9 клас 12.0526 Урок № 33

Тема: Екологічні проблеми людства. Екологічна ситуація в Україні. Шляхи розв’язання екологічних проблем. Сталий розвиток — стратегія людства на ХХІ століття. Дослідження №4: Прояв глобальних проблем у своєму регіоні.                        Домашнє завдання: Опрацювати §46-47 (ст.255-265), створити «Модель екологічно чистого міста».

Піднявся зранку, вмився, привів себе до ладу – одразу ж приведи до ладу свою планету.                                           Антуан де Сент Екзюпері

Е - енергозбереження, впровадження новітніх технологій та  альтернативних джерел енергії.

К - катастрофа екологічна.

О - обов’язки людей захищати природу.

Л – любов до природи і свого міста.

О – очищення повітря і води.

Г – газові вихлопи на автодорогах.

І – інформація, яку ми можемо отримувати з теми екологічна безпека.

Я – «Я» відповідаю за навколишнє середовище.

  Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Любимо бувати в лісі, в полі, радіємо спілкуванню з нею. Адже Людина є частиною природи. А самій природі ми зобов’язані своїм існуванням, досконалістю і могутністю. Але, мабуть, не всі задумуються над тим, що природа – це наша домівка. З 1992 року територія України оголошена зоною екологічної кризи. На екологічній карті ООН Україна забарвлена у чорний колір - це колір країни, де є вимираюча нація. Екологи стверджують, що Україна - «найбрудніша» країна в Європі: «в ній на одного жителя припадає близько 500 тонн накопичених твердих побутових відходів». Українці переважно п'ють забруднену воду, дихають забрудненим повітрям, живуть на виснажених ґрунтах.  На сьогодні в 21 місті України, де проживає більше 21 % населення держави, рівень забруднення повітря шкідливими речовинами перевищує допустиму норму в 15 разів і лише  чотири  із 45 великих міст країни знаходиться в допустимих межах. Планета нашої мрії – прекрасна, квітуча, чиста, мальовнича. Рідний край – це наш дім, квітуча вишенька біля хати, тиха вулиця, де ми ходимо, срібляста річечка, де ми купаємось. І так хочеться , щоб наш дім був затишний.

Екологічні проблеми людства

Забруднення навколишнього середовища

    ⦁ Види забруднення: атмосферне (парниковий ефект, кислотні дощі), водне (нафтове забруднення, стічні води), ґрунтове (пестициди, важкі метали).

    ⦁ Джерела забруднення: промислові підприємства, транспорт, сільське господарство, побутові відходи.

    ⦁ Наслідки забруднення: глобальне потепління, зміна клімату, загибель рослин і тварин, погіршення здоров'я людини.

Зміна клімату

    ⦁ Причини: парниковий ефект, вирубування лісів, спалювання викопного палива.

    ⦁ Наслідки: підвищення рівня моря, екстремальні погодні явища, зміна кліматичних зон.

Руйнування озонового шару

    ⦁ Причини: використання фреонів та інших озоноруйнівних речовин.

    ⦁ Наслідки: підвищення рівня ультрафіолетового випромінювання, збільшення захворюваності на рак шкіри.

Зменшення біорізноманіття

    ⦁ Причини: руйнування середовищ існування, забруднення, браконьєрство, зміна клімату.

    ⦁ Наслідки: втрата генетичного різноманіття, порушення екосистем.

Деградація земель

    ⦁ Причини: ерозія ґрунтів, опустелювання, вирубування лісів.

    ⦁ Наслідки: зниження родючості ґрунтів, втрата сільськогосподарських угідь.

