  що заподіюють

людині моральну шкоду. Найпоширенішими проявами насилля у  твоєму середовищі

є бійки,, штовхання, підніжки, а також прізвиська,  обзивання, кривляння. Псують чиїсь речі —

 це насилля. Як і тоді, коли не беруть у гру чи виганяють із неї.  Одним із найнебезпечніших

видів насилля є вимагання грошей або речей. Кожен із вас може стати свідком і жертвою

насилля. Тому дуже важливо навчитися активно протидіяти йому.

Способи протидії негативному соціальному впливу

У суспільстві живуть дуже різні люди. Не всі з-поміж них є моральними, добрими, не

всі поважають чуже життя й чуже здоров’я, не всі дотримуються законів. Ви можете зустрітися

 з такими людьми в різних ситуаціях. Наприклад, є чимало сект, потрапляючи в які,

підлітки припиняють спілкуватися зі своїми рідними й фактично залишають родину.

Сектанти, знаючи психологію підлітка, граючи на її вразливих місцях, переконують його,

що найкраще — це стати членом секти, де вас усі начебто люблять і розуміють. Насправді

ж підліток фактично стає рабом цієї секти, виконує різні доручення її керівника, втрачає

свою власну соціальну місію. Такий підліток соціально нездоровий. Потрапити в секту легко,

а вийти з неї складно. Отож, зіткнувшись із такою ситуацією, коли вас втягують у якусь

 групу, мета якої вам невідома, слід бути дуже обережним. Ви неодмінно маєте розповісти про

це своїм рідним і не тримати в таємниці нові стосунки.

Є ризик потрапити в зовсім скрутне становище, зустрівшись з тими, хто нелегально

торгує людьми. Попри те, що держава бореться із цим явищем, торгівля людьми приносить

великі гроші, й подолати її важко. У жодному разі не контактуйте з незнайомцями, якими

б люб’язними й щедрими вони вам не здавалися. Не їдьте у незнайоме вам місце, не сідайте

в чужу машину, не заходьте до незнайомого будинку з незнайомими людьми. Бажано, щоб

 батьки завжди знали, де ви знаходитеся, тоді вони зможуть вчасно вам допомогти!

Є ошуканці, які навмисне починають розмову з підлітками для того, щоб потрапити до

 їхнього помешкання й розжитися там чимось цінним. Як правило, такі люди люб’язні й увічливі,

і здається, що їм можна довіряти. Насправді ж вони чудово грають свою роль. З такими людьми

 не можна ані розмовляти, ані вести їх до свого помешкання. Ви можете зіткнутися з

насильством у компанії, з якою спілкуєтеся, або на вулиці.  Насильницькі дії свідчать

про соціальне нездоров’я тих людей, які до них вдаються.

Треба обов’язково опиратися насильству, захищати себе всіма можливими способами:

тікати, кликати на допомогу, битися. У жодному разі не підпорюватися і не мовчати!

Вас самих можуть спробувати залучити до насильства. Наприклад, умовлятимуть разом

побити когось. Пам’ятайте, що насильство над вами, і насильство, яке чините ви самі,

завдає шкоди вашому психічному, фізичному й соціальному здоров’ю. Зіткнувшись

із насильством, не мовчіть, а неодмінно розкажіть про це дорослим.

Вмійте казати «ні» у небезпечних ситуаціях!