Тема: Невідкладна домедична допомога. Визначення стану потерпілого. Перша допомога у надзвичайних ситуаціях. Види і наслідки кровотеч. Невідкладна допомога при кровотечах. Серцево-легенева реанімація.
Пр.р. № 4 «Відпрацювання
навичок надання першої допомоги потерпілому»
Домашнє завдання: 1.Опрацювати §5 в підручнику (ст. 22-25); 2.Обрати одне запитання в завданнях на ст.25 та відповісти на нього.
Існує три види медичної
допомоги:
1.
Домедична допомога (долікарська, допомога
надається не спеціалістами) існує у вигляді:
– самодопомоги (потерпілий допомагає сам собі);
– взаємодопомоги (допомога
надається особою, що перебуває поряд);
2. Кваліфікована медична
допомога, що надається
кваліфікованими медичними спеціалістами.
3. Спеціалізована медична
допомога, яка надається
вузькими спеціалістами медичної
галузі (кардіохірургічна, офтальмологічна, пульмонологічна тощо).
Домедична допомога (ДМД) – це комплекс найпростіших, термінових та необхідних заходів, які проводяться до прибуття лікаря чи доставки потерпілого в медичний заклад і спрямовані на відновлення і збереження його життя та здоров'я. Надавати ДМД потерпілому необхідно швидко, однак так, щоб це жодним чином не відобразилося на її якості. Слід також, чітко дотримуватися певної послідовності дій.
Послідовність
дій при наданні ДМД:
–
оцінити ситуацію
щодо можливої загрози
для потерпілого і тих хто надає
допомогу. Якщо така загроза існує,
то необхідно усунути
дію чинників, що становлять небезпеку для життя та
здоров'я (наприклад, звільнити від дії електричного струму,
загасити вогонь на одязі, витягнути
з води, зупинити рухомі механізми
чи виробниче устаткування), або винести потерпілого із небезпечної зони (наприклад, приміщення, наповненого чадним газом);
–
оцінити
стан потерпілого (визначити чи знаходиться він при свідомості, чи забезпечують його серце та легені
достатнє постачання насиченої киснем крові, чи немає в нього травми шиї або хребта тощо;
–
оцінити
загрозу для життя потерпілого та визначити послідовність дій щодо його
рятування;
–
приступити до надання домедичної допомоги потерпілому в порядку терміновості (наприклад, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити
штучне дихання та закритий масаж серця, спинити
кровотечу,накласти пов'язку тощо);
–
підтримувати основні
життєві функції потерпілого до прибуття медичної допомоги;
–
викликати
швидку медичну допомогу або лікаря, чи доставити
потерпілого в найближчий
медичний заклад.
Ознаки, за якими можна швидко оцінити
стан потерпілого:
–
свідомість:
ясна, порушена (потерпілий
загальмований або збуджений), відсутня;
–
дихання:
нормальне, порушене (поверхневе, неритмічне, хрипле), відсутнє;
–
серцеві
скорочування: добре визначаються (ритм
правильний або
неправильний), погано визначаються, відсутні;
– зіниці: розширені, звужені;
– колір шкіри та видимих слизових оболонок (губ, очей): рожеві, бліді, синюшні.
Домедична допомога при ранах і кровотечах.Способи зупинки кровотеч. Правила та прийоми накладання пов’язок на рани.
Раною називається пошкодження шкіри, слизової
оболонки чи глибоких
тканин, що супроводжується болем та кровотечею
і має вигляд зяючого отвору.
Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені,
розчавлені. Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими.
Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею,
шматками одягу, повітрям
і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову
гангрену. Небезпечним ускладненням ран
є зараження їх збудником стовбняка. Рани можуть бути поверхневими або проникаючими у
порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани – найнебезпечніші. Профілактика зараження рани – найшвидше накладення на
неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.
Види кровотеч. Домедична
допомога при кровотечах.
Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі
бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні.
При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні.
При внутрішній кровотечі, кров виливається
у тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата
одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті. Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий
проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові.
Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору,
витікає пульсуючим струменем. При венозній кровотечі
кров темніша, витікає
безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча
виникає внаслідок пошкодження дрібних
судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У
цьому випадку кровоточить уся пошкодженна поверхня. Внутрішня кровотеча виникає
при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.