Екологічні проблеми в Україні:

—  високий рівень забруднення атмосферного повітря внаслідок неконтрольованих промислових викидів. Особливо високим рівнем забрудненості повітря характеризуються Донецький та Придніпровський райони;

—  усі великі річки України та їх основні притоки забруднені. Наші річки та водосховища за складом хімічних речовин у недалекому майбутньому можуть перетворитися на демонстраційну таблицю елементів Менделєєва;

—  порушення рівноваги у верхніх зонах літосфери через проведення гірничих робіт, промислової та міської забудови призвело до активації несприятливих фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення;

—  за останні десятиріччя істотно змінилася якість ґрунтів, зменшилася їхня кількість, збільшилося забруднення;

—  найбільшої шкоди природному середовищу завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС. Минуло вже понад двадцять років, але наслідки настільки порушили екологічну рівновагу, що викликають хвороби і смерть людей, у тому числі маленьких дітей.

Шляхи розв'язання екологічних проблем:

v Використання нових, досконаліших технологій на небезпечних для навколишнього середовища підприємствах.

v Комплексна переробка сировини (металургійних шлаків, відходів спаленого вугілля тощо), утилізація відходів.

v Удосконалення державного законодавства про відповідальність підприємств і приватних осіб за завдання шкоди будь - якій частині природного середовища.

v Використання наукових принципів еколого-ландшафтного землеробства.

v Запровадження в навчальних закладах курсу «Раціональне природокористування» та інших екологічних спецкурсів і факультативів, які сприятимуть вихованню людини з новим екологічним світоглядом.

v Державна підтримка тих підприємств, які дбають не тільки про отримання прибутку, а й про охорону природи.

 

Термін "сталий розвиток" має досить тривалу історію, яку веде від Декларації першої Конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972 р.) і праць Римського клубу початку 1970-х років: саме тоді був усвідомлений зв'язок між проблемами навколишнього середовища, екологічним і соціальним розвитком. Основи даної концепції закладено ще у працях відомого вченого В.І.Вернадського, який розробив вчення про ноосферу (сферу розуму, сферу взаємодії суспільства і природи). В 1980-х рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність стійкого розвитку екосистем. Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку є Дейлі Ґерман. В основу Концепції сталого розвитку якої покладено врахування довготермінових екологічних наслідків прийнятих зараз економічних рішень.  Невід’ємною частиною концепції сталого розвитку є система індикаторів, розроблена Комісією ООН зі сталого розвитку. В  1996 р. Комісією були опубліковані 134 індикатори, які розділені на наступні основні групи:  

1. Група соціальних індикаторів: боротьба з бідністю; демографічна динаміка і стан; поліпшення освіти, поінформованості і виховання суспільства; захист і поліпшення здоров'я людей; поліпшення розвитку поселень.  
2. Група економічних індикаторів: міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку і пов'язана з цим місцева політика; зміна характеристик споживання; фінансові ресурси і механізми; передача екологічно чистих технологій, співробітництво і створення потенціалу.

3. Група екологічних індикаторів: збереження якості водяних ресурсів і забезпеченість ними; захист морів і прибережних територій; комплексний підхід до планування і раціонального використання земельних ресурсів; раціональне управління вразливими екосистемами, боротьба з опустелюванням і посухами; сприяння веденню сталого сільського господарства і розвитку сільських районів; боротьба за збереження лісів; збереження біологічної розмаїтості; екологічно безпечне використання біотехнологій; захист атмосфери; екологічно безпечне управління твердими відходами і стічними водами; екологічно безпечне управління токсичними хімікатами; екологічно безпечне управління небезпечними відходами; екологічно безпечне управління радіоактивними відходами.  
4. Група інституціональних індикаторів: облік питань екології і розвитку в плануванні і управлінні для сталого розвитку; національні механізми і міжнародне співробітництво для створення потенціалу в країнах, що розвиваються; міжнародний інституціональний порядок; міжнародні правові механізми; інформація для прийняття рішень; посилення ролі основних груп населення.

 Основними принципами концепції сталого розвитку є:
- повага і турбота до всіх живих співтовариств;
- поліпшення якості людського життя;
- збереження життєздатності і розмаїтості Землі;
- забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів;
- мінімізація виснаження не відновлюваних ресурсів;
- зміна індивідуальних позицій і діяльності.

Ідеї сталого розвитку з’являються як альтернатива недостатньо організованому і керованому суспільному розвитку в усіх сферах людської життєдіяльності. Приходить розуміння, що подальше слідування його траєкторією веде у безвихідь. У порядок денний світового розвитку входить пошук виходу з такого становища, визначення шляхів переходу на засади сталості в усіх галузях суспільного управління.  Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найбільш оптимальний.

Цілями сталого розвитку для України мають стати:

1) Соціальна справедливість

2) Економ. прогрес

3) Відтворення природи

4) Раціональне ресурсокористування

5) Демографічна стабільність

6) Добробут (запровадження єдиних соц. стандартів)

7) Освіта

8) Міжнародне співробітництво.

Тільки цифри та факти

Кожної години на нашій планеті:

ü  1700 акрів продуктивної землі стає пустелею;

ü  близько 2000 дітей помирають з голоду;

ü  55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин;

ü  1000 чоловік вмирають від отруєння водою;

ü  2000 тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі;

ü  5-6 видів тваринного чи рослинного світу зникають.                                                  

Кожної хвилини:

ü  Знищується більше 51 акра тропічних лісів;

ü  Використовується близько 35000 барелі нафти;

ü  Знищується 50 тонн родючого ґрунту через неправильне його використання;

ü  виділяється більше 12000 тонн вуглекислого газу в атмосферу.

Звертаюся до Вас, я люди!

Планета Ваша я – Земля!

У мене є своє багатство,

Ліси, луги, поля, моря!

Для вас я дім цей збудувала,

І зараз живите ви в ньому!

Шануйте дар мій цей безцінний

Як дівчина шанує свою вроду!

Я хочу, щоб поля родили,

Та хліб у вас був на столі!

Щоб були ситі усі люди!

На всій планеті, на Землі.

Щоб чисті ріки омивали,

Красиві, гарні береги,

Ліси, щоб буйно вирували!

Ви бережіть мої ліси!

Наказ даю я Вам важливий!

Любіть мене, як рідну матір,

Плекайте Ви людську колиску,

Планету треба захищати!

 

8 клас 12.05.26 Урок № 57

Тема: Трудові ресурси та економічно активне населення. Кількість і якість трудових ресурсів. Зайнятість населення у світі та Україні. Сфери економічної діяльності та зайнятість населення. Проблеми зайнятості.                                                                          Домашнє завдання: Опрацювати §55 (ст.265-269), підготувати проєкт для краєзнавця (ст.269).

Людина – найбільше багатство кожної країни, вона є творцем матеріальних і духовних благ суспільства. Від кількості людей, якіпрацюють залежить процвітання держави. Характерною рисою населення України є працьовитість, відповідальність, дисциплінованість. Це є їх якісною стороною.

Робоча сила - громадяни в працездатному віці, які мають роботу (зайняті), та громадяни, які не можуть знайти роботу (безробітні). У категорію "не включаються в чисельність робочої сили":

·         діти до 16 років;

·         пенсіонери та інваліди; що знаходяться в психіатричних лікарнях; 

домогосподарки;  бродяги; 

·         люди, які шукали роботу, але зневірені її знайти і припинили пошук роботи.

Зайняті - це люди, які мають місце праці у суспільному виробництві.

Трудові ресурси – це найважливіший фактор розвитку економіки, частина продуктивних сил суспільства. До трудових ресурсі належить населення, що має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, які необхідні для роботи в народному господарстві. Паралельно використовують термін „економічно активне населення” (включає як зайнятих так і безробітних працездатного віку). До трудових ресурсів належить населення працездатного віку (за винятком непрацюючих інвалідів, чи людей які отримали пільгову пенсію), а також населення віку меншого, чи більшого за працездатний, зайняте в народному господарстві.  Розрахунки чисельності трудових ресурсів ведуться на основі переписів населення та на основі даних про фактичну зайнятість. Крім абсолютних показників про чисельність працездатного населення, безробітних, вираховують ряд відносних показників: показник працездатності всього населення, частку безробітних, коефіцієнт зайнятості.