При наданні домедичної допомоги здійснюють тимчасову
зупинку зовнішньої кровотечі.
Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку. Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу. Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки. Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі. Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі – вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці – зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови – сонну артерію збоку від гортані до хребта. При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію – до плечової кістки в підпахвовій ямці. При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію. Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку,яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом. Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають дату та час накладання джгута або закрутки. Можна записати це на клаптику паперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут. Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку – на півгодини. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.
Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок,
треба максимально зігнути
кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик,
зроблений з вати і марлі, ногу
згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так
само, при пораненні передпліччя, руку згинають
і фіксують у ліктьовому суглобі.
На верхню частину
стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до
живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана у ділянці пахви або верхньої
частини плеча біля плечового
суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.
У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості
обличчя, збліднення і похолодання кістій і стоп, почастішання пульсу,
запаморочення, шуму у вухах, холодного поту – постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є
можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється
внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою. Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу
для життя постраждалого, оскільки вона може бути
джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної
кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги
– якнайшвидше накладання на рану стерильної
пов’язки.
Правила накладання
пов’язок
Пов’язка
– це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.
Накладаючи пов’язку,
треба намагатися не завдати зайвого
болю постраждалому. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують
зліва направо, кожним наступним обертом
(туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго.
Серцево–легенева реанімація та способи її здійснення.
Способи штучного дихання і непрямого масажу серця відносяться до серцево-легеневої реанімації. Дослівно реанімація означає “оживлення знову”.
Перед
початком оживлення людини реаніматор (той хто надає допомогу) повинен
підготовити потерпілого і провести невеликі
і швидкі організаційні заходи (покликати кого-небудь на допомогу, оскільки
одному важко впоратись з цим завданням, попросити когось з присутніх викликати
“швидку допомогу”). Для цього реаніматор має в
запасі 7…10 хвилин.
Штучне дихання способом “рот до рота” або “рота до носа“
Людина, яка надає допомогу,
робить видих із своїх легень у легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі,
що видихається людиною, є ще досить кисню (в середньому
2/3 кисню, що потрапило в легені людини).
Рятівник знаходиться з лівого чи правого боку від потерпілого, накладає на його рот чисту марлю (бинт) або хустинку; робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою, або робить це рукою), вдуває повітря в його легені. Грудна клітка потерпілого розширяється. Потім рятівник відхиляється назад і робить новий вдих, а в потерпілого за рахунок еластичності легенів та грудної клітки здійснюється пасивний видих. В цей час його рот повинен бути відкритим. Частота вдування повітря повинна становити приблизно 12 разів за хвилину, тобто кожні 5 секунд. Аналогічно проводиться штучне дихання способом “рот до носа”, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим. Непрямий масаж серця
Суть непрямого
масажу серця, який ще називають
закритим або зовнішнім, полягає в його насильному здавлюванні шляхом натискання на грудину в напрямку до хребта.
При цьому серце здавлюється настільки, що кров з його порожнин надходить у судини. Після припинення натискання
серце розправляється й у його порожнини
надходить венозна кров При проведенні непрямого масажу серця потерпілого кладуть спиною на
тверду рівну поверхню (підлога,
стіл), оголюють його грудину,
розстібають пояс. Рятівник стає зліва чи справа від потерпілого, поклавши на нижню третину грудини кисті рук (одну
на другу) енергійно (поштовхами) натискає. Натискати потрібно
прямими руками, використовуючи при цьому вагу власного
тіла, і з такою силою, щоб грудина прогиналась на 3-4 см в сторону до хребта.
Напрямок натискань на грудину має бути вертикальним, а самі натискання поштовхоподібними та ритмічними. Після натискання руки розслаблюють, не знімаючи їх з грудини потерпілого. Необхідна частота натискань становить 50 – 60 разів на хвилину. Непрямий масаж серця краще проводити одночасно зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в рот», друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч, підтримує голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з перших двох, щоб процес реанімації не припинявся і тривав необхідний проміжок часу. Непрямий масаж серця необхідно проводити в такій послідовності: після двох глибоких вдувань у рот чи ніс необхідно зробити 4-5 натискань на грудину, потім знову повторити два вдування і 4-5 натискань для масажу серця і т. д., причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють.