Ринок праці – це система економічних зв’язків між процесами відтворення і використання робочої сили. Вона включає в себе також систему зв’язків між підрозділами які відтворюють робочу силу (готують спеціалістів певного напрямку), та які її використовують.

Ринки праці класифікують:

- за ознакою структури господарства (зайнятість по галузях);

- за ознакою рівня економічного розвитку регіонів (за рівнем оплати праці, доходами населення);

- за територіальною ознакою;

- за професійно-кваліфікаційною ознакою.

Відповідно до закону України „Про зайнятість населення”  безробітними „визначають працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачуваних законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові приступити до підходящої роботи”.  Основним показником, що вимірює безробіття, є рівень безробіття. Міжнародні стандартні критерії визначення безробіття суттєво відрізняються і стосуються дій особи впродовж певного періоду часу, незалежно від наявних в неї законних нетрудових доходів (дивідентів, процентів, ренти, пенсії чи стипендії) або права на одержання допомоги по безробіттю. Відповідно до міжнародних стандартів (МОП) до безробітних належать особи, які впродовж певного періоду часу:

- не мали роботи (прибуткового зайняття);

- активно шукали роботу або намагались організувати власну справу” протягом останніх чотирьох тижнів;

- були „готові приступити до роботи”, за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних двох тижнів.

- особи які уже найшли роботу, але за домовленістю приступлять до неї через певний проміжок часу.

Рівень безробіття являє собою відношення чисельності безробітних до загальної чисельності робочої сили (сумі кількості зайнятих і безробітних), виражене у відсотках:
 u = U / L * 100% = U / (E + U) * 100%,де
u - рівень безробіття;
U-загальна чисельність безробітних;
L - загальна чисельність робочої сили;
E - загальна чисельність зайнятих.

Порівняйте показники рівня безробіття в Україні з середнім значенням для країн Європейського Союзу та окремих його країн. У квітні 2024 р. цей показник для держав ЄС становив 5,9%, найнижчий він був у Польщі — 2.9 %, найвищий — у Греції (9,3 % ) та Іспанії (11,2 %). Так, за даними ООН, сьогодні у світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випад­ковий чи сезонний заробіток (приблизно 750 млн чол.). Тому без­робіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспіль­ства. Найбільше проблема безробіття стосується молодих людей (віком від 15 до 24 років) і жінок. Найнижчим у світі вважається рівень безробіття в країнах Схід­ної Азії, а найвищим — у країнах Близького Сходу та Північної Африки. Країнам СНД характерний відносно високий рівень без­робіття, притаманний перехідному періоду. У різних регіонах України частка економічно зайнятого населення є неоднаковою. Найвищою вона є в Києві — 64 %, а найнижчою в Тернопільській області — 53 % від економічно активного населення. Це непогані показники, зважаючи на той факт, що в Україні значна кількість пенсіонерів, які не працюють. Частка економічно активного населення в сільській місцевості наближається до 50 %, а в містах перевищує 60 %.

Чи знаєте ви, що...

До останнього часу трудовими ресурсами в Україні вважалося працездатне населення віком 16-60 років (для чоловіків) і 16-55 років (для жінок). Нині, у зв'язку з європейським вибором України, відбувається перехід на міжнародні стандарти. Тож тепер трудовими ресурсами в нашій країні є працездатне населення віком від 15 до 70 років.                                                       

Структура трудових ресурсів є дуже чутливою до змін в економіці, завдяки їй можна спостерігати основні етапи її розвитку. Наприклад, у 1991-1995 рр. сукупна кількість зайнятих у промисловості та на будівництві перевищувала 32 %. У 1999 р. робітники становили 58,7 % трудових ресурсів, службовці — 26,1 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві була 15 %. Але протягом останніх років ця структура докорінним чином змінилася. По-перше, збільшилася частка нових структурних компонентів господарства, якими є селянські фермерські господарства, особисті підсобні господарства, приватні фірми та кооперативи з виробництва товарів і послуг. Нинішній розподіл трудових ресурсів України за галузями подано на малюнку. На розподіл трудових ресурсів значною мірою впливає «старіння нації», що призводить до браку робочої сили. У кризові періоди цього не відчувається, але в періоди економічного зростання країни виникає потреба в окремих фахівцях. Наприклад, брак спеціалістів окремих галузей відчувався у 2003 р., коли зростання економіки нашої країни становило 9 %.Зміна структури трудових ресурсів, у свою чергу, викликає проблему реорганізації виробництва. Сьогодні, порівняно з минулими роками, стабільною є частка працівників охорони здоров'я, науково-освітньої та культурної сфер. Зросла частка зайнятих у торгівлі та сфері обслуговування, а також в апараті управління. Постійно збільшується кількість зайнятих в ІТ-сфері. Умови війни призвели до переселення жителів прифронтових областей та регіонів, де відбуваються воєнні дії. Деякі з них перемістилися в інші регіони України або навіть за її межі, шукаючи нові робочі місця та можливості. На тлі сучасних технологій дистанційна робота стала новою реальністю для багатьох шукачів роботи. Проте наразі в Україні спостерігається нестача кваліфікованих працівників, особливо в галузях, де необхідна спеціалізована освіта та досвід (наприклад медицина та освіта). Така ситуація стає серйозною проблемою, яка впливає на різні галузі та економічну стабільність України. Також це може призвести до збільшення безробіття серед молоді та молодих спеціалістів. Наслідки війни (руйнування, закриття та релокація підприємств), виїзд біженців за кордон та збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО) створюють ситуацію невідповідності географічного розташування робочих місць та робочої сили. Станом на травень 2023 року рівень безробіття становив близько 20%.  Для стабілізації чисельності та продуктивності робочої сили необхідно визначити пріоритетність підготовки спеціалістів насамперед в економічних секторах, які потребують відновлення. Необхідно також змінити систему підготовки спеціалістів у напрямку переходу від кваліфікаційних вимог до професійних стандартів, заснованих на компетентності. Сучасний світ вступив в інформаційну епоху свого розвитку. Основою переходу до інформаційної економіки в будь-якій країні світу є рівень кваліфікації та освіченості її населення. Знання по­трібні не тільки для просування вперед науки та технологій, а й для того, щоб вміти користуватися їх продуктами, не бути ізольовани­ми від сучасного світу. Нещодавно Україна перейшла на Міжнародні стандарти оцінки забезпеченості робочою силою, якою користується Міжнародна організація праці (МОП). Базовим поняттям за цим підходом є економічно активне населення (ЕАН). До економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Сюди належать передусім ті, хто працює за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), а також самозайняті (роботодавці; особи, які самостійно забезпечують себе роботою або безкоштовно працюють у сімейному бізнесі). Про ступінь залучення трудових ресурсів до суспільно корисної діяльності свідчить показник економічно-активного населення (ЕАН). ЕАН — це частина населення, що зайнята суспільно корисною діяльністю та має від цього прибуток. До цієї категорії належать не лише люди, що фактично працюють, але й безробітні, які шукають роботу. Від загальної кількості трудових ресурсів світу економічно активне населення складає близько 75 %. Частка ЕАН визначається у відсотках від загального числа жи­телів країни. У високорозвинених країнах показник ЕАН стано­вить 50-60 % від загальної кількості жителів, у країнах, що розви­ваються — 30-40 %. Найгірша ситуація із забезпеченням трудовими ресурсами на територіях, де невелика частка працездатного населення, від’ємні або дуже низькі показники природного приросту, швидкі темпи «старіння» населення та значний відтік людей. Ідеться про сім областей України: Хмельницьку, Житомирську, Вінницьку,Кіровоградську, Черкаську, Полтавську, Сумську.                                                                                                              

Структура зайнятості населення перебуває в прямій залежності від рівня розвитку країни. Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинених країнах зайня­тість у промисловості становить 25-40 %, а у сільському господар­стві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами  діяльності, як освіта, охорона здоров’я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. У країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % — у промисловості й 20 % — в сільському господарстві). На невироб­ничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті, охороні здоров’я, культурі.  У  розвинутих країнах частка зайнятих у невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, культура, торгово-фінансова діяльність тощо) становить до 60–80 %. У промисловості зайнято в середньому близько 25–40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – зазвичай 3–6 %. У найбідніших країнах світу, де головна мета економіки – задовольнити первинні потреби людей (їжа й одяг), більшість людей зайняті  у малопродуктивному сільському господарстві (75–90 % працездатного населення). Частка зайнятих у промисловості не перевищує 10–20 %, у сфері послуг – до 10 %. Нова ситуація на ринку праці України, коли в більшості ре­гіонів людей, що шукають роботу, набагато більше, ніж вільних робочих місць, стає причиною конкуренції між працівниками. Ро­ботодавець тепер має велику можливість вибору і висуває більш високі вимоги до працівників: до їхніх знань, умінь, дисципліни та організованості. Все більше з’являється робочих місць у малих підприємствах, де вже недостатньо бути простим виконавцем, а необхідно вміти самостійно приймати рішення. Крім того, умови життя і вимоги до працівників так швидко змінюються, що раз здобута освіта вже не може забезпечити конкурентоспроможність на ринку праці на все подальше жит­тя. Тому сучасний працівник повинен здобувати нові знання і вміння, тобто займатися самоосвітою.         У світі багато професій. І коли ти виростеш, вибереш одну із них. Обереш саме ту, яку вважатимеш найкращою. В результаті діяльності ти будеш задовольняти особисті та суспільні потреби.

 МОДЕЛІ РИНКУ ПРАЦІ

 Японська  модель  базується  на  так  званому  «довічному  наймі»,  який  гарантує  зайнятість  працівників  до  пенсійного  віку.  Ця  система  передбачає  підвищення розмірів матеріальних благ(зарплати, премій, соціальних виплат)  у залежності від віку. Вона прищеплює робітникам творче ставлення до праці  і  забезпечує  високу  якість  роботи.  Працівник  довічного  найму  не  підлягає  звільненню.  Вся  проблема  вирішується  шляхом  скорочення  робочого  часу  або  відкриттям  нових  робочих  місць,  переміщенням  персоналу.  Система  поширюється лише на постійний персонал фірми.

 Модель   США   передбачає   децентралізацію   ринку   робочої   сили. У  кожному штаті є свої закони про зайнятість,  про  допомогу безробітнім, свої  фонди  страхування.  Коли  відбувається  спад  в  економіці  або  в  зв’язку    з  нерентабельністю   практикують   звільнення      працівників.   Кожного   року  працівники підписують колективний договір з адміністрацією  в яких рівень  зарплати  та її підвищення  пов’язані  з рівнем і зростанням продуктивності  праці.  Але  системою  договору  охоплено  тільки  25%  працівників,  а  решта  зайнята    на  основі  контрактів,  укладених  на  тривалий  час.  У  контрактах  зарплата залежить від складності роботи.

Шведська  модель  базується      на  активній  політиці  держави  і  фірм  у  вирішенні  проблем  зайнятості  населення  і  будується  на  таких  економічних  засадах:  обмежувальна  фіскальна  політика  (це  управління  економікою  при  допомозі податків і урядових вкладень); здійснення політики «солідарності»  у  заробітній  платі,  що  забезпечує  рівновагу  зарплати  за  однакову  працю, незалежно  від    фінансового  становища  підприємства;  здійснення  активної  політики на ринку робочої сили; реалізація селективного економічного росту,  який  полягає  в  державній  підтримці  секторів  з  низькими  економічними  показниками, але необхідними для суспільства.